Рішення

від 26.01.2015 по справі 910/18575/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2015Справа № 910/18575/14

За позовом Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс"

до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,

на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Пансіонат "Море"

про визнання відсутнім права Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на звернення стягнення на грошові кошти Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс", розміщені на підставі Договору банківського вкладу № 3016/2/К від 28.02.2011 р. та Договору банківського вкладу № 3016/3/К від 28.02.2011 р., про розірвання Договору застави майнових прав від 01.03.2011 р, скасування заборони відчуження майнових прав позивача у реєстрі обтяжень майна

Судді Гумега О.В. (головуючий)

Ващенко Т.М.

Полякова К.В.

Представники

від позивача: Рибак Є.В. за довіреністю № 124/2015 від 02.01.2015 р.

Плосконос М.І. за довіреністю № 115/2015 від 02.01.2015 р.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (відповідач) про визнання відсутнім права Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на звернення стягнення на грошові кошти Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс", розміщені на підставі Договору банківського вкладу № 3016/2/К від 28.02.2011 р. та Договору банківського вкладу № 3016/3/К від 28.02.2011 р., про розірвання Договору застави майнових прав від 01.03.2011 р. та скасування заборони відчуження майнових прав позивача у реєстрі обтяжень майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/18575/14, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Пансіонат "Море" та призначено розгляд справи на 29.09.2014 р. об 11:10 год.

Позовні вимоги обґрунтовані виникненням обставин, пов'язаних з тимчасовою окупацією території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, з фінансовими і банківськими обмеженнями діяльності суб'єктів господарювання, які унеможливлюють виконання грошових зобов'язань третьої особи перед відповідачем, між якими укладено Договір кредитної лінії № 1005-5 від 31.05.2010 р. (далі - кредитний договір). Оскільки в забезпечення виконання зобов'язань третьої особи за наведеним договором, між позивачем та відповідачем укладено Договір застави майнових прав від 01.03.2011 р. (далі - договір застави), то позивач вважає, що фактична неможливість третьої особи виконувати свої зобов'язання перед відповідачем впливає на інтереси позивача щодо забезпечення виконання наведеного кредитного договору. Позивач вважає, що третя особа, як позичальник кредитних коштів, звільнена від відповідальності в силу приписів ст. 617 ЦК України, постанови НБУ № 260 від 06.05.2014 р., а тому і позивач (заставодавець), як похідний боржник (майновий поручитель), звільняється від відповідальності, оскільки мають місце обставини непереборної сили (форс-мажор). Позивач вважає, що обставини форс-мажору в спірному випадку не потребують доказування, а також вказує на одночасну наявність чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, з якими закон пов'язує можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони у зв'язку істотною зміною обставин.

26.09.2014 р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшов супровідний лист № 3092/8 від 25.09.2014 р. на виконання вимог ухвали суду від 05.09.2014 р. з нормативно-правовим обґрунтуванням та поясненнями щодо позовних вимог про визнання відсутнім права відповідача на звернення стягнення на грошові кошти, що розміщені на депозитних рахунках, про розірвання договору застави у зв'язку із зміною обставин, про скасування заборони відчуження у реєстрі обтяжень майна. Зазначеним листом позивач також просив суд залучити до матеріалів справи копії витягів з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно позивача, відповідача та третьої особи; докази направлення третій особі ухвали суду та позовної заяви з додатками; довідку про підтвердження зарахування надходжень від сплати судового збору; копії договору застави майнових прав від 01.03.2011 р., договорів банківських вкладів № 3016/3/К та № 3016/2/К та копії витягів з державного реєстру обтяжень рухомого майна.

В судове засідання, призначене на 29.09.2014 р., представники позивача та відповідача з'явилися.

Представник третьої особи в судове засідання, призначене на 29.09.2014 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 05.09.2014 р. не виконав, про час і місце судового розгляду був повідомлений належними чином.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 29.09.2014 р., подав клопотання про долучення копій витягу та виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відповідача до матеріалів справи. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 29.09.2014 р., надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 29.09.2014 р. заперечував проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 р. відкладено розгляд справи на 20.10.2014 р. об 11:50 год.

01.10.2014 р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.

В судове засідання, призначене на 20.10.2014 р., представники позивача та відповідача з'явилися.

Представник третьої особи в судове засідання, призначене на 20.10.2014 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 05.09.2014 р. та від 29.09.2014 р. не виконав.

В судовому засіданні, призначеному на 20.10.2014 р., представник відповідача подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Так, відповідач вважає, що положення ст. 617 ЦК України стосовно звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань, стосуються саме третьої особи, яка порушила зобов'язання щодо сплати кредитних коштів, і не можуть стосуватись безпосередньо позивача, як заставодавця відповідно до умов договору застави майнових прав.

Відповідач не вважає окупацію АРК Крим та м. Севастополь беззаперечними обставинами непереборної сили. На думку відповідача, третя особа не вжила всіх можливих та залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язань за кредитним договором, оскільки могла б погашати кредитну заборгованість за допомогою міжнародних платіжних систем, або через кореспондентські рахунки іноземних банків, або у готівковій формі на території материкової України. Крім того, відповідач вважає, що доказами настання обставин непереборної сили може бути відповідна довідка Торгово-промислової палати України.

Відповідач вважає, що обставини не змінились істотно та відсутні одночасно умови (ст. 652 ЦК України), які є підставою для розірвання договору застави майнових прав. На думку відповідача, сам лише факт окупації АРК Крим та м. Севастополь не являється достатньою підставою для припинення зобов'язань без дослідження вжиття заінтересованою особою всіх можливих заходів, спрямованих на виконання зобов'язання чи на зменшення настання збитків.

Крім того, відповідач вважає, що такий обраний позивачем спосіб захисту, як визнання відсутнім права відповідача на звернення стягнення на грошові кошти, які виступають предметом застави, не передбачений ані ст. 16 ЦК України, ані договором застави майнових прав, ані іншими актами цивільного законодавства.

У якості додатків до відзиву відповідач надав суду копію Договору кредитної лінії № 1005-05 від 31.05.2010 р. та копії додаткових угод № 1 від 26.06.2010 р., № 2 від 30.06.2010 р., № 3 від 12.08.2010 р., №4 від 31.03.2011 р., № 5 від 03.08.2011 р., № 6 від 06.10.2011 р., № 7 від 15.02.2012 р., № 8 від 28.04.2012 р., № 9 від 17.09.2012 р.

Відзив разом з доданими до нього документами залучено судом до матеріалів справи та передано до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представники позивача в судовому засіданні, призначеному на 20.10.2014 р., надали усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.10.2014 р. заперечував проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні, призначеному на 20.10.2014 р., представники сторін подали спільне клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 03.11.2014 об 11:00 год.

03.11.2014 р. представник позивача подав через відділ діловодства суду пояснення з приводу відзиву. У наведених поясненнях зазначено, що 21.07.2014 р. та 27.08.2014 р. відповідачем були списані з рахунку позивача грошові кошти за договором банківського вкладу № 3016/2/К від 28.02.2011 р. на суму 2070000,00 грн. та за договором банківського вкладу № 3016/3/К від 28.02.2011 р. на суму 2110000,00 доларів США, які виступали предметом застави за спірним договором застави майнових прав. На думку позивача, у відповідача було відсутнє право на звернення стягнення на предмет застави під час дії форс-мажорних обставин. Позивач стверджує, що в силу обставин, що склались, він, як майновий поручитель, позбавлений правового механізму повернення власних коштів, отже, подальше існування спірних правовідносин застави суперечить першочерговій меті під час укладення договору застави майнових прав.

В судове засідання, призначене на 03.11.2014 р., представники позивача та відповідача з'явилися.

Представник третьої особи в судове засідання, призначене на 03.11.2014 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 05.09.2014 р., від 29.09.2014 р. та від 20.10.2014 р. не виконав.

В судовому засіданні 03.11.2014 р. представник відповідача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: розрахунку заборгованості третьої особи за кредитним договором станом на 27.08.2014 р. та розрахунку заборгованості третьої особи за кредитним договором станом на 29.10.2014 р. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник позивача в судовому засіданні 03.11.2014 р. надав усні пояснення по суті спору, позов підтримав повністю, в той час як представник відповідача заперечував проти заявлених позовних вимог, в задоволенні позову просив суд відмовити повністю.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 03.11.2014 р. було оголошено перерву до 17.11.2014 р. об 11:20 год.

06.11.2014 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав супровідний лист № 3419/8 від 05.11.2014 р. з доказами повідомлення третьої особи про дату та місце наступного судового засідання, а також звернув увагу суду, що 03.11.2014 р. НБУ прийнято Постанову № 699, вимоги якої є додатковим доказом того, що НБУ створив фінансові умови, за яких третя особа не може в нормальному режимі здійснювати виконання взятих нею зобов'язань за кредитним договором.

17.11.2014 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи та відкладення розгляду справи, у зв'язку із відрядженням представника.

В судове засідання, призначене на 17.11.2014 р., з'явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 17.11.2014 р. не з'явився, але повідомив суд про причини неявки, подавши 17.11.2014 р. через відділ діловодства суду клопотання про продовження строку розгляду справи та відкладення розгляду справи.

Представник третьої особи в судове засідання, призначене на 17.11.2014 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, вимоги ухвал суду від 05.09.2014 р., від 29.09.2014 р. та від 20.10.2014 р. не виконав.

В судовому засіданні, призначеному на 17.11.2014 р., здійснювався розгляд клопотання позивача, поданого 17.11.2014 р. через відділ діловодства суду, про продовження строку розгляду справи та відкладення розгляду справи, у зв'язку із відрядженням представника. Клопотання судом відхилене як безпідставне.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.11.2014 р. заперечував проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, поданому 20.10.2014 р. в судовому засіданні.

Враховуючи складність справи та положення ч. 1 ст. 4-6 ГПК України, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду справи № 910/18575/14 колегіально у складі трьох суддів.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 р. для здійснення колегіального розгляду справи № 910/18575/14 визначено наступних суддів: Гумега О.В. (головуючий), Ващенко Т.М., Полякова К.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 р. ухвалено здійснювати розгляд справи № 910/18575/14 колегіально у складі трьох суддів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2014 р. справу № 910/18575/14 прийнято до провадження колегії суддів у складі: Гумега О.В. (головуючий), Ващенко Т.М., Полякова К.В., розгляд справи призначено на 01.12.2014 р. о 12:10 год.

28.11.2014 р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів повідомлення третьої особи про дату та місце наступного судового засідання.

В судове засідання, призначене на 01.12.2014 р., представники позивача та відповідача з'явилися.

Представник третьої особи в судове засідання, призначене на 01.12.2014 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 01.12.2014 р., надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 01.12.2014 р. заперечував проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, поданому 20.10.2014 р. в судовому засіданні.

В судовому засіданні, призначеному на 01.12.2014 р., представники сторін подали спільне клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 26.01.2015 р. об 11:40 год.

В судове засідання, призначене на 26.01.2014 р., з'явились представники позивача.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 26.01.2015 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Як зазначено в абз. 1, 2 п. 3.9.1 вищезазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом статті 87 ГПК України надіслання повних рішень та ухвал сторонам, прокурору, третім особам, які були присутні в судовому засіданні, законом не передбачено.

Отже, з огляду на присутність представника відповідача в судовому засідання 01.12.2014 р., останній вважається належним чином повідомленими про час і місце наступного судового засідання, призначеного на 26.01.2015 р. об 11:40 год. Крім того, в матеріалах справи наявна розписка сторін про те, що вони повідомлені про відкладення розгляду справи на 26.01.2015 р. об 11:40 год.

Представник третьої особи в судове засідання, призначене на 26.01.2015 р. об 11:40 год., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, матеріали справи містять копії листів, якими третя особа інформувалась про час та місце судового засідання та квитанції кур'єрскої пошти про направлення цих листів третій особі.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Такими обставинами є, зокрема, нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, неподання витребуваних доказів

Натомість, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 26.01.2015 р. без участі представників позивача та третьої особи, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на строк вирішення спору, встановлений ст. 69 ГПК України.

Представники позивача в судовому засіданні, призначеному на 26.01.2015 р., надали усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримали у повному обсязі.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 26.01.2015 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

31.05.2010 р. між Акціонерним банком "Енергобанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" (відповідач, Банк), та Відкритим акціонерним товариством "Пансіонат "Море", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Пансіонат "Море" (третя особа, Позичальник), був укладений Договір кредитної лінії № 1005-05 від 31.05.2010 р. (далі - Кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору Банк відкриває Позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 6 300 000,00 доларів США на строк з 31 травня 2010 року по 30 травня 2017 року на будівництво кліматопавільйону "Sea Garden" в м. Алушта по вул. Набережна, 25.

В подальшому сторони уклали додаткові угоди № 1 від 26.06.2010 р., № 2 від 30.06.2010 р., № 3 від 12.08.2010 р., № 4 від 31.03.2011 р., № 5 від 03.08.2011 р., № 6 від 06.10.2011 р., № 7 від 15.02.2012 р., № 8 від 28.04.2012 р., № 9 від 17.09.2012 р. до Кредитного договору.

Згідно п. 6.1 Кредитного договору він набуває чинності з дати його оформлення в письмовій формі і діє до повного виконання сторонами зобов'язань по цьому договору.

28.02.2011 р. між Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" (відповідач, Банк) та Закритим акціонерним товариством "Європейський страховий альянс", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" (позивач, Вкладник), був укладений Договір банківського вкладу № 3016/2/К.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 наведеного договору банківського вкладу Вкладник вносить шляхом перерахування з власного поточного рахунку, а Банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок № 265233301601 грошові кошти в сумі 2 070 000,00 грн. Факт внесення Вкладником грошових коштів підтверджується випискою по рахунку про зарахування на нього коштів. Датою повернення вкладу за цим договором є 31.05.2014 р.

28.02.2011 р. між Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" (відповідач, Банк) та Закритим акціонерним товариством "Європейський страховий альянс", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" (позивач, Вкладник), був укладений Договір банківського вкладу № 3016/3/К.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 наведеного договору банківського вкладу Вкладник вносить шляхом перерахування з власного поточного рахунку, а Банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок № 265273301603 грошові кошти в сумі 2 110 000,00 доларів США. Факт внесення Вкладником грошових коштів підтверджується випискою по рахунку про зарахування на нього коштів. Датою повернення вкладу за цим договором є 31.05.2014 р.

01.03.2011 р. між Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" (відповідач, Заставодержатель) та Закритим акціонерним товариством "Європейський страховий альянс", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" (позивач, Заставодавець), був підписаний Договір застави майнових прав (надалі - Договір застави).

Згідно п. 1.1 Договору застави, застава за цим договором забезпечує вимоги Заставодержателя, що випливають з Договору кредитної лінії № 1005-05 від 31.05.2010 р. зі всіма змінами та доповненнями до нього (надалі - Основне зобов'язання), укладеним між Заставодержателем та Відкритим акціонерним товариством "Пансіонат "Море" (надалі - Боржник).

Згідно п. 1.2 Договору застави, в забезпечення виконання Основного зобов'язання Заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу Заставодержателю:

- майнові права на отримання грошових коштів у розмірі 2 070 000,00 грн., що розміщені на депозитному рахунку Заставодавця № 265233301601 згідно Договору банківського вкладу № 3016/2/К від 28.02.2011 р., з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до нього (далі - Предмет застави 1);

- майнові права на отримання грошових коштів у розмірі 2 110 000,00 доларів США, що розміщені на депозитному рахунку Заставодавця № 265273301603 згідно Договору банківського вкладу № 3016/3/К від 28.02.2011 р., з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до нього (далі - Предмет застави 2).

Відповідно до п. 6.1 Договору застави визначено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і залишається чинним до повного виконання Основного зобов'язання.

Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 44183464 від 12.05.2014 р. (а.с. 73 т. 1), до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено реєстраційний запис № 14347225 (зі змінами згідно витягу № 44184374 від 12.05.2014 р. (а.с. 72 т. 1)) про заборону відчуження відповідних об'єктів обтяження на підставі Договору застави майнових прав № б/н від 01.03.2011 р.

Позивач посилається на виникнення обставин, пов'язаних з тимчасовою окупацією території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, з фінансовими і банківськими обмеженнями діяльності суб'єктів господарювання, які унеможливлюють виконання грошових зобов'язань третьої особи перед відповідачем за Договором кредитної лінії № 1005-5 від 31.05.2010 р. (Кредитний договір).

Оскільки в забезпечення виконання зобов'язань третьої особи за Кредитним договором, між позивачем та відповідачем укладено Договір застави майнових прав від 01.03.2011 р. (Договір застави), то позивач вважає, що фактична неможливість третьої особи виконувати свої зобов'язання перед відповідачем, впливає на інтереси позивача щодо забезпечення виконання Кредитного договору.

Позивач вважає, що третя особа, як позичальник кредитних коштів, звільнена від відповідальності в силу приписів ст. 617 ЦК України, постанови НБУ № 260 від 06.05.2014 р., а тому і позивач (заставодавець), як похідний боржник (майновий поручитель), звільняється від відповідальності, оскільки мають місце обставини непереборної сили (форс-мажор).

Позивач вважає, що обставини форс-мажору в спірному випадку не потребують доказування, а також вказує на одночасну наявність чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, з якими закон пов'язує можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони у зв'язку істотною зміною обставин.

21.07.2014 р. та 27.08.2014 р. відповідачем були списані з рахунку позивача грошові кошти за Договором банківського вкладу № 3016/2/К від 28.02.2011 р. на суму 2070000,00 грн. та за Договором банківського вкладу № 3016/3/К від 28.02.2011 р. на суму 2110000,00 доларів США, які виступали предметом застави за Договором застави.

На думку позивача, у відповідача було відсутнє право на звернення стягнення на предмет застави під час дії форс-мажорних обставин. Позивач стверджує, що в силу обставин, що склались, він, як майновий поручитель, позбавлений правового механізму повернення власних коштів, отже, подальше існування спірних правовідносин застави суперечить першочерговій меті під час укладення договору застави майнових прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, припинення дії, яка порушує право, припинення правовідношення. Там же визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 20 ГК України встановлює, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За наведених обставин, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про:

- визнання відсутнім права Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на звернення стягнення на грошові кошти Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс", розміщені на підставі Договору банківського вкладу № 3016/2/К від 28.02.2011 р. та Договору банківського вкладу № 3016/3/К від 28.02.2011 р.;

- розірвання Договору застави майнових прав від 01.03.2011 р.;

- скасування заборони відчуження майнових прав позивача у реєстрі обтяжень майна.

З огляду на зміст заявлених позивачем позовних вимог, суд вважає, що обрані позивачем способи захисту власних прав та інтересів відповідають нормам ч. 2 ст. 16 ЦК України, в тому числі і в частині визнання відсутнім права відповідача на звернення стягнення на грошові кошти, які виступають предметом застави, оскільки відповідний спосіб захисту є похідним від такого способу захисту як припинення правовідношення, у зв'язку з чим відповідні доводи відповідача суд визнає безпідставними.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, оскільки:

- вважає, що положення ст. 617 ЦК України стосовно звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань, стосуються саме третьої особи, яка порушила зобов'язання щодо сплати кредитних коштів, і не можуть стосуватись безпосередньо позивача, як заставодавця відповідно до умов договору застави майнових прав;

- не вважає окупацію АРК Крим та м. Севастополь беззаперечними обставинами непереборної сили;

- третя особа не вжила всіх можливих та залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язань за кредитним договором;

- доказами настання обставин непереборної сили може бути відповідна довідка Торгово-промислової палати України;

- обставини не змінились істотно та відсутні одночасно умови (ст. 652 ЦК України), які є підставою для розірвання договору застави майнових прав;

- порушено процедуру припинення господарських зобов'язань, визначену статтею 188 Господарського кодексу України, оскільки, зокрема, позивач не звертався до відповідача з приводу розірвання чи зміни договору застави.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Місцезнаходження Приватного акціонерного товариства "Пансіонат "Море" (третьої особи) знаходиться в Автономній Республіці Крим за адресою: 98500, Автономна Республіка Крим, м. Алушта, вул. Набережна, будинок 25, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Матеріалами справи підтверджується, що в забезпечення виконання третьою особою зобов'язань за Договором кредитної лінії № 1005-05 від 31.05.2010 р. (Основне зобов'язання), укладеним між третьою особою та відповідачем, між останнім та позивачем був укладений Договір застави майнових прав від 01.03.2011 р., відповідно до п. 1.2 якого, в забезпечення виконання Основного зобов'язання, позивач на умовах, передбачених договором, передав в заставу відповідачу:

- майнові права на отримання грошових коштів у розмірі 2 070 000,00 грн., що розміщені на депозитному рахунку Заставодавця № 265233301601 згідно Договору банківського вкладу № 3016/2/К від 28.02.2011 р., з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до нього;

- майнові права на отримання грошових коштів у розмірі 2 110 000,00 доларів США, що розміщені на депозитному рахунку Заставодавця № 265273301603 згідно Договору банківського вкладу № 3016/3/К від 28.02.2011 р., з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до нього.

Російська влада, спираючись на Федеральний конституційний закон "Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів - Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя" (схвалений Держдумою 20.03.2014 р. та Радою Федерації РФ 21.03.2014 р.), вважають Крим територією Російської Федерації, де діє законодавство Російської Федерації з 21.03.2014 р., якщо інше не передбачено зазначеним Законом РФ.

27.04.2014 р. набув чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", метою якого є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлення особливого правового режиму на цій території, визначення особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (стаття 2).

Відповідно до статті 1 вищеназваного Закону України тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Частиною першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено, що для цілей цього закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Частиною третьою ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що правовий режим тимчасово окупованої території може бути визначено, змінено чи скасовано виключно законами України.

Пунктом 4 постанови Правління Національного банку України від 06.05.2014 р. № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" заборонено банкам України встановлювати кореспондентські відносини з банками України та/або іноземними банками, іншими кредитними або фінансовими установами, що розташовані та/або здійснюють свою діяльність на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя; зобов'язано банки України з дня набрання чинності цією постановою припинити кореспондентські відносини з банками України та/або іноземними банками, іншими кредитними або фінансовими установами, що розташовані та/або здійснюють свою діяльність на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.

Крім того, з 05.11.2014 р. набрала чинності постанова Правління Національного банку України від 03.11.2014 р. № 699 "Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони "Крим"", згідно пункту 6 якої постановлено банкам України зупинити здійснення операцій за відкритими до набрання чинності Законом рахунками юридичних осіб, місцезнаходження яких на території ВЕЗ "Крим", та вжити заходів щодо закриття таких рахунків.

Згідно п. 8 вищенаведеної постанови Правління Національного банку України від 03.11.2014 р. № 699, на територію вільної економічної зони "Крим" (далі - ВЕЗ "Крим") поширюються норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з урахуванням того, що:

1) електронні платіжні засоби, емітовані на території ВЕЗ "Крим", у тому числі як мобільний платіжний інструмент, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання будь-якого грошового переказу;

2) електронні платіжні засоби, емітовані внутрішньодержавною платіжною системою або міжнародними платіжними системами, можуть використовуватися на території ВЕЗ "Крим".

Закон України від 12.08.2014 р. № 1636-VII "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" (чинний з 27.09.2014 р.) є спеціальним законом, що визначає особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України згідно із статтею 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", створює вільну економічну зону "Крим" (далі - ВЕЗ "Крим"), та врегульовує інші аспекти правових відносин між фізичними і юридичними особами, які знаходяться на тимчасово окупованій території або за її межами. ВЕЗ "Крим" запроваджується у межах двох адміністративно-територіальних одиниць України: Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (п. 1.1 ст. 1 наведеного Закону).

Як визначено у п.п. в) п. 12.11 ст. 12 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" під час дії тимчасової окупації торгово-промислові палати України засвідчують наявність обставин непереборної дії (форс-мажору) відповідно до умов договорів між суб'єктами господарської діяльності з місцезнаходженням (місцем проживання) на території ВЕЗ "Крим" та суб'єктами господарської діяльності з місцезнаходженням (місцем проживання) на іншій території України, якщо інший порядок засвідчення наявності таких обставин непереборної дії (форс-мажору) не встановлено міжнародними договорами України.

Відповідно до абз. 3, 4 ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-просмислові палати в Україні" (в редакції, чинній з 27.09.2014 р.) Торгово-промислова палата України засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників).

Разом з тим, відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-просмислові палати в Україні" (у редакції Закону України від 02.09.2014 р. № 1669-VII) Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України від 02.09.2014 р. № 1669- VII цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Тож, оскільки Закон України від 02.09.2014 р. № 1669- VII було опубліковано в газеті "Голос України" від 14.10.2014 № 197, то набрав він чинності з 15 жовтня 2014 року, в той час як позивач звернувся з позовом до суду 02.09.2014 р., що підтверджується реєстраційним штампом Господарського суду міста Києва за № 18575/14 від 02.09.2014 р. на позовній заяві № 2887/1/8 від 26.08.2014 р., т.т. на час звернення позивача з позовом до суду редакція Закону України від 02.09.2014 р. № 1669-VII не набрала чинності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Враховуючи вище встановлене, суд погоджується з доводами позивача, що виникнення таких непереборних обставин, як тимчасова окупація території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також пов'язані з цим фінансові та банківські обмеженнями діяльності суб'єктів господарювання, не потребують доказуванню в спірному випадку, оскільки є загальновідомими. Безпосередньо Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначає територію України, тимчасово окуповану внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а також визначає її статус, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. При цьому, як встановлено судом, чинна станом на час звернення позивача з даним позовом до суду редакція ст. 14 Закону України "Про торгово-просмислові палати в Україні" не потребувала в спірному випадку засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) торгово-промисловою палатою України за зверненнями суб'єктів господарської діяльності. Крім того, ані Кредитним договором, ані Договором застави не передбачено порядку дій сторін під час виникнення обставин непереборної сили.

За таких обставин суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача, який, зокрема, не вважає окупацію АРК Крим та м. Севастополь беззаперечними обставинами непереборної сили та вказує на необхідність довідки Торгово-промислової палати України як доказу настання обставин непереборної сили.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що обставини, пов'язані з тимчасовою окупацією території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також з фінансовими і банківськими обмеженнями діяльності суб'єктів господарювання, унеможливлюють виконання грошових зобов'язань третьої особи перед відповідачем, між якими укладено Договір кредитної лінії № 1005-5 від 31.05.2010 р. (Кредитний договір). А оскільки в забезпечення виконання зобов'язань третьої особи за наведеним договором, між позивачем (заставодавець) та відповідачем (заставодержатель) укладено Договір застави майнових прав від 01.03.2011 р. (Договір застави), то підставним є висновок про те, що фактична неможливість (в силу обставин непереборної сили) третьої особи виконувати свої зобов'язання перед відповідачем впливає на інтереси позивача щодо забезпечення виконання Кредитного договору.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом . Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом .

З огляду на виникнення вищезазначених обставин непереборної сили, третя особа, як позичальник кредитних коштів за Кредитним договором, звільняється від відповідальності в силу приписів ст. 617 ЦК України, тож, в свою чергу, позивач (заставодавець), як похідний боржник (майновий поручитель), звільняється від відповідальності, оскільки мають місце обставини непереборної сили.

При цьому доводи відповідача про невжиття боржником (третьою особою) всіх можливих заходів для належного виконання зобов'язання за Кредитним договором судом не приймаються до уваги як необґрунтовані, оскільки відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що в силу наявних обставин непереборної сили та з огляду на узгоджені сторонами умови Кредитного договору третя особа дійсно мала реальну можливість для вжиття заходів для належного виконання зобов'язання за Кредитним договором.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом .

Приписами частини 1 статті 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Отже, при настанні таких обставин сторони за взаємною згодою можуть змінити умови договору або розірвати його. Водночас частина друга наведеної статті ЦК України передбачає випадки, коли договір може бути змінений або розірваний на вимогу однієї із сторін.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Статтею 188 ГК України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Разом з тим, передбачене статтею 188 ГК України надсилання іншій стороні пропозиції про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує та може звернутися за захистом свого порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору. Наведена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 р. № 22/110 (див. абз. 8 п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 24.11.2011 р. № 01-06/1642/2011).

Отже, за відсутності в матеріалах справи доказів надсилання позивачем відповідачу пропозиції про розірвання спірного договору в порядку ст. 188 Господарського кодексу України, позивач не позбавлений права звернутись за захистом свого порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору.

А отже твердження відповідача про те, що позивач не звертався до нього з приводу розірвання чи зміни Договору застави, у зв'язку з чим порушив визначену статтею 188 Господарського кодексу України процедуру припинення господарських зобов'язань, суд відхиляє як необґрунтоване.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, розглянувши в судовому процесі всі обставин даної справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позивачем належними і допустимими доказами доведено суду одночасну наявність в спірному випадку всіх чотирьох умов, визначених п.п. 1-4 ч. 2 ст. 652 ЦК України, за наявності яких спірний договір може бути розірваний у зв'язку з істотною зміною обставин. Зокрема, жодна зі сторін не знала і не могла знати про намір Російської Федерації здійснити в 2014 році анексію АРК Крим та м. Севастополя; жодна зі сторін не могла усунути такі обставини після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, оскільки жодна зі сторін не може впливати на публічні відносини міжнародного права; виконання Договору застави вплине на майнові інтереси позивача, оскільки він забезпечував виконання зобов'язань за Кредитним договором в разі неплатоспроможності боржника (третьої особи), а не в разі фактичної та фінансової неможливості здійснювати погашення кредиту, так як в спірному випадку на кредитні відносини впливають обставини непереборної сили, а не фінансова неплатоспроможність боржника; жодним національним або міжнародним законодавством, а також звичаями ділового обороту не визначено, що фінансові ризики у зв'язку з анексією території, на якій зареєстровано місцезнаходження боржника, повинен нести майновий поручитель (позивач).

При цьому суд погоджується з доводами позивача, що з моменту підписання Договору застави та у зв'язку з істотною зміною обставин у його правах як майнового поручителя суттєво змінилися, зокрема, наступні обставини: при підписанні Договору застави майновий поручитель розраховував на нормальне функціонування банківської системи, що дозволить боржнику виконувати свої зобов'язання (перераховувати кошти), наразі, існують перепони щодо роботи фінансового сектору в АР Крим. При виконанні обов'язку замість боржника, майновий поручитель розраховував на існування механізмів повернення власних коштів, наразі, майновий поручитель втратив можливість повернення власних коштів від боржника, оскільки не може застосувати ані національне законодавство, ані норми міжнародного права (Конвенцією про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 року, що ратифікована Україною та РФ, визначено порядок подання звернення та виконання рішення іноземного суду; Мінською конвенцією держав - членів СНД, укладеною 22 січня 1993 року, встановлено єдиний порядок визнання і виконання рішень її учасницями; судовий наказ господарського суду України не приймається до виконання ДВС Криму; звернення до господарського суду РФ суперечить Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", оскільки АР Крим визнається територією України, що виключає застування міжнародних правових актів). Таким чином, подальше існування спірних правовідносин застави суперечить першочерговій меті під час укладення Договору застави.

За встановлених обставин, позовні вимоги про визнання відсутнім права Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на звернення стягнення на грошові кошти Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс", розміщені на підставі Договору банківського вкладу № 3016/2/К від 28.02.2011 р. та Договору банківського вкладу № 3016/3/К від 28.02.2011 р., а також про розірвання Договору застави майнових прав від 01.03.2011 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" та Приватним акціонерним товариством "Європейський страховий альянс", визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Згідно ч. 3 ст. 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Крім того, позивач просив суд скасувати заборони відчуження у реєстрі обтяжень майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 44183464 від 12.05.2014 р. (а.с. 73 т. 1) вбачається, що до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено реєстраційний запис № 14347225 (зі змінами згідно витягу № 44184374 від 12.05.2014 р. (а.с. 72 т. 1)) про заборону відчуження відповідних об'єктів обтяження на підставі Договору застави майнових прав № б/н від 01.03.2011 р., т.т. обтяження було зареєстровано відповідачем.

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач зобов'язаний зареєструвати зміни у відомостях про зареєстроване обтяження протягом п'яти днів із моменту набрання чинності правочином , на підставі якого відбулися зазначені зміни. Боржник або інші особи, права яких були порушені внаслідок невиконання цього обов'язку, мають право вимагати від обтяжувача відшкодування завданих збитків.

Натомість, наведеним Закону України не визначено обов'язку обтяжувача внести зміни до Державного реєстру у зв'язку з рішенням суду .

Отже враховуючи, що судом задоволені позовні вимоги про розірвання Договору застави майнових прав від 01.03.2011 р., який являвся підставою відповідного обтяження, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про скасування заборони відчуження у реєстрі обтяжень майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Інші доводи та заперечення сторін суд не приймає до уваги як такі, що не стосуються предмету даного спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За умови повного задоволення позовних вимог позивача, витрати по сплаті судового збору в розмірі 4872,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1, 4-6, 22, 32, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати відсутнім права Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 56; ідентифікаційний код 19357762) на звернення стягнення на грошові кошти Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 33-37), розміщені на підставі Договору банківського вкладу № 3016/2/К від 28.02.2011 р. та Договору банківського вкладу № 3016/3/К від 28.02.2011 р., які укладені між Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 56; ідентифікаційний код 19357762) та Приватним акціонерним товариством "Європейський страховий альянс"(04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 33-37; ідентифікаційний код 19411125).

3. Розірвати Договір застави майнових прав від 01.03.2011 р., укладений між Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 56; ідентифікаційний код 19357762) та Приватним акціонерним товариством "Європейський страховий альянс" (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 33-37; ідентифікаційний код 19411125), скасувати заборони відчуження майнових прав Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс"(04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 33-37; ідентифікаційний код 19411125) у реєстрі обтяжень майна.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 56; ідентифікаційний код 19357762), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 33-37; ідентифікаційний код 19411125) 4872,00 грн. (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві гривні 00 коп.) судового збору.

5. Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.01.2015 р.

Судді Гумега О.В. (головуючий)

Ващенко Т.М.

Полякова К.В.