Ухвала

від 18.12.2014 по справі 2а-11924/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2014 року м. Київ К/800/10768/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Лосєва А.М., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року

у справі № 2а-11924/11/1370

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони Укаїни «Львівський

державний авіаційно-ремонтний завод»

до Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування

великих платників податків у місті Львові Міжрегіонального Головного

управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення бюджетної

заборгованості з податку на додану вартість,-

В С Т А Н О В И В

Державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» (правонаступник - Державне підприємство «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод»; надалі також - позивач, ДП «ЛДАРЗ») звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові (правонаступник - Спеціалізована Державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків у місті Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів; надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2011 року №0000250804/0/9919, №9904/08-04/1131, від 8 червня 2011 року №0000330804/0/1389, №11421/08-04/1392, №0000320804/0/1390 та стягнути бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в розмірі 746169,39 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року позов задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2011 року №0000250804/0/9919, №9904/08-04/1131, від 8 червня 2011 року №0000330804/0/1389, №11421/08-04/1392, №0000320804/0/1390 та стягнуто бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в розмірі 746169,39 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Сторони у судове засідання 18 грудня 2014 року явку уповноважених представників не забезпечили, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. За таких обставин, касаційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ДПІ проведено перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за лютий-березень2011 року та листопад 2011 року, за результатами яких складено акти від 20 травня 2011 року №500/08-04/07684556 та від 6 червня 2011 року № 611/08-04/07684556 і №612/08-04/07684556.

На підставі зазначених актів прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 20 травня 2011 року:

- №0000250804/0/9919 (зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 372086, 42 грн. та застосовано штрафні санкції 1 грн.);

- №9904/08-04/1131 (зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 473037 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 грн.);

- від 8 червня 2011 року:

- №0000330804/0/1389 (зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 174583, 75 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 грн.);

- №11421/08-04/1392 (зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1106003,11 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 грн.);

- №0000320804/0/1390 (зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 199499,22 грн.).

Висновки відповідача про порушення позивачем податкової дисципліни зокрема пунктів 198.1 , 198.2 , 198.3 , 198.6 статті 198 , пунктів 200.1 - 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), що викладені в акті перевірки від 20 травня 2011року №500/08-04/07684556 ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно на підставі отриманих від ТОВ «Тіком» податкових накладних сформовано податковий кредит, оскільки: за результатами аналізу даних картки особового рахунку ТОВ «Тіком» та показників декларацій з ПДВ за відповідні періоди, податковим органом було встановлено що, внаслідок наявної у ТОВ «Тіком» суми податкового кредиту в розмірі 157455,00 грн., фактично сплачено до державного бюджету лише 2689,00 грн., а по поставках товару ТОВ «Тіком» є посередником, а постачальником матеріалів є ПП «Альфа-Л», яким у лютому 2011 року задеклароване зобов'язання до сплати склало 103932 грн.

До аналогічних висновків щодо порушення позивачем податкової дисципліни прийшов податковий орган за результатами аналізу відображених в податковому обліку позивача господарських операцій із ТОВ «Автотехніка», ТОВ «Авіанормаль», ТОВ «Галілея», ТОВ «Соломія Текс», ПП «Тепломаркет», ТОВ «Тіком», ТОВ «Терія».

Також в акті зазначається, що утримана Державною компанією «Укрспецекспорт» у попередніх податкових періодах сума ПДВ у складі комісійної винагороди в розмірі 161394,99 грн., не підлягає включенню до суми бюджетного відшкодування, оскільки у ДП «ЛДАРЗ» відсутні платіжні доручення про таку сплату. Відтак, ДП «ЛДАРЗ» неправомірно заявило про здійснення бюджетного відшкодування у лютому 2011 року суми 372086,42 грн. (210691,43 грн.+ 161394,99 грн.). З урахуванням наведеного, ДП «ЛДАРЗ» в порушення вимог пунктів (надалі також - ПК України), також завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до суми податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд. 26 декларації), за лютий 2011 р. на суму 256194,68 грн.

Аналогічні порушення встановлені відповідачем і в акті перевірки від 6 червня 2011 року № 611/08-04/07684556. Так, у березні 2011 року ДП «ЛДАРЗ» отримало від постачальників ТОВ «Тіком», ПП «Тепломаркет», ТОВ «Авіанормаль», ПП «Юрма Плюс», МПП «Шаір В», ТОВ «Соломія Текс», ТОВ «Автотехніка», ПП «Стимул» товар, передбачений умовами відповідних договорів. На підставі отриманих податкових накладних, ДП «ЛДАРЗ» сформувало податковий кредит у вказаних періодах на загальну суму 951658,00 грн.. Також, з акту перевірки вбачається, що загальна сума оплати товару постачальникам склала 572991,00 грн. та була включена ДП «ЛДАРЗ» до суми бюджетного відшкодування у березні 2011 року. За результатами аналізу даних особових рахунків у відповідних періодах постачальників товару та їх контрагентів по ланцюгах, податковим органом було встановлено що, отримана у ціні товару сума податку на додану вартість була лише частково перерахована останніми до державного бюджету. При цьому сплачена до державного бюджету сума податку на додану вартість була меншою, ніж сума, отримана в ціні товару. На підставі наведеного в акті перевірки зроблено висновок, що ДП «ЛДАРЗ» завищило податковий кредит у березні 2011 р. на 634803,24 грн., здійснило оплату завищеного залишку від'ємного значення попереднього періоду (лютий 2011 р.) на загальну суму 36071,72 грн., а також за відсутності платіжного доручення, безпідставно включило до бюджетного відшкодування суму 138512,03 грн., утриману Державною компанією «Укрспецекспорт» за договорами комісії, внаслідок чого завищило суму бюджетного відшкодування на 174583,75 грн. (36071,72 грн. + 138512,03 грн.). Окрім того, завищило залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до суми податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд. 26 декларації) за березень 2011 р. на суму 471199,87 грн.

З акту перевірки від 6 червня 2011 року №612/08-04/07684556 слідує, що 20 жовтня 2010 року ДП «ЛДАРЗ» здійснило оплату ТОВ «Алтея Консалтинг» згідно платіжного доручення № 2054 на суму 1196995,29 грн., у т.ч. ПДВ 199499,22 грн. Оплата здійснювалась відповідно до умов договору про відступлення права вимоги між первісним кредитором (ПП «Бізнес-Резонанс»), новим кредитором (ТОВ «Алтея Консалтинг») та боржником (ДП «ЛДАРЗ»). Однак, 4 лютого 2011 року вироком Ленінського районного суду м. Луганська, директора ПП «Бізнес-Резонанс» ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 27 , частиною 2 статті 205 , частин 1, 3 статті 358 Кримінального кодексу України . Відтак,на думку відповідача, в порушення вимог пунктів 1.3, 1.7, 1.8 статті 1 , підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ (з врахуванням суми фактичної оплати постачальнику) за листопад 2010 року на 199499,22 грн.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Згідно з абзацом б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 кодексу.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до пункту 193.1 статті 193, пункту 10 Підрозділу 2 Перехідних положень Податкового кодексу України ставки податку встановлюються від бази оподаткування. За податковими зобов'язаннями з податку на додану вартість, що виникли з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно, ставка податку становить 20 відсотків.

Статтею 194 Податкового кодексу України передбачено, що операції, зазначені у статті 185 Податкового кодексу , крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу , яка є основною. Податок додається до ціни товарів/послуг.

Згідно із пунктами 201.1 , 201.4 , 201.8 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. При цьому, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 Податкового кодексу .

Як встановлено судами попередніх інстанцій , усі перелічені вище продавці товару на час здійснення господарських операцій із ДП «ЛДАРЗ» були зареєстровані платниками податку на додану вартість і мали право надавати покупцю (ДП «ЛДАРЗ») відповідні податкові накладні. Надані продавцями податкові накладні містять усі реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України .

За змістом підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Відповідно до пунктів 200.1-200.4 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу ), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Зі змісту наведених норм слідує, що для виникнення права на бюджетне відшкодування платнику податку необхідне від'ємне значення суми податку та фактична сплата податку в ціні товару (послуг) їх постачальникам у попередніх податкових періодах в розмірі, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

Як свідчать наявні у матеріалах спарив докази, у позивача протягом лютого - березня 2011 року та листопада 2011 року було наявне від'ємне значення податку на додану вартість. Також, із наявних у матеріалах справи розрахунків сум бюджетного відшкодування, доданих до декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, слідує, що позивачем було сплачено у попередніх податкових періодах постачальникам товарів (послуг) кошти, що відповідають сумі заявленого бюджетного відшкодування. Таким чином, позивач правомірно заявив до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість в загальному розмірі 1860231,22 грн., у т.ч. за лютий 2011 р. - 1087741,00 грн., за березень 2011 р. - 572991,00 грн., за листопад 2010 р. - 199499,22 грн. Окрім того, позивачем вірно визначені у відповідних податкових періодах суми податкового кредиту, а також залишки від'ємного значення, які після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З урахуванням наведеного попередні судові інстанції дійшли вірного висновку про безпідставність посилань ДПІ нате, що позивач не має права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, оскільки сплачена до державного бюджету продавцями товару ТОВ «Тіком», ТОВ «Автотехніка», ТОВ «Авіанормаль», ТОВ «Галілея», ПП «Тепломаркет», ПП «Юрма Плюс», МПП «Шаір В», ТОВ «Соломія-Текс», ПП «Стимул» та їх контрагентами по ланцюгах, сума податку була меншою, ніж сума податку отримана ними в ціні товару від позивача.

Так, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України , який визначає дату виникнення права платника податку на податковий кредит, не встановлює зв'язку між моментом виникнення права на податковий кредит та моментом оплати в бюджет податку на додану вартість. Отже, для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Податковий кодекс України , не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету від постачальника, чи його контрагентів по ланцюгах. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за надходження від продавців товару чи їх контрагентів до державного бюджету суми податку на додану вартість у меншому від сплаченого ним розміру.

Зазначені висновки свідчать про правильне застосування судами попередніх норм матеріального та процесуального права і узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі №21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі №21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення судів попередніх інстанцій узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також Вищий адміністративний суд України вважає вірними висновки попередніх судових інстанцій про те, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не спростовує реальність здійснених операцій між ДП «ЛДАРЗ» та ТОВ «Тіком», ТОВ «Автотехніка», ТОВ «Авіанормаль», ТзОВ «Галілея», ПП «Тепломаркет», ПП «Юрма Плюс», МПП «Шаір В», ТОВ «Соломія-Текс», ПП «Стимул», ПП «Бізнес-Резонанс», оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. Така ж правова позиція висловлена, зокрема, і Міністерством доходів і зборів України в листі від 19 вересня 2013 року № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128.

Вищий адміністративний суд України також погоджується і з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість тверджень ДПІ про те, що утримана Державною компанією «Укрспецекспорт» у попередніх податкових періодах (січень-лютий 2011 р.) сума ПДВ у складі комісійної винагороди в розмірі 161394,99 грн. та 138512,03 грн., за відсутності платіжних доручень, не враховується до суми податку, сплаченого позивачем постачальникам товарів у попередніх податкових періодах.

Відповідно до підпункту «а» пункту 200.4 Податкового кодексу України бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

При цьому, згідно із статтею 1020 Цивільного кодексу України , комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові.

Таким чином, законодавчою підставою для здійснення бюджетного відшкодування є фактична оплата за товари/послуги у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг, а не наявність платіжного доручення. При цьому, факт проведення оплати послуг комісіонера підтверджується договорами комісії, звітами комісіонера, виданими ним податковими накладними, які відображені в актах перевірки та не заперечується самим відповідачем.

Спростовується наявними матеріалами справи і посилання ДПІ на порушення ДП «ЛДАРЗ» вимог пунктів 1.3, 1.7, 1.8 статті 1 , підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , внаслідок чого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2010 року на суму 199499,22 грн.

Вказаний висновок відповідач обґрунтовував винесенням 4 лютого 2011 року вироку Ленінським районним суду м. Луганську щодо директора одного з контрагентів ДП «ЛДАРЗ» - ПП «Бізнес-Резонанс» ОСОБА_4, якого визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 27 , частиною 2 статті 205 , частин 1, 3 статті 358 Кримінального кодексу України .

Як встановлено судами попередніх інстанцій, із тексту вироку слідує, що ОСОБА_4.з метою прикриття незаконної діяльності придбав корпоративні права ПП «Бізнес-Резонанс», відкрив банківські рахунки та передав їх для використання невстановленим особам, внаслідок чого у березні 2009 року у ПП «Бізнес-Резонанс» було завищено податковий кредит на суму 486970,87 грн. від операції із фіктивним суб'єктом господарювання - ПП «Легас-Продторг».

З наведеного слідує що, зазначені злочинні дії ОСОБА_4 були вчинені у жовтні 2008 р. - березні 2009 року, натомість сума ПДВ була заявлена позивачем до відшкодування в листопаді 2010 року.

Окрім того, з акту перевірки від 6 червня 2011 року №612/08-04/07684556 слідує, що підставою для здійснення бюджетного відшкодування за листопаді 2010 року на суму 199499,22 грн. слугувала сплата ДП «ЛДАРЗ» 20 жовтня 2010 року згідно платіжного доручення № 2054 ТОВ «Алтея Консалтинг» на суму 1196995,29 грн., у т.ч. ПДВ 199499,22 грн. Оплата здійснювалась відповідно до умов договору про відступлення права вимоги між первісним кредитором (ПП «Бізнес-Резонанс»), новим кредитором (ТОВ «Алтея Консалтинг») та боржником (ДП «ЛДАРЗ»). При цьому, у відповідача відсутні будь-які зауваження як до діяльності ТОВ «Алтея Консалтинг», так і до змісту укладених між вказаними сторонами угод та первинних бухгалтерських документів. Таким чином, за відсутності перерахування ДП «ЛДАРЗ» коштів, у т.ч. ПДВ на суму 199499,22 грн., безпосередньо контрагенту ПП «Бізнес-Резонанс», безпідставним є висновок про порушення позивачем законодавства у сфері оподаткування.

Також в судовому процесі судами попередніх інстанцій вірно спростовані доводи відповідача про безтоварність договору від 13 серпня 2009 року № 1308-1, укладеного між ДП «ЛДАРЗ» (покупець) та ПП «Бізнес-Резонанс» (постачальник).

Як слідує із встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, вказаний договір було укладено позивачем на виконання умов договору комісії від 13 квітня 2009 року №USE-20.1-92-D/K-09, укладеного між ДП «ЛДАРЗ» (комітент) та Державною компанією «Украспецекспорт» (комісіонер) на продаж товарів іноземному замовнику (ВПС Міністерства оборони Азербайджанської республіки). Відповідно до умов договору від 13 серпня 2009 року № 1308-1 постачальник (ПП «Бізнес-Резонанс») зобов'язувався передати у власність покупцеві (ДП «ЛДАРЗ»), а покупець прийняти та оплати на умовах договору запасні частини, комплектуючі вироби та контрольно-перевірочну апаратуру до авіаційної техніки (товар) по номенклатурі, кількості і ціні згідно специфікацій, які оформляються додатками до цього договору.

Згідно із пунктом 3.1 вказаного договору товар за даним договором постачається відповідно до попередньо погодженої сторонами специфікації транспортом та за рахунок постачальника на склад покупця. На виконання умов даного договору, постачальником було здійснено поставку обумовленого товару згідно видаткових накладних. Зазначене майно було одержано позивачем на склад підприємства № 10, про що зроблена відмітка завідуючого складу. Також ДП «ЛДАРЗ» надано докази оприбуткування майна на складі, заведення на кожну одиницю товару карточки складського обліку, а також одержання ТМЦ виробничими підрозділами, згідно вимог та лімітних відомостей на наряд-замовленння за договором комісії від 13 квітня 2009 року №USE-20.1-92-D/K-09.Рух товарно-матеріальних цінностей також відображено у карточках складського обліку. Після виконання робіт з передпродажної підготовки товару (очистки, фарбування, пакування тощо) отриманого від ПП «Бізнес-Резонанс», позивачем вказаний товар партіями доставлявся власним транспортом до Київської регіональної митниці (пункт пропуску через державний кордон - аеродром «Гостомель») для подальшого постачання товару іноземному замовнику. Вказане підтверджується наданими позивачем здавальними накладними цехів, накладними на отримання товарно-матеріальних цінностей відділом зовнішньоекономічних зв'язків, посвідченнями про відрядження водіїв, звітами про використання коштів наданих на відрядження, подорожніми листами вантажних автомобілів, а також вантажно-митними деклараціями. При цьому, номенклатура товарів, що була поставлена іноземному замовнику згідно зазначених вантажно-митних декларацій, відповідає номенклатурі товарів отриманих від ПП «Бізнес-Резонанс».

Слід зазначити, що наведені вище обставини повністю доведені матеріалами справи ,а зокрема письмовими поясненнями працівників ДП «ЛДАРЗ», зокрема ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18. ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_24., ОСОБА_22 Достовірність кожної особи та справжність підпису підтверджено нотаріусом ОСОБА_23 Окрім того, вказане підтвердилось показаннями допитаних судом першої інстанції свідків, а саме головного бухгалтера - ОСОБА_22, начальника відділу матеріально-технічного постачання - ОСОБА_15, завідувача складом - ОСОБА_12, виробничого майстра - ОСОБА_12, митного брокера ОСОБА_19 Доказів зворотного відповідачем не представлено.

Посилання відповідача на вирок Ленінського районного суду м. Луганську від 4 лютого 2011 року, як на обставину, яка не потребує доказування, судами попередніх інстанцій вірно не взята до уваги, оскільки вказаним вироком не встановлено фактів незаконних чи безтоварних господарських операцій між ПП «Бізнес-Резонанс» та ДП «ЛДАРЗ», а наявні в матеріалах перевірки вантажно-митні декларації про відчуження позивачем, попередньо придбаних товарів в ПП «Бізнес-Резонанс», іноземному нерезиденту, спростовують думку відповідача про безтоварність господарських операцій та про незаконність заявлення до відшкодування суми ПДВ за листопад 2010 р. в розмірі 199499,22 грн.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Підхід належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес» АД проти Болгарії», де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: А.М. Лосєв

Н.Є. Маринчак