Постанова

від 26.01.2015 по справі 922/3631/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21" січня 2015 року Справа № 922/3631/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Потапенко В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупі О.О.

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - Гришина Р.П., довіреність від 21.11.2014 р. № 3004/20-16-10-08;

третьої особи - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Красноградської ОДПІ ГУ МІндоходів у Харківській області (вх. № 4391 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 27 жовтня 2014 року у справі № 922/3631/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"АМІ", м. Донецьк

до Красноградської об' єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, м. Красноград Харківської області

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Управління державної казначейської служби України у Красногродському районі Харківської області, м. Красноград Харківської області

про стягнення 96480,58 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АМІ" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просило суд (з урахуванням уточнення позовних вимог, яке було прийнято ухвалою господарського суду Харківської області від 13.10.2014 р.) стягнути з відповідача на свою користь 96480,58 грн., з яких: 91485,00 грн. основного боргу за договором поставки №879/4-2012п від 14.12.2012 р. та нараховані на цей борг інфляційне збільшення за період з січня 2012 р. по липень 2014 р. в розмірі 453,92 грн. та 3% річних за період з 26.12.2012 р. по 23.08.2014 р. в сумі 4541,66 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27 жовтня 2014 року у справі № 922/3631/14 (суддя Ольшанченко В.І.) позов задоволено повністю.

З відповідача на користь позивача стягнуто 91485,00 грн. основного боргу за договором поставки №879/4-2012п від 14.12.2012 р. та нараховані на цей борг інфляційне збільшення за період з січня 2012 р. по липень 2014 р. в розмірі 453,92 грн. та 3% річних за період з 26.12.2012 р. по 23.08.2014 р. в сумі 4541,66 грн.

Відповідач-Красноградська об'єднана державна податкова інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, недовіденість обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність викладених в рішенні висновків суду, обставинам справи, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу відповідач обгрунтовує неврахуванням господарським судом першої інстанції обставин відсутності бюджетного фінансування Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, через які останньою було порушено зобов'язання по договору поставки №879/4-2012п від 14.12.2012 р. щодо сплати заборгованості в сумі 96480,58 грн., та які відповідно до п. 8 договору є підставою для звільнення сторони від відповідальності як форс-мажорні обставини.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу.

Позивач та третя особа, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується наявними у матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення, не скористались своїм правом на участь в ньому, у зв'язку з чим справа розглядається за відсутності їх представників, за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

14.12.2012 р. сторонами було укладено договір поставки №879/4-2012п (надалі - договір), за яким постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність покупця товари виробничо-технічного призначення, вказані в специфікації на товар, що є додатком 1 до цього договору (надалі - товар), а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти і оплатити такий товар.

Згідно з п. 1.2 договору найменування (номенклатура, асортимент), одиниці виміру, кількість товару, що є предметом поставки за цим договором, зазначені у специфікації на товар (додаток 1 до договору).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору ціна та загальна вартість продукції визначена в п. 1.2 цього договору і складає 91485,00 грн., в т.ч. ПДВ (20%) - 15247,00 грн.

Пунктом 3.3 даного договору сторони узгодили, що оплата товару здійснюється на підставі товарної (видаткової) накладної.

Згідно з п. 4.1 договору строк поставки товару: до 31 грудня 2012 р.

Позивач повністю виконав свої зобов'язання за договором, поставивши відповідачу товар на суму 91485,00 грн., що підтверджується копією видаткової накладної №1219/098 від 19.12.2012 р., підписаною уповноваженими представниками сторін без зауважень та засвідченими відбитками печаток обох підприємств, а також копією довіреності на отримання товару №47 від 10.12.2012 р.

Колегія суддів зазначає, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції з поставки товару , в тому числі дату такої операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 3.5 цього ж договору розрахунки здійснюються після поставки товару згідно видаткової накладної протягом семи календарних днів після поставки або отримання бюджетного призначення.

У додатку №1 до договору сторони виклали специфікацію, а у додатку №2 до договору сторони виклали протокол погодження договірної ціни постачання товару.

Відповідач не оплатив отриманий товар у строк, встановлений в пункті 3.5 договору, в зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 91485,00 грн., що ним не заперечується.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповвідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення 91485,00 грн. основного боргу.

Щодо позовних вимог про стягнення нарахованих на вказану суму боргу інфляційних втрат за період з січня 2012 р. по липень 2014 р. в розмірі 453,92 грн. та 3% річних за період з 26.12.2012 р. по 23.08.2014 р. в сумі 4541,66 грн., колегія суддів також погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про їх задоволення, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, позивач виконав свій обов'язок по договору з поставки товару відповідачу, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок оплатити поставлений товар у встановлені договором строки, що останнім здійснено не було

Таким чином, відповідач є боржником по договору, який прострочив виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором чи законом.

На підставі цієї статті та пункту договору позивачем на суму основної заборгованості правомірно нараховано до стягнення 453,92 грн. та 3% річних за період з 26.12.2012 р. по 23.08.2014 р. в сумі 4541,66 грн.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що відсутність його бюджетного фінансування є обставинами непереборної сили, які відповідно до п. 8 договору є підставою для звільнення від сплати боргу та нарахованих на нього вказаних сум інфляційних та 3% річних.

Відсутність грошових коштів договором та чинним законодавством не передбачено як підстава для припинення виконання грошових зобов'язань, зокрема главою 50 Цивільного кодексу України та главою 22 Господарського кодексу України.

Натомість статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання чи зміни його умов, крім випадків, встановлених законом чи договором.

Чинним законодавством та договором №879/4-2012п від 14.12.2012 р. не передбачено право односторонньої відмови від оплати поставленого товару з підстав відсутності бюджетного фінансування та оплата поставленого товару не поставлена в залежність від такого фінансування.В пункті 3.4. договору лише вказано джерело фінансування відповідача на оплату поставленого товару-загальний фонд Державного бюджету України,КЕКВ 2110,КПКВ 3507010.

Згідно з ч.1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов"язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема недодержання своїх обов"язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов"язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов"язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб"єкт господарювання за порушення господарського зобов"язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов"язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов"язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов"язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено імперативну норму, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з наведених норм, обставини, на які посилається відповідач, а саме: відсутність грошових коштів, відповідно до чинного законодавства не вважаються випадком, тобто порушенням зобов'язання за відсутності вини , а отже ці обставини виключають звільнення останнього від відповідальності .

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України викладеною зокрема в пункті 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», в якому роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614,617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

До того ж , виходячи з положень ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні його матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 15.11.2010 р. у справі № 3-11 гс10, від 12.12.2011 р. у справі № 3-132гс11.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27 жовтня 2014 року у справі № 922/3631/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 26.01.2015 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Плужник О.В.