Постанова

від 20.01.2015 по справі 916/2413/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 року Справа № 916/2413/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Т.Б. Дроботової, суддів :Н.О. Волковицької, Л.І. Рогач розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "Баржур" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 у справі№ 916/2413/14 Господарського судуОдеської області за позовомДепартаменту комунальної власності Одеської міської ради доПриватного підприємства "Баржур" пророзірвання договору та виселення за участю представників: позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду з позовом про розірвання договору оренди № 157/50 від 13.10.2001, укладеного з Приватним підприємством "Баржур", та про виселення Приватного підприємства "Баржур" з нежитлового приміщення підвалу загальною площею 106,4 кв.м., яке розташоване за адресою м. Одеса, вул. Рішельєвська, 74, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради. Позивач зазначив, що відповідач порушує умови договору про страхування орендованого приміщення відповідно до вимог чинного законодавства та не виконує обов'язок укласти охоронний договір щодо наданого йому в оренду приміщення, яке є пам'ятником містобудування та архітектури, відтак, наявні підстави для дострокового розірвання договору за рішенням суду відповідно до частини 2 статті 651, статті 783 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та для застосування наслідків, передбачених статтею 785 Цивільного кодексу України.

Відповідач у суді першої інстанції не виклав власну позицію з приводу позовних вимог, у зв'язку з чим спір вирішувався за приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.08.2014 (суддя Погребна К.Ф.) позов задоволено; розірвано договір оренди № 157/50 від 13.10.2001, укладений Представництвом по управлінню комунальною власністю та Приватним підприємством "Баржур"; виселено Приватне підприємство "Баржур" з нежитлового приміщення підвалу загальною площею 106,4 кв.м., яке розташоване за адресою м. Одеса, вул. Рішельєвська, 74, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; стягнуто з відповідача на користь позивача 2436 грн. судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 (судді: Бєляновський В.В. - головуючий, Мишкіна М.А., Будішевська Л.О.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Приватне підприємство "Баржур" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та рішення в даній справі, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи, а саме: невірно застосовано статтю 651 Цивільного кодексу України та частину 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" як підставу розірвання договору оренди без дослідження істотності допущеного відповідачем порушення за критерієм, наведеним у статті 651 Цивільного кодексу України, та змісту прав позивача, реалізації яких чиняться перешкоди; під час розгляду справи апеляційним господарським судом порушено приписи статей 22, 43, 74 Господарського процесуального кодексу України, не надано можливості відповідачу надати докази на підтвердження його доводів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які є істотними для правильного вирішення спору.

Сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу повністю заперечив її доводи, вказав на обґрунтованість та законність судових рішень.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.10.2001 Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (орендодавець) та Приватним підприємством "Баржур" (орендар) укладено договір оренди № 157/50, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 109 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, 74, терміном дії до 13.10.2004.

За умовами договору вказане у цьому договорі приміщення орендодавцем передається орендарю виключно для використання під сауну (пункт 4.1); протягом дії цього договору, крім своєчасного внесення орендної плати, орендар зобов'язаний застрахувати орендоване приміщення на весь термін дії договору оренди у страховій компанії у порядку, визначеному чинним законодавством (підпункт "е" пункту 4.2); після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15 - денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди (пункт 4.7); якщо будинок, в якому знаходиться орендоване приміщення, є пам'яткою архітектури і містобудування, орендар зобов'язується нести додаткові обов'язки, пов'язані з охороною та використанням пам'ятки містобудування та архітектури (пункт 4.12); за невиконання або неналежне виконання орендарем обов'язків за цим договором, орендодавець має право розірвати договір оренди у відповідності з чинним законодавством (пункт 5.6); договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством (пункт 7.6).

Зазначене в договорі комунальне майно було фактично передано орендареві від орендодавця у користування, що сторонами не заперечується.

У подальшому сторонами неодноразово укладалися додаткові погодження про внесення змін до договору оренди № 157/50 від 13.10.2001 щодо зміни профілю використання та площі орендованого приміщення, розміру орендної плати та продовження строку дії договору оренди; останнім додатковим погодженням від 16.11.2012 до договору оренди № 157/50 від 13.10.2001 у тексті договору змінено найменування орендодавця на Департамент комунальної власності Одеської міської ради, строк дії договору оренди продовжено до 16.10.2015.

Згідно з положенням про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 № 384-VI, останній є виконавчим органом Одеської міської ради і правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Судами також встановлено, що будинок, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвска, 74, в якому знаходиться орендоване відповідачем нежитлове приміщення, споруджений у І половині ХІХ століття, належить до об'єктів культурної спадщини; рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 27.12.1991 № 580 зазначений об'єкт прийнято під охорону держави як пам'ятку містобудування та архітектури місцевого значення та внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури і туризму від 20.06.2008 № 728/0/16-08. Разом з тим, охоронний договір на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 106,4 кв.м. у зазначеній будівлі - пам'ятці, орендарем яких є відповідач, з Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини облдержадміністрації не укладався, що підтверджується листами Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради від 01.12.2005 № 1160 та Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації від 14.08.2014 № 01-13/2353.

20.01.2014 позивач надіслав на адресу відповідача листи № 01-13/323 та № 01-13/326, в яких повідомив, що на виконання умов договору оренди у зв'язку з закінченням строку дії договору страхування орендованого приміщення йому необхідно в строк до 25.01.2014 застрахувати об'єкт оренди на користь орендодавця на повну вартість об'єкта оренди за експертною оцінкою, а також відповідно до статті 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" в строк до 17.02.2014 укласти з Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини охоронний договір на орендовані нежитлові приміщення, а копію відповідного договору надати Департаменту комунальної власності. Зазначені повідомлення залишені відповідачем без відповіді та виконання, в зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд встановив, що відповідач порушив умови договору, не виконавши обов'язок застрахувати орендоване майно, а також, не уклавши охоронний договір з Управлінням з питань охорони об'єктів культурної спадщини, що є підставою для розірвання договору оренди відповідно до статей 651, 773 Цивільного кодексу України, статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції розглянув доводи апеляційної скарги, зазначивши, що передбачений договором оренди обов'язок орендаря застрахувати орендоване майно на весь термін дії договору оренди виник з моменту укладення даного договору, тобто, з 13.10.2001, однак, відповідач не надав суду доказів належного виконання вказаного обов'язку станом на момент звернення позивача до господарського суду з цим позовом, оскільки з поданих до суду апеляційної інстанції копій договорів страхування вбачається, що за договором добровільного страхування нерухомого майна № 274/13 від 29.03.2013 спірне майно було застраховано відповідачем на строк до 31.01.2014 року включно, а в подальшому договір страхування спірного майна № 1108/00470/0301/14 укладено відповідачем 09 липня 2014 року, тобто, більше ніж через п'ять місяців після закінчення терміну дії попереднього договору страхування та через 20 днів після звернення позивача до суду з даним позовом; окрім того, в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем платежів за договором страхування, з якими стаття 983 Цивільного кодексу України пов'язує набрання чинності договору страхування.

Зважаючи на це, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність не виконання орендарем обов'язку щодо страхування переданого в оренду майна, передбаченого п. 4.2 "е" договору оренди від 21.08.2008 № 46/57, що є істотною умовою договору оренди комунального майна, та що відповідачем не надано суду доказів належного виконання обов'язку, передбаченого пунктом 4.12 договору оренди, щодо укладення з Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації охоронного договору на орендовані нежитлові приміщення, розірвавши договір оренди відповідно до підстав, передбачених статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статтею 773 Цивільного кодексу України.

Судова колегія зазначає, що за змістом частини 1 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; відповідно до статті 3 цього Закону відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Разом з тим, приписи частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору, пов'язують можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом; при цьому істотним є таке порушення договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Господарські суди попередніх інстанцій залишили поза увагою зазначені положення частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, помилково ототожнили істотність умов договору з істотністю порушення договору та не з'ясували обставин щодо відповідності встановленого ними порушення критерію його істотності, визначеного законодавчо, не встановили, яку шкоду було завдано позивачу допущеним відповідачем порушенням договору та якою мірою позивача позбавлено того, на що він розраховував при укладенні договору.

Також судова колегія відзначає, що стаття 773 Цивільного кодексу України передбачає право наймодавця вимагати розірвання договору та відшкодування збитків у разі, коли наймач користується річчю, переданою йому в найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму. Зазначена норма є спеціальною відносно до статті 651 Цивільного кодексу України і не пов'язує право наймодавця розірвати договір з істотністю допущеного наймачем порушення, однак, підлягає застосуванню лише у визначених нею випадках.

Застосовуючи положення статті 773 Цивільного кодексу України, суди не встановили, в чому саме полягає порушення відповідачем умов договору щодо призначення та порядку використання орендованого майна (використання його не за цільовим призначенням, для цілей, що не передбачалися договором тощо), та не врахували, що позовна заява не містить таких підстав позову, а ґрунтується на доводах про порушення відповідачем конкретних визначених договором обов'язків.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, розглядаючи справу, не з'ясували всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності; залишили поза увагою підстави поданого позову та не надали оцінки відповідним доводам відповідача, внаслідок чого їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги не є законними та обґрунтованими.

Допущені порушення процесуальних норм унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення даного спору. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України, постанову та рішення у даній справі слід скасувати, направивши справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарським судам слід врахувати вищенаведене та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 3 статті 111 9 , статтями 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Баржур" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 у справі № 916/2413/14 Господарського суду Одеської області та рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2014 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач