Постанова

від 09.06.2015 по справі 826/8092/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8092/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 червня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів за участю секретаря представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Ключковича В.Ю., Собківа Я.М. Приходько К.М. Граб Ю.І. Перепелюка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.05.2013 № 0003212240 та № 0003222240.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС від 15.05.2013 № 0003212240 та № 0003222240.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 грудня 2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС від 15.05.2013 № 0003212240 та № 0003222240.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 22.03.2013 по 28.03.2013 Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Підприємство «Сузір'я» (код ЄДРПОУ 33548860) з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Профітіс-Б» (код ЄДРПОУ 36192868), ТОВ «ТРК ТВ-Парадіз» (код ЄДРПОУ 35369805), ТОВ «Саміро Холдінг» (код ЄДРПОУ 37563814) за період з 01.04.2010 по 31.03.2012.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п. 138.1, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 483 973,00 грн.;

- пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 1 317 494,00 грн.

За результатами проведено перевірки, відповідачем складено Акт перевірки від 04.04.2013 № 1126/22-409/33548860 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.05.2013:

- № 0003222240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 976 241,00 грн. в т.ч. за основним платежем - 1 317 494,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 658 747,00 грн.;

- № 0003212240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 751 631,00 грн. в т.ч. за основним платежем - 1 483 973,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 267 658,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

06.04.2015 до ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві представником позивача було подано заяву про намір досягнення податкового компромісу щодо неузгоджених сум податкових зобов'язань по податку на додану вартість та податку на прибуток визначених в податкових повідомленнях-рішеннях № 0003212240 від 15.05.2013 та № 0003222240 від 15.05.2013, прийнятих ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

15.04.2015 позивачем було виконано податковий компроміс шляхом сплати сум податкового зобов'язання до Державного бюджету України згідно податкового повідомлення-рішення від 15.05.2013 № 0003212240 в розмірі 68 538,50 грн. (платіжне доручення від 15.04.2015 № 407) та згідно податкового повідомлення-рішення від 15.05.2013 № 0003222240 в розмірі 61 346,60 грн. (платіжне доручення від 15.04.2015 № 406).

Рішенням відповідача від 16.04.2015 № 63/10/26-56.10-05 погоджено процедуру застосування податкового компромісу за заявою ТОВ «Підприємство «Сузір'я» від 06.04.2015 № 8 (вх. № 79/ПК).

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне переглянути постанову суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 15.05.2013 № 0003212240 на загальну суму 169 805,00 грн. з яких: основного платежу на суму 113 203,00 грн. та 56 602,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та № 0003222240 на загальну суму 135 843,00 грн. з яких: основного платежу на суму 90 562,00 грн. та 45 281,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці), та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми містить і Податковий кодекс України, який застосовується до спірних правовідносин, що виникли після 01 квітня 2011 року.

Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу положень Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що між ТОВ «Підприємство «Сузір'я» (продавець) та ТОВ «Профітіс-Б» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 75 від 05.05.2010, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю гофротару (товар) у кількості згідно накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

В ході проведення перевірки податковим органом було встановлено, що за період з 06.05.2010 по 29.06.2010 позивачем було реалізовано ТОВ «Профітіс-Б» товар на суму 1 418 372,64 грн. При цьому, контрагентом ТОВ «Підприємство «Сузір'я» було оплачено лише 821 000,00 грн.

У зв'язку з наявною кредиторською заборгованістю ТОВ «Профітіс-Б» перед ТОВ «Підприємство «Сузір'я» в розмірі 543 372,64 грн., останньому ТОВ «Профітіс-Б» поставило товар - філе грудинки куряче заморожене на загальну суму 543 372,64 грн.

На підтвердження виконання умов даного договору, позивачем надано копії рахунків-фактур (т.1 а.с.186-187), накладних (т.1 а.с.186-187 зворотній бік), податкових накладних (т.1 а.с.188), товарно-транспортних накладних (т.1 а.с.189-190). Розрахунок підтверджено актом заліку взаємних зобов'язань від 30.06.2010 (т.1 а.с.191), згідно якого, проведено залік взаємних заборгованостей в сумі 543 372,64 грн.

Заперечуючи проти вимог даного позову та доводячи правомірність збільшення у податковому обліку позивача грошових зобов'язань із податку на прибуток та з податку на додану вартість, податковий орган посилався на надані у межах кримінальної справи пояснення ОСОБА_7 та ОСОБА_8, в яких ці особи вказують, що реєстрували ТОВ «Профітіс-Б» та придбавали ТОВ «Саміро Холдінг» без наміру здійснювати господарську діяльність та виступали керівниками за грошову винагороду, при цьому не маючи жодного відношення до господарської діяльності цих товариств.

Так, зокрема, постановою Деснянського районного суду м. Києва від 11.12.2012 звільнено ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 08 липня 2011 року, кримінальну справу відносно нього у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 358, ч. 2 ст. 200 КК України закрито.

Зі змісту вказаної постанови суду вбачається, що ОСОБА_7 умисно, з корисливих спонукань, з метою прикриття незаконної діяльності, яка направлена на здійснення незаконних фінансово-господарських операцій по переводу безготівкових коштів в готівку, формування валових витрат та податкового кредиту для інших суб'єктів підприємницької діяльності без фактичного здійснення господарських операцій, документального оформлення безтоварних операцій. При цьому, встановлено, що ОСОБА_7 став формальним засновником та керівником ТОВ «Профітіс-Б» за винагороду, знаючи про протиправний характер його діяльності.

В пункті 1 постанови пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 року № 12 надано роз'яснення, що звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України у порядку, встановленому цим кодексом.

Закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч. 1 ст. 44 КК, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

В ч. 1 ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» зазначено, що амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили та ч. 2 ст. 86 КК України законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Отже обов'язковою умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію і закриття кримінальної справи є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК.

За правилами кримінального права, для застосування до особи амністії, особа має дати таку згоду. Якщо особа заперечує - до неї амністія не застосовується, адже застосування амністії свідчить про визнання своєї вини особою, а якщо вона вважає, що не вчинила злочин, то примусово до неї амністію застосувати не можна. Але особа, яка не визнала своєї вини, не може бути в гіршому становищі, ніж та, яка визнала свою вину. У такому випадку особа звільняється не від кримінальної відповідальності, а від покарання. Тобто її визнають винною, але вона не буде відбувати покарання внаслідок акту амністії.

Тобто, вина ОСОБА_7 при створенні фіктивних підприємств, зокрема, контрагента позивача - ТОВ «Профітіс-Б» не заперечувалася та була доведена при судовому розгляді зазначеної кримінальної справи, а отже, звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності є пом'якшенням судового рішення, проте не визнанням відсутності вини у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Таким чином, посилання відповідача на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 11.12.2012 у кримінальній справі № 1-1048 2012 рік як на належний доказ нікчемності спірних правочинів позивача з контрагентом ТОВ «Профітіс-Б» є обґрунтованими.

Згідно з частиною 4 ст. 72 КАС України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11, контрагенти позивача, податкові накладні, яких стали підставою для формування податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Викладене кореспондується також з позицією наведеною у постанові Верховного Суду України від 01.09.2009 № 21-1258во09, а саме: суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що позивач мав фінансово-господарські зв'язки з особами, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, які за юридичною адресою не знаходилися, проти засновників яких порушено кримінальні справи.

Згідно ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

За нормами Закону № 168/97-ВР та ПК України, право платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту не залежить від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності його контрагента, що полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення податкового кредиту, або у разі коли платник діяв без належної обачності стосовно вибору свого контрагента при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, підстави для формування валових витрат та податкового кредиту за податковими накладними, виписаними таким контрагентом, відсутні.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що платник податку повинен бути розумним та обачним при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагентів як добросовісних партнерів, що гарантують виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників.

Одними із належних рівнів обачності є: відсутність інформації про фактичне місцезнаходження контрагента, а також про місцезнаходження складських (виробничих та/або торгових) приміщень, відсутність інформації про спосіб отримання відомостей про контрагента, відсутність реклами в ЗМІ, рекомендації партнерів або інших осіб, сайту контрагента, тощо).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, на відповідача як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, так як він заперечує проти задоволення позовних вимог.

На думку колегії суддів, відповідачем були надані до суду всі належні та допустимі докази правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 15.05.2013 № 0003212240 на загальну суму 169 805,00 грн. та № 0003222240 на загальну суму 135 843,00 грн..

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування в частині з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року - скасувати в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 15.05.2013 № 0003212240 на загальну суму 169 805,00 грн. з яких: основного платежу на суму 113 203,00 грн. та 56 602,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та № 0003222240 на загальну суму 135 843,00 грн. з яких: основного платежу на суму 90 562,00 грн. та 45 281,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я» в цій частині відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк В.Ю. Ключкович Я.М. Собків

Повний текст постанови складено та підписано - 12.06.2015

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Ключкович В.Ю.

Собків Я.М.