Рішення

від 13.01.2015 по справі 910/23555/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23555/14 13.01.15 За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000"

про стягнення 524 534,66 грн.

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ"

про визнання частково недійсним договору

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивача за первісним позовом Савчук П. К. (дов. б/н від 30.12.2014)

Від відповідача за первісним позовом Кириєв О. М. (дов. б/н від 11.12.2014)

Відповідно до ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 13.01.2015 оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" (далі за текстом - первісний позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" (далі за текстом - первісний відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 524 534,66 грн., з яких 412094,73 грн. - основний борг, 17576,63 грн. - пеня, 25133,47 грн. - 3 % річних, 31846,91 грн. - штраф, 37882,92 грн. - збитки, спричинені несвоєчасним проведення розрахунків за товар та зміні курсу долара США до гривні за договором № С091011 купівлі - продажу паливно - мастильних матеріалів з використанням старт - карт на АЗС від 20.01.2014, а також покладання судового збору на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2014 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/23555/14, розгляд справи призначено на 25.11.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2014 розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України відкладено на 16.12.2014, в зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання та невиконанням ними вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

16.12.2014 через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду м. Києва відповідачем по справі подано зустрічний позов про визнання частково недійсним договору №С091011 від 20.01.2014 купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням старт - карт на АЗС, а саме: визнати недійсними з моменту укладення договору п. 9.3. та 9.4. договору №С091011 від 20.01.2014 купівлі - продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням старт - карт на АЗС.

Ухвалою про порушення провадження у справі від 16.12.2014 подану відповідачем по справі зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, оголошено перерву в судовому засіданні на 13.01.2015.

В судове засідання 13.01.2015 представники сторін з'явились.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні надав суду письмовий відзив на зустрічну позовну заяву.

Позивач за первісним позовом свої вимоги підтримав в повному обсязі, проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечив. Позивач за зустрічним позовом свої вимоги також підтримав, та заперечив проти задоволення первісних позовних вимог.

Первісні позовні вимоги мотивовані неналежним виконання з боку відповідача за первісним позовом його зобов'язань за договором № С091011 купівлі - продажу паливно - мастильних матеріалів з використанням старт - карт на АЗС від 20.01.2014 в частині оплати поставлених паливно - мастильних матеріалів.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані невідповідністю п.п. 9.3, 9.4. договору № С091011 купівлі - продажу паливно - мастильних матеріалів з використанням старт - карт на АЗС від 20.01.2014 вимогам закону. На думку, позивача за первісним позовом п. 9.3 вказаного договору порушує ст. 61 Конституції України, а п. 9.4. договору не відповідає ст.ст. 224-225 ГК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

20 січня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕИЛ" , як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000", як покупцем було укладено договір № С091011 купівлі-продажу паливо- мастильних матеріалів з виконанням смарт-карт на АЗС (надалі за текстом - договір).

Відповідно до п. 2.1 договору, позивач за первісним позовом зобов'язується передавати у власність відповідачу за первісним позовом через АЗС (автозаправна станція), з використанням смарт-карт (технічний засіб отримання покупцем паливно - мастильних матеріалів через АЗС та обліку операцій відпуску), паливо-мастильні матеріали, а відповідач за первісним позовом зобов'язується прийняти у власність паливо-мастильні матеріали, та оплачувати їх вартість.

Відповідно до 3.6. договору, на підтвердження факту відпуску паливо-мастильних матеріалів позивачем за первісним позовом за відповідний період надається відповідачу за первісним позовом для підписання акт приймання- передачі. Акт приймання-передачі підтверджує факт передачі паливо-мастильних матеріалів у власність відповідача за первісним позовом за відповідний період.

Пунктом 3.6. договору, також визначено, що по факту відпуску паливо-мастильних матеріалів позивачем за первісним позовом надається відповідачу для підписання видаткова накладна.

В пункті 4.1. договору сторони погодили, що ціна паливно - мастильних матеріалів визначається на момент поставки (вибірки) згідно зазначеної ціни на кожну марку ПММ в інформаційному табло АЗС. Сторони погодили, що ціна ПММ є узгодженою, коли покупець здійснили вибірку ПММ з АЗС на умовах даного договору та отримали документ, що визначений у п. 3.5. Ціна ПММ відображається в чеку з POS- термінала, відомості та підтверджується видатковими накладними або актами приймання - передачі.

Відповідно до п 4.4 договору, розрахунки за паливо-мастильні матеріали покупець здійснює періодично, протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з моменту фактичного отримання покупцем паливо-мастильних матеріалів на АЗС.

Відповідно до п. 5.1.1. договору відповідач за первісним позовом зобов'язаний належно виконувати умови договору, в тому числі вчасно та в повному обсязі здійснювати оплату вартості отриманих паливо-мастильних матеріалів у відповідності до умов Розділу 4, та/або відповідних додатків чи доповнень до договору.

Відповідно до п. 9.2. договору у випадку не проведення розрахунків покупцем згідно умов Розділу 4 даного договору, покупець зобов'язується на користь продавця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а у випадку непогашення заборгованості протягом більш як 30 календарних днів з моменту виникнення заборгованості, відповідач за первісним позовом зобов'язаний додатково крім пені сплатити на користь позивача за первісним позовом штраф в розмірі 10 % від суми заборгованості.

Відповідно до п. 9.3. договору, відповідач за первісним позовом, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу позивача за первісним позовом повинен сплатити проценти в розмірі 35% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Пунктом 9.4. договору сторонами визначено, що за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного договору продавець має право стягнути завдані збитки, спричинені несвоєчасним проведення розрахунків за ПММ та зміні курсу долара США до гривні, які обраховуються за відповідною формулою.

На виконання умов договору позивач у період з 04.02.2014 по 31.07.2014 передав у власність відповідачу за первісним позовом паливо-мастильні матеріали на загальну суму: 1 590 194, 73 грн. (один мільйон п'ятсот дев'яносто тисяч сто дев'яносто чотири гривні 73 копійки).

Факт прийняття паливо-мастильних матеріалів у власність відповідача за первісним позовом підтверджуються Актами приймання-передачі паливо-мастильних матеріалів за: Лютий 2014 року; Березень 2014 року; Квітень 2014 року; Травень 2014 року; Червень 2014 року; Липень 2014 року, підписаними сторонами (копії актів наявні в матеріалах справи).

На виконання умов п. 3.6. договору, сторонами, також, було підписано видаткові накладні: № 31545 від 28 лютого 2014 року; № 10564 від 04 лютого 2014 року; № 50980 від 31 березня 2014 року; № 74328 від 30 квітня 2014 року; № 92618 від 31 травня 2014 року; № 111947 від 30 червня 2014 року; № 136111 від 31 липня 2014 року.

Отже, відповідач за первісним позовом прийняв паливо-мастильні матеріали від відповідача за первісним позовом на суму 1 590 194, 73 грн., та частково оплатив їх, а саме на суму: 1 178 100, 00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Внаслідок не повної оплати відповідачем за первісним позовом прийнятих у власність паливо-мастильних матеріалів, у нього виникла заборгованість перед позивачем за первісним позовом, за розрахунком позивача за первісним позовом, у сумі: 412 094, 73 грн. (чотириста дванадцять тисяч дев'яносто чотири гривні 73 копійки), яку позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом.

За твердженням позивача за первісним позовом, обов'язок відповідача за первісним позовом по оплаті паливо-мастильних матеріалів не виконаний і до сьогоднішнього дня.

За порушення умов договору позивачем за первісним позовом нараховані у відповідності до п.п. 9.2., 9.3. , 9.4 договору відповідачу за первісним позовом пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань на суму: 17576, 63 грн. (сімнадцять тисяч п'ятсот сімдесят шість гривень 63 копійки), штраф в розмірі 10 % від суми заборгованості в розмірі 31 846, 91 грн. (тридцять одна тисяча вісімсот сорок шість гривень 91 копійка), річні (35 %) на суму: 25133, 47 грн. (двадцять п'ять тисяч сто тридцять три гривні 47 копійок) та збитки, спричинені несвоєчасним проведення розрахунків за товар та зміні курсу долара США до гривні за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у сумі: 37 882, 92 грн. (тридцять сім тисяч вісімсот вісімдесят дві гривні 92 копійки), які позивач за первісним позовом також просить стягнути з відповідача за первісним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Договір № С091011 купівлі - продажу паливно - мастильних матеріалів з використання старт - карт на АЗС від 20.01.2014 є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як встановлено судом, позивачем за первісним позовом у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу за первісним позовом товар на суму 1 590 194, 73 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем за первісним позовом поставлений товар був частково оплачений на суму 1 178 100, 00 грн., станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом складає 412 094, 73 грн., доказів сплати якої відповідачем за первісним позовом суду не надано.

Позивачем за первісним позовом умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем за первісним позовом, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 412 094, 73 грн. відповідачем за первісним позовом суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом за договором в сумі 412 094, 73 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем за первісним позовом не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 4.4. договору є таким, що настав, а тому первісні позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 412 094, 73 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем за первісним позовом вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом 17 576, 63 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, відповідно до п. 9.2. договору (за загальний період з 16.04.2014 по 24.09.2014) та 31846 91 грн. 10 % штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Як встановлено судом, пунктом 9.2. договору сторони погодили нарахування пені за порушення грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню сума пені в розмірі 17 576, 63 грн. та 31 846, 91 грн. 10 % штрафу у відповідності до п. 9.2. договору, оскільки судом встановлено порушення відповідачем за первісним позовом строків виконання грошового зобов'язання, в тому числі на строк більше ніж 30 календарних днів. Матеріали справи містять розрахунки суми пені та штрафу згідно п. 9.2. договору, при перевірці яких судом встановлено, що позивач за первісним позовом правильно здійснив розрахунок пені, а в розрахунку штрафу була допущена арифметична помилка, яка призвела до зменшення суми штрафу. Враховуючи, що суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення пені та штрафу задовольняються судом у відповідності до розрахунку позивача за первісним позовом.

Крім того, позивач за первісним позовом на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом на свою користь 25 133, 47 грн. тридцять п'ять відсотків річних нарахованих на суму боргу за весь час прострочення за загальний період з 16.04.2014 по 24.09.2014.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст. 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Пунктом 9.3. договору сторонами при укладанні договору погоджено сплату покупцем процентів в розмірі 35 % річних від суми заборгованості за кожен день прострочення, згідно ст. 625 ЦК України. Отже, сторонами в договору передбачений інший розмір процентів ніж встановлений законодавчо, і відповідно до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення договору.

Оскільки вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 35 % річних ґрунтуються на договорі та законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач за первісним позовом є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення 35 % річних нарахованих на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 35 % річних, нарахованих позивачем за первісним позовом, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 37 882, 92 грн. збитків спричинених несвоєчасним проведенням розрахунків за товар та зміні курсу долара США до гривні задоволенню не підлягають з нижчевикладених підстав.

Відповідно до приписів ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Статтею 22 ЦК України визначено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За нормами ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За умовами п. 9.4. договору, відповідно до якого позивач за первісним позовом просить стягнути збитки, за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов договору продавець має право стягнути завдані збитки спричинені несвоєчасним проведенням розрахунків за ПММ та зміні (збільшенні) курсу долара США до гривні, які обраховуються за формулою визначеною сторонами.

Відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності вини заподіювача шкоди і причинного зв'язку між самою шкодою та неправомірними діями особи, що заподіяла шкоду. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували факти нанесення позивачу за первісним позовом збитків відповідачем за первісним позовом в наслідок неналежного виконання умов договору, та наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача за первісним позовом та збитками і вини. Таким чином, первісні позовні вимоги в зазначеній частині задоволенню не підлягають як недоведені.

Доводи позивача за зустрічним позовом щодо невідповідності пунктів 9.3. та 9.4. договору вимогам закону судом відхиляються, і відповідні вимоги судом залишаються без розгляду, на нижчевикладених підставах.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин .

За твердженням позивача за зустрічним позовом в п. 9.3. договору йдеться не про відсотки річних, як це передбачено ст. 625 ЦК України, а про нарахування процентів в розмірі 35 % річних від суми заборгованості за кожен день прострочення, що фактично являє ту ж саму пеню, стягнення якої передбачено п. 9.2. договору.

Проте, як вбачається із п. 9.3. договору нарахування процентів в розмірі 35 % річних здійснюється за цим пунктом саме на підставі ст. 625 ЦК України, про що і зазначено сторонами у вказаному пункті договору.

Із змісту норми статті 625 ЦК України вбачається, що відсотки річні нараховуються за весь час прострочення, що відповідає викладеному сторонами в п. 9.3. договору.

Крім того, згідно п. 1.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України. Господарським судам необхідно мати на увазі, що правова природа пені, згаданих нарахувань та процентів річних є різною і, відповідно, по-різному здійснюється нарахування цих сум та обчислення позовної давності щодо їх стягнення з боржника (п. 1.15).

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що п. 9.3. договору не суперечить ст. 61 Конституції України.

Позивач за зустрічним позовом, також стверджує, що пункт 9.4. договору визначає додаткову штрафну санкцію, яка не підлягає поняттю збитків наведених у статтях 224-225 ГК України, і стягнення такої штрафної санкції, також, є неприпустимим в розумінні ст. 61 Конституції України.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як неодноразово зазначалось судом, в п. 9.4. договору сторонами погоджено, що за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов договору продавець має право стягнути завдані збитки спричинені несвоєчасним проведенням розрахунків за ПММ та зміні (збільшенні) курсу долара США до гривні, які обраховуються за формулою визначеною сторонами.

Тобто, вказаний пункт договору визначає право продавця стягнути з відповідача збитки спричинені несвоєчасним проведенням розрахунків за ПММ та зміною (збільшенням) курсу долара США до гривні, що повністю відповідає положенням ст. 623 ЦК України та ст.ст. 224, 225 ГК України, і в жодній мірі не суперечить ст. 61 Конституції України.

Оскільки пункти 9.3. та 9.4. договору відповідають вимогам чинного законодавства у суду відсутні підстави для визнання таких пунктів недійсними, відповідно зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає що первісні позовні вимоги задовольняються ним частково, стягненню з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягають 412 094, 73 грн. основного боргу, 17 576, 63 грн. пені, 25 133, 47 грн. 35 % річних та 31 846, 91 грн. штрафу, зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд первісних позовних вимог покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, витрати по сплаті судового збору за розгляд зустрічних позовних вимог покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" (03083, м. Київ, вул. Квітки Основ'яненка, буд. 6, кв. 1; ідентифікаційний код 31240424; в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження») на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" (43010, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кременецька, 38; ідентифікаційний код 37821544) 412 094 (чотириста дванадцять тисяч дев'яносто чотири) грн. 73 коп. основного боргу, 17 576 (сімнадцять тисяч п'ятсот сімдесят шість) грн. 63 коп. пені, 25 133 (двадцять п'ять тисяч сто тридцять три) грн. 47 коп. 35 % річних, 31 846 (тридцять одну тисячу вісімсот сорок шість) грн. 91 грн. штрафу та 9 733 (дев'ять тисяч сімсот тридцять три) грн. 03 коп. витрат по оплаті судового збору.

3. В задоволенні інших первісних позовних вимог відмовити.

4. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.01.2015.

Суддя Г.П. Бондаренко