Ухвала

від 22.01.2015 по справі 826/11343/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11343/14 Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

22 січня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Бужак Н.П.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробичне підприємство «Електрогазохім» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 липня 2014 року №0003052201, №0003062201, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2014 року, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 липня 2014 року №0003052201, №0003062201. Свої позовні вимоги мотивував тим, що висновки Акта ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 16.07.2014р. №1715/26-53-22-01-21-22942814, складеного за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ НВП «Електрогазохім» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Мілана» (ідентифікаційний код 30523272) за період з 01.11.2011р. по 30.11.2013р., документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, наголошував на тому, що сформована в позасудовому порядку позиція контролюючого органу щодо нереальності (нікчемності) господарського правочину (договір від 29.08.2011р. №7 щодо поставки хімічної сировини за асортиментом), укладеного між ТОВ НВП «Електрогазохім» і ТОВ «ВКФ «Мілана» фактично ґрунтується лише на висновках Акта Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 24.07.2013р. №30/22-2/30523272 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Мілана» (тобто, на неналежних доказах), а тому суперечить нормам чинного законодавства України. Натомість реальність спірних фінансово-господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином оформленими первинними і розрахунковими документами (зокрема, специфікаціями, видатковими і податковими накладними, рахунків-фактур, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, платіжними дорученнями та банківськими виписками), та безпосередньо пов'язанні із господарською діяльністю ТОВ НВП «Електрогазохім». Крім того, звертав увагу на факт проведення ДПІ в грудні 2012 року документальної позапланової виїзної перевірки Товариства за один із спірних періодів, а саме - вересень 2011 року та в т.ч. по взаємовідносинам з підприємством ТОВ «ВКФ «Мілана», за результатами якої порушень позивачем податкового законодавства не встановлено та була складена довідка від 17.12.2012р. №5823/2-621-22942814.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 жовтня 2014 року позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 24 липня 2014 року №0003052201 і №0003062201.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, у ході судового розгляду було встановлено, що протягом періоду з 04.07.2014р. по 10.07.2014р., згідно з нормами пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, та на підставі Наказу ДПІ від 01.07.2014р. №1210і направлення на перевірку від 02.07.2014р. №957, працівником ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ НВП «Електрогазохім» (ідентифікаційний код 22942814) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарських взаємовідносинам з ТОВ «ВКФ «Мілана» (ідентифікаційний код 30523272) за період з 01.01.2011р. по 30.11.2013р., за результатами якої складений Акт від 16.07.2014р. №1715/26-53-22-01-21-22942814.

Перелік документів та інших джерел використаних під час проведення документальної перевріки позивача наведений на стор. 3 - 4 Акта перевірки.

В ході проведення вказаної документальної перевірки перевіряючим встановлені взаємовідносини ТОВ НВП «Електрогазохім» з суб'єктом господарської діяльності - ТОВ «ВКФ «Мілана» згідно договору поставки від 29.08.2011р. №7, підписаного від імені контрагента - директором ОСОБА_3. За умовами цього Договору Продавець (ТОВ «ВКФ «Мілана») зобов'язується передати у власність Покупця (ТОВ НВП «Електрогазохім») товар у відповідності до специфікацій, а Покупець зобов'язується прийняти такий товар і сплатити його вартість.

Відповідно до наданих до перевірки видаткових і податкових накладних, рахунків-фактур, датованих вереснем, листопадом і груднем 2011 року (перелік останніх міститься на стор. 6 Акта перевірки), ТОВ «ВКФ «Мілана» реалізувало позивачу товару на загальну суму 1 486 080, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 247 680, 00 грн.). Перевезення за вказаним Договором згідно наданих до перевірки товарно-транспортних накладних здійснювалося автомобільним транспортом. Розрахунки за цим Договором були проведенні в безготівковій формі в повному обсязі, наявність дебіторської та/або кредиторської заборгованості перевіркою не зафіксована.

За результатами таких господарських операцій ТОВ НВП «Електрогазохім» віднесло до складу валових витрат за 2 - 4-ий квартали 2011 року загальну суму коштів 1238 400, 00 грн., а суму податку на додану вартість у розмірі 247 680, 01 грн. - до складу податкового кредиту за вказані місяці 2011 року.

При цьому під час проведення перевірки перевіряючим були враховані висновки, викладені в Акті Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 24.07.2013р. №30/22-2/30523272 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Мілана» (код ЄДРПОУ 30523272) щодо підтвердженій господарських відносин з ТОВ «Фруком» (код 38256383), ТОВ «Імортель груп» (код 3166322), ТОВ «Еко-Сервіс» (код 34751286), ТОВ «Скомп» (код 38256357), ТОВ «Прімум Компані» (код 37779105), ТОВ «Саміро Холдинг» (код 37563814), ТОВ «Рекламна агенція «Принцепс» (код 36827126), ТОВ «Нашира» (код 37474667), ТОВ «Детемо» (код 37563821), ТОВ «Автобудсервіс-7» (код 35063331), ТОВ «Новий градъ» (код 37779084) за період з 01.01.2011р. по 30.06.2013р.». За висновками Акта від 24.07.2013р. №30/22-2/30523272 реальність здійснення господарських відносин ТОВ «ВКФ «Мілана» із підприємствами-постачальниками за наведеним переліком, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а також реальність здійснення господарських відносин із підприємствами-покупцями за період з 01.01.2011р. по 30.06.2013р. - не підтверджено.

Крім того, разом з листом ОУ ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 23.01.2014р. №312/7/26-58-09-02 (копія якого відповідачем до матеріалів справи надана не була) до ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києва надійшли матеріали кримінального провадження №32013110090000086, розпочатого 26.03.2013р., а саме - протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 11.07.2013р. (який значився як директор ТОВ «ВКФ «Мілана» протягом періоду з 01.11.2011р. по 31.12.2012р.), оформлений старшим о/у ГВПМ ДПІ у Солом'янському районі м.Києва, старшим лейтенантом податкової міліції Куцим М.Ю. у Київській обл., с.Юрівка, вул.Нова, 6-А. Зокрема, під час допиту ОСОБА_3 пояснив, що будучи введеним в оману підписав якісь документи в нотаріуса та надавав свій паспорт та ідентифікаційний номер певній особі саме з метою працевлаштування. Про те, що він фактично став директором і засновником підприємства ТОВ «ВКФ «Мілана» він не знав. Жодних первинних документів, документів податкової звітності від імені названого підприємства не підписував, підприємницької діяльності не здійснював та рахунки для цього підприємства в установах банків не відкривав. Також в процесі перепродажу підприємства участі не приймав та з ОСОБА_5 (останній значиться як наступний директор ТОВ «ВКФ «Мілана») ніколи не зустрічався.

На підставі вищевикладеного працівник відповідача, в свою чергу, дійшов висновку про відсутність у ТОВ НВП «Електрогазохім» правових підстав для формування ним валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок нереальних правочинів з ТОВ «ВКФ «Мілана».

В розділі 4 «Висновок» Акта перевірки від 16.07.2014р. №1715/26-53-22-01-21-22942814 перевіряючий встановив порушення ТОВ НВП «Електрогазохім» норм п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження цим підприємством податку на прибуток за 2 -4-ий квартали 2011 року на суму 284 832, 00 грн. і податку на додану вартість на загальну суму 247 680, 00 грн. (в т.ч. за вересень 2011 року на суму 129 360, 01 грн., за жовтень 2011 року - 54 560, 00 грн., за квітень 2012 року - 20 914, 00 грн.).

Не погоджуючись з висновками Акта документальної перевірки позивач подав 18 липня 2014 року до канцелярії ДПІ письмові заперечення на висновки вказаного Акта перевірки з обґрунтуванням своєї позиції.

Своїм листом від 22.07.2014р. №14776/10/26-53-22-01-11 відповідач залишив висновки Акта перевірки без змін, а заперечення ТОВ НВП «Електрогазохім» - без задоволення.

24 липня 2014 року ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м.Києві підставі вказаного Акта перевірки прийняла наступні спірні у даній справі податкові повідомлення-рішення (форми «Р»): - за № 0003052201, яким визначило ТОВ НВП «Електрогазохім» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 371 520, 00 грн., в т.ч. 247 680, 00 грн. - основний платіж, 123 840, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; - за № 0003062201, яким визначило ТОВ НВП «Електрогазохім» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 284 832, 00 грн., в т.ч. 284 832, 00 грн. - основний платіж.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам необхідно зазначити наступне.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Об'єкт оподаткування цим податком визначений у ст. 134 ПК України.

Відповідно до п 138.1 ст. 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в ст. 138 зазначеного Кодексу.

Одночасно нормою абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме - Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року №969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за №1401/18696, (який набрав чинності 01 січня 2011 року та діяв до 01 березня 2014 року).

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому згідно норм до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення) яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз викладених норм Закону № 996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11.

У ході судового розгляду також встановлено, що в 29 серпня 2011 року між ТОВ НВП «Електрогазохім» (Покупець), в особі директора ОСОБА_6, і ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Мілана» (Агент), в особі директора ОСОБА_7, був укладений письмовий договір поставки за № 7. За умовами цього Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець, в свою чергу, - прийняти такий товар і оплатити його вартість. Ціна за одиницю товару, тип, кількість, маркування товару зазначаються в додатках-специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного Договору. Загальна вартість товару, що постачається за Договором, складається із сум всіх підписаних сторонами специфікацій.

Товар поставляється партіями по заявці Покупця (остання передається по факсимільному зв'язку) в терміни визначені відповідними специфікаціями. Разом з товаром Продавець передає Покупцю наступну документацію: рахунок, видаткову накладну, податкову накладну.

Оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування Покупцем безготівкових коштів на розрахункових рахунок Продавця.

Строк дії Договору починає свій перебіг з моменту набрання ним чинності та триває до 31.12.2012р.

Відповідно до письмових пояснень позивача наданих ним до матеріалів справи товар, який поставлявся ТОВ «ВКФ «Мілана» (хімічна сировина в асортименті) за договором поставки від 29.08.2011р. № 7 отримувався представником ТОВ НВП «Електрогазохім» за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 50, та вивозився потім на складські приміщення виробничих потужностей підприємства, що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Баранова, 127, власним автомобільним транспортом Покупця.

Кожна така поставка товарів оформлювалася згідно внутрішнього та бухгалтерського документообігу наступним чином. Сировина поступала на виробництво розташоване за адресою: м. Житомир, вул. Баранова 127, яка приймалася директором філії №1 ОСОБА_8 Партії сировини, які надходили до Філії проходили вхідний контроль якості, згідно та з урахуванням сертифікатів якості на ферменти ТОВ ВКФ «Мілана». Перевірка та контроль якості оформлявся аналітичним листком за підписом начальника відділу контролю якості ОСОБА_9 Відділ контролю якості знаходиться на виробничих потужностях Філії № 1 у м. Житомирі, вул. Баранова, 127 на підприємстві ТОВ НВП «Електрогазохім».

Після проходження вхідного контролю, згідно накладних на переміщення, сировина була передана директором Філії №1 ОСОБА_8 до відділу виробництва продукції, яку приймав завідуючий виробництвом ОСОБА_10 Згодом готова продукція, з урахуванням затверджених на підприємстві норм витрат сировини і матеріалів, була реалізована суб'єктам господарської діяльності-покупцям.

На підтвердження фактів отримання від ТОВ «ВКФ «Мілана» товарів та проведення розрахунків за такі товари позивач надав до суду копії наступних документів: - специфікацій №1 від 29.08.2011р., №2 від 05.09.2011р., №3 від 26.09.2011р. та №4 від 01.11.2011р. до Договору поставки від 29.08.2011р. № 7, згідно яких предметом поставки були хімічні речовини - ферменти Lipozyme RMIM, Lipozyme TLIM, Novozym 435; - рахунків-фактур від 01.09.2011р. №27, від 08.09.2011р. №94, від 03.10.2011р. №20 та від 01.01.2011р. №22 на загальну суму 1 486 080,00 грн. (з ПДВ); - видаткових накладних від 01.09.2011р. №27, від 08.09.2011р. №94, від 03.10.2011р. №20 та від 01.01.2011р. №22 на загальну суму 1 486 080,00 грн.; - товарно-транспортних накладних від 05.09.2011р. №20, від 08.09.2011р. №94, від 03.10.2011р. №20, від 01.11.2011р. №22, згідно яких перевезення товарів здійснювалося Покупцем (позивачем) з використанням автомобільного транспорту (а саме: автомобілі ГАЗ 3307, MANL2000, які відповідно до документально підтверджених письмових пояснень позивача від 24.10.2014р. належать ТОВ НВП «Електрогазохім» на праві приватної власності), водії - ОСОБА_11 і ОСОБА_12, пункт навантаження - м. Київ, пункт розвантаження - м. Житомир; - подорожніх листів вантажного автомобіля від 05.09.2011р. №880685, від 08.09.09.2011р. №880688, від 03 - 04.10.2011р. №880714, від 01.11.2011р. №880738, посилання на реквізити яких містяться в товарно-транспортних накладних; - прибуткових накладних ТОВ НВП «Електрогазохім» від 05.09.2011р. №27, від 09.09.2011р. №94, від 04.10.2011р №20, від 01.11.2011р. №22, підписаних директором Філії №1 ОСОБА_8 за наслідками отримання хімічної сировини (ферментів Lipozyme RMIM, Lipozyme TLIM, Novozym 435) в обсягах, що відповідає даним видаткових накладних і товарно-транспортним накладним; - титульних та інших аркушів журналу обліку подорожніх листів та журналу реєстрації довіреностей за відповідні періоди; - податкових накладних від 01.09.2011р. №27, від 08.09.2011р. №94, від 03.10.2011р. №20 та від 01.01.2011р. №22 на загальну суму 1 486 080,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 247 680,00 грн.); - сертифікатів якості на ферменти, виданих ТОВ «ВКФ «Мілана»; - виписок ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (МФО 380805) по особовому рахунку ТОВ НВП «Електрогазохім» № 26001336469 перерахування коштів на загальну суму 1 486 080,00 грн. (з ПДВ) на користь ТОВ «ВКФ «Мілана» в якості оплати за хімсировину згідно певних накладних.

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Відповідно до усних пояснень представників позивача та письмових пояснень ТОВ НВП «Електрогазохім» від 31.07.2014р., що наявні в матеріалах даної справи, придбанні у ТОВ «ВКФ «Мілана» товари (а саме - ферменти за певним асортиментом) були використані в господарській діяльності Товариства - для виробництва хімічної продукції на виробничих потужностях позивача, що розташовані за адресою: м. Житомир, вул. Баранова, 127. Зокрема, за даними Акта перевірки до основного виду діяльності позивача відноситься - виробництво інших основних органічних хімічних речовин (КВЕД 20.14). До видів продукції, у виробництві якої використовувалася (-ються) фермент Lipozyme RMIM, фермент Lipozyme TLIM, фермент Novozym 435 відносяться Емульгатор Т2, Піногасник ЕСТЕР С (тв), Піногасник ЕСТЕР С (рідк), Естерін С, Моностеарат гліцерину порошок, ЕСТЕР К-01, Кристалоутворювач ЕСТЕР К-011, Полігліцерол поліріцинолеат 03, Полігліцерол поліріцинолеат 02, Полігліцерол поліріцинолеат 01, Естерін А-08, Емульгатор Естерін СТС, Емульгатор Естер П (тв), Емульгатор Естер П 01, Естер Т 05, Емульгатор Естер А. Названа продукція виготовляється позивачем у відповідності до затверджених норм витрат сировини і матеріалів.

Додатково на обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ НВП «Електрогазохім» надало суду копії наступних документів: свого статуту; копію наказу ТОВ НВП «Електрогазохім» від 01.07.2011р. №30к про переведення ОСОБА_8 на посаду директора філії №1 Товариства; копію наказу ТОВ НВП «Електрогазохім» від 01.08.2011р. №52к про переведення ОСОБА_9 - начальника відділу технічного контролю, з 01 серпня 2011 року на посаду начальника відділу контролю якості; копію наказу ТОВ НВП «Електрогазохім» від 01.07.2011р. №31к про переведення ОСОБА_10 на посаду завідуючого виробництвом з 01.07.2011р.; аналітичні листки (вхідного контролю якості) на певну хімічну сировину; копії накладних на переміщення ферментів у виробництво; копії свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу - ГАЗ 3307 і MAN L2000 (зареєстровані за ТОВ НВП «Електрогазохім») та інших документів на підтвердження факту перебування вказаних автомобілів у власності Товариства на момент виникнення спірних правовідносин; копію наказу ТОВ НВП «Електрогазохім» від 02.12.2002р. №42 переведення ОСОБА_12 на посаду водія-експедитора; копію наказу ТОВ НВП «Електрогазохім» від 10.03.2010р. №9к щодо прийняття ОСОБА_11 на посаду слюсаря; копію наказу ТОВ НВП «Електрогазохім» від 30.04.2010р. №7/1 про призначення матеріально відповідальних осіб за автотранспорт підприємства; електронні витяги реалізації готової продукції ТОВ НВП «Електрогазохім» за вересень 2011, жовтень 2011, листопад 2011, з комп'ютерної програми «Главбух»; копії договорів, укладених в 2011 році між ТОВ НВП «Електрогазохім» (як Продавцем) і підприємствами - ТОВ «Форнетті Закарпаття», ТОВ «Володимирецький молочний завод», ТОВ ДКП «Фармацевтична фабрика», ТОВ «Агропромислова компанія «Савинська» (Покупцями) щодо реалізації товарів (хімічної продукції), та первинних і розрахункових документів, оформлених на підставі таких договорів; копії банківських виписок з відомостями про отримання ТОВ НВП «Електрогазохім» у вересні-жовтні 2011 року коштів від зазначених вище контрагентів-покупців за реалізовану хімічну продукцію, та ін.

Натомість відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище договорів підряду, зокрема того, що вказане підприємства не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірного правочину. Відтак, наявна в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди вересень, жовтень і листопад 2011 року, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у ТОВ ВКФ «Мілана» умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки від 16.07.2014р. №1715/26-53-22-01-21-22942814 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (Покупця) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку-контрагентом (Продавцем), шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за №К-24491/10, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Так, з тексту Акта перевірки позивача не вбачається фактів недекларування та несплати як ТОВ НВП «Електрогазохім», так і його контрагентом-постачальником (за даними податкової звітності) сум податку на додану вартість за наслідками спірних господарських операцій.

Також, в ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між ТОВ НВП «Електрогазохім» і ТОВ ВКФ «Мілана», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання договорів поставки від 29.08.2011р. №7 не уповноваженими на те особами.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Разом з тим, відповідачем не було надано суду, по-перше, будь-які інші достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам ТОВ НВП «Електрогазохім»» або його контрагента - ТОВ ВКФ «Мілана», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів (а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_3.), з направлення матеріалів відповідних кримінальних справ до суду, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість, та відповідно застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, не довів правомірність своїх дій.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 27 січня 2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено - 22 січня 2015 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.