Постанова

від 21.01.2015 по справі 914/2328/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року Справа № 914/2328/13 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. -головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М.,

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вамир-Гал" на рішеннягосподарського суду Львівської області від 20.02.2014р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2014р. у справі № 914/2328/13 господарського суду Львівської області за позовомПершого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України дотовариства з обмеженою відповідальністю "Вамир-Гал" за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Буд-Сервіс" за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" за участю третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області за участю третьої особи 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Виконавчого комітету Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання права власності та витребування майна в судовому засіданні взяли участь представники від:

прокурора: Кривоклуб Т.В. (посв. № 000762 від 13.08.2012 р.),

позивача: Барда С.Ю. (дов. від 20.11.2014 р.),

відповідача: не з'явилися,

третя особа 1: не з'явилися,

третя особа 2: не з'явилися,

третя особа 3: не з'явилися,

третя особа 4: не з'явилися,

третя особа 5: не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.02.2014р. у справі №914/2328/13 (суддя Пазичев В.М.) задоволено уточнені позовні вимоги прокурора. Визнано право власності на нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв.м., що розташована по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області, за Державою Україна в особі Міністерства оборони України. Витребувано з володіння та користування ТОВ "Вамир-Гал" нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв.м., що розташоване по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області, на користь Держави в особі Міністерства оборони України. Стягнуто з ТОВ "Вамир-Гал" на користь Державного бюджету України 2867,50 грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 р. (головуючий суддя: Зварич О.В., судді: Гриців В.М., Скрипчук О.С.), рішення господарського суду Львівської області від 20.02.2014р. у справі №914/2328/13 залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

ТОВ "Вамир-Гал" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду Львівської області від 20.02.2014р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2014р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що господарськими судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Позивач подав до Вищого господарського суду України заперечення на касаційну скаргу, в яких просить оскаржені судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення

Заслухавши прокурора та представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.05.2012 року господарським судом Львівської області прийнято рішення у справі №5015/1204/12 за позовом першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Буд-Сервіс", яким позов задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 15.10.2003 року №19, укладений між відповідачами щодо відчуження нерухомого майна - будівлі складу площею 405,9 кв.м. у с. Малехів Жовківського району Львівської області по вул. Лесі Українки, 45.

Наведене рішення вступило в законну силу згідно постанови Вищого господарського суду України від 5 лютого 2013 року.

20.02.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід-Буд-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вамир-Гал" укладено договір купівлі - продажу нежитлової будівлі - складу площею 405,9 кв.м. по вул. Лесі Українки, 45 в с. Малехів Жовківського району Львівської області.

У позовній заяві (з урахуванням уточнення позовних вимог) прокурор просить визнати право власності на нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв. м., розташованого по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області, за державою Україна в особі Міністерства оборони України та витребувати дане нерухоме майно з володіння та користування Товариства з обмеженою відповідальністю "Вамир - Гал" на користь держави в особі Міністерства оборони України з тих підстав, що факт вибуття нерухомого майна поза волею власника встановлений рішенням господарського суду, яке набрало законної сили, тому спірне нерухоме майно підлягає поверненню оборонному відомству.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цих прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 Цивільного кодексу України).

Зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватись та розпоряджатись майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Статтею 392 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але й не визнає його.

Рішення господарського суду Львівської області 30.05.2012 року у справі №5015/1204/12 за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю Захід-Буд-Сервіс набрало законної сили згідно постанови Вищого господарського суду України від 05.02.2013 року. Даним рішенням задоволено позов прокурора та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 15.10.2003 року №19, укладений між відповідачами щодо відчуження нерухомого майна - будівлі складу площею 405,9 кв.м. у селі Малехів Жовківського району Львівської області по вул. Лесі Українки, 45.

Зі змісту наведеного судового рішення вбачається, що при укладенні договору купівлі-продажу 15.10.2003 року №19 Державне підприємство Міністерства оборони України "Західвійськбуд" (надалі по тексту - підприємство) допустило порушення норм Закону України "Про власність", який діяв на момент укладення спірного договору, підпунктів 1, 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30 липня 1999 року № 1477 та пункту 4.4 Статуту вказаного підприємства, оскільки не отримало відповідного дозволу органу управління майном на таке відчуження та вчинило дії щодо його відчуження в іншому порядку, ніж передбачено законодавством, які не можуть вважатися законними та породжувати правові наслідки.

Суд вказав, що ДП МОУ "Західвійськбуд" засноване на загальнодержавній власності, органом управління якою є Міністерство оборони України, основні засоби, закріплені за вказаним підприємством, підлягають відчуженню у встановленому законодавством порядку щодо особливостей відчуження державного майна. Отже, засновником підприємства ДП МОУ "Західвійськбуд" є Міністерство оборони України - орган управління майном. Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, що встановлений законодавством.

Згідно із вимогами п. 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.04.1999 р. №1477 (в редакції, що діяла на час укладення спірного договору), відчуження майна державного підприємства проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном (надалі - орган управління майном), за погодженням з Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями.

Ухвалюючи вищевказане рішення, суд виходив з того, що при укладенні договору купівлі - продажу державне підприємство Міністерства оборони України "Західвійськбуд" допустило порушення норм Закону України "Про власність", що діяв на момент укладення спірного Договору, підпунктів 1,4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 року № 1477, та пункту 4.4. Статуту вказаного державного підприємства, оскільки останнє не отримало відповідного дозволу органу управління майном на таке відчуження та вчинило дії щодо його продажу в іншому порядку, ніж це передбачено законодавством України. Відтак, відчуження державного майна відбулось поза волею особи, що уповноважена забезпечити здійснення право власності щодо спірного нерухомого майна від імені Держави - Міністерства оборони України, а отже, такі дії не можуть вважатися законними та породжувати правові наслідки.

Крім того, у ході розгляду справи №5015/1204/12 за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах Держави - Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід - Буд - Сервіс" про визнання Договору купівлі - продажу недійсним встановлено, що відчуження спірного нерухомого майна не узгоджено ні з Кабінетом Міністрів України, ні з Фондом державного майна України чи його територіальними органами.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Предметом позову прокурора у даній справі є вимога про визнаня права власності на нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв. м., розташованого по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області за Державою Україна в особі Міністерства оборони України та витребування даного нерухомого майна з володіння і користування Товариства з обмеженою відповідальністю "Вамир - Гал" на користь Держави в особі Міністерства оборони України.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави України право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За приписами статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Таким чином, у всіх інших випадках інтереси добросовісного набувача захищаються, тобто, власник не вправі вимагати повернення свого майна. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У цих відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Незаконне добросовісне набуття, у розумінні статті 388 ЦК України, можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, тому наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння. Така позиція підтверджується інформаційним листом Вищого господарського суду України від 22.01.2013р. №01-06/85/2013 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів".

Відповідно до п.2.15. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим, не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

При цьому суд констатує, що, з врахуванням положення статті 204 Цивільного кодексу України, встановлюється презумпція правомірності правочину за певних умов, а саме: а) якщо недійсність правочину не встановлена законом; б) якщо правочин не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відтак, приписами статті 388 ЦК України встановлено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, коли майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

За змістом ч.5 ст. 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в т. ч. про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для витребування у нього майна.

Так, судами встановлено, що 20.02.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід-Буд-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вамир-Гал" укладено договір купівлі - продажу нежитлової будівлі - складу площею 405,9 кв.м. по вул. Лесі Українки, 45 в с.Малехів Жовківського району Львівської області. Спірний об'єкт був відчужений відповідачу за відплатним договором, тобто відповідачем за спірний об'єкт було оплачено третій особі-1 - 37765,00 грн., що підтверджується довідкою ТОВ "Захід-Буд-Сервіс" вх. №7304/14 від 20.02.2014 року.

Зазначене нерухоме майно на час розгляду справи в суді першої інстанції перебувало у відповідача.

ТОВ "Вамир - Гал" здійснило державну реєстрацію права власності у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10040312 від 09.03.2006 р. Доказів недійсності договору купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу площею 405,9 кв. м. по вул. Л. Українки, 45 у с. Малехів, Львівської області від 20.02.2006р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід-Буд-Сервіс" та ТОВ "Вамир - Гал" матеріали справи не містять. Відповідач стверджує, що, укладаючи Договір купівлі-продажу нерухомого майна із ТОВ "Захід-Буд-Сервіс" - будівлі складу площею 405,9 кв. м. по вул. Л. Українки, 45 у с. Малехів, Львівської області від 20.02.2006 р., він не знав і не міг знати про наявність будь-яких обставин, які б перешкоджали набуттю відповідного речового права на вказане майно.

Таким чином, добросовісність набувача презюмується, а право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача, з використанням правового механізму, встановленого ст. 215, 216 ЦК України.

Захист інтересів власника майна можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право особі витребувати майно у добросовісного набувача.

Факт перебування нежитлової будівлі - складу площею 405,9 кв.м. по вул. Лесі Українки, 45 в с.Малехів Жовківського району Львівської області у володінні та користуванні ТОВ "Вамир - Гал" підтверджується відповіддю начальника реєстраційної служби Жовківського РУЮ від 20.03.2013 року за вих. № 10-3-07/157 разом із копіями витягів з реєстру.

Стосовно питання щодо правомірності визначення прокурором позивача у даній справі - Міністерства оборони України, чиї законні права та інтереси порушено, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 74 Господарського кодексу України визначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Відповідно до ч.5 ст. 75 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство має право відчужувати майнові об'єкти, що входять до основних фондів, лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 133 Господарського кодексу України визначено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Згідно ст.136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Отже, право господарського відання на майно є похідним від права власності, оскільки виникає після закріплення його власником та залишається таким, що належить саме власнику.

Судами встановлено, що Державне підприємство Міністерства оборони України "Західвійськбуд" створено відповідно до наказу Міністра оборони України № 27 від 29.01.1998 року "Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України" на базі розформованих військових частин (військова частина А3357) та організацій квартирно - будівельного комплексу. Цим же наказом Міністром оборони України 29.01.1998 року затверджено Статут Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд", в якому зазначено, що вказане підприємство засноване на майні Збройних Сил України.

З положень Статуту підприємства вбачається, що останнє засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України (надалі - орган управління майном або засновник). Пунктом 4.2 Статуту передбачено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Пунктом 4.4 Статуту визначено, що відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством.

Також, доказом того, що спірне нерухоме майно постійно перебувало на праві повного господарського відання у ДП МО України "Західвійськбуд" з моменту створення підприємства до відчуження зазначеного майна є відповідь Львівського ОКП "БТІ та експертної оцінки" від 22.03.2013 року вих. № 1470 з додатками у вигляді ксерокопії інвентаризаційної справи на будівлю складу загальної площею 405,9 кв. м., що знаходиться за адресою: Львівська обл., Жовківський р-н, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 45, на запит прокуратури західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері №07/1-208 вих.13 від 13.03.2013р.

В матеріалах справи №914/2328/13 міститься долучена за клопотанням представника відповідача Р.Керод копія витягу номер 999732 від 15.07.2003р. про реєстрацію права власності, в тому числі на склад №5 літ.-1 площею 405,9 кв.м за адресою Львівська область, Жовківський район, с.Малехів, вул.Лесі Українки, буд.45, за Державним підприємством Міноборони України "Західвійськбуд".

Отже, при відчуженні спірного нерухомого майна порушено майнові права держави в особі Міністерства оборони України як органу управління майном та його власника в силу положень ГК України, Статуту ДП МО України "Західвійськбуд" та чинного на той час Закону України "Про власність".

В касаційній скарзі скаржник зазначає, що судом неправильно визначено момент початку перебігу позовної давності згідно ст. 261 ЦК України оскільки ДП МОУ "Західвійськбуд" подавало щорічну фінансову звітність Міністерству оборони України не пізніше 20 лютого наступного за звітним календарного року, відтак позивач був обізнаний з тим, що підприємство здійснило продаж спірного нерухомого майна не пізніше 20 лютого 2004 року.

Однак згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України від 19 листопада 2013 року №01-06/1657/2013 "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року № 01-06/249 "Про постанови Верховного суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" (п.7): зазначено, що, оскільки прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду перевірити повноваження осіб, які укладали спірні правочини, початок перебігу строку позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізналися про факт відсутності у представника сторони необхідного обсягу дієздатності.

Як свідчать долучені до справи докази, підставою прийняття вищезазначених рішень судами першої та касаційної інстанції стало те, що при укладенні вказаного Договору купівлі - продажу Державне підприємство Міністерства оборони України "Західвійськбуд" допустило порушення норм Закону України "Про власність", який діяв на момент укладення спірного договору, підпунктів 1, 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 року № 1477 та пункту 4.4 Статуту вказаного підприємства, оскільки останнє не отримало відповідного дозволу органу управління цим майном, не погодило з відповідним підрозділом Фонду Державного майна України таке відчуження та вчинило дії щодо його відчуження в іншому порядку, ніж передбачено законодавством, які не можуть вважатися законними та породжувати правові наслідки. Саме з моменту коли прокурор дізнався про набрання законної сили цими судовими рішеннями, у нього виникло законне право на звернення до суду з цим віндикаційним позовом до ТОВ "Вамир - Гал" про витребування майна в останнього, що було набуто ним на підставі договору купівлі - продажу від 20.02.2006 року.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи ТОВ "Вамир - Гал", викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу положень ч. 2 ст. 111 7 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових актів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вамир-Гал" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Львівської області від 20.02.2014р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2014р. у справі № 914/2328/13 залишити без змін.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Нєсвєтова Н.М.