Рішення

від 16.12.2014 по справі 370/1447/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 370/1447/13-ц Головуючий у І інстанції Оберемко В.О. Провадження № 22-ц/780/3906/14 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Категорія 1 16.12.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

16 грудня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» про поділ майна подружжя,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В липні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що із 09 квітня 2005 року по 14 червня 2013 року перебував з ОСОБА_2 у шлюбі, від якого мають двох дітей. Під час перебування у шлюбі вони набули наступне майно: автомобіль Chevrolet Aveo, земельну ділянку у с. Мостище Макарівського району пл. 0,248 га., об'єкт незавершеного будівництва у АДРЕСА_1, та речі побуту; до правовідносин за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, також належать зобов'язання за кредитним договором, укладеним між ним та ПАТ «Альфа-Банк» 08 червня 2012 року та від 09 серпня 2012 року; загальна вартість спільного сумісного майна подружжя складає 447457,14 грн. Враховуючи, що його дружина не працює, не має самостійного джерела доходу, уточнивши позовні вимоги у вересні 2013 року просив в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку пл. 0,248 га. в с. Мостище Макарівського району Київської області, всі будівельні матеріали, обладнання та інше майно, які були використані в процесі будівництва об'єкту незавершеного будівництва в АДРЕСА_1; за ОСОБА_2 визнати право власності на речі побуту, автомобіль Chevrolet Aveo 2009 року випуску. Визнати спільно набуті боргові зобов'язання за кредитними договорами спільною сумісною власністю подружжя та зобов'язати ОСОБА_1 виконати в повному обсязі зобов'язання за кредитними договорами.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року позов частково задоволено. Визнано право власності за ОСОБА_1, ОСОБА_2 по ? частині за кожним на автомобіль, земельну ділянку та будівельні матеріали, які були використані в процесі будівництва об'єкту незавершеного будівництва. Визнано право власності за ОСОБА_2 на йогуртницю. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача судові витрати.

Позивач ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням Макарівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам не відповідає.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 09 квітня 2005 року укладено шлюб, під час перебування у шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3, 2007 року народження, та ОСОБА_4, 2009 року народження.

06 березня 2007 року сторони придбали земельну ділянку за 135000 грн. у с. Мостище Макарівського району Київської області пл. 0,248 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, оформлену на ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу ВЕЕ № 395435. Згідно висновку експерта про оціночну вартість земельної ділянки, вона становить 106000 грн. (а. с. 87, 138 - 166 т. 1).

На зазначеній земельній ділянці сторони розпочали будівництво житлового будинку. Згідно висновку суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Нотаріус» від 03 вересня 2013 року, оціночна вартість житлового будинку, об'єкта незавершеного будівництвом 70 % готовності за адресою АДРЕСА_1 складає 250400 грн. (а. с. 89, 100 - 137 т. 1).

10 червня 2010 року за договором купівлі-продажу автомобіля із використанням банківського кредиту № 212173-Y00077 сторони придбали автомобіль Chevrolet Aveo 2009 року випуску, оформлений на ОСОБА_1, вартістю 99360 грн. Згідно висновку експерта про оціночну вартість автомобіля, вона становить 62444 грн. (а. с. 88, 167 - 196 т. 1).

24 березня 2012 року сторонами придбано йогуртницю «Orionor-YM 01» за 149 грн.

08 червня 2012 року та 09 серпня 2012 року ОСОБА_1 укладено два кредитних договори з ПАТ «Альфа-Банк» № 500282713 та № 500296575.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2013 року шлюб між сторонами розірвано, рішення набрало законної сили (а. с. 238 т. 1). Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 липня 2013 року внесено виправлення у мотивувальній частині рішення суду від 14 червня 2013 року, а саме що сторони не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбних відносин з середини жовтня 2012 року (а. с. 239 т. 1).

Наведені обставини стверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст. 60, 61 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що майно, набуте в шлюбі, вважається таким, що належить подружжю, речі, набуті за час шлюбу, автоматично підпадають під режим спільного майна подружжя.

Для визначення правильності рішення суду першої інстанції предметом оцінки колегії суддів є насамперед обсяг майна, яке підлягає поділу, а по-друге, спосіб поділу такого майна.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Судом встановлено, а також сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції і при подальшому оскарженні рішення не заперечувалось, що майно, наявність якого встановлена судом першої інстанції - автомобіль, земельна ділянка, незакінчений будівництвом будинок та побутовий прилад (йогуртниця), - набуті сторонами за спільні сімейні кошти подружжя.

Із обсягу спільного сумісного майна автомобіль Chevrolet Aveo д.н.з. НОМЕР_1 є неподільною річчю, а тому за своєю специфікою може бути присуджений одному із подружжя у разі, якщо на це є згода другого з подружжя, який вніс на депозитний рахунок суду компенсацію половини вартості майна. За відсутності вказаних домовленостей право власності на автомобіль визнається у рівних частках. Враховуючи, що відповідач згоди на те, щоб автомобіль було залишено їй, не надавала, половина вартості автомобіля на депозитний рахунок суду не вносилася, автомобіль перебуває в користуванні позивача, висновок суду щодо поділу автомобіля в ідеальних частках між подружжям відповідає вимогам закону, а оскільки передбачених законом підстав для відступлення від засад рівності в частках не має, колегія суддів вважає, що суд правильно визнав за сторонами право власності по ? частині кожному відповідно до норм ст. 60 СК України.

Також судом правомірно поділено між сторонами в рівних частках земельну ділянку у с. Мостище Макарівського району Київської області пл. 0,248 га., оскільки це майно є подільним, частки можуть бути виділені в натурі, земельна ділянка придбавалася за спільні кошти подружжя і передбачені законом підстави для присудження її одному із подружжя відсутні.

Оцінюючи рішення суду першої інстанції в частині поділу об'єкта незавершеного будівництва, колегія суддів враховує наступне.

За положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на будинок», суди мають враховувати, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

На виконання обов'язку, передбаченого ст. 10 ЦПК України, у межах апеляційного розгляду судом роз'яснено сторонам право на звернення до суду із клопотанням про проведення експертизи з метою з'ясування ступеня готовності спірного будинку та можливості його поділу в натурі чи визнання за кожним із сторін права на будівельні матеріали.

За клопотанням позивача ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 червня 2014 року в справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання визначення ступеню будівельної готовності незавершеного будівництвом об'єкта - житлового будинку, визначення окремих частин для поділу в натурі та технічної можливості доведення будівництва до кінця, визначення дійсної вартості незавершеного будівництвом об'єкта - житлового будинку.

30 вересня 2014 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз надіслав повідомлення про неможливість надання висновку експерта, а 20 жовтня 2014 року апелянт ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням про припинення експертизи та поновлення провадження у справі, мотивуючи це тим, що він позбавлений можливості надати необхідні для проведення експертизи документи.

Як вбачається із матеріалів справи, спірним об'єктом є об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок 70 % готовності за адресою АДРЕСА_1.

Позивачем не доведено переліку будівельних матеріалів та їх вартості, які були використані в процесі будівництва об'єкту незавершеного будівництва, станом на вересень 2013 року житловий будинок складає 70 % готовності і є спільною сумісної власністю подружжя, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання за кожним із подружжя права власності на будівельні матеріали, які були використані в процесі будівництва об'єкту незавершеного будівництва, по ? частині за кожним із співвласників є обґрунтованим, відповідає вимогам закону, задовольняє інтереси подружжя і скасуванню не підлягає.

При цьому суд правильно визначив, що підстав залишення будівельних матеріалів одній із сторін із присудженням іншій грошової компенсації немає.

Надаючи оцінку висновкам суду з приводу врахування зобов'язань, що випливають із кредитних договорів, колегія суддів враховує наступне.

Як роз'яснено у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Судом встановлено, що позивачем в період шлюбу укладено два кредитні договори з ПАТ «Альфа-Банк» - № 500282713 від 08 червня 2012 року та № 500296575 від 09 серпня 2012 року. Так, за умовами кредитного договору № 500282713 від 08 червня 2012 року, ОСОБА_1 отримав кредит для власних потреб у розмірі 150000 грн. під 25 % річних, щомісячною сумою сплати 999 грн. і терміном повернення 12 червня 2017 року. За умовами кредитного договору № 500296575 від 09 серпня 2012 року, ОСОБА_1 отримав кредит для власних потреб у розмірі 49999 грн. під 25 % річних, щомісячною сумою сплати 600 грн. і терміном повернення до 14 серпня 2015 року.

Так, 12 червня 2012 року ОСОБА_1 отримав транш в розмірі 99000 грн. згідно заяви на видачу готівки № 7078, фіскального чеку № 00000172 та виписки від 08 квітня 2013 року. 14 червня 2012 року ОСОБА_1 отримав транш в розмірі 5000 грн. згідно чеків № 258, 254 від 14 червня 2012 року та виписки від 08 квітня 2013 року. 12 липня 2012 року ОСОБА_1 отримав транш в розмірі 46000 грн. згідно виписки від 08 квітня 2013 року. 14 серпня 2012 року ОСОБА_1 отримав грошові кошти за договором № 500296575 в розмірі 50000 грн. згідно виписки від 08 квітня 2013 року.

11 червня 2012 року ОСОБА_1 укладено договір підряду із ТОВ «Будівельна компанія «Термобудсервіс», за яким замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати роботи з будівництва жилого будинку за адресою АДРЕСА_1 Орієнтовна договірна вартість робіт становить 229500 грн. (а. с. 197 - 200 т. 1).

09 жовтня 2012 року ТОВ «Будівельна компанія «Термобудсервіс» та ОСОБА_1 укладено акт № Т-ОУ-5/1 здачі-прийняття робіт (надання послуг), за яким загальна вартість матеріалів складала 233567 грн. (а. с. 213 т. 1).

Листом від 22 жовтня 2013 року ТОВ «Будівельна компанія «Термобудсервіс» повідомило ОСОБА_1, що в період з 11 червня 2012 року по 09 жовтня 2012 року на виконання умов договору підряду № 5 від 11 червня 2012 року працівники компанії дійсно виконували будівельні роботи з будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 214 т. 1).

Даним обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав і помилково послався на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2013 року, яким встановлено, що сторони не ведуть спільного господарства з початку 2012 року, із чого дійшов висновку, що кредити позивачем укладено після припинення шлюбних відносин і тому вони не є спільною сумісною власністю подружжя, хоча ухвалою цього ж суду від 23 липня 2013 року виправлено описку у мотивувальній частині рішення суду від 14 червня 2014 року та зазначено, що сторони не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбних відносин з середини жовтня 2012 року.

Із наведених доказів, враховуючи, що період укладення договорів кредиту збігається в часі із проведенням будівельних робіт, а існування іншого джерела фінансування будівництва відповідачем не доведено, колегія суддів доходить висновку, що кошти, отримані за кредитними договорами, позивач дійсно використав в інтересах сім'ї, а саме на будівельні матеріали та оплату підрядних робіт по будівництву жилого будинку за адресою АДРЕСА_1, що є спільним сумісним майном подружжя.

Таким чином, враховуючи, що спільно набуті борги за кредитними договорами підлягають врахуванню при поділі майна подружжя, при цьому борг утворено внаслідок залучення подружжям грошових коштів, витрачених на будівельні роботи і матеріали, право власності на ? частину яких визнано судом за позивачем та відповідачем, вказані борги підлягають врахуванню судом, а тому рішення суду в цій частині скасовується колегією суддів.

Так, із доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що із листопада 2012 року по день ухвалення рішення ОСОБА_1 сплачено 80000 грн. (а. с. 49 - 60, 92 - 97 т. 1), що також підтверджується довідками ПАТ «Альфа-Банк» від 09 грудня 2014 року № 112520-110б/б та № 112517-110б/б, а тому із відповідача на користь позивача має бути стягнуто 40000 грн., що становить половину погашеної ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами.

Вірними та такими, що не спростовані доводами апеляційної скарги, є висновки суду, що наявність спільного сумісного майна подружжя речей побуту окрім йогуртниці, не підтверджується належними та допустимими доказами по справі, оскільки такими доказами не можна вважати витяги з мережі Інтернет, копії гарантійного товару та копії товарного чека на а. с. 65, з якого неможливо встановити, яка саме річ побуту за ним куплена.

Доводи апеляційної скарги, що представником відповідача в судовому засіданні підтверджено визнання перебування в спільній сумісній власності подружжя холодильника, пральної машини, телевізору та пилососу, не впливають на висновки суду, оскільки придбання даних речей, як вже було встановлено, не підтверджується доказами, які б дозволили їх ідентифікацію.

Вирішуючи позовні вимоги в частині поділу йогуртниці, суд першої інстанції, відступивши від засад рівності часток подружжя у спільному майні подружжя, виділив дане майно у власності відповідачу.

Колегія суддів не може погодитися із цими висновками.

У п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Однак судом першої інстанції взагалі не з'ясовано дійсних обставин, які мають істотне значення для вирішення питання щодо можливості відступу від принципу рівності часток подружжя.

Виділяючи відповідачу вказане майно, суд посилався на те, що враховував інтереси малолітніх дітей, які знаходяться на вихованні та утриманні відповідача, але не звернув увагу, що інтереси неповнолітніх дітей при відступі від рівності частки в майні подружжя, враховуються лише за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Таких відомостей відповідачем, з якою проживають неповнолітні діти сторін, під час розгляду справи суду не надавалось, будь-які інші обставини, що мають істотне значення для справи, у даному випадку відсутні, а тому відсутні і підстави для відступлення від засади рівності часток подружжя при поділі йогуртниці, отже, вказане майно підлягає поділу між сторонами в рівних частках, а тому рішення суду підлягає скасуванню в цій частині.

Оскільки йогуртниця є неподільним майном та побутовим предметом, колегія суддів вважає за доцільне присудити її відповідачу, проти чого жодна із сторін не заперечувала, при цьому із відповідача на користь позивача має бути стягнута вартість ? її частини, а саме 74,50 грн. Враховуючи невелику вартість даного майна, колегія суддів не вважає за необхідне дотримання умови ч. 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкового попереднього внесення на депозитний рахунок суду стягнутої суми.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині поділу йогуртниці та відмови в позові щодо боргових зобов'язань ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на йогуртницю ORION OR-YM 01, відмови в задоволенні позовних вимог та стягнення судових витрат із ухваленням в цій частині нового рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на йогуртницю із стягненням ? частини її вартості на користь ОСОБА_1 та стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40000 грн. як частини внесених коштів за борговими зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України колегія суддів здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 2580,75 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року скасувати в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на йогуртницю ORION OR-YM 01, відмови в задоволенні позовних вимог та стягнення судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати за ОСОБА_2 права власності на йогуртницю ORION OR-YM 01, стягнувши із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість ? частини йогуртниці ORION OR-YM 01 в сумі 74,50 грн.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40000 грн.

В решті позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2580,75 грн.

В іншій частині рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.