Ухвала

від 15.12.2014 по справі 2а-12951/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2014 року м. Київ К/800/38494/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик»

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2014

у справі № 2а-12951/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0000782220 від 24.04.2012.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014, в задоволенні позову відмовлено, з мотивів правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Пан Логістик» стосовно взаємовідносин з ТОВ «Укрдрім» за період з 19.01.2009 по 30.11.2011, складено акт № 46/1-22-20-36958491 від 10.04.2012, в якому зафіксовано порушення: п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на 148 007 грн., у тому числі за січень 2011 року на 6 700 грн., березень 2011 року на 35 456 грн., травень 2011 року на 56 660 грн., червень 2011 року на 48 608 грн., липень 2011 року на 583 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 24.04.2012 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000782220 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 148 153,75 грн., в т.ч.: 148 007 грн. основного платежу та 146,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Донараховуючи грошове зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням, податковий орган виходив з непідтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Укрдрім», оскільки в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва від 07.03.2012 № 115/23-3/36302590 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укрдрім» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 19.01.2009 по 30.11.2011» зазначено, що ТОВ «Укрдрім» за юридичною адресою не знаходиться, у останнього відсутні основні засоби, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, матеріали (сировина), товарні запаси, трудові ресурси для здійснення основного виду діяльності; згідно висновку почеркознавчого дослідження від 03.02.2012 № 28 по ТОВ «Укрдрім» підписи на первинних документах ймовірно виконані не директором товариства, а іншою особою; порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення (придбання) невстановленими слідством особами ТОВ «Укрдрім» з метою прикриття незаконної діяльності.

Матеріалами справи встановлено, що 21.10.2010 між позивачем (замовник) та ТОВ «Укрдрім» (виконавець) укладено договір на виконання послуг транспортного експедирування, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання від свого імені та за рахунок замовника забезпечити організацію та здійснення перевезення вантажу замовника, автомобільним транспортом в межах території України.

На підтвердження реального надання послуг транспортної експедиції позивачем надано до суду копії договорів-заявок на перевезення, актів здачі-прийняття робіт, податкових накладних, товарно-транспортних накладних.

В товарно-транспортних накладних, наданих позивачем на підтвердження фактичного отримання від ТОВ «Укрдрім» послуг, вказано виконавцем перевезення (надання послуг) інших осіб.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Укрдрім», на підставі яких позивачем були сформовані дані податкового обліку, відповідно надані первинні документи не є підтвердженням даних податкового обліку.

Суд касаційної інстанції погоджується з наведеним висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарської діяльності. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку відсутності факту здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Укрдрім», в результаті чого відсутні правові наслідки для обох сторін, є правомірним нарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог є вірним, а касаційна скарга позивача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний