Рішення

від 25.12.2014 по справі 921/1213/14-г/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" грудня 2014 р.Справа № 921/1213/14-г/14

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тегрос", вул. Збаразька, 16, м.Тернопіль, Тернопільська область, 46000

до відповідача Приватного підприємства "Авербуд", вул. С.Бандери, 56, м. Чортків, Тернопільська область, 46003

про стягнення заборгованості в сумі 138 574,24 грн.

за участю представника позивача: Сідий С.В. - довіреність № 01 від 01.02.14 р.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тегрос" звернулось в господарський суд Тернопільської області з позовом до приватного підприємства "Авербуд" про стягнення заборгованості в сумі 138 574,24 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, які підтримані в судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на порушення його контрагентом договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, зважаючи на що в останнього виникла заборгованість, сума якої заявлена до стягнення в судовому порядку.

Водночас, 24.12.2014р. товариством, в порядку ст.22 ГПК України, подано клопотання про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості до суми 41 246,26 грн.

Розглянувши дане клопотання, суд зазначає, що такі дії позивача не суперечать чинному законодавству та не порушують будь-чиїх прав та охоронюваних законом інтересів, а тому останнє підлягає до задоволення, та, як наслідок, справа розглядається з урахуванням зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач, згідно відзиву на позов, проти позовних вимог заперечує, посилаючись на їх безпідставність та вказує на відсутність простроченої заборгованості по спірному договору.

Водночас, 24.12.2014р. від відповідача надійшло клопотання про слухання справи за відсутності його повноважного представника, за наявними матеріалами.

Розгляд справи неодноразово відкладався та в судовому засіданні оголошувалась перерва з підстав, викладених у відповідних ухвалах та формулярах (протоколах) судового засідання.

Учасникам судового процесу роз'яснено їхні процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 20,22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Технічна фіксація (звукозапис) не здійснювалась за відсутності відповідного клопотання представників господарюючих суб'єктів.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією їх породжують. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

02.01.2013 р. між ТОВ "Тегрос" (Постачальник) та ПП "Авербуд" (Покупець) було укладено договір поставки №1-П (Договір), згідно із п.1.1. якого сторони домовились про те, що Постачальник зобов'язується продати (передати у власність) та поставити Покупцю товар в кількості, асортименті та на умовах, зазначених у цьому правочині, а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього ціну, визначену відповідно до його умов.

У відповідності до п.2.1. угоди, вид, кількість товару, що повинен бути поставлений Постачальником Покупцю, визначається сторонами відповідно до умов Додатків до цього Договору, якими сторони визначають обсяг поставок товару на певний строк, вказаний в такому Додатку.

Згідно п.5.1. правочину, ціна, кількість та порядок оплати товару, а також загальна вартість товару, що буде поставлятися Постачальником протягом терміну дії Договору встановлюється в Додатку до нього; Додаток складається окремо на кожну партію товару, якщо інше не передбачено сторонами окремо.

Контрагентами узгоджено, що Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та скріплення їх печатками (п.8.1.).

Разом з тим, сторони погодили, що даний правочин є чинним до 31 грудня 2014р. (п.8.2. Договору, в редакції Додаткової угоди №1 від 02.01.2014р.). З наведеного, судом критично оцінюються посилання відповідача на припинення між сторонами договірних зобов'язань 31.12.2013 року ( відзив по справі від 08.12.14 р. №86).

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договорів поставки, згідно яких та в силу ст.712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем, протягом 2014 року, у відповідності до умов договору №1-П, здійснено поставку ТМЦ відповідачу на підставі наступних видаткових накладних: №РН-0000031 від 30.05.2014р. на суму 138 574,24 грн., №РН-0000053 від 30.07.2014р. на суму 2157,30 грн., №РН-0000054 від 30.07.2014р. на суму 3943,82 грн. та №РН-00000055 від 14.08.2014р. на суму 1450,74 грн.

Факт отримання товару підтверджується підписами уповноважених осіб відповідача та відтиском печатки підприємства на відповідних видаткових накладних та учасниками спору не заперечується.

Крім цього, представники сторін у судовому засіданні пояснили, що перед здійсненням поставок матеріальних цінностей за договором №1-П, Постачальником виписувались рахунки - фактури, які направлялись Покупцю та зазначались у перелічених вище видаткових накладних.

Водночас, учасники процесу у судовому засіданні зазначили, що спору з приводу проведених розрахунків згідно до рахунків - фактур №СФ-000070 від 18.07.2014р., №СФ-000071 від 24.07.2014р., №СФ-000072 від 31.07.2014р. за поставлені товари відповідно до видаткових накладних №РН-0000053 від 30.07.2014р., №РН-0000054 від 30.07.2014р. та №РН-00000055 від 14.08.2014р. між контрагентами немає.

Із письмових пояснень господарського товариства (клопотання від 23.12.14 р.) слідує, що спірні суми заборгованості виникли внаслідок неповної сплати коштів Покупцем по рахунку-фактурі №СФ-00018 від 01.04.2014р ., за яким здійснювалась поставка на умовах Договору №1-П відповідно до видаткових накладних №ТН-0000028 від 30.04.2014р. та №РН-0000031 від 30.05.2014р .

Той факт, що перелічені рахунок-фактура та видаткові накладні стосуються саме поставок, які здійснювались на виконання умов Договору №1-П підтвердив і відповідач у судовому засіданні.

З наведеного та з метою з'ясування існуючої заборгованості по рахунку-фактурі №СФ-000018 від 01.04.2014р. судом витребувано у сторін первинні документи, на підставі яких здійснювались господарські операції та проводились розрахунки за придбаний товар.

Зі змісту наданих учасниками спору письмових доказів слідує, що відповідно до договору поставки №1-П від 02.01.2013р. та рахунку-фактури №СФ-00018 від 01.04.2014р. позивачем поставлено товар відповідно до видаткових накладних №ТН-0000028 від 30.04.2014р. на суму 252 672,02 грн. та №РН-0000031 від 30.05.2014р. на суму 138 574,24 грн.

Отже, загальна вартість товару, поставленого згідно договору поставки та рахунку-фактури №СФ-00018 складає 391 246,26 грн.

При цьому, відповідачем, за даними банківських виписок від 01.04.2014р., від 18.04.2014р., від 13.05.2014р. та від 05.06.2014р. (у яких у графі "призначення платежу" вказано "Оплата згідно рахунку №СФ-000018 від 01.04.2014р.") оплачено вартість поставленого товару на загальну суму 350 000,00 грн. Вказані відомості засвідчуються і відповідними платіжними дорученнями, копії яких знаходяться у справі.

Таким чином, заборгованість приватного підприємства перед його контрагентом за спірними господарськими операціями становить 41 246,26 грн.

При цьому, слід зазначити, що при наявності в матеріалах справи копій рахунку-фактури №СФ-000018 від 01.04.2014р., поданих учасниками судового процесу, у яких містяться різні відомості щодо вартості поставленого товару, судом приймається до уваги рахунок, поданий відповідачем, оскільки останній є документом, який надається Постачальником Покупцеві і вміщує перелік товарів, їх кількість і ціну, по якій вони будуть поставлені та інші відомості по господарській операції.

Водночас, посилання відповідача на відсутність простроченої по договору поставки №1-П від 02.01.2014р. та рахунку №СФ-000018 від 01.04.2014р. заборгованості із посиланням на невірне зарахування позивачем сплачених на підставі платіжних доручень №3434 від 06.06.2014р., №346 від 25.06.2014р. та №392 від 04.07.2014 р. на загальну суму 25 000 грн. коштів, суд вважає непереконливими, з огляду на наступне.

На час виникнення спірних правовідносин порядок розрахунків за укладеним між контрагентами договором регламентувався Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою НБУ від 21.01.2004р. 22. та зареєстрована 29.03.2004р. в Мін'юсті України (далі - Інструкція НБУ).

Пунктом 3.8 даної Інструкції визначено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Натомість, самим відповідачем у графах "Призначення платежу" платіжних доручень, які долучені до матеріалах справи, не вказано на підставі якого договору чи видаткової накладної здійснюється розрахунок, а внесена у них інформація - "оплата за матеріали", не дає можливість встановити факт оплати саме по договору №1-П від 02.01.2014р.

З наведеного, суд вважає, що у разі, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та особою, на користь якої проведено оплату.

Як вбачається із п.5.4. правочину, при здійсненні оплати за товар згідно умов даного Договору, Покупець зобов'язаний у графі призначення платежу в платіжному дорученні на перерахуванні відповідних сум, робити посилання даний договір, із зазначенням його номеру та дати укладення .

З огляду на наведене, суд констатує про відсутність правових підстав для зарахування сплачених на підставі платіжних доручень №3434 від 06.06.2014р., №346 від 25.06.2014р. та №392 від 04.07.2014 р. сум в рахунок погашення заборгованості саме по договору поставки №1-П від 02.01.2014р. та рахунку №СФ-000018 від 01.04.2014р.

При цьому судом враховані і пояснення представників позивача та відповідача, які підтверджуються даними підписаного обома сторонами акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.09.2014 року (копія у справі), із яких слідує, що у відповідача перед позивачем існувала та продовжує існувати заборгованість, що виникла раніше спірної (до 01.01.2014 року) за іншими договірними зобов'язаннями.

На переконання суду, за наявності такої заборгованості, сплачені відповідачем без призначення платежу кошти, мають відноситись на погашення боргу в хронологічному порядку, тобто, починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повної її сплати.

Наведені висновки суду ґрунтуються на тому, що зарахування коштів без чіткого посилання платника на призначення платежу в погашення заборгованості за минулі періоди не заборонено нормами законодавства.

За таких обставин, позивач правомірно зараховував сплачені йому кошти в рахунок погашення заборгованості за поставки товару, які , були здійснені в попередні періоди.

При цьому варто зазначити, що таку ж правову позицію з даного приводу висловив і Вищий господарський суд України у постановах від 14.04.2005р. у справі №11/274 (12/5), від 25.12.2003р. у справі № 10/172 та Верховний Суд України в ухвалі від 23.06.2005р. у справі №11/274 (12/5).

Разом з тим, долучені до матеріалів справи довідки банку №137/530/1992 від 23.12.2014р. та №Р7-В101/2692 від 23.12.2014р. про виправлення помилок у спірних платіжних дорученнях, судом оцінюються критично, зважаючи на приписи п.3.1. Інструкції НБУ, згідно якого платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків

Згаданим нормативно-правовим актом вчинення банком таких дій як виправлення описки взагалі не передбачено. Натомість, платник наділений правом в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. У спірних правовідносинах цього місця не мало.

Критично оцінюються судом і посилання відповідача не те, що спірний борг ним погашався частково не грошовими коштами, а поставкою товару (видаткова накладна від 23.04.14 р. № РН-0000004) та наданням послуг (акт №ОУ-0000076 від29.04.2014 року).

Дане твердження суду ґрунтується на тому, що : такий порядок оплати не передбачений п. 5.2 Договору; відповідач на час розгляду справи з даного приводу передбачених ст.601 ЦК України заяв своєму контрагенту не надсилав; перелічена поставка товарів та надані послуги за даними акту звірки розрахунків станом на 01.09.2014 року обома сторонами зараховані в погашення заборгованості перед ТОВ "Тегрос", яка у хронологічному порядку виникла раніше від спірної.

Водночас, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В той же час, пунктом 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В Інформаційному листі №494-2012-р від 17.07.2012р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України справ окремих норм матеріального права" Вищий господарський суд України щодо частини першої статті 692 ЦК України щодо визначення строку виконання боржником грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу (у співвідношенні з частиною другою статті 530 ЦК України) зазначив: якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін (виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (постанова Вищого господарського суду України від 28.02.2012р. № 5002-8/481-2011).

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов'язань, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011 року № 9/252-10).

Приймаючи до уваги наведені правові позиції та перелічені вище положення цивільного законодавства, суд констатує, що ПП "Авербуд" зобов'язане було оплатити вартість отриманого по видаткових накладних товару згідно договору поставки №1-П від 02.01.2013р. наступного дня після його прийняття, що останнім виконано не в повному обсязі та не у встановлені строки.

З огляду на наведене, позовні вимоги ТОВ "Тегрос" про стягнення боргу у сумі 41 246,26 грн. є обґрунтованими, підтверджуються зібраними у справі доказами та не спростовані у встановленому законом порядку відповідачем, а тому підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати по справі відшкодовуються за рахунок відповідача. В частині зменшення розміру позовних вимог, судові витрати підлягають поверненню позивачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. ст. 1, 2, 32-34, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Авербуд" (вул.С.Бандери,56, м.Чортків, Чортківський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 36164626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тегрос" (вул.Збаразька,16, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 36318154) - 41 246 (сорок одну тисячу двісті сорок шість) грн. 26 коп. та 825 (вісімсот двадцять п'ять) грн. 23 коп. в рахунок повернення судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "Тегрос" (вул.Збаразька,16, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 36318154) - 1947 (одну тисячу дев'ятсот сорок сім) грн. 31 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №171 від 06.10.2014р.

Оригінал платіжного доручення №171 від 06.10.2014р. про сплату судового збору у сумі 1947,31 грн. повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Тегрос" (вул.Збаразька,16, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 36318154).

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Суддя О.В. Руденко

Повний текст рішення

підписано 15.01.15 р.