Постанова

від 04.02.2015 по справі 826/8092/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 лютого 2015 року 08:50 № 826/8092/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби, у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.05.2013 № 0003212240 та № 0003222240.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.05.2013 № 0003212240 та № 0003222240.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.12.2014 касаційну скаргу ТОВ «Підприємство «Сузір'я» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно автоматизованого розподілу позовних заяв 12.01.2015 справу №826/8092/13-а передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Кобилянському К.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2015 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду в судовому засіданні на 22.01.2015, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Протокольною ухвалою судом замінено неналежного відповідача ДПІ у Подільському районі міста Києва ДПС на Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень зазначених законів і Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які, на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У березні 2013 працівниками ДПІ у Подільському районі міста Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Підприємство Сузір'я» з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Профітіс-Б»,

ТОВ «ТРК ТВ-Парадіз», ТОВ «Саміро Холдінг» за період з 01.04.2010 по 31.03.2012.

В ході перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п. 138.1, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 483 973,00 грн.; пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 1 317 494,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 04.04.2013 № 1126/22-409/33548860.

На підставі викладених в акті перевірки висновків відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 15.05.2013:

- № 0003222240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 976 241,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 1 317 494,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 658 747,00 грн.);

- № 0003212240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 751 631,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 1 483 973,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 267 658,00 грн.).

Як вбачається з матеріалів справи, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток внаслідок фіктивності контрагентів позивача ТОВ «Профітіс-Б» і ТОВ «Саміро Холдінг». З ТОВ «ТРК ТВ-Парадіз» в перевіряємому періоді позивач господарських взаємовідносин не мав.

В обґрунтування фіктивності ТОВ «Профітіс-Б» і ТОВ «Саміро Холдінг» контролюючий орган посилається на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 11.12.2012, якою звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 (директор ТОВ «Профітіс-Б») на підставі Закону України «Про амністію», та вирок Деснянського районного суду м. Києва від 11.07.2013, яким визнано винним ОСОБА_2 (засновник та керівник ТОВ «Саміро Холдінг») у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1

ст. 205 , частиною 3 ст. 358 Кримінального кодексу України.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, а доводи контролюючого органу підлягають відхиленню, з наступних підстав.

Дійсно, в матеріалах даної адміністративної справи наявні постанова Деснянського районного суду м. Києва від 11.12.2012, якою звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 (директор ТОВ «Профітіс-Б») на підставі Закону України «Про амністію» та вирок Деснянського районного суду м. Києва від 11.07.2013, яким визнано винним ОСОБА_2 (засновник та керівник ТОВ «Саміро Холдінг») у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 ст. 205, частиною 3 ст. 358 Кримінального кодексу України.

При цьому, суду приймає до уваги, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Факт порушення контрагентами-постачальниками продавцями своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або, що діяльність платника податку, його взаємозалежних осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Однак таких доказів податковим органом до суду не надано.

Надаючи правову оцінку посиланням ДПІ на постанову Деснянського районного суду міста Києва від 11.12.2012, якою звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 (директор ТОВ «Профітіс-Б») на підставі Закону України «Про амністію», суд зазначає наступне.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток, до яких прийшов контролюючий орган через призму фіктивної діяльності ТОВ «Профітіс-С», що встановлена в інших процесуальних документах, як то постанова про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, не приймається судом як преюдиційна обставина, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

В той же час, в контексті вище наведеного, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на встановлені під час розгляду кримінальної справи № 32013110030000022 (по обвинуваченню ОСОБА_2 - засновника та керівника ТОВ «Саміро Холдінг») обставини, оскільки вони стосуються лише злочинних дій посадової особи ТОВ «Саміро Холдинг», а саме ОСОБА_2, та не можуть бути виключно-достатніми доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем і ТОВ «Саміро Холинг» і, самі по собі, не доводять порушення позивачем податкового законодавства під час формування податкового кредиту та витрат.

Суд не вбачає підстав для застосування у спірних правовідносинах положення ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України щодо преюдиційності вироку по кримінальній справі № 32013110030000022, адже зазначений процесуальний документ не містить в собі жодного посилання на ТОВ «Підприємство «Сузір'я», а в рамках даної адміністративної справи розглядається правомірність формування показників податкової звітності саме ТОВ «Підприємство «Сузір'я», а не ТОВ «Саміро Холдинг», внаслідок чого суд оцінює зазначений письмовий доказ наряду з іншими письмовими доказами, які наявні в матеріалах справи.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи суть викладених норм, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися лише на одному вироку суду та поясненнях особи, яка не є стороною у справі.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, між позивачем в ТОВ «Профітіс-Б» укладено договір купівлі-продажу № 75 від 05.05.2010, відповідно умов якого позивач поставив ТОВ «Профітіс-Б» товар протягом 2010 на суму 1 418 371,64 грн.

В рахунок погашення заборгованості ТОВ «Профітіс-Б» перед ТОВ «Підприємство «Сузір'я», позивач отримав від ТОВ «Профітіс-Б» продукцію на загальну суму 543 372,60 грн. відповідно до рахунків - фактур № 012406 від 24.06.2010, № 012506 від 25.06.2010 та видаткових накладних № 012406 від 24.06.2010, № 012506 від 25.06.2010. Зазначені обставини підтверджуються актом заліку взаємних зобов'язань від 30.06.2010 та актами звірки взаємних розрахунків.

Таким чином, у позивача за вказаними операціями виник валовий дохід в сумі 1 181 976,37 грн. та валові витрати в сумі 452 810,49 грн., податкові зобов'язання із сплати ПДВ в сумі 236 395,44 грн. та податковий кредит із ПДВ в сумі 90 562,11 грн.

Судом встановлено, що за вказаною операцією, валові витрати та податковий кредит відображено у податковій звітності не у повному обсязі, за підсумком виникли лише зобов'язання перед бюджетом по сплаті податків в сумі 145 833,33 грн.

Крім того, між позивачем і TOB «Саміро-Холдінг» в перевіряємому періоді укладено договір купівлі-продажу № Д/0209 від 02.09.2011, відповідно до умов якого позивач придбав товари (короба картонні) та послуги по виготовленню штанц-форм на суму 7 361 589,00 грн. Здійснення господарських операцій із купівлі-продажу підтверджується належно оформленими первинними документами: рахунками-фактурами, видатковими накладним, товарно-транспортними накладними, податковими накладними (а.с. 2-127 Том ІІ; а.с. 1-98 Том ІІІ).

Придбані картонні короби були використані позивачем в межах власної господарської діяльності шляхом їх продажу ЗАТ «Полтавська птахофабрика», ТОВ «Марганецька птахофабрика», ТОВ «Куйбишевська птахофабрика», ТОВ «Агрофірма Дніпропетровська», тощо, що підтверджується копіями договорів, первинних бухгалтерських та податкових документів, які наявні в матеріалах справи (а.с. 1-164 Том І Додатків).

Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що акт перевірки жодних зауважень до змісту та обсягу спірних господарських операцій в собі не містить. Не містить також в собі акт перевірки і жодних доказів невідповідності первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд, в даному випадку, приймає вказані документи в якості належних доказів наявності об'єктів оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по спірним господарським операціям, адже окрім посилань на матеріали кримінальних проваджень стосовно посадових осіб контрагентів позивача, інших доводів неправомірної поведінки ТОВ «Підприємство «Сузір'я» акт перевірки № 1126/22-409/33548860 в собі не містить.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагентам позивача збільшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ та податку на прибуток, то доводи, викладені в акті перевірки позивача є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання такого акта.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових та видаткових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

За таких обставин, суд відхиляє посилання представника відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини можуть мати негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах справи.

Надані позивачем до перевірки документи по взаємовідносинам з ТОВ «Профітіс-Б» і ТОВ «Саміро-Холдінг» є достатньою підставою для висновку про сплату позивачем сум податку на додану вартість в ціні послуг та товару, а сума податкового кредиту з ПДВ підтверджена належним чином оформленими податковими накладними.

До того ж, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 13.01.2012 за позовом Закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми доказами відсутності об'єктів оподаткування/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частиною 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що під час проведення перевірки відповідачем не встановлено наявності належних доказів неправомірного формування позивачем податкового кредиту та витрат; матеріали справи аналогічних доказів в собі також не містять, внаслідок чого податкові повідомлення - рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС № 0003212240 та №0003222240 від 15.05.2013 року.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський