Постанова

від 16.07.2009 по справі 21/380

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

21/380

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 16 липня 2009 р.                                                                                    № 21/380  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГрейц К.В.,

суддів:Бакуліної С.В.,

Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю “Енергія насіння”

на постанову від 08.04.2009 року Київського міжобласного апеляційного господарського суду

у справі господарського суду№ 21/380Полтавської області

за позовомТОВ “Енергія насіння”

доТовариства з обмеженою відповідальністю “Довіра”

простягнення 17 000 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача:не з'явились

від відповідача:не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Полтавської області (суддя Тимченко Б.П.) від 20.01.2009 року у справі №21/380 позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача гроші в сумі 17 000 грн.; державне мито в сумі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду (головуючий суддя Андрейцева Г.М., судді –Мазур Л.М., Жук Г.А.) від 08.04.2009 року у справі № 21/380 рішення Господарського суду Полтавської області від 20.01.2009 року скасовано; прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.04.2009 року, а рішення Господарського суду Полтавської області від 20.01.2009 року залишити без змін, посилаючись на порушення норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 17000 грн. збитків, які завдані йому внаслідок перерахування останньому 17000 грн. для придбання причепу ОДАЗ по недійсній нікчемній неукладеній у письмовій формі та незареєстрованій у державних органах угоді. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на ст.ст.206, 208, 210, ч.2 ст.215, ч.ч.1, 2 ст.216 ЦК України. Підставами позову позивачем зазначено те, що сторонами спору не укладалось угоди у письмовій формі, відповідач не мав права відчуження транспортного засобу, правочин не був зареєстрований органами державної реєстрації, напівпричіп за який позивач 11.09.2008 року сплатив позивачу був придбаний ним 03.10.2008 року у належного власника ТОВ “Деметра”.

Судами встановлено, що 11.09.2008 року ТОВ “Енергія насіння” платіжним дорученням перерахувало на рахунок ТОВ “Довіра” гроші в сумі 17 000 грн. на підставі виставленого постачальником рахунку №12 від 11.09.2008 року для придбання причепу ОДАЗ 9370.

11.09.2008 року ТОВ “Енергія насіння” для отримання причепа ОДАЗ від ТОВ “Довіра” видало Березовському О.І. довіреність серії НБЙ №221019/14.

Згідно накладної №6 від 11.09.2008 року Березовський О.І. по вказаній довіреності отримав від ТОВ “Довіра” причіп ОДЗА.

Апеляційним судом встановлено, що за наслідками вчиненого сторонами правочину ТОВ “Довіра” 11.09.2008 року було виписано податкову накладну №12 згідно рахунку №12 від 11.09.2008 року на загальну суму 17 000 грн.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції прийняте правильне рішення щодо відмови у заявленому позові з огляду на наступне.

Згідно частин 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч.1 ст.237 ЦК України).

Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ч.2, 3 ст.244 ЦК України).

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи (ст.246 ЦК України).

Відповідно до пунктів 1, 5 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (затверджено наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 року “Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей”, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 року за №293/1318) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів; довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства.

Згідно п.2.2. Інструкції про порядок виготовлення, зберігання і застосування типових форм первинного обліку № КО-1 “Прибутковий касовий ордер” і № М-20 “Накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей” накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-20) є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей підприємством, що здійснило їх відпуск, для оприбуткування їх підприємством-одержувачем та для дозволу на вивіз їх з території підприємства-постачальника, а також для їх складського, оперативного і бухгалтерського обліку. Накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-20) виписується підприємством, що здійснює відпуск товарно-матеріальних цінностей, у трьох примірниках на підставі договору (контракту), нарядів, інших відповідних документів та підписується особою, яка надала дозвіл на відпуск товарно-матеріальних цінностей, і головним бухгалтером.

Даючи юридичну оцінку встановленим судами обставинам справи, касаційна інстанція робить висновок, що сторонами було укладено письмовий правочин шляхом обміну документами, які стали законними підставами на вчинення передбачених цими документами дій.

Звідси висновок, що сторонами правочину не було порушено приписів ст.ст.206, 208 ЦК України.

Встановлені судами обставини не свідчать, що письмовий правочин сторін за своєю правовою природою є угодою купівлі-продажу, що робить недоречними доводи скаржника про те, що відповідач не є власником транспортного засобу який він поставив позивачу. До того ж, продаж товару особою, яка не її власником, є оспорюваним а не нікчемним правочином, оскільки недійсність такого правочину прямо не передбачена законом. Позивачем вимог про визнання спірного правочину недійсним не заявлялось.

Колегія суддів відзначає, що угода сторін предметом якої є надання послуг з придбання транспортного засобу, а судами обох інстанцій встановлено, що кошти були перераховані відповідачеві не за товар а саме для його придбання, по-перше, не суперечить закону по своїй правовій природі; по-друге, така угода не потребує обов'язкової державної реєстрації. Крім того, в силу приписів ст.657 ЦК України, угода купівлі-продажу транспортного засобу не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та обов'язковій державній реєстрації.

Наведене свідчить і про недоведеність позивачем наданими доказами порушення при укладенні сторонами правочину від 11.09.2008 року приписів ст.210 ЦК України.

Підсумовуючи, колегія суддів доходить висновку, що укладений сторонами правочин не є нікчемним з підстав, які наведені у позові, а тому відмова апеляційним судом у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача в якості збитків суми коштів, сплачених ним на виконання власних зобов'язань за правочином, який не визнано недійсним, є цілком правомірною.

Враховуючи наведене постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, а касаційна скарга такою, що ґрунтується на помилковому тлумаченні положень чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу скаргу ТОВ “Енергія насіння” на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.04.2009 року у справі № 21/380 залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.04.2009 року у справі № 21/380 –без змін.

Головуючий-суддя                                          К.Грейц

С у д д і

С.Бакуліна

О.Глос