Рішення

від 18.12.2014 по справі 910/23058/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23058/14 18.12.14

За позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «КАПРО»

до Київської міської державної адміністрації

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації

2. Лукач Володимир Іванович

про розірвання договору

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Максимков В.А. за довіреністю б/н від 05.11.2014 р.;

від відповідача: Масімова Е.Е. за довіреністю № 001-634 від 18.04.2014 р.;

від третьої особи-1: Масімова Е.Е. за довіреністю № 09703-13244 від 26.11.2014 р.;

від третьої особи-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «КАПРО» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації (далі - відповідач) про розірвання укладеного між сторонами Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 23.09.1999 р., зареєстрованого у Книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею 23.09.1999 р. за № 91-5-00057.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 23.09.1999 р. між сторонами було укладено Договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, за умовами якого позивачу було передано на строк в 49 років в оренду земельна ділянка загальною площею 0, 2146 га для обслуговування нежилої будівлі по вулиці М. Берлінського, 20 у місті Києві. 26.06.2014 р. позивачем було продано нежитлову будівлю, яка знаходиться на вказаній земельній ділянці - Лукачу Володимиру Івановичу на підставі Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 26.06.2014 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. та зареєстрованим під номером 4705. Листом від 16.07.2014 р. за № 61 позивач звернувся до відповідача, повідавши його про відмову від права користування земельною ділянкою і запропонував вважати спірний Договір припиненим з 26.06.2014 р. У відповідь Листом від 28.08.2014 р. за № 0570291-8472 Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації повідомив про те, що припинення користування зазначеною земельною ділянкою буде здійснюватись позивачу разом з її передачею іншому власнику нежитлової будівлі. Не погодившись з відмовою вважати спірний Договір припиненим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.10.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/23058/14, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації (далі - третя особа-1) та фізичну особу Лукача Володимира Івановича (далі - третя особа-2), справу призначено до розгляду на 11.11.2014 р.

10.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи-2 надійшла заява, відповідно до якої він просить розглядати спір без його участі та зазначає про те, що проти позовних вимог не заперечує.

У судовому засіданні 11.11.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників відповідача та третіх осіб, було відкладено на 02.12.2014 р.

У судовому засіданні 02.12.2014 р. від представників відповідача та третьої особи-1 надійшов спільний відзив на позовну заяву, відповідно до якого вони проти позову заперечують, вказуючи на те, що рішення про відмову у припиненні спірного Договору та передачі земельної ділянки в оренду третій особі-2 Київською міською радою не приймалось, а отже права позивача не порушені. Крім того, зазначається про те, що припинення спірного Договору призведе до припинення надходжень до місцевого бюджету.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.12.2014 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника третьої особи-2, було відкладено на 18.12.2014 р.

Представник третьої особи-2 в судове засідання 18.12.2014 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 18.12.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи-1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.09.1999 р. між позивачем, як орендарем, та відповідачем, як орендодавцем, було укладено Договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, зареєстрований у Книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею 23.09.1999 р. за № 91-5-00057 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору було визначено, що відповідач на підставі розпорядження від 25.06.1998 р. № 1332 надає, а позивач приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0, 2146 га, в тому числі: під громадською забудовою - 0, 2146 га згідно з планом землекористування, що додається.

Згідно з п. 1.2. Договору земельна ділянка надавалась в тимчасове користування на умовах оренди строком на 49 років для обслуговування нежилої будівлі на вулиці Максима Берлінського, 20 у Шевченківському районі.

Пунктом 2.1. Договору було визначено, що плата за землю вноситься згідно Закону України «Про плату за землю» у вигляді орендної плати у розмірі двох відсотків від грошової оцінки земельної ділянки, що орендується, у рік.

Відповідно до п. 4.2. Договору він набуває чинності з моменту його реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.06.2014 р. між позивачем, як продавцем, та третьою особою-2, як покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (далі - Договір купівлі-продажу), відповідно до п. 1.1. якого позивач передав у власність, а третя особа-2 прийняла у власність нежитлову будівлю (літера Б), що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Максима Берлінського, будинок 20, загальною площею 1 607, 7 кв.м.

Відповідно до п. 1.1.1. Договору купівлі-продажу визначено, що нерухоме майно, що є предметом купівлі-продажу за цим Договором, розташоване на земельній ділянці площею 2146 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:025:0001, яка перебуває у комунальній власності.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 23547170 за третьою особою-2 26.06.2014 р. було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (літ. Б) загально площею 1607, 70 кв.м., що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Максима Берлінського, будинок 20.

Листом від 16.07.2014 р. за № 61 позивач звернувся до відповідача повідавши його про відмову від права користування земельною ділянкою і запропонував вважати спірний Договір припиненим з 26.06.2014 р.

У відповідь Листом від 28.08.2014 р. за № 0570291-8472 Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації повідомив про те, що припинення користування зазначеною земельною ділянкою буде здійснюватись позивачу разом з її передачею іншому власнику нежитлової будівлі. При цьому, було відзначено, що чинним законодавством не передбачено автоматичного переходу права оренди земельної ділянки до набувача майна та звільнення такої особи від обов'язку оформлення прав на земельну ділянку у встановленому порядку.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про розірвання у судовому порядку укладеного між сторонами Договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

В даному випадку, положеннями ст. 16 ЦК України (ст. 20 ГК України) визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди землі.

Так, відповідно до ст. 8 Земельного кодексу України, який діяв на момент укладення спірного Договору, було визначено, що у тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об'єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування - до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове - до п'ятдесяти років. Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Пунктами «а», «е» ч. 1 ст. 141 ЗК України в чинній редакції визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, у тому числі, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (ч. ч. 1, 3 ст. 31 Закону України «Про оренду землі»).

У випадку, коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України).

Статтею 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено такий спосіб припинення договору оренди землі як його дострокове розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України в постанові від 20.08.2013 р. № 3-15гс13 у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу, - права власності або права користування.

У зв'язку з тим, що фактичне користування земельною ділянкою та розташованою на ній будівлею здійснює її новий власник, попередній землекористувач - позивач добровільно відмовився від права користування спірною земельною ділянкою, а законодавством передбачено можливість дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору, - суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Розірвати Договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 23.09.1999 р., укладеного між Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією «КАПРО» та Київською міською державною адміністрацією, зареєстрований у Книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею 23.09.1999 р. за № 91-5-00057.

3. Стягнути з Київської міської державної адміністрації (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 00022527) на користь Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «КАПРО» (04060, місто Київ, вулиця Максима Берлинського, будинок 20-Б; код ЄДРПОУ 20060458) 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.12.2014 р.

Суддя В.С. Ломака