Ухвала

від 29.12.2014 по справі 2а-4957/10/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

29 грудня 2014 року м. Київ В/800/4937/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

судді-доповідача Мороз Л.Л.

суддів: Горбатюка С.А

Єрьоміна А.В.

Кравцова О.В.

Черпіцької Л.Т.

розглянувши заяву Старобільського районного комунального підприємства "Старобільський районний земельно-інформаційний центр" про допуск до перегляду Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 27.03.2014 року (К/9991/3428/11) у справі за позовом Старобільського районного комунального підприємства "Старобільський районний земельно-інформаційний центр" до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області про визнання неправомірним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20.10.2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.01.2011 року, позов Старобільського районного комунального підприємства "Старобільський районний земельно-інформаційний центр" задоволено. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області від 10.06.2010 року №192 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 27.03.2014 року скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.10.2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.01.2011 року. Ухвалено нове рішення. У позові Старобільського районного комунального підприємства "Старобільський районний земельно-інформаційний центр" до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області про визнання неправомірним та скасування рішення відмовлено.

У заяві про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 27.03.2014 року Старобільське районне комунальне підприємство "Старобільський районний земельно-інформаційний центр" посилається на те, що Вищий адміністративний суд України неоднаково застосував норми матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вивчивши заяву про перегляд судового рішення та додані до неї матеріали, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про наявність підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України.

Відповідно до статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

З ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.03.2014 року (К/9991/3428/11) вбачається, що у справі було відмовлено у задоволені позовних вимог Старобільського районного комунального підприємства "Старобільський районний земельно-інформаційний центр" до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області про визнання неправомірним та скасування рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.

Суд касаційної інстанції встановив, що позивач стягував вартість за послуги щодо виготовлення документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадян України відповідно до ст. 121 Земельного кодексу України, у розмірі 417,50 грн. до 584,50 грн. при граничному рівні вартості робіт-153 грн.

У цій справі суд дійшов висновку, що позивач за проведення робіт із землеустрою по виготовленню документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, отримував від замовників більшу суму, ніж передбачено ст.1 Закону України "Про захист конституційних прав громадян на землю".

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права відповідач надав судові рішення Вищого адміністративного суду України у справах з подібними правовідносинами: від 11.06.2013 року № К/9991/14949/12, від 29.03.2012 року № К-22900/10, від 23.10.2012 року № К/9991/24393/12, від 21.11.2013 року № К/9991/13896/11, від 31.10.2013 року № К/9991/36854/11, від 27.11.2012 року № К/9991/11384/11, від 04.04.2013 року № К/9991/28203/11, від 11.06.2013 року № К/9991/14949/12, від 30.01.2014 року № К/9991/29303/12, від 30.01.2014 року № К/9991/4812/11, від 19.06.2014 року № К/9991/61295/11, від 30.01.2014 року № К/9991/29303/12, від 17.07.2014 року № К/9991/56249/11, від 19.06.2013 року № К/9991/23302/12.

У зазначених судових рішеннях суд касаційної інстанції дійшов протилежних висновків, ніж у постанові Вищого адміністративного суду України від 27.03.2014 року № К/9991/3428/11.

Зокрема, від 23.10.2012 року № К/9991/24393/12, від 21.11.2013 року № К/9991/13896/11, від 29.03.2012 року № К-22900/10,суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 21 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" Держкомзем за погодженням з Мінфіном та Мінекономіки: встановлює ціни (тарифи) на розроблення документації із землеустрою та проведення землеоціночних робіт; визначає граничні розміри плати з виконання землевпорядних робіт у разі безоплатної передачі громадянам України земельних ділянок відповідно до законодавства.

На виконання наданого повноваження Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством фінансів України та Міністерством економіки України видано спільний наказ від 15.06.2001 № 97/298/124, яким було затверджено розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг для застосування державними органами земельних ресурсів. При цьому абзацом другим пункту 1 наказу визначено, що виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг, вартість яких не встановлено, здійснюється за цінами, визначеними договорами.

Отже, в оскаржуваній постанові Вищого адміністративного суду України та доданих судових рішеннях можливе неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548, статті 121 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про землеустрій", Закону України "Про ціни і ціноутворення".

Колегія суддів приходить до висновку, що заява Старобільського районного комунального підприємства "Старобільський районний земельно-інформаційний центр" про допуск до перегляду Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 27.03.2014 року (К/9991/3428/11) підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ухвалив:

Заяву Старобільського районного комунального підприємства "Старобільський районний земельно-інформаційний центр" про допуск до перегляду Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 27.03.2014 року (К/9991/3428/11) задовольнити.

Допустити справу до провадження для перегляду Верховним Судом України України постанови Вищого адміністративного суду України від 27.03.2014 року (К/9991/3428/11) у справі за позовом Старобільського районного комунального підприємства "Старобільський районний земельно-інформаційний центр" до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області про визнання неправомірним та скасування рішення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді