Ухвала

від 21.01.2015 по справі 2а-1670/2872/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

21 січня 2015 року м. Київ В/800/5742/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І. , Муравйова О.В., Пилипчук Н.Г. , Шипуліної Т.М. , перевіривши заяву Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 05.11.2014

у справі № 2а-1670/2872/12 (№ К/9991/74823/12 - номер справи у Вищому адміністративному суді України)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Промсантехніка-1»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

треті особи, які не заявляють самостійних

вимог на предмет спору, на стороні позивача: Приватне підприємство «Спецкомплект Днепр», Закрите акціонерне товариство «Елста»

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 05.11.2014 у названій справі.

Відповідно до статті 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 07.07.2010 № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів»), заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 239 2 та 240 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.

Згідно статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 05.11.2014 заявник посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

В обґрунтування своїх вимог заявник додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 17.10.2013 у справі № 826/48/13-а (№ К/800/43558/13 - номер справи у Вищому адміністративному суді України), у якій, на його думку, згадані норми матеріального права застосовано інакше, ніж у даній справі.

Між тим, як вбачається зі змісту заяви Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області та додатків, доданих до неї, фактичні обставини справи, що розглядаються, відмінні від тих, на які посилається заявник на обґрунтування наявності підстав для перегляду справи.

Приписи статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України визначають виключними мотивами подання заяви про перегляд судових рішень неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції саме одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Зокрема, у рішенні касаційного суду, яке заявник просить переглянути, суди попередніх інстанцій встановили, що у матеріалах справи наявна копія повідомлення щодо направлення ПП «Спецкомплект Днепр» засобами електронної пошти податкової накладної № 2 від 11.01.2012 до податкового органу 20.01.2012 та скрінкопія з програми М.Е.DОС 10.00.094 по ПП «Спецкомплект Днепр», з якої вбачається, що 20.01.2012 до податкової служби вказаним контрагентом позивача відправлено первинні документи з податку на додану вартість, серед яких і податкову накладну № 2 від 11.01.2012, видану позивачу за проведеними господарськими операціями.

Отже факт надіслання на реєстрацію податкової накладної є доведеним.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Невиконання або неналежне виконання контролюючим органом встановленого податковим законодавством обов'язку щодо підтвердження (непідтвердження) проходження реєстрації у належний спосіб надісланої податкової накладної не є підставою для позбавлення сумлінного платника права на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Отже, висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту на суму 124 000,00 грн. та, як наслідок, завищення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню за січень 2012 року на вищезазначену суму є необґрунтованим.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості доводів податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, в частині неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними у акті податкової перевірки контрагентами та завищення суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся.

У рішенні ж Вищого адміністративного суду України від 17.10.2013 у справі № 826/48/13-а (№ К/800/43558/13 - номер справи у Вищому адміністративному суді України), на яке посилається заявник, як приклад різного застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції зазначив, що пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця, та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з абзацом восьмим п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Втім в силу наведених вимог закону обов'язковою умовою виникнення у платника податку - покупця права на податковий кредит є власне факт реєстрації платником податку - продавцем податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, незалежно від перевірки покупцем цієї обставини.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що у викладених випадках відсутня подібність правовідносин, оскільки обставини кожної конкретної справи різні. У рішенні, яке заявник просить переглянути ідеться про обов'язок продавця реєструвати податкову накладну для отримання в подальшому покупцем права на формування податкового кредиту та бюджетне відшкодування податку на додану вартість, а в рішенні, яке додано як приклад різного застосування вище згаданих норм податкового законодавства, спір стосувався відсутності факту реєстрації податкової накладної у відповідному реєстрі.

Приписи статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України визначають виключними мотивами подання заяви про перегляд судових рішень неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції саме одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зважаючи на викладене, підстав для допуску справи до провадження для перегляду судового рішення Верховним Судом України у даній адміністративній справі немає.

Керуючись ст.ст. 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Відмовити Кременчуцькій об'єднаній державній податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області у допуску справи № 2а-1670/2872/12 (№ К/9991/74823/12 - номер справи у Вищому адміністративному суді України) до провадження для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 05.11.2014.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)Л.І. Бившева (підпис)О.В. Муравйов (підпис)Н.Г. Пилипчук (підпис)Т.М. Шипуліна