Ухвала

від 27.01.2015 по справі 810/4196/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/4196/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка І.М. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

27 січня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С. Слинька І.М. Борисова І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробудсервіс» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробудсервіс» звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.02.2014 № 0000202201 та № 0000212201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 18.02.2014 № 0000202201 та № 0000212201.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 06.12.2013 по 19.12.2013 Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Агробудсервіс» (код ЄДРПОУ 31972490) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Меганаладбуд» (код ЄДРПОУ 37652757) за період з 01.05.2012 по 31.05.2012.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 41 396,00 грн.;

- пункту 1.2 статті 1, пунктів 2.1, 2.4, 2.13, 2.15, 2.16 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, статті 1, пункту 2 статті 3, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.6, 201.7, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на 39 424,00 грн.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено Акт перевірки від 19.12.2013 № 1466/10-16-22-04/31972490 на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.02.2014:

- № 0000202201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 39 424 грн. за основним платежем та на 9 856 грн. за штрафними санкціями;

- № 0000212201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 41 396 грн. за основним платежем та на 10 349 грн. за штрафними санкціями.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Також, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, в періоді, за який проводилася перевірка, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Меганаладбуд».

Так, 02 квітня 2012 року між ТОВ «Агробудсервіс» та ТОВ «Меганаладбуд» укладено договір №59, за умовами якого виконавець (ТОВ «Меганаладбуд») зобов'язується на свій ризик, своїми силами надати замовнику (ТОВ «Агробудсервіс») послуги по роботі механізмів. Замовник зобов'язується прийняти від виконавця по акту, який є невід'ємною частиною договору, виконану роботу та провести оплату за роботу у встановлені строки. Виконання робіт оформлюється актом приймання виконаних робіт, який підписується сторонами і скріплюється печатками. Розрахунок за фактично виконану роботу проводиться замовником у безготівковому порядку протягом десяти банківських днів з моменту підписання сторонами акта виконаних робіт.

На підтвердження фактичного виконання умов такого договору позивачем подано належним чином завірені копії наступних документів:

- акти надання послуг від 31.05.2012 № 310517, № 310518, № 310519, № 310520 (т.1 а.с.113-116);

- податкові накладні від 31.05.2012 № 70, № 71, № 72, № 73 (т.1 а.с.117-120);

- платіжні доручення: від 11.06.2012 № 77, від 15.06.2012 № 85, від 15.06.2012 № 89, від 02.07.2012 № 94 (т.1 а.с.121-122);

- банківські виписки (т.1 а.с.126-136).

Щодо ненадання до суду оригіналів податкових накладних, договору та актів наданих послуг, представник позивача вказав, що старшим слідчим ГСУ МВС України відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2013 року (т.1 а.с.46) вилучено оригінали документів стосовно господарської діяльності між ТОВ «Агробудсервіс» та ТОВ «Меганаладбуд», про що складено акт передачі документів (т.1 а.с.47).

На засвідчення відображення операцій позивача із ТОВ «Меганаладбуд» у податковій звітності, ТОВ «Агробудсервіс» подано примірник декларації із податку на прибуток за півріччя 2012 року із додатком СВ до рядка 05.1 та доказами їх прийняття податковим органом (т.1 а.с.123-124). Факт декларування податкових зобов'язань за досліджуваним договором із ТОВ «Меганаладбуд» представником відповідача не заперечується.

Крім цього, на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Меганаладбуд», позивачем надано оборотно-сальдову відомість по наданню послуг в травні 2012 року; оборотно-сальдову відомість за травень 2012 року; оборотно-сальдову відомість за червень 2014 року (т.2 а.с.2-4) та інші документи (т.1 а.с.211-213).

Надані ТОВ «Меганаладбуд» послуги використані у господарській діяльності позивача, зокрема з метою належного виконання договірних зобов'язань останнього перед ТОВ «Ленд Лорд», на підтвердження чого надано завірені копії договору, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), талонів замовника, банківських виписок (т.1 а.с.137-210, т.2 а.с.5-117).

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «Меганаладбуд» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентом, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Порядок перевезення вантажів автомобільним транспортом та оформлення вантажів для перевезень врегульовано Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі по тексту Правила).

Відповідно до Правил товарно-транспортна накладна - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 Правил визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні.

Згідно з п. 11.4 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (п. 11.6 Правил).

Типові форми товарно-транспортної накладної №1-ТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом затверджена наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.1995 № 488/346, що був чинним на час здійснення господарської операції.

У товарно-транспортній накладній зазначаються автопідприємство, замовник, вантажовідправник, вантажоодержувач, пункт навантаження, пункт розвантаження, автомобіль, відомості про вантаж, зокрема, найменування, кількість та ціна, які є істотними умовами договору.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність товарно-транспортних накладних можуть свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства, а тому твердження апелянта в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на обставини зафіксовані в Акті ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 22.05.2013 № 349/22-517/2735602578 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Меганаладбуд» з 01.03.2012 по 30.06.2012, яким встановлено, що на підприємстві рахується тільки 1 співробітник, відсутні виробничі потужності за допомогою яких можливо здійснювати господарську діяльність, складські приміщення, на яких можливо розміщення придбаних товарів з метою їх подальшої реалізації, транспортні засоби за допомогою яких можливо здійснювати перевезення товарів.

За цих обставин, відповідач відносить укладені позивачем з ТОВ «Меганаладбуд» договори, податкові накладні та інші первинні документи до тих, що не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ «Меганаладбуд», останнє було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Таким чином, відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та факт здійснення господарських операцій.

Слід також відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження безтоварності здійснених позивачем господарських операцій чи вироків у кримінальних справах щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб ТОВ «Меганаладбуд».

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що правомірність дій податкового органу по проведенню позапланової виїзної документальної перевірки позивача вже була предметом судового розгляду.

Так, постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року у справі №810/847/14-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області щодо проведення позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробудсервіс» на підставі наказу від 06 грудня 2013 року №350, за результатами якої складено Акт перевірки від 19 грудня 2013 року №1466/10-16-22-04/31972490 (т.1 а.с.44-45, 49-51).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 18.02.2014 № 0000202201 та № 0000212201.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 30.01.2015

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.