Ухвала

від 20.11.2014 по справі 21/396-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 21/396-А Головуючий у 1-й інстанції: Грєхова О.А. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

20 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бєлової Л.В.

Гром Л.М.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової служби у м.Києві на постанову Господарського суду мiста Києва від 04 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової адміністрації у м.Києві до Закритого акціонерного товариства "Чернігівський лікеро-горілчаний завод "Чернігівська горілка", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-сервіс-4" про визнання недійсним договору, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Державна податкова адміністрація у м.Києві звернувся до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства "Чернігівський лікеро-горілчаний завод "Чернігівська горілка", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-сервіс-4" про визнання недійсним договору від 17 січня 2005 року, про стягнення в дохід Державного бюджету України майна на загальну суму 3 712 400,00 грн.

Постановою Господарського суду мiста Києва від 04 лютого 2013 року провадження в частині позовних вимог про визнання недійсним договору поставки обладнання б/№ від 17 січня 2005 року, що вчинений між Закритим акціонерним товариством "Чернігівський лікеро-горілчаний завод "Чернігівська горілка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торг-сервіс-4" закрито.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, позивач - Державна податкова служба у м.Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17 січня 2005 року між Закритим акціонерним товариством "Чернігівський лікеро-горілчаний завод "Чернігівська горілка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торг-сервіс-4" укладено договір поставки обладнання б/№, відповідно до якого ТОВ "Торг-Сервіс-4" зобов'язалося поставити ЗАТ "Чернігівський лікеро-горілчаний завод "Чернігівська горілка" обладнання, запасні частини та інструмент відповідно до додатка № 1 до цього договору, а ЗАТ "Чернігівський лікеро-горілчаний завод "Чернігівська горілка" оплатити цю продукцію по факту його отримання.

Позивач вважає, що укладений відповідачами договір поставки обладнання б/№ від 17 січня 2005 року має бути визнаний недійсним, оскільки він був укладений відповідачами з наміром, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, з огляду на той факт, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2005 року у справі № 2-5953/05 визнано ТОВ «Торг-Сервіс-4» таким, що припинило свою діяльність та скасовано його державну реєстрацію, визнано недійсним свідоцтво про державну реєстрацію та статут ТОВ «Торг-Сервіс-4».

У зв'язку з вищенаведеним позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору та стягнення в дохід Державного бюджету України майна.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

В силу ст. 215, 203 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок та є нікчемним, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для визнання угоди недійсною на підставі ст. 207 Господарського кодексу України та застосування конфіскаційних адміністративно-господарських санкцій в порядку ст. 208 цього Кодексу (стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином) необхідним є встановлення наявності суб'єктивного наміру сторін порушити вимоги закону при укладенні відповідного договору.

Правове вирішення даної ситуації очевидне, якщо у відносинах між контрагентами мала місце зловмисна домовленість представника однієї сторони з іншою.

Для того, щоб намір однієї особи міг бути підставою для висновку про укладення зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, він має бути підтверджений певними засобами доказування, які б давали можливість судити про наявність волі та безпосередній зміст такої волі (усвідомлення протиправності угоди, свідоме очікування настання протиправних наслідків тощо).

Тобто, суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений відповідним компетентним судовим органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доведення.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 січня 2005 року між Закритим акціонерним товариством "Чернігівський лікеро-горілчаний завод "Чернігівська горілка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торг-сервіс-4" укладено договір поставки обладнання б/№.

На виконання зазначеного договору ТОВ "Торг-Сервіс-4" сформовано та надано ЗАТ "Чернігівський лікеро-горілчаний завод "Чернігівська горілка" накладну від 31 січня 2005 року №1 на суму 3 712 400,40 грн. та податкову накладну від 31 січня 2005 року № 1 на загальну суму 3 712 400,40 грн., в тому числі податок на додану вартість 618 733,40 грн.

Оплата поставленої продукції здійснена ЗАТ "Чернігівський лікеро-горілчаний завод "Чернігівська горілка" шляхом видачі 7 векселів загальною номінальною вартістю 3 712 400,00 грн., про що свідчать наявні в справі акти прийому-передачі векселів від 03 лютого 2005 року та 10 лютого 2005 року.

Так, на переконання позивача, укладений між відповідачами договір поставки обладнання б/№ від 17 січня 2005 року має бути визнаний недійсним, оскільки він був укладений відповідачами з наміром, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, з огляду на рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2005 року у справі N 2-5953/05, яким визнано недійсними статут та свідоцтво про державну ТОВ "Торг-Сервіс-4".

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними повинно бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави.

Тобто, визнання у судовому порядку недійсними установчих документів та свідоцтва про державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Сервіс-4" не є підставою для визнання спірного договору таким, що укладений з метою суперечною інтересам держави та суспільства, оскільки судом встановлено, що господарські відносини між сторонами відбувалися в момент чинної державної реєстрації ТОВ "Торг-Сервіс-4".

Крім того, судом встановлено, що на момент укладення спірного договору ТОВ "Тогр-Сервіс-4" мало свідоцтво платника податку на додану вартість.

З приводу посилань позивача на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 березня 2011 року по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_3 у скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 28, с. 2 ст. 212 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, колегія суддів зазначає, що дане рішення не підтверджує факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами ЗАТ "Чернігівський лікеро-горілчаний завод "Чернігівська горілка".

Також, посилання позивача на факти, встановлені при розслідуванні кримінальної справи № 78/00767, порушеної відносно директора ЗАТ "Чернігівський лікеро-горілчаний завод "Чернігівська горілка" гр. ОСОБА_3, правомірно не прийнято судом до уваги, оскільки згідно ст. 72 КАС України тільки вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору поставки обладнання б/№ від 17 січня 2005 року, що вчинений між Закритим акціонерним товариством "Чернігівський лікеро-горілчаний завод "Чернігівська горілка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торг-сервіс-4".

Водночас, позивачем не надано суду обвинувальних вироків суду, що набрали законної сили, якими встановлено наявність вини у формі протиправного умислу конкретних посадових осіб відповідачів щодо ухилення від сплати податків, отримання податкової вигоди або порушення публічного порядку шляхом укладення господарських договорів.

Оскільки укладений між відповідачами договір у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, колегія суддів вважає, що встановивши відсутність умислу сторін порушити вимоги закону під час укладення спірної угоди, зокрема, відсутність доказів усвідомлення учасниками угоди протиправності цієї угоди і невідповідності її мети інтересам держави та суспільства, доказів прагнення або свідомого допускання настання протиправних наслідків, тобто, встановивши відсутність ознак нікчемності вказаної угоди, суд першої інстанції правомірно відмовив Державній податковій адміністрації у м.Києві у задоволенні позову про стягнення майна.

Вищевказана позиція узгоджується з практикою Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 19 березня 2014 року у справі № К/9991/12263/12.

Так, за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені, передбачені частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України.

Тобто, це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як вже було зазначено, частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України передбачено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Тобто, Господарський кодекс України містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді адміністративно-господарської санкції, яка має конфіскаційний характер, - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Водночас, моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 Господарського кодексу України, є момент укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Так, матеріали справи свідчать, що спірний договір укладено між відповідачами у січні місяці 2005 року.

Згідно ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на те, що позивач звернувся до суду 14 червня 2006 року, тобто із спливом одного року після укладення відповідачами правочину, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про пропущення строків для застосування до ТОВ "Торг-Сервіс-4" адміністративної санкції у вигляді конфіскації.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Державної податкової адміністрації у м.Києві та відмову у їх задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової служби у м.Києві - залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду мiста Києва від 04 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.