Постанова

від 12.01.2015 по справі 809/2909/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2015 року Справа № 876/10739/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В.,

Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги ОСОБА_2 та Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року у справі №809/2909/14 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства доходів у Київській області про визнання протиправним дій та стягнення коштів в розмірі 72274,91 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

05.09.2014р. ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до Головного управління Міндоходів у Київській області (далі-Управління), просила визнати протиправними дії Управління, які полягають у затримці виплати належних звільненій ОСОБА_2 грошових сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати належних звільненому працівникові сум в розмірі 72 274,91 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.10.2014р. позов задоволено частково: визнано протиправними дії Управління в частині затримки виплати належних ОСОБА_2 грошових сум у день її звільнення; стягнено з Управління на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 10 441,35грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Міндоходів у Київській області та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.

Управління просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.10.2014р.та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що 17.03.2014р. ОСОБА_2 на підставі поданої нею заяви звільнено з посади головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за валютними операціями та операціями у сфері ЗЕД управління податкового та митного аудиту Управління за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності на підставі ст.38 КЗпП України та виплачено заробітну плату та всі належні позивачу при звільнені суми 27.03.2014р., оскільки Управління як бюджетна установа, отримує фінансування на оплату праці з бюджету двічі на місяць, тому виплати позивачу здійснено одночасно з найближчою виплатою заробітної плати іншим працівникам. При цьому на день звільнення позивача розрахунки премії по структурних підрозділах були відсутні, а майбутній розмір премії безпосередньо позивача - невідомий, тому не нараховану премію за березень не можна вважати частиною сум, належних до виплати в день звільнення. Крім того, грошову допомогу ОСОБА_2 у розмірі десяти місячних посадових окладів перераховано після надання позивачем заяви з довідкою УПФУ в м.Івано-Франківську про призначення пенсії державного службовця. Виплата вказаної одноразової допомоги законодавцем пов'язана не з фактом звільнення у зв'язку з виходом на пенсію, а з фактом призначення пенсії державного службовця, а тому обов'язок роботодавця щодо виплати такої одноразової грошової допомоги не може виникнути в день звільнення.

ОСОБА_2 просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.10.2014р. та прийняти нове рішення, яким визнати протиправними дії Управління, які полягають у затримці виплати належних звільненій ОСОБА_2 грошових сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, в розмірі 15 546,01 грн. (п'ятнадцять тисяч п'ятсот сорок шість гривень одну копійку). Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавчо не встановлено додаткових умов для виплати грошової допомоги державному службовцю у разі виходу на пенсію, в тому числі і подання довідок про призначення пенсії. Вимогу про виплату грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів ОСОБА_2 заявлено ще при поданні заяви про звільнення. Крім того, судом першої інстанції при визначенні фактичного дня розрахунку відповідача з позивачем за вказаною грошовою допомогою прийнято дату оформлення платіжного доручення №358 від 24.06.2014р., а не дату фактичного перерахунку коштів - 25.06.2014р., тобто виключено із строку один день та не стягнено середній заробіток за цей період затримки. Вказує, що всього судом незаконно виключено з строку затримки виплати відповідачем всіх належних сум при звільненні позивача 22 робочих дні та відповідно не стягнено середній заробіток за цей період затримки в розмірі 5 104,66 грн.

В судовому засіданні представник позивача та представник відповідача просили апеляційні скарги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 березня 2014 року ОСОБА_2, на підставі поданої нею заяви від 02.03.2014р., звільнено з посади головного державного ревізора - інспектора відділу контролю за валютними операціями та операціями у сфері ЗЕД управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Київській області за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію по інвалідності згідно із ст.38 КЗпП України, що стало підставою прийняття наказу від 14 березня 2014 року №133-о «Про звільнення ОСОБА_2» в якому зазначено про видачу позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 10 (десяти) місячних посадових окладів при пред'явленні документу про оформлення пенсії державного службовця, а також проведення інших грошових виплат за рахунок фонду оплати праці працівників.

В день звільнення позивач перебувала на роботі, проте в цей день виплата всіх належних їй при звільнені сум не була проведена.

Як встановлено судом першої інстанції, перша оплата з часу звільнення, а саме щодо виплати заробітної плати в розмірі 4 174,88 грн. проведена 27 березня 2014 року, що підтверджується копією платіжного доручення №146 від 26.03.2014р., копією списку перерахування в банк №12 заробітної плати за березень 2014 року, копією розрахункового листа за березень 2014 року, випискою по рахунку приватного клієнта від 15.08.2014р.

Наступною оплатою 18.04.2014р. проведено виплату матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності (лікарняних) за березень 2014 року в розмірі 3 475,31 грн., що підтверджується табелями та уточнюючим табелем робочого часу, заявою-розрахунком від 06.03.2014р. №10-36-05-03-028/198 списком перерахування в банк в міжрозрахунковий період за квітень 2014 року, копією розрахункового листа за квітень 2014 року, випискою по рахунку приватного клієнта від 15.08.2014р.

28 квітні 2014 року, згідно з наказом Головного управління Міндоходів у Київській області від 24.04.2014р. №5-Ф «Про преміювання працівників ГУ Міндоходів у Київській області за березень 2014 року» позивачу нараховано премію, яку в розмірі 573,58 грн. виплачено 29 квітня 2014 року, згідно із платіжним дорученням №199 від 28.04.2014р.

30 травня 2014 року позивач звернулася до Управління із заявою, в якій повторно просила виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 10 (десяти) місячних посадових окладів у зв'язку із звільненням 17 березня 2014 року із займаної посади на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу», долучивши довідку Управління Пенсійного фонду в м. Івано-Франківську №2487 від 26.05.2014р. про призначення їй з 29.04.2014 року пенсії по Закону України «Про державну службу», що стало підставою відповідно до платіжного доручення №358 від 24 червня 2014 року перерахуванню на картковий рахунок ПриватБанку позивача 25.06.2014р. одноразової грошової допомоги в розмірі 12 179,00 грн., що підтверджується копією розрахункового листа за червень 2014, копією списку перерахування в банк №7 заробітної плати за червень 2014, випискою з карткового рахунку від 22.07.2014 №971583.

На переконання позивача при проведенні розрахунку при звільненні, Управлінням порушено строки, що і стало підставою звернення до суду за захистом порушених прав.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Конституцією України, зокрема, статтею 43 Основного Закону України гарантується право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Згідно із частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Так, статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Колегія суддів аналізуючи обставини у справи погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач в день звільнення 17.03.2014р. працювала, а тому доводи відповідача про не пред'явлення нею вимоги про розрахунок, як підстави несвоєчасної виплати належних їй сум в день звільнення є безпідставини та такими, що суперечать вищенаведеним правовим нормам.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробiтку за час затримки розрахунку при звiльненнi настає за умови невиплати з його вини належних звiльненому працiвниковi сум у строки, визначенi ст. 116 зазначеного Кодексу. При цьому визначальними є такi юридично значимi обставини, як невиплата належних працiвниковi сум при звiльненнi та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України у справі №6-15цс13 від 27.03.2013 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що згідно виписок по рахунку за період з 13.03.2014р. по 20.03.2014р., в тому числі, станом на 17.03.2014р., у відповідача було достатньо грошових коштів для проведення у день звільнення позивача виплати всіх належних їй грошових сум: заробітної плати, грошової компенсації за невикористані 4 календарні дні щорічної відпустки, проте не погоджується з висновками суду в частині виплати премії за фактично відпрацьований час в березні місяці, оскільки така на момент звільнення не була визначена позивачу. В свою чергу колегією суддів враховано, що преміювання працівників Управління це право, а не обов'язок керівництва за наслідком сумлінного виконання їх службових обов'язків.

Оскільки заробітна плата та грошова компенсація за невикористані 4 календарні дні щорічної відпустки належні позивачу на день звільнення 17.03.2014р. виплачені лише 27 березня 2014 року, а тому має місце 7 робочих днів фактичної затримки.

В свою чергу колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині, що стосується помилкових тверджень відповідача щодо періодичності виплати заробітної плати, передбаченої Колективним договором, як причини затримки у виплаті належних позивачу грошових сум, оскільки положення пункту 5.1. Колективного договору між Державною податковою адміністрацією в Київській області та Первинною профспілковою організацією працівників ДПА в Київській області від 21 червня 2010 року регламентує черговість виплати заробітної плати працюючим працівникам, а тому не підлягає застосуванню до правовідносин, пов'язаних з проведенням виплат для звільнених працівників. Крім цього, відповідно до загальних положень Колективного договору його зміст та вимоги не повинні суперечити чинному законодавству.

Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» №2240-III від 18.01.2001р. із змінами та доповненнями, допомога по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах виплачується застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 6 цього Закону, - у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.

Правильні є висновки суду першої інстанції в частині не порушення строків виплати позивачу матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності (лікарняних) за березень 2014 року в розмірі 3475,31 грн., виплачених позивачу 18.04.2014р., оскільки обов'язок виплати спірних сум не покладений на відповідача, оскільки останнім 07.03.2014р. подано виконавчій дирекції обласних підприємств, установ та організацій Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності заяву - розрахунок від 06.03.2014р., проте кошти від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності надійшли на рахунок відповідача тільки 31.03.2014р., що підтверджується випискою по рахунках.

Враховуючи вищенаведене та положення чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що порушення строків виплати позивачу матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності допущено не з вини відповідача, оскільки на момент проведення повного розрахунку при звільненні 17.03.2014р. на рахунки відповідача такі кошти не надходили. Виплата цих сум здійснена 29.04.2014р. разом з виплатою премії згідно наказу по Управлінні від 24.04.2014р. та не може розцінюватись як порушення вимог ст.116 КЗпП України.

Окрім того, відповідно до частини 2 наказу №133-о від 14.03.2014 року «Про звільнення ОСОБА_2» відповідачем наказано видати позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 10 (десяти) місячних посадових окладів при пред'явленні документу про оформлення пенсії державного службовця.

Статтею 37 Закону України «Про державну службу» в редакції чинній на час звільнення позивача з державної служби передбачено порядок та умови одержання пенсії і грошової допомоги державними службовцями. Так, пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Згідно із частиною 13 статті 37 зазначеного Закону передбачено, що державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Таким чином, умови, за яких надається право на виплату одноразової грошової допомоги, є: 1) вихід на пенсію з посади державного службовця; 2) наявність страхового стажу, у тому числі стажу державної служби не менше 10 років.

Згідно 4.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду №22-1 від 25.11.2005р., орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Слід зауважити, що Рішення Конституційного Суду України у справі №11-рп/2013 від 26.11.2013р., яке прийняте за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 прийняте щодо офіційного тлумачення положення частини тринадцятої статті 37 Закону України «Про державну службу» у системному зв'язку з положеннями пункту 2 частини першої, частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, статті 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні». В Рішенні зазначено, що за умов виходу на пенсію з посади державного службовця та наявності страхового стажу, у тому числі, стажу державної служби не менше 10 років державному службовцю виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Оскільки подана позивачем заява про звільнення з посади у зв'язку із виходом на пенсію по інвалідності не є доказом в підтвердження оформлення такої пенсії, відповідачем правомірно витребувано у позивача документ, який підтверджує вказану обставину та наявність підстав для проведення виплати одноразової грошової допомоги.

На переконання колегії суддів на виплату грошової допомоги в порядку частини 13 статті 37 Закону України «Про державну службу» не поширюються положення ст.116 КЗпП України як з тих підстав, що згідно п.3.6 Інструкції із статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України №5 від 13.01.2004р., до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці відноситься одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію згідно з діючим законодавством та колективними договорами (включаючи грошову допомогу державним службовцям та науковим (науково-педагогічним) працівникам), так і з врахуванням того, що такі не належали (не були нараховані) позивачеві на момент звільнення.

Підсумовуючи вище викладене, судом встановлено та підтверджується належними доказами наявність вини відповідача у затримці повного розрахунку з позивачем при його звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку із затримкою в 7 робочих днів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо порядку визначення відповідачем середньоденної заробітної плати з врахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995р. та правильність визначення її розміру - 232,03грн., про що подана довідка від 29.09.2014р. №10-36-05-03-044/730.

Отже, вирішуючи питання захисту прав позивача, колегія суддів приходить до переконання, що Головне управління Міндоходів у Київській області протиправно затримало виплати належних на день звільнення ОСОБА_2 грошових сум, що є наслідком визнання таких дій протиправними, а тому до стягнення підлягає з відповідача на користь позивача середній заробіток за 7 робочих днів затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 1 624,21грн. В решті позову слід відмовити за безпідставністю.

Щодо судових витрат, то колегія суддів зауважує, що згідно з квитанцією №225.8.1/16730 від 27.08.2014р. позивачем, за подання адміністративного позову, сплачено судовий збір в розмірі 182,70 грн.

Проте, частиною другою статті 87 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Так, п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011р. із змінами та доповненнями зазначено, що від сплати судового збору звільняються: позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

З огляду на вказану правову норму та враховуючи предмет спору, позивач звільнений від сплати судового збору, а тому помилково сплачена ним сума судового збору підлягає поверненню.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року у справі №809/2909/14 скасувати та прийняти нову.

Визнати протиправними дії Головного управління Міндоходів у Київській області в частині затримки виплати належних ОСОБА_2 грошових сум у день її звільнення.

Стягнути з Головного управління Міндоходів у Київській області (ідентифікаційний код 38716355) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 1 624,21грн. (тисяча шістсот двадцять чотири гривні двадцять одна копійка).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Повернути на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) сплачений, згідно з квитанцією №225.8.1/16730 від 27.08.2014р., судовий збір в розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді: Н.В. Ільчишин

М.А. Пліш

Повний текст Постанови виготовлено 16.01.2015р.