Ухвала

від 18.12.2014 по справі 826/2570/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2014 року м. Київ К/800/49739/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Лосєва А.М., Маринчак Н. за участю секретаряЛуцак А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року

у справі № 826/2570/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Расбек»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Расбек» (надалі також - позивач, ТОВ «Рассбек») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (надалі також - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 18 жовтня 2013 року № 0008632201, 0008642201, 0008652201; визнання протиправними дій Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві щодо оформлення результатів перевірки у формі акта від 20 вересня 2013 року № 506/22-1-33300709.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2014 року. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18 жовтня 2013 року № 0008632201, 0008642201, 0008652201.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2014 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 18 жовтня 2013 року № 0008632201 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 379 237 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 52 120 грн.), № 0008642201(збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 978 077 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 103 942 грн.), № 0008652201 (зменшено суму бюджетного відшкодування (в тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість та зобов'язано сплатити суму податку у розмірі 0,0 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 51 872 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 20 вересня 2013 року № 506/22-1-33300709, про порушення позивачем вимог пункту 5.1 статті 5 , підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 138.1 статті 138 , підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і н надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за перевіряємий період на суму 978 077 грн., в тому числі за: І квартал 2011 року на суму 126 190 грн., ІІ квартал 2012 року на суму 196 376 грн., ІІІ квартал 2011 року на суму 239 746 грн., І квартал2012 року на суму 415 765 грн.; пункту 198.6 статті 196 ПК України , в результаті чого підприємством: занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на суму 379 237 грн., в тому числі: за червень 2011 року на суму 170 762 грн., за липень 2011 року на суму 208 475 грн. та завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в рахунок майбутніх платежів на суму 207 488, в тому числі за травень 2012 року на суму 207 488 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшено оподатковуваний дохід на суму витрат за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Марті Брок Транс Логістік», ПП «Віренея» та ПП «Ольвія».

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, виходячи із положень підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ПП «Вірінея-2007» був укладений договір поставки від 30 вересня 2010 року № 0109/10, за умовами якого ПП «Вірінея-2007» як постачальник продає, а позивач як покупець зобов'язується оплатити й прийняти на умовах даного договору товар в кількості, ціні і якісних показниках.

На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату товару до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, позивачем надано заявку на поставку товару, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні. Товар був прийнятий комірником ОСОБА_6 на підставі довіреності.

Господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Марті Брок Транс Логістик» ґрунтувалися на договорі купівлі-продажу від 4 січня 2011 року № 0401-2011, за умовами якого ТОВ «Марті Брок Транс Логістик» як постачальник продає, а позивач як покупець зобов'язується оплатити та прийняти товар на умовах даного договору в кількості та по ціні зазначеній в рахунках-фактурах, на основі супровідного документа.

На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату товару до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, позивачем надано заявку на поставку продукції, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні.

Взаємовідносини позивача з ПП «Ольвія-2003» ґрунтувалися на договорі поставки товару від1 липня 2011 року № 01072011 року, за умовами якого ПП «Ольвія-2003» як постачальник продає, а позивач як покупець зобов'язується оплатити та прийняти на умовах даного договору товар в кількості, по ціні і якісним показникам.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату товару до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, контрагентом виписані позивачу первинні документи: заявки на поставку продукції; видаткові накладні; податкові накладні.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, всі товари, що були поставлені контрагентами по вищезазначеному договору позивачем були оплачені в повному обсязі.

За результатами допиту свідка - завідуючого (начальник) складом ТОВ «Расбек» ОСОБА_7, який надав пояснення щодо отримання товару за договорами, укладеними між позивачем та контрагентами, в тому числі надав пояснення щодо процесу поставки товару на склад, що знаходиться в Київській області, с. Мила, вул. Комарова, 23-Б. Так свідок, зазначив, що в його функціональні обов'язки входить прийняття товару по факту (розвантаження товару, перевірка товару на відсутність дефектів, розміщення товару на складі по позиціям), ведення обліку товару.

Як слідує з обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, ТОВ «Расбек» здійснює діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товари; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього; роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах.

Для здійснення господарської діяльності (зберігання в ньому товарів побутового призначення та будівельних матеріалів) позивач за договорами оренди орендує нерухоме майно: нежитлове приміщення овочесховища № 1 площею 1628 кв.м., яке розташоване в Київській області, Києво-Святошинському районі, село Мила, вул. Комарова 23-Б для зберігання в ньому товарів побутового призначення та будівельних матеріалів.

Крім того, як встановлено попередніми судовими інстанціями, придбаний позивачем у контрагентів товар реалізований ПАТ «Київміськбуд-1», ТОВ «Борсан» , ПП «Теплотрейд-Комфорт», що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

На підставі наведених доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, як встановлено судами попередніх інстанцій свідчать також: довідка від 10 жовтня 2011 року № 192/8/23-206 про результати зустрічної звірки ТОВ «Расбек» (код ЄДРПОУ 33300709) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Марті Брок Транс Логістік» (код ЄДРПОУ 36271656) за період з 1 квітня 2011 року по 30 червня 2011 року, довідка від 28 лютого 2012 року № 231/23-206 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Расбек» (код ЄДРПОУ 33300709) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Марті Брок Транс Логістік» (код ЄДРПОУ 36271656) за період липень 2011 року; довідка від 24 липня 2012 року № 654/22-3/33300709 про результати проведеної зустрічної перевірки ТОВ «Расбек» (код ЄДРПОУ 33300709) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Ольвія» (код ЄДРПОУ 32312358) їх реальності та повноти відображення в обліку за період лютий 2012 року.

З огляду на те, що в судовому процесі відповідачем доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, не надано, а на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість - суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необґрунтованість доводів позивача, що викладені акті перевірки, про порушення позивачем податкової дисципліни.

Враховуючи викладене, господарські операції позивача з контрагентами здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Підхід належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес» АД проти Болгарії», де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати; «обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221 , 223 , 224 , 230 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: А.М. Лосєв

Н.Є. Маринчак