Ухвала

від 03.12.2014 по справі 826/8092/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2014 р. м. Київ К/800/46920/13

№ К/800/46920/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013

у справі № 826/8092/13-а Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

про скаcування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС від 15.05.2013: № 0003212240 та № 0003222240.

У касаційній скарзі ДПІ у Подільському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просив залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення позивачу грошового зобов`язання із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 04.04.2013 № 1126/22-409/33548860. Згідно цих висновків позивачем порушені норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), пункту 138.1, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК), а саме: завищено валові витрати на загальну суму 6587469,00 грн. у податковому обліку за півріччя та 9 місяців 2010 року, 2010 рік, півріччя, 9 місяців 2011 року, 2011 рік, І квартал, півріччя, 9 місяців 2012 року, 2012 рік та податковий кредит на загальну суму 10663269,00 грн. у податковому обліку за червень 2010 року, вересень 2011 року - березень 2012 року з посиланням на виконання господарських операцій, які не мали реального характеру, з поставки від ТОВ «Профітіс-Б» м'ясопродукції, а від ТОВ «Саміро Холдінг» - коробів для фасування продукції та послуг із виготовлення штанцформ. У результаті цих порушень, за висновком контролюючого органу, позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 1483973,00 грн. у податковому обліку за півріччя, 9 місяців 2010 року, 2010 рік, півріччя, 9 місяців 2011 року, 2011 рік, І квартал, півріччя, 9 місяців 2012 року, 2012 рік та податок на додану вартість на загальну суму 1317494,00 грн. у податковому обліку за червень 2010 року, вересень 2011 року - березень 2012 року. Висновки податкового органу про відсутність реального характеру господарських операцій обґрунтовані встановленими у межах кримінальних справ, порушених відносно директора ТОВ «Профітіс-Б» ОСОБА_3 та за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Саміро Холдінг», обставин реєстрації цих товариств на підставних осіб, які не мали наміру здійснювати господарську діяльність.

За результатами перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.05.2013: № 0003212240 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток за основним платежем у сумі 1483973 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 267658,00 грн.; та № 0003222240 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем у сумі 1317494,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 658747,00 грн.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на виконання господарських операцій з поставки від ТОВ «Профітіс-Б» м'ясопродуктів, а від ТОВ «Саміро Холдінг» - коробів для фасування продукції та послуг із виготовлення штанцформ за договором купівлі-продажу від 02.09.2011 № Д/0209 позивач задекларував валові витрати та податковий кредит за вищевказані податкові періоди. На підтвердження виконання вказаних господарських операцій позивач як під час перевірки, иак і в судовому процесі надав рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортні накладні.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 138.1 ст. 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Не включаються до складу витрат, згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Відповідно до абзаці першого-третього пункту 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 ст. 198 ПК України).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР та пункту 201.11 ст. 201 ПК) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу ТОВ «Профітіс-Б» м'ясопродукції та ТОВ «Саміро Холдінг» коробів для фасовки продукції та послуг із виготовлення штанцформ не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведеності у судовому процесі з боку податкового органу нікчемності правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Профітіс-Б» та ТОВ «Саміро Холдінг», а також того, що реальність цих господарських операцій підтверджується видатковими та податковими накладними, актами приймання-передачі виконаних робіт, товарно-транспортними накладними. Суд зробив висновок, що пояснення керівників вказаних юридичних осіб-постачальників, надані ними у межах кримінальної справи, не є належним доказом, оскільки обставини підлягають доведенню при судовому розгляді кримінальної справи, і до набрання законної сили вироком суду не можуть вважатися встановленими. Апеляційний суд, залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, погодився з висновком про реальний характер поставок. Надаючи оцінку наданим ДПІ постанові Деснянського районного суду м. Києва від 11.12.2012, якою звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_3 (директор ТОВ «Профітіс-Б») на підставі Закону України «Про амністію», та вироку Деснянського районного суду м. Києва від 11.07.2013 року, яким визнано винним ОСОБА_4 (засновник та керівник ТОВ «Саміро Холдінг») у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 ст. 205 , частиною 3 ст. 358 Кримінального кодексу України, апеляційний суд виходив з того, що цими судовими рішеннями не встановлено факту неможливості постачання ТОВ «Профітіс-Б» та ТОВ «Саміро Холдінг» позивачу товарів та послуг і що встановлення факту взаємовідносин позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності позивача.

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність збільшення у податковому обліку позивача грошових зобов'язань із податку на прибуток та з податку на додану вартість, податковий орган посилався на надані у межах кримінальної справи пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в яких ці особи вказують, що реєстрували ТОВ «Профітіс-Б» та придбавали ТОВ «Саміро Холдінг» без наміру здійснювати господарську діяльність та виступали керівниками за грошову винагороду, при цьому не маючи жодного відношення до господарської діяльності цих товариств.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 11.12.2012 встановлено, що ОСОБА_3 умисно, з корисливих спонукань, з метою прикриття незаконної діяльності, яка направлена на здійснення незаконних фінансово-господарських операцій по переводу безготівкових коштів в готівку, формування валових витрат та податкового кредиту для інших суб'єктів підприємницької діяльності без фактичного здійснення господарських операцій, документального оформлення безтоварних операцій. При цьому, встановлено, що ОСОБА_3 став формальним засновником та керівником ТОВ «Профітіс-Б» за вингороду, знаючи про протиправний характер його діяльності.

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 11.07.2013 року визнано винним громадянина ОСОБА_4 (засновник та керівник ТОВ «Саміро Холдінг») у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 ст. 205 , частиною 3 ст. 358 Кримінального кодексу України. Згідно з цим вироком ОСОБА_4 умисно у листопаді 2011 року придбав ТОВ «Саміро Холдінг» з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у наданні послуг іншим суб'єктам підприємницької діяльності з переводу безготівкових коштів в готівку шляхом здійснення незаконних фінансово-господарських операцій, формування валових витрат та податкового кредиту іншим суб'єктам підприємницької діяльності без фактичного здійснення господарських операцій.

Згідно з частиною 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до частини 1 ст. 205 КК України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства (виключно з метою здійснення злочинної діяльності ).

Наведеним доводам ДПІ та доданим доказам на підтвердження відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ «Профітіс-Б» та ТОВ «Саміро Холдінг» суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України дали неправильну оцінку, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на валові витрати та податковий кредит за податковими накладними, виписаними від імені цих юридичних осіб.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

За нормами Закону № 168/97-ВР та ПК право платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту не залежить від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності його контрагента, що полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення податкового кредиту, або у разі коли платник діяв без належної обачності стосовно вибору свого контрагента при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, підстави для формування валових витрат та податкового кредиту за податковими накладними, виписаними таким контрагентом, відсутні.

При цьому свідчити про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності контрагента або те, що він діяв без належної обачності, може, у тому числі, тривалість господарських відносин, здійснення діяльності в одному сегменті ринку тощо.

Відтак, доводи ДПІ та надані докази підлягали ретельній перевірці з дослідженням всіх обставин, які стосуються факту поставки.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

При цьому, у відповідності до норм частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу ТОВ «Профітіс-Б» м'ясопродуктів, а ТОВ «Саміро Холдінг» - коробів для фасування продукції та послуг із виготовлення штанцформ, дати належну оцінку обставинам, встановленим у постанові Деснянського районного суду м. Києва від 11.12.2012 та вироку Деснянського районного суду м. Києва від 11.07.2013 року, для чого, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев