Рішення

від 19.01.2015 по справі 921/1217/14-г/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" січня 2015 р.Справа № 921/1217/14-г/15

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Галамай О.З. при секретарі Панчук М.В.

розглянув справу

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Лан", 46000, вул. С. Будного, 4а, м. Тернопіль

до відповідача 1 Фермерського господарства "Конвалія", 55401, вул. Бенардоса, 10, смт. Братське, Братський район, Миколаївська область

до відповідача 2 Приватного підприємства "Юридична компанія СІГМА", 46027, вул. С Будного, 4а, м.Тернопіль

про cтягнення заборгованості в сумі 216 547,55 грн. ( з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог)

та за зустрічним позовом Фермерського господарства "Конвалія" , 55401, вул. Бенардоса, 10, смт. Братське, Братський район, Миколаївська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Лан", 46000, вул. С. Будного, 4а, м. Тернопіль

про визнання недійсним п.2.3 і 2.5 договору поставки сільськогогосподарської техніки від 22.04.2013 р.

В судове засідання з 'явились:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) : Житкевич Т.М. - представник, довіреність №0207-01 від 02.07.2014р.

від відповідача 1 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) : не з"явився

від відповідача 2 за первісним позовом : не з"явився

Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Фіксація судового процесу технічними засобами в порядку ст. 81-1 ГПК України не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Суть спору: На розгляд господарського суду Тернопільської області Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Лан" подано позов до Фермерського господарства "Конвалія" та Приватного підприємства "Юридична компанія СІГМА " про стягнення заборгованості в сумі 226 142,86 грн.

Ухвалою суду від 04.11.2014 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 19.11.2014 р.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та пояснень, наданих в судовому засіданні. Також через канцелярію суду подав документи, які витребовувались ухвалою суду (вх. №21262 від 18.11.2014р.) .

Відповідач 1 у судове засідання 19.11.2014р. не з'явився, однак через канцелярію суду, до початку розгляду справи по суті, подав зустрічний позов (вх. №1324 від 17.11.2014р.) про визнання недійсним п.2.3. і п.2.5. договору поставки сільськогосподарської техніки № 220413-01-Т від 22.04.2013р. Також через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи ( вх. №21286).

Представник відповідача 2 в судове засідання з'явився, однак вимог ухвали суду від 04.11.2014р. не виконав.

Ухвалою суду від 19.11.2014р. зустрічну позовну заяву Фермерського господарства "Конвалія" про визнання недійсними п.п.2.3.,2.5 договору поставки сільськогосподарської техніки № 220413-01-Т від 22.04.2013р. прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та відкладено розгляд справи на 10.12.2014р.

В судовому засіданні 10.12.2014р. суд перейшов до розгляду справи по суті та оглянув оригінали документів, доданих до позовної заяви.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 10.12.2014 р. підтримав позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх. №22883 від 09.12.2014р.) з підстав, викладених в заяві та пояснень, наданих в судовому засіданні. Також через канцелярію суду подав відзив на зустрічну позовну заяву (вх. №22882 від 09.12.2014р. ), в якому щодо зустрічних позовних вимог заперечив з підстав, викладених у даному відзиві та подав клопотання про продовження строку розгляду справи (вх. №22989).

Відповідач 1 за первісним позовом у судовому засіданні 10.12.2014р. проти первісного позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві на первісну позовну заяву ( вх. № 22946) та підтримав зустрічні позовні вимоги повністю. Також через канцелярію суду подав клопотання про продовження строку розгляду справи (вх. №22990) та документи, які витребовувались ухвалою суду (вх. №№ 22946,22947) .

Відповідач 2 за первісним позовом у судовому засіданні 10.12.2014р. щодо первісного позову заперечив з підстав, викладених у відзиві (вх. № 22326 від 02.12.2014р.) та підтримав клопотання представників сторін про продовження строку розгляду справи. Також через канцелярію суду подав документи, які витребовувались ухвалою суду (вх. №22326 ) .

Ухвалою суду від 10.12.2014р. прийнято заяву про збільшення первісних позовних вимог до розгляду. На задоволення клопотання представників сторін розгляд справи продовжено в порядку статті 69 ГПК України на 15 днів та відкладено її розгляд на 13.01.2015р.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 13.01.2015 р. підтримав позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог (вх.№22883від 09.12.2014р.) повністю з підстав, викладених в заяві та пояснень, наданих в судовому засіданні. Щодо зустрічного позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву (вх.№22882 від 09.12.2014р.).

Представник відповідача 1 за первісним позовом в судовому засіданні 13.01.2015р. заперечив щодо первісних позовних вимог з підстав, викладених у відзивах на позов (вх. №22946 від 10.12.2014р. та вх.№3069 від 06.01.2015р.) та підтримав зустрічні позовні вимоги повністю. Також через канцелярію суду подав письмове пояснення до відзиву щодо первісних позовних вимог (вх.№3376).

Представник відповідача 2 за первісним позовом у судовому засіданні 13.01.2015р. підтримав відзив на первісний позов (вх.№22326), в якому просить в частині солідарного стягнення суми боргу в розмірі 5000,00 грн відмовити.

Для надання можливості сторонам подати відповідні докази по справі в судовому засіданні оголошувалась перерва до 15.01.2015р.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) в судовому засіданні 15.01.2015р. подав заяву про зменшення первісних позовних вимог (вх.№3766). Також через канцелярію суду подав документи, які витребовувались ухвалою суду (вх. №3768) .

Представники відповідача 1 та відповідача 2 (за первісним позовом) в судове засідання не з'явились, причин неявки не повідомили, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено на19.01.2015р.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) в судовому засіданні 19.01.2015р. зменшені первісні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у заяві (вх.№4074), просить суд стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 основного боргу в розмірі 5000,00 грн. та стягнути з відповідача 1 - 160 493,50 грн. основного боргу, 7 198,33 грн. - 3% річних, 43 855,72 грн. пені.

Розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог (вх. № 4074), судом встановлено, що вона подана у відповідності до ст.22 ГПК України.

Передбачені частиною 4 ст. 22 ГПК України, право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Відповідно до ч.3 ст.55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову , виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення . (п.3.10 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції).

Враховуючи викладене, суд приймає її до розгляду.

Отже, предметом розгляду даної справи за первісним позовом є стягнення солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 основного боргу в розмірі 5000,00 грн. та з відповідача 1 - 160 493,50 грн. основного боргу, 7 198,33 грн. - 3% річних, 43 855,72 грн. пені.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 (за первісним позовом) в судове засідання не з'явились.

В судовому засіданні 19.01.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

По первісному позові:

22 квітня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Лан" (Постачальником) та Фермерським господарством "Конвалія" (Покупцем) укладено договір поставки сільськогосподарської техніки (на умовах розтермінування) за № 220413-01-Т , відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується поставити Покупцю сільськогосподарську техніку, а Покупець зобов"язується прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму (п.1.1. договору).

Пунктом 2.1. договору сторони встановили, що загальна вартість товару, що поставляється згідно даного договору становить 1 465 527, 23 грн, що еквівалентно - 137 492,00 Євро. Курс продажу Євро на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією Українського фінансового сервера http://index.minfin.com.ua) на останній робочий день, що передує дню укладення цього договору становив 10,6590.

Оплата товару здійснюється в гривнях у наступному порядку: перший платіж в сумі 500 000,00 грн. в т.ч. з ПДВ, еквівалент 46 908,72 Євро (курс 10, 6590) - до 20 травня 2013р.; другий платіж в сумі 300 000,00 грн в т.ч. з ПДВ, еквівалент 28 145,23 Євро (курс 10, 6590) - до 20 серпня 2013р.; третій платіж в сумі 665 527,23 грн в т.ч. з ПДВ, еквівалент 62 438,05 Євро (курс 10, 6590) - до 15 грудня 2013р. (п.2.2. договору).

Згідно п.2.3 договору сторони домовились, що сума в гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару в Євро на курс продажу Євро на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією Українського фінансового сервера http://index.minfin.com.ua), який буде встановлений на день, що передує дню фактичної оплати вартості товару. Положення цього пункту застосовуються при збільшенні курсу Євро до гривні на 0,1 і більше %. У випадку зниження курсу продажу Євро до гривні на 0,1 і більше % на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією українського фінансового сервера http://index.minfin.com.ua), який буде встановлений на день, що передує дню фактичної оплати вартості товару, еквівалент у Євро буде визначатися згідно курсу зазначеного в пункті 2.1. цього договору.

Відповідно до п.2.5 договору у випадку пред'явлення претензії або позову у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання щодо оплати за товар Постачальник має право вимагати від Покупця оплати суми боргу в гривнях, яка визначається шляхом множення грошового еквівалента суми боргу в Євро на вищий із курсів продажу Євро на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією Українського фінансового сервера http://index.minfin.com.ua, які діяли на день, що передував одному із зазначених днів: день пред'явлення претензії, день подання позову, останній день, коли зобов'язання щодо оплати мало бути виконаним, день укладення цього договору (курс зазначений в п.2.1. цього Договору).

Пунктами 3.1., 3.3. договору визначено, що товар повинен бути поставлений покупцю у строк до 20.06.2013р. за умови виконання п.2.2.1. цього договору. Постачання товару підтверджується накладною постачальника.

Позивач за первісним позовом поставив, а відповідач 1 за первісним позовом отримав товар на суму 1 465 527,23 грн., що підтверджується видатковою накладною №270613-03 від 27.06.2013р. (знаходиться в матеріалах справи).

Як свідчать матеріали справи та стверджує позивач (за первісним позовом) відповідач 1(за первісним позовом) договірні зобов'язання щодо оплати за поставлений товар виконано частково, а саме в рахунок оплати вартості товару оплачено суму, яка еквівалентна 127 552,45 Євро.

Станом на день розгляду справи основна заборгованість відповідача 1 за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом складає 165 493,50 грн. (визначено шляхом множення грошового еквівалента суми боргу в Євро на курс продажу Євро станом на 27.10.2014р. 9 939,55 Євро * 16,6500 грн.).

Відповідно до п. 7.2., п.7.3 договору поставки за порушення термінів оплати за поставлений товар позивачем за первісним позовом нараховано пеню за період з 16.12.2013р. по 09.12.2014р. в розмірі 43 855,72 грн., яку просить стягнути з відповідача 1.

Згідно вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем за первісним позовом нараховано три відсотки річних за період з 16.12.2013р. по 09.12.2014р. в розмірі 7 198,33 грн., які просить стягнути з відповідача 1.

Крім того, 22.04.2013р. між Приватним підприємством "Юридична компанія "Сігма" (Поручителем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Лан" (Кредитором) укладено договір поруки №220413-01-П, відповідно до якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Фермерським господарством "Конвалія" (Боржник) своїх обов'язків по договору поставки сільськогосподарської

техніки (на умовах розтермінування) №220413-01-Т від 22.04.2013 року в частині оплати вартості Товару в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. (п.1. договору).

Пунктом 2 договору поруки визначено, що відповідальність Поручителя обмежується розміром 5 000 (п'ять тисяч) грн. та

застосовується з підстав передбачених пунктами 2.2 та 7.2 договору поставки сільськогосподарської техніки (на умовах розтермінування) №220413-01-Т від 22.04.2013 року.

Договір поставки сільськогосподарської техніки (на умовах розтермінування) №220413-01-Т від 22.04.2013 року передбачає оплату товару загальною вартістю 1 465 527 (один мільйон чотириста шістдесят п'ять тисяч п'ятсот двадцять сім) грн. 23 коп., що

еквівалентно 137 492,00 EUR. Кінцевий термін проведення розрахунків - до 15.12.2013 року. (п. 3. Договору поруки).

Згідно п. 4 договору поруки відповідальність Боржника та Поручителя в частині, забезпеченій порукою, є солідарною.

Відповідно до п.7 договору поруки порука припиняється, якщо Кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов"язання не пред"явить вимоги до Поручителя.

Оскільки відповідач 1 та відповідач 2 не сплатили суму заборгованості, позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідачів солідарно суму у розмірі 5 000,00 грн.

Також позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідачів судові витрати в розмірі 5425,95 грн.

По зустрічному позові:

Фермерське господарство "Конвалія" в зустрічній позовній заяві (вх. 1324 від 17.11.2014р.) просить визнати недійсними п.2.3, п.2.5. договору поставки сільськогосподарської техніки №220413-01-Т від 22.04.2013р., посилаючись на те, що вказані пункти договору суперечать нормам ст. ст.203, 215, 524, 533, 691, 694 ЦК України.

Стверджує, що зміна узгодженої сторонами в договорі поставки в залежності від зміни курсу валюти є недопустим та порушує норми чинного законодавства.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначає, що пункти 2.3. та 2.5. договору не відповідають вимогам законодавства , зокрема ч. 2 ст. 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 21.06.2012 р. № 5007-УІ, яка передбачає, що ціни на товар, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України; ч.1 ст. З декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р., яка передбачає, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань; п. 6 Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" від 25.08.1996 р. № 762/96; п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про удосконалення порядку формування цін" від 18.12.1998 р. № 1998, що формування, встановлення та застосування вільних цін та території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці та Постанові правління НБУ "Про затвердження Порядку встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют" від 30.03.1998 р. N9 128, яка регулює порядок встановлення Національним банком України, офіційного обмінного курсу до іноземних валют.

Представник ТзОВ "Компанія Лан" (відповідач за зустрічним позовом) проти зустрічного позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву (вх. №22882 від 09.12.2014р.)

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд прийшов до висновку, що первісний позов підлягає до задоволення частково, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

По первісному позові:

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (п.2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару

Ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до укладеного між сторонами 22.04.2013 р. Договору поставки сільськогосподарської техніки № 220413-01-Т позивач за первісним позовом поставив відповідачеві 1 (за первісним позовом) сільськогосподарську техніку, а саме, комбайн зернозбиральний самохідний ТИСАNO 320 та жатки, згідно умов п.1.1 договору. Дана сільськогосподарська техніка згідно сертифікату відповідності є імпортованим товаром, оскільки виробником даної продукції є Німеччина.

Пунктом 2.1. договору сторони встановили, що загальна вартість товару складає 1 465 527, 23 грн, що еквівалентно - 137 492,00 Євро. Курс продажу Євро на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією Українського фінансового сервера http://index.minfin.com.ua) на останній робочий день, що передує дню укладення цього договору становив 10,6590.

Оплата товару здійснюється в гривнях у наступному порядку: перший платіж в сумі 500 000,00 грн. в т.ч. з ПДВ, еквівалент 46 908,72 Євро (курс 10, 6590) - до 20 травня 2013р.; другий платіж в сумі 300 000,00 грн в т.ч. з ПДВ, еквівалент 28 145,23 Євро (курс 10, 6590) - до 20 серпня 2013р.; третій платіж в сумі 665 527,23 грн в т.ч. з ПДВ, еквівалент 62 438,05 Євро (курс 10, 6590) - до 15 грудня 2013р. (п.2.2. договору).

Згідно п.2.3 договору сторони домовились, що сума в гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару в Євро на курс продажу Євро на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією Українського фінансового сервера http://index.minfin.com.ua), який буде встановлений на день, що передує дню фактичної оплати вартості товару. Положення цього пункту застосовуються при збільшенні курсу Євро до гривні на 0,1 і більше %. У випадку зниження курсу продажу Євро до гривні на 0,1 і більше % на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією українського фінансового сервера http://index.minfin.com.ua), який буде встановлений на день, що передує дню фактичної оплати вартості товару, еквівалент у Євро буде визначатися згідно курсу зазначеного в пункті 2.1. цього договору.

Відповідно до п.2.5 договору у випадку пред'явлення претензії або позову у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання щодо оплати за товар Постачальник має право вимагати від Покупця оплати суми боргу в гривнях, яка визначається шляхом множення грошового еквівалента суми боргу в Євро на вищий із курсів продажу Євро на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією Українського фінансового сервера http://index.minfin.com.ua, які діяли на день, що передував одному із зазначених днів: день пред'явлення претензії, день подання позову, останній день, коли зобов'язання щодо оплати мало бути виконаним, день укладення цього договору (курс зазначений в п.2.1. цього Договору).

Пунктами 3.1., 3.3. договору визначено, що товар повинен бути поставлений покупцю у строк до 20.06.2013р. за умови виконання п.2.2.1. цього договору. Постачання товару підтверджується накладною постачальника.

Позивач за первісним позовом поставив, а відповідач 1 за первісним позовом отримав товар на суму 1 465 527,23 грн., що підтверджується видатковою накладною №270613-03 від 27.06.2013р. (знаходиться в матеріалах справи).

Як свідчать матеріали справи та стверджує позивач (за первісним позовом) відповідач 1(за первісним позовом) договірні зобов'язання щодо оплати за поставлений товар виконано частково, а саме в рахунок оплати вартості товару оплачено суму, яка еквівалентна 127 552,45 Євро.

Станом на день розгляду справи основна заборгованість відповідача 1 за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом складає 165 493,50 грн. (визначено шляхом множення грошового еквівалента суми боргу в Євро на курс продажу Євро станом на 27.10.2014р. 9 939,55 Євро * 16,6500 грн.).

Ст. 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу , якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Однак, як вбачається із первісних позовних вимог та матеріалів справи, відповідач 1 (за первісним позовом) свої договірні зобов'язання щодо оплати за отриманий товар виконав неналежним чином, заборгувавши ТзОВ "Компанія Лан" 165 493,50 грн., з яких 160 493,50 грн. просить стягнути з відповідача 1, а 5000 грн. - солідарно - з відповідача 1 та відповідача 2.

Згідно зі ст. 553 Цивільного кодекс України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Ст. 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частина 4 ст. 559 Цивільного кодексу України зазначає, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до п.7 договору поруки порука припиняється, якщо Кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до Поручителя.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за первісним позовом не звернувся протягом шести місяців з вимогою до відповідача-2 та прострочив строк для звернення до суду з позовом до поручителя, тому у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя, первісні позовні вимоги задоволенню в цій частині не підлягають.

З огляду на вищевикладене, заборгованість ТОВ "Компанія Лан" за договором поставки сільськогосподарської техніки у розмірі 165 493,51 грн. підлягає стягненню в повному обсязі з відповідача 1.

Положенням ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

П. 7.2., п.7.3. договору поставки сторони домовились, що покупець несе відповідальність за прострочення з оплатою вартості товару, сплачуючи за кожний день прострочення пеню в розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ) від суми простроченого платежу . Нарахування пені строком не обмежується та припиняється в день виконання зобов"язання.

Ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Однак, відповідно до ст. 3 даного Закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2., п. 7.3. договору та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", за порушення строків оплати, встановлених договором поставки, позивачем (за первісним позовом) нараховано пеню за період з 16.12.2013 р. по 09.12.2014 р. в розмірі 43 855,72 грн., яка підлягає до стягнення з відповідача 1 (за первісним позовом).

Нормами ст. 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата трьох відсотків річних від простроченої суми.

За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань нараховані позивачем (за первісним позовом) за період з 16.12.2013р. по 09.12.2014р. три відсотки річних в розмірі 7 198,33 грн. підлягають до стягнення.

По зустрічному позові:

Фермерське господарство "Конвалія" просить визнати недійсними п.2.3, п.2.5. договору поставки сільськогосподарської техніки №220413-01-Т від 22.04.2013р., посилаючись на те, що вказані пункти договору суперечать нормам ст. ст.203, 215, 524, 533, 691, 694 ЦК України. Стверджує, що зміна узгодженої сторонами в договорі поставки в залежності від зміни курсу валюти є недопустим та порушує норми чинного законодавства.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.174 Господарського кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, у т.ч. господарських зобов'язань, є договори (господарські договори).

За приписом ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Ст. 202 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ст. 204 Цивільного кодексу України вказує, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Ст. 215 Цивільного кодексу України визнає загальні підстави визнання правочинів недійсними: підставою недійсності правочину є недодержання в момент виникнення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Пунктом 2.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. зазначено, що правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). За змістом частини третьої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами), тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, поставка товарів на виконання Договору поставки сільськогосподарської техніки № 220413-01-Т, укладеного 22.04.2013 р., відбувалась (що підтверджується видатковою накладною), а також здійснювалась їх часткова оплата з боку позивача за зустрічним позовом.

Таким чином, Договір поставки укладений відповідно до вимог чинного законодавства України, є чинним, спрямованим на реальне настання правових наслідків, дії сторін при його укладанні не підпадають під ст.ст. 203, 215 Цивільного Кодексу України.

Також судом встановлено, що при укладанні спірного договору сторонами було дотримано норми чинного законодавства, а саме:

- зміст правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства.

- волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі;

- спірний договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами та завірений печатками, у відповідності до законодавства;

- правочин спрямований на реальне настання правових наслідків.

Умови, викладені в спірних договорах були визначені та погоджені сторонами. Вказаний договір містить умови, жодна з яких не суперечить ані чинному законодавству, ані моральним засадам суспільства. Письмова форма договору, яка встановлена для договорів між юридичними особами, сторонами дотримана.

Спірний договір було складено згідно вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та підписано уповноваженими представниками юридичних осіб.

Відповідно до положень ст.ст. 524, 533 ЦК України не передбачено заборони на вираження грошового еквіваленту в іноземній валюті у договорах, які укладаються між юридичними особами України.

Відповідно до ч.1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пункти 2.3 та 2.5 договору поставки не суперечить положенням ст.ст. 691, 694 ЦК України.

В договорі поставки визначено вартість товару в гривнях та грошовий еквівалент вартості товару в Євро. Відповідно до п. 2.3 договору поставки, розмір кожного платежу коригується відповідно до зміни курсу національної валюти по відношенню до іноземної валюти.

Також, позивач за зустрічним позовом в обґрунтування своїх вимог, зазначає, що пункти 2.3 та 2.5 договору поставки суперечать:

1) ч. 2 ст. 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 21.06.2012 р. № 5007-УІ, яка передбачає, що ціни на товар, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України.

Ціна в договорі поставки визначена у валюті України. Визначення грошового еквівалента в іноземній валюті дозволено ст. 533 ЦК України.

2) ч.1 ст. З декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р., яка передбачає, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Дане положення повністю узгоджується з ст.ст. 192, 533 ЦК України та п. 2.2 договору поставки, відповідно до якого оплата вартості товару здійснюється покупцем в гривнях.

3) п. 6 Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" від 25.08.1996 р. № 762/96.

Даний указ не регулює договірні відносини, які існують між позивачем та відповідачем на підставі договору поставки.

4) п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про удосконалення порядку формування цін" від 18.12.1998 р. № 1998, що формування, встановлення та застосування вільних цін та території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці.

Дана постанова передбачає визначення грошового еквівалента вартості товару лише в частині імпортованої складової структури ціни. Сільськогосподарська техніка, яка є предметом договору поставки, згідно сертифікату відповідності є імпортованим товаром, оскільки виробником даної продукції є Німеччина.

5) Постанові правління НБУ "Про затвердження Порядку встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют" від 30.03.1998 р. N9 128, яка регулює порядок встановлення Національним банком України, офіційного обмінного курсу до іноземних валют.

В п. 2.3 договору поставки, встановлено, що сума в гривнях, яка підлягає оплаті визначається за курсом продажу ЄВРО на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією Українського фінансового сервера http://index.minfin.com.ua). а не офіційного курсу Національного банку України, що не суперечить ст. 533 ЦК України.

Сторонами в Договорі врегульовано порядок визначення суми боргу в гривнях, яку покупець повинен сплатити, у випадку пред'явлення претензії або позову у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання щодо оплати за Товар.

Пунктом 8 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. №14 визначено, що згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Частина третя статті 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до частини другої статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. За пунктом 3.3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів. Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що правові відносини, що виникли між сторонами на підставі спірного договору відповідають встановленим нормативними актами вимогам щодо договорів, а зміст вказаного договору не суперечить діючому законодавству України і не порушує публічний порядок та спрямований на реальне настання правових наслідків.

За таких обставин в задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу вимог ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в розмірі 4330,95 грн. покладаються на відповідача 1 (за первісним позовом).

Крім того, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" , встановлені ставки судового збору, зокрема, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати - 1 827,00 грн.

В процесі розгляду справи позивачем подано суду заяву про зменшення позовних вимог (вх. №4074 від 19.01.2015 р. ), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 216 547,55 грн. заборгованості (165 493,50 грн. основного боргу, 7 198,33 грн. - 3% річних, 43 855,72 грн. пені), яка прийнята судом до розгляду.

Таким чином, предметом первісного позову є стягнення заборгованості в розмірі 216 547,55 грн. Отже судовий збір становить 4330,95 грн. (2% від ціни позову).

Як вбачається із платіжного доручення №1166 від 28.10.2014р. (за подання позовної заяви ) та із платіжного доручення № 80 від 09.12.2014р. (за подання заяви про збільшення позовних вимог) позивачем за первісним позовом сплачено відповідно 4522,86 грн. та 903,09 грн., що разом становить 5425,95 грн. судового збору.

П.1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п. 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України").

Враховуючи викладене, суд повертає позивачу (за первісним позовом) з державного бюджету України судовий збір у розмірі 1095,00 грн. на підставі п.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" в зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник із вини відповідача 1, витрати по сплаті судового збору в сумі 4330,95 грн покладаються на відповідача 1.

Керуючись cт. ст. 3, 4, 4 1 , 4 2 , 4 3 ,4 4 , 4 5 ,4 6 ,12, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 60, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Конвалія" (55401, вул. Бенардоса, 10, смт. Братське, Братський район, Миколаївська область, код ЄДРПОУ 31518719 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Лан" (46000, вул. С. Будного, 4а, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 32941987):

- 165 493 (сто шістдесят п"ять тисяч чотириста дев"яносто три) грн 50 коп. основного боргу,

- 43 855 (сорок три тисячі вісімсот п"ятдесят п"ять) грн 72 коп. пені,

- 7 198 ( сім тисяч сто дев"яносто вісім) грн 33 коп. 3% річних,

- 4 330 (чотири тисячі триста тридцять) грн 95 коп. судового збору.

3. В частині первісних позовних вимог щодо відповідача 2- відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія Лан" (46000, вул. С. Будного, 4а, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 32941987) з Державного бюджету України - 1095 (одну тисячу дев'яносто п'ять) грн. 00 коп. зайво сплаченого судового збору згідно платіжного доручення №1166 від 28.10.2014 р.

5. В задоволенні зустрічного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 26.01.2015 р.

Суддя Галамай О.З.