Постанова

від 29.01.2015 по справі 916/2436/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2015 р.Справа № 916/2436/13 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

суддів: Савицького Я.Ф., Ліпчанської Н.В.

(Склад колегії суддів згідно з розпорядженням голови суду № 2605 від 24.10.2014р.)

При секретарі судового засідання: Молодові В.С.

За участю представників сторін:

від ТОВ "Аронда" - Білоус Є.О., за довіреністю № б/н від 23.09.2014р.;

від ТОВ "ЮНІПРОДУКТ"- Мілошевич А.С., за довіреністю № б/н від 17.11.2014р.;

від ТОВ "ЮБІКОМ ТОРГ" - Глиняна Г.В., за довіреністю № б/н від 20.09.2014р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІПРОДУКТ"

на рішення господарського суду Одеської області від 02.10.2014р.

у справі № 916/2436/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аронда"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІПРОДУКТ"

про стягнення

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІПРОДУКТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІКОМ ТОРГ"

про визнання договору недійсним

Відповідно до ст.ст.4 4 , 81 1 ГПК України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.

Встановила:

У вересні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮБІКОМ ТОРГ" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІПРОДУКТ" з урахуванням остаточних уточнень до позовної заяви заборгованість у сумі 220 661,51грн., яка складеться з основного боргу в сумі 109 380,03грн., пені в розмірі 30 503,17грн, штрафу у вигляді 15% в сумі 69 859,52грн. та 3% річних в розмірі 10 918,79грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов договору поставки, укладеного між сторонами.

Разом з позовною заявою позивач звернувся до суду із заявою в порядку ст. 66, 67 ГПК України про забезпечення позову шляхом накладання арешту на розрахункові рахунки в банках та на майно, що належить ТОВ „Юніпродукт" в межах суми позовних вимог.

Суд відмовив у задоволенні клопотання про забезпечення позову з посиланням на вказівки які містяться у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову".

У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІПРОДУКТ" звернулось до господарського суду Одеської області із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІКОМ ТОРГ" про визнання договору недійсним.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.11.2013р. вищезазначена зустрічна позовна заява була прийнята для спільного розгляду з первісним позовом.

16.09.2014р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІКОМ ТОРГ" надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, відповідно якої Товариство відмовляється від позовних вимог в частині стягнення 200 000грн. збитків, в зв'язку з чим просить суд в цій частини провадження по справі припинити.

22.09.2014р. до суду від ТОВ "ЮНІПРОДУКТ" надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ч. 2 ст. 233 ГК України.

25.09.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮБІКОМ ТОРГ" звернулось до господарського суду Одеської області із заявою про заміну позивача в порядку правонаступництва.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.09.2014р. заява товариство з обмеженою відповідальністю "ЮБІКОМ ТОРГ" про заміну позивача його правонаступником була задоволена, здійснено у справі № 916/2436/13 заміну позивача товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІКОМ ТОРГ" на його правонаступника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Аронда".

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.10.2014р. (суддя Погребна К.Ф., Гуляк Г.І., Гут С.Ф.) позовні вимоги задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „ЮНІПРОДУКТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аронда" 109 380,03грн. основного боргу, 69 859,52 грн. штрафу, 10 918,79 грн. 3% річних, 30 503,17 грн. пені та 4 413,23 грн. судового збору. Припинено провадження у справі № 916/2436/13 в частині позовних вимог ТОВ "Аронда" до ТОВ „ЮНІПРОДУКТ" про стягнення 200 000грн. збитків. В задоволені зустрічного позову відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення місцевий господарський суд послався на норми статей 512-514, 525, 526, 549, 610, 611, 629, 692, 712 Цивільного Кодексу України та ст. 193 Господарського Кодексу України і дійшов до висновку, що вимоги про стягнення заборгованості є правомірними.

Суд припинив провадження в частині стягнення 200 000 грн. збитків, у зв'язку з відмовою ТОВ "Аронда" від зазначених позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для правового захисту інтересів ТОВ „ЮНІПРОДУКТ" в межах даного спору.

Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІПРОДУКТ" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області по даній справі в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та прийняти нове, яким визнати недійсним договір поставки № 66 від 14.03.2013р., укладений між ТОВ "ЮБІКОМ ТОРГ".

В обґрунтування апеляційної скарги сторона посилається на те, що договір був підписаний неуповноваженою на це особою.

Більш детальніше доводи вказані у скарзі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Представником відповідача у судовому засіданні заявлене клопотання про зупинення провадження по справі. Судова колегія відхилила зазначене клопотання у зв'язку з ознаками зловживання стороною процесуальними правами, що призводить до затягування судового процесу.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБІКОМ ТОРГ" (Постачальник) та філією "Юніпродукт Кременчуцька" Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІПРОДУКТ" (Покупець) було укладено договір поставки №66, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити алкогольну продукцію (далі - товар). Ціна та одиниця його виміру, співвідношення товару (асортимент, номенклатура) визначаються сторонами у видаткових накладних, що є додатком до договору (п.1.2 договору). Загальна кількість товару за даним договором та загальна вартість договору визначається, як сума усіх накладних, за якими проводилася передача товару в рамках цього договору (п.1.4 договору).

Відповідно до п.2.1 договору, поставка товару здійснюється за попереднім письмовим замовленням покупця, в якому вказується місце та дата поставки, кількість продукції по асортименту, ціна та вартість партії товару. Замовлення підписується уповноваженим представником покупця і направляється на адресу постачальника за допомогою факсимільного, поштового, електронного зв'язку (п.2.2 договору). Поставка товару здійснюється після узгодження постачальником замовлення покупця, за рахунок постачальника (п.2.3 договору). Перехід права власності на товар відбувається в момент поставки відповідної партії товару, що оформлюється видатковою накладною, яка підписується повноважними представниками сторін (п.2.5 договору).

Покупець зобов'язаний прийняти товар по кількості та якості, відповідно з видатковими накладними та документами, які підтверджують якість товару (п.3.1 договору). Покупець зобов'язаний оплачувати товару згідно з умовами цього договору (п.3.3 договору).

Постачальник зобов'язується постачати покупцю товар в тій кількості, яка відповідає умовам п.3.1 договору та на умовах визначений відповідним договором (п.3.6 договору).

Розділом 4 договору передбачена ціна та порядок розрахунків. Так, пунктом 4.1 договору ціна товару вказується в національній валюті України. Оплата кожної партії товару здійснюється покупцем шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок постачальника на умовах відстрочення платежу строком на 30 календарних днів з моменту поставки (п.4.2 договору). Товар вважається оплаченим з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п.4.3 договору).

Відповідний договір вступає в законну силу з моменту підписання і діє до 25 березня 2014р. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторін від виконання тих зобов'язань за договором, які залишились невиконаними (п.8.1 договору).

На виконання умов договору поставки Товариством з обмеженою відповідальністю „ЮБІКОМ ТОРГ" філії "Юніпродукт Кременчуцька" Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІПРОДУКТ" було здійснено поставку товару на загальну суму 637 994,27 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних № 3 від 26.03.2013р. на суму 189 734,29грн., № КН-0000185 від 11.04.2013р. на суму 188 879,98грн., № КН-0000360 від 24.04.2013р. на суму 97 920грн. та № КН-0000548 від 28.05.2013р. на суму 161 460грн.; товарно-транспортними накладними від 26.03.2013р., № 857314 від 11.04.2013р., № 857412 від 24.04.2013р. та № 686286 від 28.05.2013р., що підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Однак в зв'язку з боєм товару під час транспортування сума поставок по накладним була зменшена по накладній від 24.04.2013р. на суму 102,50грн., по накладній від 11.04.2013р. на суму 139грн. та по накладній від 28.05.2013р. на суму 218.37грн. та її загальний розмір склав 637534,40грн.

Втім відповідач свої зобов'язання за договором поставки належним чином та в повному обсязі не виконав, оплату вартості поставленого товару здійснив частково що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок та платіжними дорученнями, в зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, яка згідно останньої заяви позивача, склала 109380,03грн.

З матеріалів справи вбачається, що 23.09.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБІКОМ ТОРГ" (Первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Аронда" (Новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов п.1. якого, передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, Первісний кредитор відступає Новому кредиторові у відповідності до Договору поставки № 66 від 14.03.2013р., укладеного між Первісним кредитором та Філією „Юнірподукт Кременчуцька" ТОВ „Юні продукт" (далі - Боржник) у повному обсязі.

Відповідно до пункту 2 договору за цим договором Новий кредитор набуває право вимагати від Боржника за договором простаки №66 від 14.03.2013р. сплати: заборгованості за поставлений товар, пені, 3% річних, інфляційних витрат, штрафних санкцій у розмірі 15% збитків.

На виконання умов вищенаведеного договору новий кредитор направив до ТОВ "ЮНІПРОДУКТ" листа з повідомленням про відступлення права вимоги.

Неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати вартості отриманого товару і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 509 Цивільного кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України - цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За вимогами ст. 712 ЦК України, які кореспондуються з вимогами ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частина 1 статті 692 ЦК України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 1 ч.1. ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч.1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

На підставі чого можливо зробити висновок, що у позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Аронда" на підставі діючого законодавства правомірно виникло право вимоги виконання відповідачем зобов'язання за договором поставки №66 від 14.03.2013р.

Отже, враховуючи викладене, судова колегія вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вартості поставленого та не оплаченого за договором поставки № 66 від 14.03.2013р. товару в сумі 109 380,03грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок пені здійснений позивачем, судова колегія дійшла висновку щодо правильності нарахування суми.

Отже, вимога позивача щодо стягнення пені з відповідача у сумі 30 503,17 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання також є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно п.6.2 договору, в разі прострочення покупцем оплати товару у відповідності до п.4.2 договору покупець несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару, за кожен день прострочення з врахуванням боргу і встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу.

Відповідно до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних здійснений позивачем, апеляційна інстанція дійшла висновку щодо правильності нарахування суми.

Отже, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 10 918,79грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання також є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що у разі прострочення покупцем оплати товару у відповідно до п.4.2 договору, покупець несе відповідальність у вигляді сплати штрафу у розмірі 15% від суми неоплаченого товару.

Перевіривши розрахунок позивача 15% штрафу в сумі 69 859,52 грн. судом апеляційної інстанції встановлено його відповідність вимогам чинного законодавства, його розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягає судом задоволенню в повній мірі, отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 15 % штрафу в розмірі заявленому позивачем, тобто в сумі 69 859,52 грн.

Щодо клопотання представника відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій судова колегія виходить з наступного.

Відповідно ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З урахуванням вимог ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Отже, враховуючи інтереси обох сторін у зобов'язанні, ступінь вини відповідача та обсяг допущеного ним порушення, апеляційна інстанція не вбачає підстав для зменшення штрафних санкцій та погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволені клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Що ж стосується вимог про стягнення 200 000грн. штрафу то судова колегія зазначає наступне.

16.09.2014р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІКОМ ТОРГ" надійшла заява в порядку ст. 22 ГПК України про відмову від частини позовних вимог, відповідно якої Товариство відмовляється від позовних вимог в частині стягнення 200 000грн. збитків, в зв'язку з чим просить суд в цій частини провадження по справі припинити.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або збільшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач відмовився від позову і його відмову прийнято господарським судом, господарський суд припиняє провадження у справі.

За таких обставин, судова колегія погоджується також з висновком суду першої інстанції про задоволення клопотання представника позивача про часткове припинення провадження по справі в частині стягнення 200 000грн. збитків .

Щодо зустрічного позову судова колегія виходить з наступного.

Згідно із приписами ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним.

В силу ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України.

Підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Приписами пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р. передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р.,"Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними")

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір сторонами виконувався та при укладанні зазначеного договору сторонами були погоджені всі істотні умови господарського договору, а саме: предмет, ціна та строк дії договору.

Отже, судова колегія дійшла до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі наявності правових підстав, передбачених ст. 203, 215 ЦК України для визнання договору поставки недійсним. Тому, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні зустрічного позову.

Відносно доводів апелянта щодо того, що договір підписаний неуповноваженою особою судова колегія виходить з наступного.

Судом встановлено, що в довіреності №21-12/16 від 21.12.2012 р. зазначено, що на виконання наданих повноважень директор Філії "Юніпродукт Кременчуцька" Коваленко Володимир Миколайович має право без попереднього узгодження з директором товариства укладати (підписувати, виконувати) наступні договори (угоди): договори (угоди) щодо придбання та відпуску товарів, які реалізуються філією у встановленому порядку тощо.

Отже, посилання апелянта на те, що директор Філії "Юніпродукт Кременчуцька" ТОВ "Юніпродукт" Коваленко В. М. повинен був отримати попереднє узгодження на укладення з товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБІКОМ ТОРГ" договору поставки № 66 від 14.03.2013р. є безпідставним, оскільки при укладенні цього договору поставки, сторони не узгоджували конкретну кількість або вартість товару, яка буде поставлена за цим договором, так як відповідно до умов договору поставки, поставка товару здійснювалася на підставі замовлень відповідача, а тому при укладенні договору поставки сума такого договору не перевищувала та не могла перевищувати 500 000,00 грн.

Таким чином директор Філії "Юніпродукт Кременчуцька" ТОВ "Юніпродукт" Коваленко В. М. мав право без попередньої письмової згоди директора ТОВ "Юніпродукт" укладати з ТОВ "ЮБІКОМ ТОРГ" договір поставки № 66.

Також не приймаються твердження апелянта про те, що ТОВ "Юніпродукт" не схвалювало спірний договір поставки. Ці доводи суперечать обставинам справи, які свідчать про схвалення правочину, а саме:

- частина товару була оплачена, що підтверджується банківськими виписками;

- частина товару була повернена, що підтверджується відповідними актами, видатковими накладними на повернення та іншими документами;

- за наслідками виконання договору складалася та подавалася податкова звітність тощо.

Отже, в матеріалах справи наявні докази які свідчать про факт виконання договору, про наявність заборгованості та намір відповідача його погасити.

Зазначені обставини свідчать про схвалення відповідачем договору підряду, а відповідно до ч. 2 ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Апелянтом не наведено суду будь-яких доводів та не надано будь-яких належних та допустимих доказів в підтвердження своїх заперечень стосовно рішення суду та доводили б помилковість оскаржуваного рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки місцевого суду, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України для його зміни чи скасування, відсутні.

У зв'язку з таким апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.99, 101, 103 п.1, 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІПРОДУКТ" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 02.10.2014р. у справі № 916/2436/13 - залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 02.02.2015р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя П.Ф. Савицький

Суддя Н.В. Ліпчанська