Постанова

від 15.07.2009 по справі 6/593-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6/593-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 липня 2009 р.                                                                                    № 6/593-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого  судді:Губенко Н.М.,

суддів:Барицької Т.Л.,

Мирошниченка С.В.

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД"

на постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.03.2009

та на рішеннягосподарського суду Київської області від 16.12.2008

у справі№ 6/593-08

за позовомВідкритого акціонерного товариства "Виробничо-наукове підприємство "Укрзооветпромпостач"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД"

простягнення 74995,42 грн.

в судовому засіданні взяли участь  представники:- позивача не з'явились; - відповідача не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 16.12.2008 (суддя А.В. Маляренко), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.03.2009 (судді: Чорногуз М.Г., Агрикова О.В., Жук А.Г.) позов Відкритого акціонерного товариства "Виробничо-наукове підприємство "Укрзооветпромпостач" (надалі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД" (надалі відповідач) задоволений частково; за рішенням з відповідача підлягає стягненню  63 734,72 грн. основного боргу, 1 720,84 грн. інфляційних втрат, 565,76 грн. 3% річних, 694,71 грн. пені, 667,16 грн. витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. витрат зі сплати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у даній справі на підставі п. 11 ст. 80 ГПК України. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 180 ГК України, ст.ст. 238, 631 ЦК України.

Відзив від позивача на касаційну скаргу відповідача не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути оскаржувані судові акти.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти  докази.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги позивача, із яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив такі обставини та виходив із наступного:

- 17.12.2007 між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №784 П, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупця (відповідача) товар (премікси) відповідно до замовлення покупця та згідно із специфікаціями, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у термін і в розмірі, що передбачені цим договором (п.1.1. договору);

- пунктом 2.3. договору передбачено, що датою поставки вважається дата підписання уповноваженими на те представниками сторін видаткової накладної, що є невід'ємною частиною цього договору;

- пунктом 3.3. договору встановлено, що оплата товару здійснюється з відстрочкою платежу шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на рахунок постачальника не пізніше 45 календарних днів з моменту поставки товару;

- позивач (постачальник) виконав взяті на себе зобов'язання за договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, довіреностями на отримання товару та актом звірки взаєморозрахунків, укладеним між позивачем та відповідачем;

- згідно з видатковою накладною №0012547 остання поставка преміксу відбулася 18.06.2008, відповідно до умов договору, позивач був зобов'язаний розрахуватися не пізніше 45 днів з моменту поставки товару, тобто до 02.08.2008;

- проте, відповідач не виконав покладені на нього договором зобов'язання, у звязку з чим у нього утворилась заборгованість перед відповідачем у розмірі 63 734,72 грн.,

- - отже, на підставі встановлених обставини, керуючись ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 520, 629 ЦК України, суд першої інстанції, із якими погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми основного боргу;

- п. 5.2. договору передбачено, що у випадку порушення термінів поставки чи оплати товару за цим договором винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі 0,01% вартості непоставленого товару або неоплаченого товару за кожен день прострочення виконання зобов'язання, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент нарахування неустойки;

- суд першої інстанції здійснив перерахунок нарахованої позивачем до стягнення пені і прийшов до висновку про стягнення з відповідача 694,71 грн. пені на підставі п. 5.2. договору, ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а не 4 526,04 грн., як просив позивач;

- до того ж, судом першої інстанції задоволені вимоги позивача на підставі ст. 625 ЦК України про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання;

- крім того, однією із вимог позивача була вимога про стягнення з відповідача збитків, пов'язаних з оплатою юридичних послуг по даній справі в розмірі 4 600,00 грн. на підставі укладеного між позивачем та приватним підприємцем Василегою В.М. договору №32 про ведення справи в судах, в задоволенні якої судом першої інстанції було відмовлено з посиланням на те, що віднесення позивачем до складу збитків витрат на юридичну допомогу суперечить вимогам закону, зокрема, положенням ст.ст. 22, 611, 623 ЦК України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру, до того ж, судом встановлено, що відсутній причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою відповідача та збитками позивача у вигляді суми оплати наданих позивачу юридичних послуг.

Вищий господарський суд України погоджується із обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

Отже, в силу ст. ст. 11, 202, 509, 712 ЦК України між сторонами на підставі договору від 17.12.2007 №784 П виникли зобов'язальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Як встановлено судами, на виконання умов договору №784 П від 17.12.2007, позивач здійснив постачання відповідачу товару –преміксів на загальну суму 2 572 717,32 грн., що підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій видатковими накладними, в яких сторони погоджували вартість поставленого товару, та довіреностями, за якими відповідач (покупець) отримував у позивача (постачальника) товар. Натомість відповідач зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у сумі 63 734,72 грн. Доказів на підтвердження протилежного, відповідач не надав. У зв'язку з чим, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати основного боргу за договором №784 П від 17.12.2007.

Проте, окрім вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, позивачем на підставі п. 6.4. договору, ст.ст. 625, 692 ЦК України, п. 6 ст. 265 ГК України заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму боргу, пені та 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншим законами та договором.

Види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) визначено у ст. 217 ГК України як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/ або правові наслідки; такими засобами є відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні  санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Пунктом 5.2. договору передбачено, що у випадку порушення термінів поставки чи оплати товару за цим договором, винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі 0,01 % вартості непоставленого або неоплаченого товару за кожен день прострочення виконання зобов'язання, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент нарахування неустойки.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою  (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, суд першої інстанції, встановивши, що позивачем неправильно розрахований розмір пред'явленої до стягнення з відповідача пені, правомірно здійснив перерахунок стягуваної з відповідача пені у розмірі 694,71 грн., а не 4 526,04 грн., як вимагав стягнути позивач.

Крім того, однією із вимог позивача була вимога про стягнення з відповідача збитків, понесених позивачем у зв'язку із укладенням з приватним підприємцем Василегою В.М. договору №32 від 22.09.2008 про ведення даної справи у суді, на виконання якого позивач сплатив приватному підприємцю 6 400,00 грн., і в задоволенні якої правомірно було відмовлено судом, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічні норми містяться і в ст. 22 Цивільного кодексу України особа.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода –наслідком протиправної дії.   Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Проте, оскільки суд встановив, що витрати, здійснені позивачем на отримання юридичної допомоги не мають обов'язкового характеру, а також те, що позивачем не доведений причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою відповідача та збитками позивача, а тому, правомірно відмовив у задоволенні такої вимоги позивача.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника, про не дослідження судами попередніх інстанцій необхідного обсягу повноважень у виконавчого директора відповідача на підписання укладеного між позивачем та відповідачем договору, за яким стягується заборгованість, та акту звірки взаєморозрахунків, оскільки предметом даного позову є стягнення заборгованості за вказаним договором та штрафних санкцій з відповідача за порушення його умов, а не визнання його недійсним. До того ж, відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а тому, відповідач, стверджуючи про ті чи інші обставини, був зобов'язаний надати відповідні докази.

Крім того, суд касаційної інстанції відхиляє, зроблені на підставі п.п. 3.1., 8.1., 3.3. договору, посилання скаржника, на те, що право на звернення позивача до суду виникло на 45 день після закінчення договору, тобто після 31.12.2008, оскільки відповідно до частин 1, 2 п. 2.1 договору поставки товару здійснюється партіями на умовах DDP, згідно з Міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів Інкотермс Міжнародної Торгової палати в редакції 2000 року. Під партією Товару розуміється сукупність товарів, що поставляється Постачальником Покупцю по відповідній видатковій накладній; а як встановлено судами, остання партія товару була поставлена відповідачу 18.06.2009 (видаткова накладна №00012547 від 18.06.2008), відтак, відповідач, відповідно до п. 3.3. договору, був зобов'язаний розрахуватися з позивачем не пізніше 45 календарних днів з моменту поставки товару, тобто у даному випадку до 02.09.2008, чого зроблено ним не було.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення суду першої інстанції або постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення суду першої інстанції або постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, які досліджувалися судом апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених господарськими судами першої та апеляційної інстанцій висновків.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД" залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.03.2009 та рішення господарського суду Київської області від 16.12.2008 у справі №6/593-08 залишити без змін.

Головуючий                                                            Н.М. Губенко

Судді:                                                                      Т.Л. Барицька

                                                                                С.В. Мирошниченко