Ухвала

від 11.11.2015 по справі 826/8092/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" листопада 2015 р. м. Київ К/800/27863/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача Граба Б.І.,

представника відповідача Перепелюка О.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року

у справі № 826/8092/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 лютого 2015 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я» (далі - ТОВ «Підприємство «Сузір'я») задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС від 15 травня 2013 року №0003212240 та №0003222240.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби м. Києві (далі - ДПІ, відповідач) звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Крім того, відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 травня 2013 року №0003212240 на загальну суму 1 581 826,00 грн. та № 0003222240 на загальну суму 1 840 398,00 грн., у зв'язку із досягненням податкового компромісу за заявою ТОВ «Підприємство «Сузір'я».

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2015 року задоволено клопотання ДПІ, постанову суду першої інстанції щодо задоволення адміністративного позову ТОВ «Підприємство «Сузір'я» в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 15 травня 2013 року №0003212240 на загальну суму 1 581 826,00 грн. та № 0003222240 на загальну суму 1 840 398,00 грн. визнано нечинною, а провадження у справі в цій частині закрито у зв'язку з досягненням між сторонами податкового компромісу.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2015 року апеляційну скаргу ДПІ задоволено частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 лютого 2015 року скасовано в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 15 травня 2013 року № 0003212240 на загальну суму 169 805,00 грн. та № 0003222240 на загальну суму 135 843,00 грн.

Прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ТОВ «Підприємство «Сузір'я» в цій частині відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ «Підприємство «Сузір'я» подало касаційну скаргу, в якій просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України приходить до наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 4 квітня 2013 року за результатами проведення перевірки Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби складено акт №1126/22-409/33548860 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Підприємство «Сузір'я» з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Профітіс-Б», ТОВ «ТРК ТВ-Парадіз», ТОВ «Саміро Холдінг» за період з 01 квітня 2010 року по 31 березня 2012 року» (далі - акт перевірки), згідно з яким позивачем порушено вимоги п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п. 138.1, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 483 973,00 грн.; пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 1 317 494,00 грн.

Висновки відповідача, зроблені в акті перевірки, ґрунтуються обставинах відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток внаслідок фіктивності контрагентів позивача - ТОВ «Профітіс-Б» та ТОВ «Саміро Холдінг».

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 04 квітня 2013 року:

- № 0003222240, яким ТОВ «Підприємство «Сузір'я» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 976 241,00 грн., з яких 1 317 494,00 грн. - основний платіж., 658 747,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 0003212240, яким ТОВ «Підприємство «Сузір'я» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 751 631,00 грн., з яких 1 483 973,00 грн. - основний платіж, 267 658,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанцій дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки встановив реальність здійснення позивачем господарських операцій з контрагентами. Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податом на прибуток, які ґрунтуються на постанові Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року у кримінальній справі, якою звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_5 (директор ТОВ «Профітіс-Б»), суд першої інстанції дійшов висновку про їх безпідставність з огляду на положення частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 15 травня 2013 року № 0003212240 на загальну суму 169 805,00 грн. та № 0003222240 на загальну суму 135 843,00 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень в цій частині. При цьому вважав обґрунтованими посилання відповідача на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року у кримінальній справі як на належний доказ нікчемності спірних правочинів позивача з ТОВ «Профітіс-Б».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими, та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушення вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Судом першої інстанції встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Профітіс-Б», тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та до складу валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідачем не надано доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

Будь-яких дефектів у правовому статусі позивача або його контрагента, ані відповідачем, ані судами не встановлено.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зі змісту постанови Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року вбачається, що ОСОБА_5 не заперечував свою участь у створенні та діяльності ТОВ «Профітіс-Б», зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно відхилив посилання відповідача на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року, адже цей процесуальний документ не спростовує реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Профітіс-Б», оскільки у вказаній постанові не йдеться про фінансово-господарські правовідносини саме між ТОВ «Підприємство «Сузір'я» та цим контрагентом, і позивач (його посадові особи) не виступали фігурантами у вказаній кримінальній справі.

Слід зазначити, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Вказана позиція узгоджується з висновком Європейського суду з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03, згідно з яким у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідачем не дотримано вимог пункту 86.9 статті 86 ПК України, оскільки грошове зобов'язання органом державної податкової служби розраховано за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення податковим органом прийняті до ухвалення вироку від 11 липня 2013 року Деснянським районним судом м. Києва відносно засновника та керівника одного із контрагентів позивача - ТОВ «Саміро Холдінг».

З огляду на викладене, судова колегія вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню. Прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права та з вірною правовою оцінкою обставин у справі рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби м. Києві від 15 травня 2013 року №0003212240 на загальну суму 169 805,00 грн. з яких: основного платежу на суму 113 203,00 грн. та 56 602,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0003222240 на загальну суму 135 843,00 грн. з яких: основного платежу на суму 90 562,00 грн. та 45 281,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій - скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2015 року про задоволення позовних вимог в цій частині.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

Н.Є. Маринчак