Постанова

від 22.04.2015 по справі 910/23555/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року Справа № 910/23555/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А., суддіКондратової І.Д. (доповідач), суддіСтратієнко Л.В., за участю представника позивачаСавчука П.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 року у справі№ 910/23555/14 Господарського суду міста Києва за первісним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" простягнення 524534,66 грн, за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" провизнання недійсним пунктів 9.3, 9.4 договору № С091011 від 20.01.2014 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" (далі - ТОВ "ВОГ РІТЕЙЛ") звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" (далі - ТОВ "ТРАНС-АВТО 2000") про стягнення заборгованості у розмірі 524534,66 грн, з яких: 412094,73 грн - основний борг, 17576,63 грн - пеня, 25133,47 грн - 35 % річних, 31846,91 грн - штраф та 37882,92 грн - збитки.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати проданих паливо-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу № С091011 від 20 січня 2014 року.

У свою чергу ТОВ "ТРАНС-АВТО 2000" звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просило визнати недійсними з моменту укладення договору п.п. 9.3., 9.4. договору, посилаючись на те, що одночасне стягнення 35 % річних, пені та штрафу за порушення грошового зобов'язання суперечить ст. 61 Конституції України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року (суддя Бондаренко Г.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 року (судді: Гончаров С.А. (головуючий), Скрипка І.М., Самсін Р.І.), первісний позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "ТРАНС-АВТО 2000" на користь ТОВ "ВОГ РІТЕЙЛ" 412094,73 грн основного боргу, 17576,63 грн пені, 25133,47 грн 35 % річних, 31846,91 грн штрафу, в решті первісних позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

ТОВ "ТРАНС-АВТО 2000, не погоджуючись з рішенням суду в частині стягнення з нього 35 % річних в сумі 25133,47 грн та відмови в задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійсним пункту 9.3 договору, подав касаційну скаргу, в якій просить в цій частині скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного суду, і прийняти нове, яким відмовити в задоволенні первісного позову в частині стягнення 35 % річних в сумі 25133,47 грн та задовольнити зустрічний позов про визнання недійсним пункту 9.3 договору, посилаючись на порушення судами положень ст. 61 Конституції України та невідповідність висновків судів правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 01.07.2014 року у справі № 11/5026/1925/12.

Вищий господарський суд України, перевіривши в межах вимог касаційної скарги (в частині оскарження судового рішення про задоволення первісного позову щодо стягнення з ТОВ "ТРАНС-АВТО 2000 35 % річних в сумі 25133,47 грн та відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним пункту 9.3 договору) фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що у задоволенні касаційної скарги слід відмовити, а судове рішення та постанову в оскаржуваній частині - залишити без змін з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 20.01.2014 року між сторонами було укладено договір № С091011 купівлі-продажу паливо-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС, відповідно до якого ТОВ "ВОГ РІТЕИЛ" (продавець) зобов'язувалося передавати у власність ТОВ "ТРАНС-АВТО 2000" (покупець) через АЗС (автозаправна станція), з використанням смарт-карт (технічний засіб отримання покупцем паливно-мастильних матеріалів через АЗС та обліку операцій відпуску), паливо-мастильні матеріали, а покупець зобов'язувався прийняти у власність паливо-мастильні матеріали та оплати їх вартість протягом 15 календарних днів з моменту фактичного отримання покупцем паливо-мастильних матеріалів на АЗС.

У випадку не проведення розрахунків в строки покупець зобов'язувався сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а у випадку непогашення заборгованості протягом більш як 30 календарних днів з моменту виникнення заборгованості, крім пені, сплатити штраф в розмірі 10 % від суми заборгованості (п. 9.2 договору), а також за прострочення виконання грошового зобов'язання покупець повинен сплатити проценти в розмірі 35% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Тобто ст. 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 9.3 договору поставки в розмірі 35% річних від суми заборгованості.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що з покупця на користь позичальника необхідно стягнути 35 % річних в розмірі 25133,47 грн за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, а договір у частині встановлення розміру процентів річних не суперечить приписам чинного законодавства, і підстави для визнання пункту 9.3 договору відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що за своєю правовою природою проценти, передбачені у пункті 9.3 договору за кожен день прострочення, охоплюються визначенням пені, і подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки проценти річних, передбачені ст. 625 ЦК України, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Таку позицію займає і стала судова практика Верховного Суду України (зокрема, постанова Верховного Суду України № 07/238-10 від 12 грудня 2011 року, постанова Верховного Суду України N 6-49цс12 від 6 червня 2012 року).

Посилання заявника касаційної скарги на постанову Верховного Суду України від 01.07.2014 року у справі № 11/5026/1925/12 Вищий господарський суд України не бере до уваги, оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі 11/5026/1925/12, і в постанові зроблено правовий висновок про те, що за змістом ст.ст. 625 та 692 ЦК України договором може бути встановлений інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення. Правовий висновок про неможливість одночасно стягнення пені та процентів річних, на чому наполягає заявник касаційної скарги, в постанові Верховного Суду України відсутній.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись ст.ст. 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-АВТО 2000" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року у справі № 910/23555/14 в частині задоволення первісного позову про стягнення 25133,47 грн - 35 % річних та відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним п. 9.3 договору № С091011 від 20.01.2014 року - без змін.

Головуючий суддя Гончарук П.А. Суддя Кондратова І.Д. СуддяСтратієнко Л.В.