Постанова

від 14.04.2015 по справі 921/1217/14-г/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2015 р. Справа № 921/1217/14-г/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді - Гнатюк Г.М.

суддів - Кравчук Н.М.

- Плотніцький Б.Д.

з участю представників:

від позивача: Житкевич Т.М. - представник,

від відповідача-1: не з'явився,

від відповідача-2: не з'явився,

розглянув апеляційну скаргу Фермерського господарства «Конвалія», смт.Братське, Миколаївська область від 05.02.2015р.

на рішення господарського суду Тернопільської області від 19.01.2015р.

у справі № 921/1217/14-г/15

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Лан", м. Тернопіль

до відповідача 1 Фермерського господарства "Конвалія", смт. Братське, Братський район, Миколаївська область

до відповідача 2 Приватного підприємства "Юридична компанія СІГМА", м.Тернопіль

про cтягнення заборгованості в сумі 216 547,55 грн. (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог)

та за зустрічним позовом Фермерського господарства "Конвалія", смт. Братське, Братський район, Миколаївська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Лан", м. Тернопіль

про визнання недійсним п.2.3 і 2.5 договору поставки сільськогогосподарської техніки від 22.04.2013р.

23.02.2015р. на адресу суду поступила апеляційна скарга Фермерського господарства «Конвалія» на рішення господарського суду Тернопільської області від 19.01.2015р. у даній справі, яка автоматизованою системою документообігу суду розподілена до розгляду судді-доповідачу Гнатюк Г.М. При цьому, відповідно до довідки про автоматичний розподіл справ між суддями, до складу колегії входять судді Кравчук Н.М. та Мирутенко О.Л.

Ухвалою суду від 25.02.2015р. зазначена апеляційна скарга призначена до розгляду на 10.03.2015р.

В судове засідання 10.03.2015р. представники відповідачів не з'явилися. Враховуючи, що на момент слухання справи були відсутні докази отримання ухвали суду апелянтом, розгляд справи відкладено до 24.03.2015р.

У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Мирутенка О.Л., розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2015 року у склад судової колегії для розгляду справи №921/1217/14-г/15 внесено зміни сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя Гнатюк Г.М., судді Кравчук Н.М. та Плотніцький Б.Д.

Рішення може прийматись тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи з його початку. В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді, слід починати з початку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК строків вирішення спору.

В судове засіданні 24.03.2015р. з'явилися представники позивача та відповідача-1, яким роз'яснено їх права та обов'язки. Представник відповідача-2 в жодне судове засідання не з'явився та подав суду клопотання про розгляд справи без його участі.

В судовому засіданні 24.03.2015р. було заслухано пояснення представників позивача та відповідача-1 та відкладено розгляд справи до 14.04.2015р.

В судове засіданні 14.04.2015р. з'явився лише представник позивача, який надав суду усні пояснення.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Встановив :

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 19.01.2015р. у справі №921/1217/14-г/15 (суддя Галамай О.З.) первісний позов задоволено частково та стягнено з Фермерського господарства "Конвалія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Лан" - 165 493,50грн основного боргу, - 43 855,72грн. пені, - 7 198,33грн. 3% річних, - 4 330,95грн. судового збору. В частині первісних позовних вимог щодо відповідача 2 та в задоволенні зустрічного позову - відмовлено. Крім цього, повернено Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія Лан" з Державного бюджету України - 1095,00грн. зайво сплаченого судового збору згідно платіжного доручення №1166 від 28.10.2014 р.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Фермерське господарство "Конвалія" оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні первісного позову відмовити повністю та задоволити повністю зустрічні позовні вимоги. Зокрема апелянт зазначає, що умова про збільшення розміру чергового платежу в договорі поставки з розстроченням платежу за відсутності зміни загальної ціни, обумовленої сторонами у договорі, суперечить ст.691,694 ЦК України, а тому п.п.2.3 та 2.5 Договору слід визнати недійсними. Крім цього апелянт зазначає, що суд безпідставно задоволив вимоги позивача щодо стягнення пені та 3% річних, розрахунок яких здійснено виходячи з положень п.2.5.Договору, так як на його думку, такий розрахунок слід здійснювати, виходячи з положень п.п.2.2,2.3 Договору.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу №0503-04 від 15.03.2015р. (вх.№01-04/1561/15 від 10.03.2015р.) ТзОВ «Компанія Лан» спростовує доводи скаржника та зазначає про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідач -2 за первісним позовом ПП «Юридична компанія Сігма» у своєму клопотанні №0603-01 від 06.03.2015р. (вх.№01-04/1560/15 від 10.03.2015р.) просить здійснювати розгляд справи без участі його представника, заперечує вимоги апеляційної скарги та просить залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, оцінивши докази, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Тернопільської області від 19.01.2015р. у справі №921/1217/14-г/15 залишити без змін, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 квітня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Лан" (Постачальником) та Фермерським господарством "Конвалія" (Покупцем) укладено договір поставки сільськогосподарської техніки (на умовах розтермінування) за № 220413-01-Т , відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю сільськогосподарську техніку, а Покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму (п.1.1. договору).

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Пунктами 3.1., 3.3. договору визначено, що товар повинен бути поставлений покупцю у строк до 20.06.2013р. за умови виконання п.2.2.1. цього договору. Постачання товару підтверджується накладною постачальника.

Позивач за первісним позовом поставив, а відповідач 1 за первісним позовом отримав товар на суму 1 465 527,23 грн., що підтверджується видатковою накладною №270613-03 від 27.06.2013р. (знаходиться в матеріалах справи).

Пунктом 2.1. договору сторони встановили, що загальна вартість товару, що поставляється згідно даного договору становить 1 465 527, 23 грн, що еквівалентно - 137 492,00 Євро. Курс продажу Євро на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією Українського фінансового сервера http://index.minfin.com.ua) на останній робочий день, що передує дню укладення цього договору становив 10,6590.

Оплата товару здійснюється в гривнях у наступному порядку: перший платіж в сумі 500 000,00 грн. в т.ч. з ПДВ, еквівалент 46 908,72 Євро (курс 10, 6590) - до 20 травня 2013р.; другий платіж в сумі 300 000,00 грн в т.ч. з ПДВ, еквівалент 28 145,23 Євро (курс 10, 6590) - до 20 серпня 2013р.; третій платіж в сумі 665 527,23 грн в т.ч. з ПДВ, еквівалент 62 438,05 Євро (курс 10,6590) - до 15 грудня 2013р. (п.2.2. договору).

Згідно п.2.3 договору сторони домовились, що сума в гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару в Євро на курс продажу Євро на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією Українського фінансового сервера http://index.minfin.com.ua), який буде встановлений на день, що передує дню фактичної оплати вартості товару. Положення цього пункту застосовуються при збільшенні курсу Євро до гривні на 0,1 і більше %. У випадку зниження курсу продажу Євро до гривні на 0,1 і більше % на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією українського фінансового сервера http://index.minfin.com.ua), який буде встановлений на день, що передує дню фактичної оплати вартості товару, еквівалент у Євро буде визначатися згідно курсу зазначеного в пункті 2.1. цього договору.

Відповідно до п.2.5 договору у випадку пред'явлення претензії або позову у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання щодо оплати за товар Постачальник має право вимагати від Покупця оплати суми боргу в гривнях, яка визначається шляхом множення грошового еквівалента суми боргу в Євро на вищий із курсів продажу Євро на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією Українського фінансового сервера http://index.minfin.com.ua, які діяли на день, що передував одному із зазначених днів: день пред'явлення претензії, день подання позову, останній день, коли зобов'язання щодо оплати мало бути виконаним, день укладення цього договору (курс зазначений в п.2.1. цього Договору).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (п.2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару

Ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, відповідачем-1 договірні зобов'язання щодо оплати за поставлений товар виконано частково, а саме в рахунок оплати вартості товару оплачено суму, яка еквівалентна 127 552,45 Євро. Таким чином, на день розгляду справи основна заборгованість відповідача 1 за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом складала 165 493,50 грн. (визначено шляхом множення грошового еквівалента суми боргу в Євро на курс продажу Євро станом на 27.10.2014р. 9 939,55 Євро * 16,6500 грн.).

При цьому, позивач просив стягнути 160 493,50 грн. з відповідача 1, а 5000 грн. - солідарно - з відповідача 1 та відповідача 2, посилаючись на те, що відповідач-2 є поручителем, відповідно до договору поруки від 22.04.2013р. №220413-01-П.

Згідно зі ст. 553 Цивільного кодекс України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Ст. 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частина 4 ст. 559 Цивільного кодексу України зазначає, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до п.7 договору поруки порука припиняється, якщо Кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до Поручителя.

Оскільки позивач за первісним позовом не звернувся протягом шести місяців з вимогою до відповідача-2 та прострочив строк для звернення до суду з позовом до поручителя, права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя припинені, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні первісного позову щодо солідарного стягнення з відповідачів за первісним позовом заборгованості в розмірі 5000грн.

При цьому, зважаючи на умови п.2.5.Договору, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача-1 165 493,50грн. основного боргу.

У зв'язку з порушеннями зобов'язань за Договором, позивачем нараховано відповідачу 43855,72грн. пені та 7198,33грн. 3% річних за період з 16.12.2013р. по 09.12.2014р.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, згідно із умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає недопустимість відмови від виконання зобов'язання або односторонньої зміни його умов. Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до п. 7.2., п.7.3. договору поставки, покупець несе відповідальність за прострочення з оплатою вартості товару, сплачуючи за кожний день прострочення пеню в розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ) від суми простроченого платежу. Нарахування пені строком не обмежується та припиняється в день виконання зобов"язання.

Ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Однак, відповідно до ст. 3 даного Закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нормами ст. 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата трьох відсотків річних від простроченої суми.

За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань нараховані позивачем (за первісним позовом) за період з 16.12.2013р. по 09.12.2014р. три відсотки річних в розмірі 7 198,33грн. підлягають до стягнення.

Суд апеляційної інстанції перевіривши правильність розрахунку пені та річних, дійшов висновку про те, що місцевим господарським судом правомірно задоволено вимоги позивача щодо стягнення 43855,72грн. пені та 7198,33грн. 3% річних за період з 16.12.2013р. по 09.12.2014р.

Доводи скаржника про безпідставне задоволення вимог позивача, так як місцевим господарським судом не враховано, що позивачем помилково здійснено розрахунок пені та 3% річних виходячи з положень п.2.5.Договору, так як на його думку, такий розрахунок слід здійснювати, виходячи з положень п.п.2.2,2.3 Договору, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки п.п.2.2 та 2.3 Договору передбачають порядок оплати Товару та порядок визначення суми в гривнях, а п.2.5 Договору передбачає порядок визначення суми в гривнях саме у випадку пред'явлення позову у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання щодо оплати.

Щодо зустрічних позовних вимог Фермерського господарство "Конвалія" про визнання недійсними п.2.3, п.2.5. договору поставки сільськогосподарської техніки №220413-01-Т від 22.04.2013р., посилаючись на те, що вказані пункти договору суперечать нормам ст. ст.203, 215, 524, 533, 691, 694 ЦК України, так як зміна узгодженої сторонами в договорі поставки в залежності від зміни курсу валюти є недопустим та порушує норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.174 Господарського кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, у т.ч. господарських зобов'язань, є договори (господарські договори).

За приписом ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Ст. 202 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ст. 204 Цивільного кодексу України вказує, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Ст. 215 Цивільного кодексу України визнає загальні підстави визнання правочинів недійсними: підставою недійсності правочину є недодержання в момент виникнення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Пунктом 2.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. зазначено, що правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). За змістом частини третьої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами), тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

З матеріалів справи вбачається, що поставка товару на виконання Договору поставки сільськогосподарської техніки №220413-01-Т, укладеного 22.04.2013р., відбувалась (що підтверджується видатковою накладною), а також здійснювалась їх часткова оплата з боку позивача за зустрічним позовом.

Таким чином, Договір поставки укладений відповідно до вимог чинного законодавства України, є чинним, спрямованим на реальне настання правових наслідків, дії сторін при його укладанні не підпадають під ст.ст.203, 215 Цивільного Кодексу України.

Крім цього, судом встановлено, що при укладанні спірного договору сторонами було дотримано норми чинного законодавства, а саме:

- зміст правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства.

- волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі;

- спірний договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами та завірений печатками, у відповідності до законодавства;

- правочин спрямований на реальне настання правових наслідків.

Умови, викладені в спірних договорах були визначені та погоджені сторонами. Вказаний договір містить умови, жодна з яких не суперечить ані чинному законодавству, ані моральним засадам суспільства. Письмова форма договору, яка встановлена для договорів між юридичними особами, сторонами дотримана.

Спірний договір було складено згідно вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та підписано уповноваженими представниками юридичних осіб.

Відповідно до положень ст.ст. 524, 533 ЦК України не передбачено заборони на вираження грошового еквіваленту в іноземній валюті у договорах, які укладаються між юридичними особами України.

Відповідно до ч.1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пункти 2.3 та 2.5 договору поставки не суперечить положенням ст.ст. 691, 694 ЦК України.

В договорі поставки визначено вартість товару в гривнях та грошовий еквівалент вартості товару в Євро. Відповідно до п. 2.3 договору поставки, розмір кожного платежу коригується відповідно до зміни курсу національної валюти по відношенню до іноземної валюти.

Також, позивач за зустрічним позовом в обґрунтування своїх вимог, зазначає, що пункти 2.3 та 2.5 договору поставки суперечать:

1) ч. 2 ст. 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 21.06.2012 р. № 5007-УІ, яка передбачає, що ціни на товар, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України.

Ціна в договорі поставки визначена у валюті України. Визначення грошового еквівалента в іноземній валюті дозволено ст. 533 ЦК України.

2) ч.1 ст. З декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р., яка передбачає, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Дане положення повністю узгоджується з ст.ст. 192, 533 ЦК України та п. 2.2 договору поставки, відповідно до якого оплата вартості товару здійснюється покупцем в гривнях.

3) п. 6 Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" від 25.08.1996 р. № 762/96.

Даний указ не регулює договірні відносини, які існують між позивачем та відповідачем на підставі договору поставки.

4)п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про удосконалення порядку формування цін" від 18.12.1998 р. № 1998, що формування, встановлення та застосування вільних цін та території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці.

Дана постанова передбачає визначення грошового еквівалента вартості товару лише в частині імпортованої складової структури ціни. Сільськогосподарська техніка, яка є предметом договору поставки, згідно сертифікату відповідності є імпортованим товаром, оскільки виробником даної продукції є Німеччина.

5)Постанові правління НБУ "Про затвердження Порядку встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют" від 30.03.1998 р. N9 128, яка регулює порядок встановлення Національним банком України, офіційного обмінного курсу до іноземних валют.

В п. 2.3 договору поставки, встановлено, що сума в гривнях, яка підлягає оплаті визначається за курсом продажу ЄВРО на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією Українського фінансового сервера http://index.minfin.com.ua). а не офіційного курсу Національного банку України, що не суперечить ст. 533 ЦК України.

Сторонами в Договорі врегульовано порядок визначення суми боргу в гривнях, яку покупець повинен сплатити, у випадку пред'явлення претензії або позову у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання щодо оплати за Товар.

Пунктом 8 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. №14 визначено, що згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Частина третя статті 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до частини другої статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. За пунктом 3.3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів. Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Зважаючи на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відносини, що виникли між сторонами на підставі спірного договору відповідають встановленим нормативними актами вимогам щодо договорів, а зміст вказаного договору не суперечить діючому законодавству України і не порушує публічний порядок та спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсними п.п.2.3 і 2.5 договору, у зв'язку з чим, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено правомірно.

Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом Тернопільської області належним чином досліджені обставини справи та оцінені докази, що мають значення для справи, при прийнятті рішення правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що апеляційну скаргу Фермерського господарства «Конвалія» залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

1. Рішення господарського суду Тернопільської області від 19.01.2015р. по справі №921/1217/14-г/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фермерського господарства «Конвалія» залишити без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути в господарський суд Тернопільської області.

Головуючий суддя Гнатюк Г.М.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Плотніцький Б.Д.

Повний текст постанови

виготовлено 16.04.2015р.