Постанова

від 21.01.2015 по справі 926/1280/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2015 р. Справа № 926/1280/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бойко С.М.

суддів Марко Р.І.

Орищин Г. В.

при секретарі судових засідань Томкевич Н.

за участю представників сторін:

від прокуратури - з'явився

від відповідача 1 - не з'явився

від відповідача 2 - з'явився

розглянув апеляційну скаргу Чернівецької міської ради

на рішення господарського суду Чернівецької області від 03.11.2014 року,

суддя Паскарь А. Д. , у справі № 926/1280/14

За позовом виконуючого обов'язки прокурора Першотравневого району м. Чернівці

до відповідача-1: Чернівецької міської ради

до відповідача-2: Публічного акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат"

про визнання частково незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки площею 0,0030 га,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Чернівецької області від 03.11.2014 року, в справі №926/1280/14 позовні вимоги виконуючого обов'язки прокурора Першотравневого району, м. Чернівці задоволено частково. Визнано незаконним пункт 3 рішення 14 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 27 жовтня 2011 року № 328, відповідно до якого надано дозвіл ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0060 на умовах встановлення договору земельного сервітуту терміном на 5 років для розміщення та обслуговування малої архітектурної форми (павільйонів з продажу хлібобулочних виробів) по вул. Руській (біля тролейбусної зупинки "Фастівська") м.Чернівці. Визнано незаконним пункт 3 рішення 26 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 26 липня 2012 року № 568 "Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки", яким ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. Руській (тролейбусна зупинка "Фастівська"), площею 0,0030 га для укладення договору платного земельного сервітуту терміном на 5 років для влаштування малої архітектурної форми (павільйон з продажу тільки хлібобулочних виробів). Визнано недійсним договір встановлення земельного сервітуту від 16.08.2012 № 67, укладений між Чернівецькою міською радою та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" та зареєстрований Управлінням Держкомзему у м. Чернівці 24.09.2012 за № 73101366003200300875501. Зобов'язано ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" протягом п'ятнадцяти днів з дня набрання даного рішення законної сили звільнити та повернути територіальній громаді м. Чернівці земельну ділянку площею 0,0030 га, вартістю 34063,00 грн., кадастровий номер 7310136600:32:003:0087, яка розташована по вул. Руській м. Чернівці біля тролейбусної зупинки "Фастівська".

В частині скасування вищезгаданих пунктів оскаржених рішень, судом першої інстанції відмовлено, оскільки до повноважень господарського суду не віднесено скасування оспорюваних актів державних та інших органів. Крім того, суд першої інстанції вказав, що обраний в. о. прокурора Першотравневого району м. Чернівці спосіб захисту порушених відповідачами інтересів держави шляхом визнання незаконними рішень відповідача-1 відповідає законодавству, є адекватним та призводить до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, а відтак, часткове скасування рішень, визнаних судом незаконними, є зайвим та алогічним.

Підставою для задоволення інших позовних вимог, суд вказав, що ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом. Однак, оскаржені позивачем рішення достеменно свідчать про те, що земельна ділянка відповідачеві-2 була надана не для усунення недоліків його земельної ділянки, а з метою укладення договору встановлення платного земельного сервітуту для розміщення МАФ для здійснення комерційної діяльності на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Чернівці. Крім того, відповідач-2 не є землекористувачем або/та власником сусідніх земельних ділянок, у зв'язку з чим дана обставина також свідчить про незаконність встановлення земельного сервітуту. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем-1 ст. 134 ЗК України.

В апеляційній скарзі відповідач-1 просить рішенням господарського суду Чернівецької області від 03.11.2014 року в справі №926/1280/14 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог виконуючого обов'язки прокурора Першотравневого району м. Чернівці відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи та недоведеністю обставин, що мали значення для справи.

Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі посилається на те, що згідно із ч. 1 ст. 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Виходячи зі змісту частини 1 статті 401 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Згідно з частиною 2 статті 401 ЦК України та частиною 1 статті 100 ЗК України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). За приписами частини 1 статті 100 ЗК України та частини 1 статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Згідно з частиною 2 статті 100 ЗК України та частиною 2 статті 401 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Відповідно до частини 1 статті 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Законодавець не обмежує коло видів права земельного сервітуту (цільового призначення).

У апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що на території м.Чернівців на момент виникнення спірних правовідносин та прийняття спірних рішень діяв Порядок встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або планується розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затверджений рішенням міської ради від 25.02.2010 №1257. Пунктом 12 порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності було визначено, що у разі відсутності в суб'єкта господарювання державного акта на право власності на земельну ділянку чи на право постійного користування земельною ділянкою або договору оренди такої земельної ділянки сільська, селищна, міська рада укладає з таким суб'єктом господарювання в десятиденний строк з дня прийняття передбаченого пунктом 10 цього Порядку рішення договір особистого строкового сервітуту в порядку, визначеному законодавством. Порядок встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або планується розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, який затверджений рішенням Чернівецької міської ради від 25.02.2010 року №1257 в судовому порядку незаконним не визнавався, він був обов'язковим до виконання всіма підприємствами, установами, організаціями які використовують земельні ресурси територіальної громади м Чернівців. Відтак, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно вважав цей порядок таким, що не відповідає закону.

Згідно частини 1 статті 648 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Відтак, як зазначає апелянт, оскільки договір встановлення земельного сервітуту від 16.08.2012 р. № 66, укладений між Чернівецькою міською радою і ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат", відповідає Примірному договору встановлення земельного сервітуту, затвердженого рішенням міської ради від 25.02.2010 р. №1257, що узгоджується з вимогами частини 1 статті 648 ЦК України, правові підстави для визнання його недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України відсутні. Ст. 134 ЗК України не передбачає продажу на земельних торгах права сервітуту.

Також, апелянт вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що ухвалені відповідачем -1 рішення про надання відповідачеві -2 земельної ділянки на підставі земельного сервітуту порушують інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 підтримав доводи апелянта, при цьому навів аналогічні доводи, викладеним в апеляційній скарзі відповідача-1.

Представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, а тому його неявку суд розцінює як без поважних причин і вважає розглянути спір за наявних в справі доказів про права і обов'язки сторін.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу відповідача-1, при цьому наводив доводи аналогічні викладеним в своїх письмових поясненнях та апеляційній скарзі відповідача-1.

Представник позивача, в судовому засіданні, заперечив проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Чернівецької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Чернівецької міської ради - без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи пунктом 3 рішення 14 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 27.10.2011 № 328 надано дозвіл ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" на влаштування малих архітектурних форм (павільйонів з продажу хлібобулочних виробів) та на складання проекту відведення земельних ділянок, орієнтовною площею 0,0060 га, на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на п'ять років для обслуговування зазначених малих архітектурних форм на вул. Руській (тролейбусна зупинка "Фастівська) м. Чернівці.

26 липня 2012 року 26 сесією Чернівецької міської ради VI скликання прийнято рішення № 568 "Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки", пунктом 3 якого ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. Руський (тролейбусна зупинка "Фастівська) м. Чернівці, площею 0,0030 га, для укладення договору платного земельного сервітуту терміном на 5 років для влаштування малої архітектурної форми (павільйон з продажу тільки хлібобулочних виробів) м. Чернівці.

На виконання вищевказаних рішень 16.08.2012 відповідачі у справі уклали між собою договір встановлення земельного сервітуту № 67, зареєстрований Управлінням Держкомзему у м. Чернівці 24.09.2012 за № 7310136600320030087501, відповідно до умов якого відносно земельної ділянки, площею 0,0030 га, кадастровий номер 7310136600:32:003:0087, яка розташована по вул. Руській м. Чернівці біля тролейбусної зупинки "Фастівська" та відноситься до земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, в інтересах ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" був встановлений сервітут на право влаштування МАФ строком до 16.08.2017.

В пункті 3.1 договору сторони передбачили, що річна плата за земельний сервітут розраховано відповідно до чинного законодавства у вигляді орендної плати за рік в розмірі 1021,89 грн.

Відповідно, до ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою.

Статтею 401 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно статті 404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Аналізуючи, викладене вище, а саме те, що правом продавати вимогу на платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) наділений лише власник або землекористувач земельної ділянки для задоволення своїх потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відтак, ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Рішення, які оскаржуються позивачем свідчать про те, що земельна ділянка відповідачеві-2 була надана не для усунення недоліків його земельної ділянки, а з метою укладення договору встановлення платного земельного сервітуту для розміщення МАФ для здійснення комерційної діяльності на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Чернівці. Крім того, відповідач-2 не є землекористувачем або/та власником сусідніх земельних ділянок, у зв'язку з чим дана обставина також свідчить про незаконність встановлення земельного сервітуту, про що правильний висновок зробив суд першої інстанції.

Відповідно до пункту "в" статті 12 ЗК України та пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільські, селищні, міські ради здійснюють надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України.

Також, статтею 134 ЗК України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Проаналізувавши викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку право користування оспорюваною земельною ділянкою відповідно до вимог чинного законодавства підлягає продажу на аукціоні та не може надаватися в користування без конкурсу на умовах сервітуту.

Відповідно, частиною другою статті 123 ЗК України встановлено, що особа зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Земельним кодексом України, а саме статтями 123, 124, 134, 135, визначено порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, права на які підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Відтак, враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що при прийнятті спірних рішень, Чернівецька міська рада діяла з порушенням зазначених норм чинного законодавства. У відповідність з частиною другою статті 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Відтак не приймається до уваги посилання Чернівецької міської ради на "Порядок встановлення сервітуту на земельні ділянки, які перебувають в розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або плануються розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності", затверджений рішенням Чернівецької міської ради IV скликання №1257 від 25.02.2010 р., як на акт, який підлягає виконанню всіма підприємствами, установами, організаціями, які використовують земельні ресурси територіальної громади м. Чернівці, оскільки зазначений Порядок в частині встановлення земельних сервітутів для розміщення і обслуговування малих архітектурних форм, призначених для провадження підприємницької діяльності суперечить вимогам ст. 401 ЦК України та вимогам норм вищенаведених в ЗК Україні.

Також, відповідно до частини 2 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Таким чином, стаціонарна конструкція для встановлення якої відповідачем 1 приймались спірні рішення та між відповідачами укладався спірний договір відведення земельної ділянки для встановлення сервітуту, підпадає під визначення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

А відтак, Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" набув чинності з 12 березня 2011 р. тобто спірні рішення приймались після даної дати.

Окрім того, Посилання відповідача-1,-2 на те, що встановлення особистих строкових сервітутів для розміщення малих архітектурних форм на земельних ділянках не суперечить ст. 99 Земельного Кодексу України, якою визначено види земельних сервітутів, серед яких, зокрема, і "інші земельні сервітути" також не заслуговують на увагу. Правова природа Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року № 982 , свідчить про явище тимчасового порядку, передбачене урядом для врахування органами місцевого самоврядування під час прийняття рішень щодо розміщення малих архітектурних форм соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення для провадження підприємницької діяльності, відповідно, такий спосіб встановлення земельних строкових сервітутів для встановлення МАФ не є аналогічним передбаченому главою 32 ЦК України та главою 16 Земельного кодексу України.

Щодо, посилання скаржника на те, що інтереси держави та територіальної громади у спірних відносинах є відмінними не заслуговує на увагу враховуючи, що згідно із ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а незаконна передача у користування спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів в числі інших є також й відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Згідно зі статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. За наявності вищевказаних підстав з метою представництва громадянина та держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, звертатися до суду з позовом. Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" здійснення державного контролю за використанням та охороною земель всіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 "Про державну інспекцію сільського господарства України" є Держсільгоспінспекція України. Разом з тим, цим законом не передбачено повноважень щодо звернення названого центрального органу виконавчої влади до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння. Не передбачено таких повноважень також і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011.

Відтак, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, а саме, що при ухваленні спірних пунктів зазначених рішень та укладеного договору встановлення земельного сервітуту та додаткового договору до нього Чернівецька міська рада діяла з порушенням зазначених норм чинного законодавства та всупереч інтересам територіальної громади.

Щодо іншої частини позову про зобов'язання ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" протягом п'ятнадцяти днів з дня набрання даного рішення законної сили звільнити та повернути територіальній громаді м. Чернівці земельну ділянку площею 0,0030 га, вартістю 34063,00 грн., кадастровий номер 7310136600:32:003:0087, яка розташована по вул. Руській м. Чернівці біля тролейбусної зупинки "Фастівська", підлягає задоволенню з огляду на таке:

У відповідності з ст. 406 ЦК України визнання договору , що є підставою для встановлення сервітуту, недійсним є підставою для припинення і самого сервітуту.

Згідно з ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення і одним із способів захисту прав є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (п.3 п.п. б) ст. 152 ЗК України);

У ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України зазначено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним, припиняється з дня набрання рішенням суду законної сили та передбачається можливість визнання зобов'язання недійсним на майбутнє.

Враховуючи, що із договорів про встановлення особистих строкових сервітутів випливає, що зобов'язання за цими договорами може бути припинено лише на майбутнє, так як неможливо повернути усе одержане за ним, тому господарський суд, визнаючи ці договори недійсними, приходить до висновку про припинення зобов'язань за ними на майбутнє (п. 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"). Тобто, враховуючи характер такого виду договорів, за якими відновити сторони в первинне положення практично неможливо, тому припинення договорів, визнаних судом недійсними, відбувається на майбутнє.

Відповідно до ст. 216 ЦК України по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій все одержане за угодою та, враховуючи, що Договір від 16.08.2012 р. підлягає припиненню на майбутнє і двостороння реституція за такими договорами не проводиться, передана земельна ділянка, яка перебуває у фактичному користуванні відповідача-2 на підставі спірного договору, підлягає поверненню громаді міста у попередньому стані.

Щодо відмови в скасуванні оспорюваних пунктів рішень сесії Чернівецької міської ради, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункти 2, 10 частини другій статті 16 ЦК України).

У частині десятій статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що обраний в. о. прокурора Першотравневого району м. Чернівці спосіб захисту порушених відповідачами інтересів держави шляхом визнання незаконними рішень відповідача-1 відповідає законодавству, є адекватним та призводить до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, а відтак, часткове скасування рішень, визнаних судом незаконними, є зайвим та алогічним. З другого боку це слова синонімами. Суд визнавши акт органу місцевого самоврядування незаконним, в такий спосіб вже відновив порушене право особи, що звернулася до суду.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд, вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте, з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги Чернівецької міської ради - відмовити.

2. Рішення господарського суду Чернівецької області від 03.11.2014 року в справі №926/1280/14 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського

суду.

Повний текст постанови виготовлений 26.01.2015 р.

Головуючий суддя Бойко С. М.

Суддя Марко Р. І.

Суддя Орищин Г. В.