Постанова

від 24.12.2014 по справі 2а-2802/10/2470

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-2802/10/2470

Головуючий у 1-й інстанції: Маренич І.В.

Суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.

24 грудня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Загороднюка А.Г.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

за участю секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.

позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернівецької митниці Міндоходів про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу ,

В С Т А Н О В И В :

постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду І інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Під час судового засідання позивач підтримав доводи апеляційної скарги у повному обсязі та просив її задовольнити.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені вчасно та належним чином.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Наказом Державної митної служби України від 21 липня 2010 року №1407-К «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», на підставі п.1 ст.28 Дисциплінарного статуту митної служби України - за порушення службової дисципліни, ОСОБА_2 - головного інспектора сектору митного оформлення №1 відділу митного оформлення №1 митного поста «Чернівці» Чернівецької обласної митниці, звільнено з митних органів з 21 липня 2010 року.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 року по справі №2а-2802/10/2470 скасований наказ Державної митної служби України №1407-К від 21 липня 2010 року.

30 травня 2012 року ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду по справі №2а-2802/10/2470 постанову Чернівецького окружного адміністративного суду 02 грудня 2011 року залишено без змін.

На виконання вищевказаних судових рішень наказом №1799-К від 05 вересня 2012 року по особовому складу митних органів скасовано наказ Державної митної служби України від 21 липня 2010 року №1407-К «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» та поновлено ОСОБА_2 на посаді головного інспектора сектору митного оформлення №1 відділу митного оформлення №1 митного поста «Чернівці» Чернівецької обласної митниці з 21 липня 2010 року.

Наказом Чернівецької обласної митниці від 06 вересня 2012 року №789-К звільнено ОСОБА_2 головного інспектора сектору митного оформлення №1 відділу митного оформлення №1 митного поста «Чернівці» Чернівецької обласної митниці, із займаної посади 06 вересня 2012 року за згодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2014 року постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2012 року скасовано та направлено даний адміністративний позов на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час розгляду справи у суді І інстанції позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати протиправним наказ державної митної служби України №1407-к від 21 липня 2010 року в частині звільнення з митних органів ОСОБА_2; стягнути з Чернівецької митниці Міндоходів , як правонаступника Чернівецької обласної митниці, на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21 липня 2010 року по 06 вересня 2012 року в сумі 82799,20 грн.; стягнути з Чернівецької митниці Міндоходів на користь позивача витрати на правову допомогу за період з лютого 2010 року по квітень 2014 року в сумі 12000 грн.

В подальшому позивач у зв'язку із тим, що наказ №1407-к від 21 липня 2010 року скасовано відповідачем самостійно, відмовився від позовних вимог в цій частині.

Суд І інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що заявлені позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу нерозривно пов'язані та є похідними від позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, від яких позивач відмовився та відносно яких суд не приймав рішення про поновлення на роботі, суд вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі.

Колегія суду не погоджується з таким висновком з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ч.2 ст.410 Митного кодексу України у митній службі України діє Статут митної служби України, затверджений Законом України від 06 вересня 2005 року (далі-Статут).

В абзаці першому преамбули Статуту зазначено, що цей Статут визначає суть службової дисципліни, права та обов'язки посадових осіб митної служби України, яким присвоєно спеціальні звання, у тому числі керівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, щодо забезпечення та додержання дисципліни, а також види та порядок застосування заохочень і дисциплінарних стягнень.

При цьому в абзаці другому преамбули Статуту зазначено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють у митних органах, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про державну службу".

Відповідно до статті 21 Статуту порушення службової дисципліни - це протиправне, винне (умисне чи необережне) діяння (дія чи бездіяльність) посадової особи митної служби, тобто невиконання урочистого зобов'язання посадових осіб митної служби, зокрема, невиконання або неналежне виконання нею своїх службових обов'язків, перевищення повноважень, порушення обмежень і заборон, установлених законодавством з питань проходження служби в митних органах, або вчинення інших дій, які дискредитують не тільки посадову особу митної служби, а й митну службу України.

Згідно зі статтею 22 Статуту до діянь, які є порушеннями службової дисципліни, належать: 1) порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів України з питань митної справи, державної служби, а також наказів та розпоряджень безпосередніх та/або прямих керівників; 2) порушення порядку здійснення митного контролю та митного оформлення предметів, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до статті 31 Статуту з метою з'ясування всіх обставин вчинення посадовою особою митної служби дисциплінарного правопорушення керівник митного органу має право призначити службове розслідування. Порядок проведення службового розслідування визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Застосуванню дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення передує обов'язкове службове розслідування.

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок організації та проведення службового розслідування і службової перевірки в митній службі України (далі - Інструкція), затвердженої наказом Державної митної служби України від 13 серпня 2010 року №918, визначено приводи, підстави, мета, порядок призначення і проведення службового розслідування, прийняття за ним рішень, виконання цих рішень, формування матеріалів службового розслідування у справі, а також права та обов'язки посадових осіб митної служби України під час їх проведення.

Згідно з абзацом 9 пункту 1.2 Інструкції службове розслідування - це комплекс заходів, що здійснюються в межах компетенції відповідно до цієї Інструкції з метою повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин вчинення посадовою особою дисциплінарного або іншого правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, виявлення причин і умов, що сприяли його вчиненню, встановлення наявності (відсутності) вини, її ступеня, а також установлення інших подій, обставин, що потребують з'ясування під час проведення таких заходів.

За пунктом 1.4 Інструкції з'ясування обставин порушення трудової дисципліни посадовими особами митної служби здійснюється відповідно до вимог Кодексу законів про працю України, Закону України "Про державну службу", Статуту та правил внутрішнього трудового розпорядку митного органу.

Пунктом 6 ст.23 Статуту за вчинення дисциплінарних правопорушень до посадових осіб митної служби може бути застосоване таке дисциплінарне стягнення як звільнення з митного органу.

Згідно ч.1 ст.28 Статуту звільнення посадової особи митної служби може мати місце в разі порушення посадовою особою митної служби вимог законів та інших нормативно-правових актів України з питань митної справи, що призвело до заподіяння матеріальних збитків державі, територіальній громаді, юридичним чи фізичним особам.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно зі ст. 236 КЗпПУ у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У розумінні трудового права вимушений прогул - час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Моментом, з якого незаконно звільненого працівника слід вважати поновленим на роботі, є день видання наказу про звільнення, а не день винесення судом рішення. Це означає, що весь час вимушеного прогулу зараховується до трудового стажу і за весь цей час на користь працівника стягується заробітна плата.

Отже, безперечним є обов'язок роботодавця сплатити незаконно звільненому працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу. Таким чином, колегія суду вважає, що посилання суду І інстанції на те, що суд не приймав рішення про поновлення позивача на роботі, а тому не може приймати рішення про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу є помилковими, оскільки відповідний обов'язок виникає в роботодавця з моменту винесення рішення про поновлення на роботі.

Крім того, як свідчать матеріали справи відповідач добровільно не здійснює розрахунок та виплату вимушеного прогулу позивача.

Таким чином, між сторонами виник публічно-правовий спір, який відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

При цьому, позивач не має інших способів захисту оспорюваного права.

В силу ст. 240-1 КЗпПУ у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" .

Як зазначалось вище, наказом Державної митної служби України №1799-К від 05 вересня 2012 року по особовому складу митних органів скасовано наказ Державної митної служби України від 21 липня 2010 року №1407-К «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» та поновлено ОСОБА_2 на посаді головного інспектора сектору митного оформлення №1 відділу митного оформлення №1 митного поста «Чернівці» Чернівецької обласної митниці з 21 липня 2010 року.

Відповідно до ч. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року №229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів" постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства доходів і зборів згідно з додатком 1. Відповідно до вказаного додатку в Чернівецькій області утворена Чернівецька митниця Міндоходів.

Згідно повідомлення Державного реєстратора від 20 серпня 2013 року за №11-353, 20 серпня 2013 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис №10381120015005956 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Чернівецької обласної митниці (код ЄДРПОУ 36397519), на підставі рішення засновників або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи, в результаті реорганізації.

Відповідно до передавального акту від Чернівецької обласної митниці до Чернівецької митниці Міндоходів затвердженого головою комісії проведення реорганізації Чернівецької обласної митниці Чернівецька обласна митниця передає своєму правонаступникові Чернівецькій обласній митниці Міндоходів все нерухоме майно, всі майнові та немайнові права, юридичні зобов'язання, трудові книжки. До правонаступника переходять обов'язки щодо оплати праці працівникам Чернівецької обласної митниці, зі збереження умов оплати праці з урахуванням глави VII КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, Чернівецька митниця Міндоходів як правонаступник Чернівецької обласної митниці зобов'язана виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21 липня 2010 року по 06 вересня 2012 року.

Як вбачається із заперечень на апеляційну скаргу, відповідач погоджується з правом позивача на оплату вимушеного прогулу, проте заперечує розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 . Даним порядком визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому, згідно з п.5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середнього динна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної та розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку)

В матеріалах адміністративної справи міститься розрахунок (т.2, а.с. 141), який складений відповідно до вищевказаних вимог законодавства. Заперечення відповідача щодо правильності розрахунку нормативно не обґрунтоване, а тому судом до уваги не приймається. Свого розрахунку відповідачем не надано.

Щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, суд вказує на наступне.

Згідно зі ст. 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Частиною 3 ст. 90 КАС України передбачено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Таким нормативно-правовим актом є Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року №4191-VI.

Відповідно до статті 1 вищевказаного Закону розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розрахунок оплати послуг адвоката про надання правової допомоги згідно вимог Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» позивачем не надано.

Зважаючи на те, що відповідно до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» до компенсації витрат на правову допомогу не відносяться послуги щодо правових консультацій, вивчення документів для складення позовної заяви, складення позовної заяви, виїзду на судове засідання, тому для відшкодування таких витрат з відповідача відсутні правові підстави.

Згідно з ч. 2 ст. 159 КАС України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення судом норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково .

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2014 року скасувати .

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Чернівецької митниці Міндоходів на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21 липня 2010 року по 06 вересня 2012 року в сумі 82799,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 25 грудня 2014 року.

Головуючий Загороднюк А.Г.

Судді Драчук Т. О.

Полотнянко Ю.П.