Постанова

від 21.07.2009 по справі 19/52

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

19/52

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

ПОСТАНОВА

Іменем України

21.07.2009  року                                                                      Справа № 19/52

          Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:                              Баннової Т.М.

суддів                                                   Єжової С.С.

                                                     Парамонової Т.Ф.

за присутністю секретаря

судового засідання                               Міхальчук О.А.

та за участю

представників сторін:

від позивача                                         Мар'ясова А.В., дов. від 17.07.2009 № 1-Д,  

від відповідача                              Самопадний Ю.С., дов. від 17.07.2009 № 5,  

розглянув у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу                       Закритого акціонерного товариства „Агротон”,

                                                    с. Кіндрашівка Куп'янського району

                                                    Харківської області

на рішення

господарського суду                    Луганської області

від                                                    18.05.2009

по справі                                          № 19/52

                                          (суддя –Косенко Т.В.)

за позовом                                          Закритого акціонерного товариства „Агротон”,

                                                     с. Кіндрашівка Куп'янського району

                                                     Харківської області

до відповідача                              Селянського фермерського господарства

                                                     „Прогрес-10”, с. Містки Сватівського району

                                                     Луганської області

про                                                стягнення 84635 грн. 33 коп.

За результатами розгляду апеляційної скарги Луганський апеляційний господарський суд  у складі колегії суддів, що призначена розпорядженнями  голови суду від 15.06.2009 та першого заступника голови суду від 20.07.2009

ВСТАНОВИВ:

         Позивач, Закрите акціонерне товариство „Агротон” (далі –ЗАТ „Агротон”), звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Селянського фермерського господарства „Прогрес-10” (далі –СФГ „Прогрес-10”) заборгованості з розрахунків за товар, що був поставлений за накладною від 09.04.2008 № 11 відповідно до умов укладеного сторонами договору купівлі-продажу від 08.04.2008 № 09-04/08-01 (далі - договір купівлі-продажу) у сумі 10650 грн., штрафу у розмірі 54348 грн., пені на суму боргу у розмірі 5269 грн. 43 коп. та пені на суму штрафу у розмірі 5614 грн. 48 коп.

        02.04.2009 позивач звернувся до суду із заявою від 30.03.2009 про зміну позовних вимог, якою просив стягнути з відповідача борг у сумі 10650 грн., штраф у розмірі 54348 грн., пеню у сумі 6603 грн. 76 грн., 3 % річних у сумі 1580 грн. 31 грн. та інфляційні нарахування у сумі 11453 грн. 26 коп.

         Рішенням місцевого господарського суду від 18.05.2009 позов задоволений частково: п. 7.2 договору купівлі-продажу визнано недійсним, стягнуто з СФГ „Прогрес-10” на користь ЗАТ „Агротон” борг у сумі 10650 грн., пеню у сумі 6299 грн. 49 коп., штраф у розмірі 10869 грн. 60 коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 712 грн. 97 коп., витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу у розмірі 99 грн. 40 коп.  

         У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

         Мотивоване дане рішення доведеністю за матеріалами справи факту поставки позивачем відповідачу товару на суму 54348 грн. та невиконання останнім у повному обсязі грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу, положеннями ст.ст. 526, 530, п. 3 ст. 551, ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 233 Господарського кодексу України, п. 2.4 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 № 02-5/293 „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань”, ч. 2 ст. 15, ст. 22, п.п. 1, 3 ст. 83, ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, умовами договору купівлі-продажу.

         У зв'язку з припущенням позивачем помилки в розрахунку суми пені, суд першої інстанції з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України задовольнив частково вимогу щодо стягнення суми пені нараховану на суму боргу та стягнув її в розмірі 6299 грн. 49 коп. за прострочення платежу в період з 16.08.2008 по 05.02.2009.

         Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нарахована сума штрафу у розмірі 100% від загальної вартості товару у сумі 54348 грн., але враховуючи те, що відповідач є сільськогосподарським підприємством, основу господарювання якого складає сільськогосподарське виробництво зернових культур і це виробництво є основним джерелом отримання грошових коштів господарством від реалізації продукції; підприємство відповідача намагалося погасити заборгованість всілякими засобами, більшу частину сплатило з незначним простроченням; з урахуванням стягнення пені за порушення зобов'язання; невідповідність розміру штрафу наслідкам порушення та те, що сплата штрафної санкції у повному обсязі суттєво погіршить фінансовий стан відповідача, визнав за доцільне застосувати п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 233 Господарського кодексу України п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та зменшив розмір штрафу до 10869 грн. 60 коп.

         У задоволенні заявлених до стягнення сум 3 % річних та інфляційних нарахувань суд першої інстанції відмовив та з посиланням на положення ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зазначив про неправомірність під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

         Визнання недійсним п. 7.2 договору купівлі-продажу, яким передбачено передачу спорів на вирішення господарського суду Харківської області, мотивовано вимогами  п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України,   тим, що вказаний пункт суперечить законодавству України, яким не передбачена договірна підсудність.

         Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення в частині часткової відмови в задоволенні позовних вимог та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення штрафу в розмірі 43478 грн. (додатково до стягнутих 10869 грн. 40 коп.), 3% річних в розмірі 1580 грн. 31 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 11453 грн. 26 коп.

         В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою її заявник посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, на положення ст.ст. 546, 547, 548, 551, 624, 625 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України, ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, умови договору купівлі-продажу.

         За твердженням скаржника, суд першої інстанції, зменшивши розмір штрафу до  10869 грн. 60 коп., порушив вимоги ст.ст. 546 –548 Цивільного кодексу України та неправомірно застосував до спірних правовідносин положення ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

         Як зазначає скаржник, позивач вже фактично застосував ст. 551 Цивільного кодексу України, оскільки вимоги в частині стягнення пені заявлені із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, а не 0,5 %, як вказано в договорі. На думку, скаржника, повторне застосування судом ст. 551 Цивільного кодексу України є неправомірним.

         Не погоджується скаржник також з відмовою місцевого господарського суду в задоволенні вимог щодо стягнення сум 3 % річних та інфляційних нарахувань та зазначає, що судом неправильно дано оцінку реалізації безумовного права позивача в цій частині та у порушення ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позбавлено позивача права на зміну позовних вимог.

         Також позивач вважає, що суд першої інстанції, визнавши недійсним п. 7.2 договору купівлі-продажу, вийшов за межі позовних вимог та порушив положення ст.ст. 203. 215, 217 Цивільного кодексу України та ст. 15 Господарського процесуального кодексу України. Проте, скаржник фактично не заперечує проти вказаних дій суду.

         Відповідач доводи апелянта оспорює, просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

          Розглянув матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, заслухав представників сторін, дослідив правильність застосування судом першої інстанції при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів дійшов висновку про наявність підстав для часткового скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.         

         Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, за накладною від 09.04.2008 № 11 позивачем поставлено відповідачеві товар (каченята та гусенята) на загальну суму 54348 грн.

         За умовами п. 4.2 договору купівлі-продажу відповідач прийняв на себе обов'язок по оплаті вартості товару у строк до 15.05.2008.

         Відповідно до положень ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

         Відповідачем грошові зобов'язання у повному обсязі не виконані.

         Судом правомірно не прийнято до уваги посилання відповідача на погашення заборгованості у сумі 10650 грн. в порядку, передбаченому ст. 601 Цивільного кодексу України, як такі, що не відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи. Відповідач висновки суду з цього питання, суму боргу, розмір штрафу на суму боргу та суму пені, що пред'явлені позивачем до стягнення, не оспорює.

         Відповідальність відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу встановлена у вигляді сплати штрафу у розмірі 100% від вартості товару і пені у розмірі 0,5% від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати (п. 6.1 договору купівлі-продажу).

         Вимоги позивача про сплату штрафу та пені відповідають умовам договору. За заявою від 30.03.2009 № 30/03 позивач погодився з правомірними доводами відповідача про відсутність правових підстав для нарахування пені на суму штрафу, яка була заявлена за позовом у сумі 5614 грн. 48 коп. та заявив вимоги про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України річних у сумі 1580 грн. 31 коп. та інфляційних витрат у сумі 11453 грн. 26 коп. За мотивувальною частиною рішення місцевим господарським судом зазначено про прийняття вказаної заяви позивача, враховуючи його права, передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України та про подальший розгляд справи з урахуванням збільшених позовних вимог.  

         Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог. За змістом вказаної статті під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Позивачем вимоги про стягнення сум річних та інфляційних витрат за позовною заявою заявлені не були, тому висновок суду першої інстанції стосовно пред'явлення позивачем за заявою від 30.03.2009 нових вимог відповідає фактичним обставинам справи.

         Доводи позивача за апеляційною скаргою про позбавлення його судом права на зміну позовних вимог не відповідає вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України та фактичним обставинам справи.

         Разом з тим, оскільки вимоги позивача про стягнення сум річних та інфляційних витрат місцевим господарським судом по суті не розглядалися відмова суду у задоволенні вказаних вимог є передчасною.

         Оскільки вимоги про стягнення річних та інфляційних нарахувань заявлені позивачем з порушенням положень процесуального законодавства вказівка суду за рішенням про прийняття заяви позивача від 30.03.2009 у частині сум річних та інфляційних витрат є помилкою. За таких обставин, вимоги позивача за заявою від 30.03.2009 про стягнення сум річних та інфляційних нарахувань слід залишити без розгляду.

         Державне мито в сумі 130 грн. 34 коп., що сплачено позивачем з суми річних та інфляційних нарахувань, підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України. Крім того, позивачем при пред'явленні позову зайве сплачено державне мито в сумі 87 грн. 55 коп. за платіжним дорученням від 02.04.2009 № 4. Вказана сума також підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України згідно із п.1 ч. 1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

         Розмір пені, що стягнутий з відповідача судом за прострочення оплати вартості товару, позивач не оспорює.

         З доводами скаржника стосовно неправомірності зменшення судом розміру штрафу, що нарахований на підставі п. 6.1 договору купівлі-продажу погодитися не можна з урахуванням положень п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, п. 1 ст. 233 Господарського суду України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, положення яких наведені за рішенням суду першої інстанції, правовий аналіз яких свідчить, що вони застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

         Приймаючи за клопотанням відповідача рішення щодо зменшення розміру стягуваного з відповідача штрафу, суд вказав підстави зменшення, які судова колегія вважає обґрунтованими та здійсненими з урахуванням усіх умов, необхідних для вирішення цього питання та які підтверджені наданими відповідачем доказами.

         Визначення розміру пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу відповідає вимогам Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, тому твердження скаржника про фактичне застосування ним ст. 551 Цивільного кодексу України є необґрунтованим та таким, що не може бути прийнятим до уваги з врахуванням наведених  за рішенням норм цивільного та процесуального законодавства.

         Право суду на визнання повністю або у певній частині, пов'язаній з предметом спору, договору недійсним передбачено ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та яка застосована судом стосовно п. 7.2 договору купівлі-продажу.

         Враховуючи наведене, у частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення сум річних та інфляційних втрат рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

         В решті рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін.

         Судові витрати за апеляційною скаргою підлягають віднесенню на її заявника відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

         За апеляційною скаргою підлягає сплаті держмито в розмірі 282 грн. 56 коп. Скаржником за платіжним дорученням від 03.06.2009 № 945 перераховане держмито в сумі 345 грн. 00 коп. Зайве сплачене мито в розмірі 62 грн. 44 коп. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України згідно із п.1 ч. 1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

         Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

         1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Агротон” на рішення господарського суду Луганської області від 18.05.2009 по справі № 19/52 задовольнити частково.

        2. Рішення господарського суду Луганської області від 18.05.2009 по справі № 19/52 скасувати частково.

        4. Вимоги про стягнення з Селянського фермерського господарства „Прогрес-10” на користь Закритого акціонерного товариства „Агротон” сум річних та інфляційних втрат залишити без розгляду.

        5. В решті рішення господарського суду Луганської області від 18.05.2009 по справі № 19/52 залишити без змін.

        6. Повернути Закритому акціонерному товариству „Агротон”, Харківська область, Куп'янський район, с. Кіндрашівка, ідентифікаційний код № 31542013 з Державного бюджету України 130 грн. 34 коп. держмита, що сплачено з суми річних та інфляційних нарахувань за платіжним дорученням від 17.02.2009 № 881, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

        3. Повернути Закритому акціонерному товариству „Агротон”, Харківська область, Куп'янський район, с. Кіндрашівка, ідентифікаційний код № 31542013 з Державного бюджету України 87 грн. 55 коп. держмита, що зайве сплачене при зверненні з позовом за платіжним дорученням від 02.04.2009 № 4 та 62 грн. 44 коп. держмита, що зайве сплачено при зверненні з апеляційною скаргою за платіжним дорученням від 03.06.2009 № 945, оригінали яких знаходяться в матеріалах справи.

         Повернення витрат по сплаті  держмита здійснюється на підставі даної постанови, скріпленої гербовою печаткою суду.

         Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                  Т.М.Баннова

Суддя                                                                      С.С.Єжова

Суддя                                                                      Т.Ф.Парамонова