Ухвала

від 26.11.2014 по справі 2а-8481/10/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/16525/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Кошіля В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.03.2011 по справі №2а-8481/10/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діна-Транс» до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24.12.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.03.2011, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діна-Транс» до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.10.2010 №0000682301/0.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Стахановська об'єднана державна податкова інспекція Луганської області 21.03.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 28.03.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.03.2011, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3, абзацу третього пункту 4.8 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Стахановською об'єднаною державною податковою інспекцією Луганської області була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Діна-Транс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.2.1, 7.2.4 пункту 7.2, та підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижений податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1801133,00грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що господарські операції з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діна-Транс» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецмегасервіс» з придбання палива не мали реального характеру.

За результатами перевірки Стахановською об'єднаною державною податковою інспекцією Луганської області складено акт від 22.10.2010 №876/23-2536750 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.10.2010 №0000682301/0, яким Товариства з обмеженою відповідальністю «Діна-Транс» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 1801133,00грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 900567,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що правильність формування спірного податкового кредиту підтверджується, первинними документами.

Проте, суд касаційної інстанції з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується, вважає їх помилковими та передчасними з наступних підстав.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином обставини, які є суттєвими для правильного вирішення даної справи.

Зокрема, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій.

Разом з тим, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не надано оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій, судами не з'ясовано специфіки господарських операцій позивача з контрагентом, яким чином відбувалася поставка, хто транспортував пальне, яким чином товар приймався та обліковувався позивачем.

Крім того, судами залишено поза увагою, що в період вчинення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецмегасервіс» діяла Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496, яка є обов'язковою та встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів, а тому поширюються на спірні господарські відносини.

Відповідно до пункту 5.4 зазначеної Інструкції перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, та ГОСТ 27352-87 «Автотранспортні засоби для заправки і транспортування нафтопродуктів. Типи, параметри га загальні технічні вимоги».

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою №1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°С відповідно до ГОСТ 3900.

Пунктом 7.5.6 вищевказаної Інструкції визначено, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари. Оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду З підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Разом з тим, за значене судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та не досліджено дотримання вищезазначених вимог за спірними господарськими операціями.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції із скасуванням ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій як таких, що не відповідають статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.03.2011 по справі №2а-8481/10/1270 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

В.В. Кошіль