Постанова

від 25.02.2015 по справі 910/23555/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2015 р. Справа№ 910/23555/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Скрипки І.М.

Самсіна Р.І.

секретар судового засідання Котовський С.О.

за участю представників:

від позивача: Савчук П.К. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача: Артеменко Я.М. - за належним чином оформленою довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року

у справі 910/23555/14 (суддя Бондаренко Г.П.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000"

про стягнення 524534,66 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ"

про визнання частково недійсним договору.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" про стягнення заборгованості у розмірі 524534,66 грн., а саме 412094,73 грн. основний борг, 17576,63 грн. пеня, 25133,47 грн. 35 % річних, 31846,91 грн. штраф, 37882,92 грн. збитки, спричинені несвоєчасним проведення розрахунків за товар та зміну курсу долара США до гривні за договором № С091011 від 20.01.2014 року купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт автозаправної станції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" подало зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" про визнання частково недійсним договору № С091011 від 20.01.2014 року купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС, а саме визнати недійсними з моменту укладення договору п.п. 9.3., 9.4. договору № С091011 від 20.01.2014 року купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року у справі 910/23555/14 (суддя Бондаренко Г.П.) первісні позовні вимоги задоволені частково, а саме стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" 412094,73 грн. основного боргу, 17576,63 грн. пені, 25133,47 грн. 35 % річних, 31846,91 грн. штрафу, в задоволенні інших первісних позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним п. 9.3 договору № С091011 від 20.01.2014 року, та стягненні на користь позивача за первісним позовом 25133,47 грн. 35 % річних, прийняти в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити та визнати недійсним з моменту укладення п. 9.3 договору № С091011 від 20.01.2014 року купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС, а в стягненні на користь позивача за первісним позовом 25133,47 грн. 35 % річних відмовити.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що скаржник вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним п. 9.3 договору № С091011 від 20.01.2014 року купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС, та стягнення з відповідача за первісним позовом 25133,47 грн. 35 % річних за кожен день прострочення, прийняте з порушенням норм матеріального права. Апелянт зазначає, що місцевим господарським судом не вірно застосовано норми права ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 9.3 договору № С091011 від 20.01.2014 року, який прямо порушує ст. 61 Конституції України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Скрипка І.М., Самсін Р.І., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 25.02.2015 року.

Позивач, згідно з поданим у судовому засіданні додатковими поясненнями від 20.02.2015 року, посилається на ст. 61 Конституції України та рішення Верховного суду України по справі №11/5026/1926/2012, зазначає, що п. 9.3 договору № С091011 від 20.01.2014 року порушує чинне законодавство.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

20 січня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕИЛ", як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000", як покупцем було укладено договір № С091011 купівлі-продажу паливо-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС.

Відповідно п. 2.1 договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕИЛ" зобов'язується передавати у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" через АЗС (автозаправна станція), з використанням смарт-карт (технічний засіб отримання покупцем паливно-мастильних матеріалів через АЗС та обліку операцій відпуску), паливо-мастильні матеріали, а відповідач за первісним позовом зобов'язується прийняти у власність паливо-мастильні матеріали, та оплачувати їх вартість.

Згідно п. 3.6 договору підтвердження факту відпуску паливо-мастильних матеріалів позивачем за первісним позовом за відповідний період надається відповідачу за первісним позовом для підписання акту приймання-передачі, який підтверджує факт передачі паливо-мастильних матеріалів у власність відповідача за первісним позовом за відповідний період.

Пунктом 3.6 договору, визначено, що по факту відпуску паливо-мастильних матеріалів позивачем за первісним позовом надається відповідачу для підписання видаткова накладна.

Відповідно п. 4.1 договору сторони погодили, що ціна паливно- мастильних матеріалів визначається на момент поставки (вибірки) згідно зазначеної ціни на кожну марку паливо-мастильних матеріалів в інформаційному табло автозаправної станції. Сторони погодили, що ціна паливо-мастильних матеріалів є узгодженою, коли покупець здійснив вибірку з АЗС на умовах даного договору та отримав документ, що визначений у п. 3.5 № С091011 від 20.01.2014 року. Ціна паливо-мастильних матеріалів відображається в чеку з POS-термінала, відомості та підтверджується видатковими накладними або актами приймання - передачі.

Згідно п. 4.4 договору, розрахунки за паливо-мастильні матеріали покупець здійснює періодично, протягом 15 календарних днів з моменту фактичного отримання покупцем паливо-мастильних матеріалів на АЗС.

Відповідно п. 5.1.1 договору Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" зобов'язано належно виконувати умови договору, в тому числі вчасно та в повному обсязі здійснювати оплату вартості отриманих паливо-мастильних матеріалів у відповідності до умов Розділу 4, та/або відповідних додатків чи доповнень до договору.

Пунктом 9.2 договору № С091011 від 20.01.2014 року у випадку не проведення розрахунків покупцем згідно умов Розділу 4 даного договору, покупець зобов'язується на користь продавця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а у випадку непогашення заборгованості протягом більш як 30 календарних днів з моменту виникнення заборгованості, відповідач за первісним позовом зобов'язаний додатково крім пені сплатити на користь позивача за первісним позовом штраф в розмірі 10 % від суми заборгованості.

Відповідно до п. 9.3 договору, відповідач за первісним позовом, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу позивача за первісним позовом повинен сплатити проценти в розмірі 35% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 9.4 договору сторонами визначено, що за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного договору продавець має право стягнути завдані збитки, спричинені несвоєчасним проведення розрахунків за паливо-мастильні матеріали та зміні курсу долара США до гривні, які обраховуються за відповідною формулою.

На виконання умов договору позивач у період з 04.02.2014 року по 31.07.2014 рік передав у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" паливо-мастильні матеріали на загальну суму 1590194,73 грн.

Як вірно встановив суд першої інстанції, факт прийняття паливо-мастильних матеріалів у власність відповідача за первісним позовом підтверджуються Актами приймання-передачі паливо-мастильних матеріалів за: лютий 2014 року; березень 2014 року; квітень 2014 року; травень 2014 року; червень 2014 року; липень 2014 року, підписаними сторонами та копії актів наявні в матеріалах справи.

На виконання умов п. 3.6 договору № С091011 від 20.01.2014 року, сторонами, також, було підписано видаткові накладні: № 31545 від 28.02.2014 року; № 10564 від 04.02.2014 року; № 50980 від 31.03.2014 року; № 74328 від 30.04.2014 року; № 92618 від 31.05. 2014 року; № 111947 від 30.06.2014 року; № 136111 від 31.07.2014 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" прийняло паливо-мастильні матеріали від позивача за первісним позовом на суму 1590194,73 грн., та частково оплатило їх на 1178100,00 грн., що вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи.

Внаслідок не повної оплати Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" прийнятих у власність паливо-мастильних матеріалів, у нього виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕИЛ", за розрахунком позивача за первісним позовом 412094,73 грн., яку Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕИЛ" просить стягнути з відповідача за первісним позовом.

За порушення умов договору № С091011 від 20.01.2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕИЛ" нараховані у відповідності до п.п. 9.2, 9.3, 9.4 договору відповідачу за первісним позовом пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань 17576,63 грн., штраф в розмірі 10 % від суми заборгованості 31846,91 грн., річні 35 % - 25133,47 грн. та збитки, спричинені несвоєчасним проведення розрахунків за товар та зміні курсу долара США до гривні за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань 37882,92 грн., які Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕИЛ" також просить стягнути з відповідача за первісним позовом.

Як вже зазначалось, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" про стягнення заборгованості у розмірі 524534,66 грн. (412094,73 грн. основний борг, 17576,63 грн. пеня, 25133,47 грн. 35% річних, 31846,91 грн. штраф, 37882,92 грн. збитки, спричинені несвоєчасним проведення розрахунків за товар та зміні курсу долара США до гривні за договором № С091011 від 20.01.2014 року купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС).

Позовні вимоги за первісним позовом вмотивовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" умов договору № С091011 від 20.01.2014 року купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" звернулось з зустрічними позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" про визнання частково недійсним договору № С091011 від 20.01.2014 року купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС, а саме визнати недійсними з моменту укладення договору п.п. 9.3, 9.4 договору № С091011 від 20.01.2014 року купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС.

Зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" ґрунтуються на невідповідності п.п. 9.3, 9.4 договору № С091011 від 20.01.2014 року до чинного законодавства, а саме на думку позивача за первісним позовом порушення норм ст. 61 Конституції України та ст. ст. 224-225 Господарського кодексу України.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Договір № С091011 від 20.01.2014 року купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використання смарт-карт на АЗС є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України та відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Нормами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕИЛ" у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу за первісним позовом товар на суму 1590194,73 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем за первісним позовом поставлений товар був частково оплачений на суму 1178100,00 грн., станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача за первісним позовом перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕИЛ" складає 412094,73 грн., доказів сплати якої відповідачем за первісним позовом суду не надано.

Позивачем за первісним позовом умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого до місцевого господарського суду не надано.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Господарського кодексу України, іншими законами або договором.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 412094,73 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" до суду першої інстанції не надано.

Факт наявності боргу у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" перед позивачем за первісним позовом за договором в сумі 412094,73 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 4.4 договору № С091011 від 20.01.2014 року є таким, що настав, а тому первісні позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 412094,73 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем за первісним позовом вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом 17576,63 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, відповідно до п. 9.2 договору № С091011 від 20.01.2014 року за загальний період з 16.04.2014 року по 24.09.2014 рік та 31846,91 грн. 10 % штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Приписами ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Так, згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Колегія суддів зазначає, що п. 9.2 договору № С091011 від 20.01.2014 року сторони погодили нарахування пені за порушення грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню сума пені в розмірі 17576,63 грн. та 31846, 91 грн. 10% штрафу у відповідності до п. 9.2 договору № С091011 від 20.01.2014 року, оскільки місцевим господарським судом вірно встановлені порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" строків виконання грошового зобов'язання, в тому числі на строк більше ніж 30 календарних днів. Матеріали справи містять розрахунки суми пені та штрафу згідно п. 9.2 договору № С091011 від 20.01.2014 року, при перевірці яких місцевим господарським судом встановлено, що позивач за первісним позовом правильно здійснив розрахунок пені, а в розрахунку штрафу була допущена арифметична помилка, яка призвела до зменшення суми штрафу. Господарський суд міста Києва прийшов до вірного висновку, що суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог та вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення пені та штрафу задовольняються судом у відповідності до розрахунку позивача за первісним позовом.

Крім того, позивач за первісним позовом на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить стягнути з відповідача за первісним позовом на свою користь 25133,47 грн. 35 % річних нарахованих на суму боргу за весь час прострочення за загальний період з 16.04.2014 року по 24.09.2014 рік.

Приписами ст. 229 Господарського кодексу України та ст. 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Пунктом 9.3. договору № С091011 від 20.01.2014 року сторонами погоджено сплату покупцем процентів в розмірі 35 % річних від суми заборгованості за кожен день прострочення, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України. Отже, сторонами в договору передбачений інший розмір процентів ніж встановлений законодавчо, і відповідно до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення договору.

Оскільки вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕИЛ" щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" 35% річних ґрунтуються на договорі та законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач за первісним позовом є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕИЛ" в частині стягнення 35% річних нарахованих на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 35% річних, нарахованих позивачем за первісним позовом, колегією суддів встановлено, що вказаний розрахунок правильно здійснено.

Враховуючи викладене, первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕИЛ" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" 412094,73 грн. основного боргу, 17576,63 грн. пені, 25133,47 грн. 35 % річних, 31846,91 грн. штрафу.

Вимогам, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕИЛ" щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" 37882,92 грн. збитків спричинених несвоєчасним проведенням розрахунків за товар та зміні курсу долара США до гривні задоволенню не підлягають з нижчевикладених підстав.

Приписами ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, що допустило господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, ушкодженого або знищеного майна, певна відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, оплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів і т.п.), понесені стороною, який були заподіяні збитки внаслідок порушення зобов'язання іншою стороною: неодержаний прибуток (упущена вигода), на яку сторона, який заподіяні збитки, мата право розраховувати у випадку належного виконання зобов'язання іншою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди, у випадках, передбачених законом ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України.

Умовами п. 9.4 договору № С091011 від 20.01.2014 року, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕИЛ" просить стягнути збитки, за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов договору продавець має право стягнути завдані збитки спричинені несвоєчасним проведенням розрахунків за паливно-мастильні матеріали та зміні курсу долара США до гривні, які обраховуються за формулою визначеною сторонами.

Відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності вини заподіювача шкоди і причинного зв'язку між самою шкодою та неправомірними діями особи, що заподіяла шкоду. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків.

Відповідно ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які згідно законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували факти нанесення позивачу за первісним позовом збитків відповідачем за первісним позовом в наслідок неналежного виконання умов договору, та наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача за первісним позовом та збитками і вини. Таким чином, первісні позовні вимоги в зазначеній частині задоволенню не підлягають як недоведені.

Щодо зустрічних позовних вимог колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у відмові в їх задоволені та доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" щодо невідповідності п.п. 9.3, 9.4 договору № С091011 від 20.01.2014 року вимогам закону колегією суддів відхиляються, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" п. 9.3 договору № С091011 від 20.01.2014 року йдеться не про відсотки річних, як це передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України, а про нарахування процентів в розмірі 35% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення, що фактично являє ту ж саму пеню, стягнення якої передбачено п. 9.2 договору № С091011 від 20.01.2014 року.

Проте, як вбачається із п. 9.3 договору № С091011 від 20.01.2014 року нарахування процентів в розмірі 35% річних здійснюється за цим пунктом саме на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, про що і зазначено сторонами у вказаному пункті договору.

Нормами ст. 625 Цивільного кодексу України вбачається, що відсотки річних нараховуються за весь час прострочення, що відповідає викладеному сторонами в п. 9.3 договору № С091011 від 20.01.2014 року.

Пунктом 1.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 вимоги про сплату пені та передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України. Господарським судам необхідно мати на увазі, що правова природа пені, згаданих нарахувань та процентів річних є різною і, відповідно, по-різному здійснюється нарахування цих сум та обчислення позовної давності щодо їх стягнення з боржника.

На підставі викладеного колегія суддів спростовує доводи апелянта, що п. 9.3 договору № С091011 від 20.01.2014 року суперечить із ст. 61 Конституції України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" також стверджує, що п. 9.4 договору № С091011 від 20.01.2014 року визначає додаткову штрафну санкцію, яка не підлягає поняттю збитків наведених у статтях 224-225 Господарського кодексу України, і стягнення такої штрафної санкції, також, є неприпустимим в розумінні ст. 61 Конституції України.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як вже зазначалось, в п. 9.4 договору № С091011 від 20.01.2014 року сторонами погоджено, що за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов договору продавець має право стягнути завдані збитки спричинені несвоєчасним проведенням розрахунків за паливо-мастильні матеріали та зміні (збільшенні) курсу долара США до гривні, які обраховуються за формулою визначеною сторонами.

Тобто, вказаний пункт договору визначає право продавця стягнути з відповідача збитки спричинені несвоєчасним проведенням розрахунків за паливо-мастильні матеріали та зміною (збільшенням) курсу долара США до гривні, що повністю відповідає положенням ст. 623 Цивільного кодексу України та ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, і не суперечить ст. 61 Конституції України.

Оскільки п.п. 9.3, 9.4 договору № С091011 від 20.01.2014 року відповідають вимогам чинного законодавства у суду відсутні підстави для визнання таких пунктів недійсними, відповідно зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" є необґрунтованими та такими, в задоволенні яких судом першої інстанції вірно відмовлено.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року у справі № 910/23555/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" , викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року у справі № 910/23555/14 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року у справі № 910/23555/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року у справі № 910/23555/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/23555/14 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді І.М. Скрипка

Р.І. Самсін