Рішення

від 29.01.2015 по справі 920/1929/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.01.2015 Справа № 920/1929/14 Господарський суд Сумської області, у складі судді Зайцевої І.В. при секретарі судового засідання Мітіній Н.М., розглянувши матеріали справи № 920/1929/14:

за позовом: Дочірнього підприємства «Техкомплект - Київ», м. Київ;

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», м. Суми

про стягнення 443611 грн. 46 коп.;

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1. (довіреність № 03/11-2Д від03.11.2014 року);

Від відповідача: не з'явився ;

Суть спору : позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 350718 грн. 93 коп. заборгованості за поставлений товар за договором № 2/11 від 07.10.2010 року та договором № 12 від 25.03.2013 року, 6508 грн. 55 коп. пені, 16446 грн. 50 коп. 3% річних, 69937 грн. 48 коп. інфляційних збитків, а також суму судових витрат відповідно до прийнятого рішення.

08.12.2014 року представник позивача подав до суду клопотання, в якому просить суд при прийнятті рішення віднести до судових витрат та стягнути з відповідача витрати понесенні позивачем на оплату послуг адвокатів. Крім того, в даному клопотанні просить долучити до матеріалів справи додаткові документи в обґрунтування своєї позиції по справі.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 08.12.2014 року зобов'язано позивача та відповідача скласти та подати до суду акт звірки заборгованості по кожному договору окремо.

31.12.2014 року представник відповідача подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 05.01.2015 року, в якому зазначає, що на виконання вимог ухвали господарського суду Сумської області від 08.12.2014 року направив позивачу акт звірки взаємних розрахунків за договором № 2/11 від 07..10.2010 року та № 12 від 25.03.2013 року та додав до клопотання докази направлення, а саме: супровідний лист № б/н від 31.12.2014 року та фіскальний чек № 5654 від 31.12.2014 року.

05.01.2015 року представник позивача на виконання вимог ухвали господарського суду Сумської області від 08.12.2014 року подав до суду супровідний лист з актом звірки розрахунків від 19.12.2014 року, в якому зазначає , що позивачем було підготовлено та 19.12.2014 року направлено відповідачу з пропозицією підписати його та надіслати до 26.12.2014 року. Зазначений акт відповідач отримав 24.12.2014 року, що підтверджується інформацією з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», проте позивач не отримав підписаний акт звірки розрахунків від відповідача.

12.01.2015 року представник позивача подав до суду додаткові письмові пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі.

14.01.2015 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що проти позову заперечує, і зокрема зазначає, що відповідно до п. 2.3. договорів № 2/11 від 07.10.2010р. та № 12 від 25.03.2013р. датою поставки вважається дата, визначена у товаро-транспортній накладній. Позивачем не надано жодної товаро-транспртної накладної за вказаними договорами, що підтверджує дату поставки товару. Також відповідач посилається на те, що відповідно до умов договору № 2/11 від 07.10.2010р. оплата товару здійснюється наступним чином: 20% вартості партії товару - передплата; 60% вартості товару - протягом 30 днів з дати поставки товару; 20% вартості товару - протягом 10 банківських днів з дня підтвердження податковими органами заявленого покупцем до відшкодування податку на додану вартість.Відповідно до умов договору № 12 від 25.03.2013р. оплата товару здійснюється наступним чином:20% вартості партії товару - передплата; 80% вартості товару - протягом 30 днів з дати поставки товару.Таким чином, відлік строку для оплати поставленої продукції вираховується починаючи з дати зазначеної у товаро-транспортної накладної та дати підтвердження податковими органами права на відшкодування ПДВ.

Відповідач також зазначає , що надані позивачем роздруковані електронні листи не містять обов'язкових реквізитів електронного документа, отже вони не мають юридичної сили. Крім того, позивачем нарахована пеня без урахування меж позовної давності в один рік, встановленої ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, а отже, як зазначає представник відповідача, він заявляє про сплив позовної давності відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні 14.01.2015 року представником відповідача подано клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 14.01.2015 року продовжено строк розгляду справи до 01.02.2015 року.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі, в обгрунтування своєї позиції по справі по з огляду на відзив відповідача подав додаткові письмові пояснення. Крім того, усно зазначив, що ними на сьогоднішній день так і не отримано підписаного акту звірки розрахунків, направлено відповідачу для підпису.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані докази, суд встановив:

Між дочірнім підприємством «Техкомплект-Київ» та публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання ім. М.В. Фрунзе» було укладено договори 2/11 від 07.10.2010 року та договір № 12 від 25.03.2013 року, згідно умов яких, позивач зобов'язався поставляти продукцію відповідачу за ціною, найменуванням та у кількості, що узгоджувались у специфікаціях до договорів, а відповідач зобов'язувався приймати і оплачувати поставлений товар на умовах договорів.

Позивач на виконання умов договору № 2/11 від 07.10.2010 року та договору № 12 від 25.03.2013 року поставив відповідачу товар на суму3607598 грн. 15 коп., що підтверджується видатковими накладними: від 02.06.2011р. № РН-0000260, від 02.06.2011р. № РН-0000261, від 01.08.2011р. № РН-0000414, від 25.10.2011р. № РН-0000607, від 09.11.2011р. № РН-0000643, від 29.12.2011р. № РН-0000750, від 29.12.2011р. № РН-0000751, від 29.12.2011р. № РН-0000752, від 12.01.2012р. № РН-0000011, від 12.01.2012р. № РН-0000012, від 12.01.2012р. № РН-0000013, від 12.01.2012 № РН-0000014, від 12.01.2012 № РН-0000015, від 12.01.2012р. № РН-0000016, від 12.01.2012р. № РН-0000017, від 12.01.2012р. №РН-0000018, від 16.01.2012р. № РН-0000025, від 26.01.2012р. № РН-0000044, від 26.01.2012р. № РН-0000045, від 26.01.2012р. № РН-0000046, від 26.01.2012р. № РН-0000047, від 10.02.2012 №. РН-0000076, від 10.02.2012р. № РН-0000077, від 10.02.2012р. № РН-0000078, від 28.02.2012р. №РН-0000097, від 14.03.2012р. №РН-0000130, від 14.03.2012р. № РН-0000131, від 14.03.2012 року № РН-0000132, від 14.03.2012 року № РН-0000133, від 21.03.2012р. № РН-0000142, від 21.03.2012р. № РН-0000143, від 21.03.2012р. № РН-0000144, від 21.03.2012р. № РН-0000145, від 21.03.2012 р.№ РН-0000146, від 21.03.2012р. № РН-0000147, від 21.03.2012р. № РН-0000148 від 22.03.2012р. № РН-0000150, від 19.04.2012р. № РН-0000209, від 27.04.2012р. № РН-0000235, від 16.05.2012р. № РН-0000255 від 16.05.2012р. № РН-0000256, від 07.06.2012р. № РН-0000293, від 03.07.2012р. № РН-0000334, від 03.07.2012р. № РН-0000335, від 03.07.2012р. № РН-0000338, від 03.07.2012р. № РН-0000339, від 03.07.2012р. № РН-0000342, від 26.07.2012р. № РН-0000405, від 08.08.2012р. № РН-0000431, від 27.08.2012р. № РН-0000466, від 27.08.2012р. № РН-0000467, від 13.09.2012р. № РН-0000506, від 13.09.2012р. № РН-0000507, від 04.10.2012р. № РН-0000555, від 04.10.2012р. № РН-0000556, від 04.10.2012р. № РН-0000557, від 04.10.2012р. № РН-0000558, від 17.10.2012р. № РН-0000578, від 30.10.2012р. № РН-0000607, від 20.11.2012р. № РН-0000660, від20.11.2012р. № РН-0000661, від 27.11.2012р. № РН-0000675, від 10.12.2012р. № РН-0000704, від 21.12.2012р. № РН-0000737, від 17.01.2013р. № РН-0000018, від 12.02.2013р. № РН-0000043, від 22.02.2013р. № РН-0000061, від 22.02.2013р. №РН-0000062, від 22.02.2013р. № РН-0000063, від 18.06.2013р. № РН-0000206, від 18.06.2013р. № РН-0000207, від 16.07.2013р. № РН-0000252, від 16.07.2013р. № РН-0000253, від 16.07.2013р. № РН-0000254, від 16.07.2013р. № РН-0000255, від 07.08.2013р. № РН-0000304, від 20.11.2013р. № РН-0000468.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не оспорює факт поставки товарів позивачем та отримання їх відповідачем за договором 3 2/11 від 07.10.2010 року та договорм № 12/ від 25.03.2013 року, але просить повністю відмовити в решті позовних вимог, посилаючись на те, зокрема, що датою поставки відповідно до пункту 2.3 договору №2/11 від 07.10.2010 р. та пункту 2.4. договору № 12 від 25.03.2013р. датою постачання вважається дата передачі товару (партії товару) перевізнику, вказана в товарно-транспортній накладній. Проте, позивачем не надано жодної товаро-транспортної накладної за вказаними договорами, що підтверджують дату поставки товару.

З даним твердженням відповідача не можна погодитись, виходячи з наступного.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому частина 1 ст. 664 Цивільного кодексу України визначає, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

В пункті 2.6. договору №2/1 1 від 07.10.2010 р. та договору № 12 від 25.03.2013р. визначено, що право власності на товар (партію товару) і ризики переходять від постачальника до покупця з моменту передачі товару (партії товару) покупцю. Таким чином, умовами договорів узгоджено, що обов'язок постачальника передати товар покупцю є виконаним у момент передачі цього товару.

Представник позивача пояснив, що у зв'язку з тим, що за договором №2/11 від 07.10.2010 р. та договором № 12 від 25.03.2013р. товар поставлявся шляхом передачі його представнику відповідача на складі позивача та доставлявся власним транспортом відповідача, товарно-транспортні-накладні на товар не виписувались та примірники їх не видавались позивачу. Поставка та передача товару від позивача до відповідача оформлювалась видатковими накладними, які підтверджують, що обов'язок позивача передати відповідачу товар є виконаним в момент передачі цього товару повноважному представнику за довіреністю згідно дати, зазначеної у видаткових накладних. Дати передачі товару від позивача до відповідача також зафіксовані в акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2012р по 01.10.2014р., підписаному представником відповідача.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до наказу Міністерства транспорту України № 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" від 14.10.1997 товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Отже, товарно-транспортна накладна є обов'язковим документом для учасників транспортного процесу у процесі доставки вантажу, тому її відсутність при виконання обов'язку щодо поставки (передачі) товару не звільніє покупця від обов'язку оплатити отриманий товар. Відсутність товарно-транспортної накладної не робить неможливим виконання обов'язку по оплаті за отриманий товар.

Пунктом 3.2. договору № 12 від 25.03.2013р. визначені умови оплати товару, згідно яких: 20 % - загальної вартості специфікації (додатку) до договору, сплачується протягом 10 днів з дати підписання специфікації; 80 % - загальної вартості специфікації (додатку) до договору, сплачується протягом 30 календарних днів після отримання товару.

Відносно умов оплати за Договором №2/11 від 07.10.2010 р., то такі умови визначені в пункті 3.2. зазначеного договору, згідно яких: за 20 % вартості товару здійснюється передоплата; оплата 60 % вартості товару протягом 30 днів з дати поставки товару; оплата 20 % вартості товару протягом 10 банківських днів з моменту підтвердження податковими органами заявленого покупцем до відшкодування податку на додану вартість, сплаченого покупцем в ціні товару, придбаного у покупця.

Належних доказів отримання товару в іншій строк (в іншу дату), ніж той, що зазначено у видаткових накладних, відповідач не надав. Отже, відлік строку на оплату 60 % вартості товару повинен відраховуватися з моменту отримання товару відповідачем, згідно видаткових накладних.

Відповідно до п. 3.2 договору № 2/11 від 07.10.2010 року настання обов'язку по розрахунку за поставлений товар у контексті прив'язки оплати 20 % вартості товару до моменту підтвердження податковими органами заявленого покупцем до відшкодування податку на додану вартість, сплаченого покупцем в ціні товару, придбаного у покупця.

Проте, враховуючи, що в законодавстві не визначений порядок підтвердження податковими органами заявленого покупцем до відшкодування податку на додану вартість, в розрізі конкретного продавця і такий порядок також не був узгоджений сторонами, тому при визначенні моменту настання обов'язку в даній частині оплати товару (20 % вартості товару) необхідно керуватися загальними нормами права.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, оскільки не існує порядку підтвердження податковими органами заявленого покупцем до відшкодування податку на додану вартість, в розрізі конкретного продавця, обов'язок по оплаті 20 % вартості товару настав у відповідача з моменту прийняття товару від позивача.

Згідно з пунктом 3.2 договору № 2/11 та пункту 3.2 договору № 12 відповідач повинен був розрахуватись за проданий товар протягом 30 календарних днів з дати поставки товару.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідач, порушуючи умови вищезазначених договорів, частково оплатив поставлений товар, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 350718 грн. 93 коп.

Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених зазначеним кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт отримання відповідачем товару за договором №2/11 від 07.10.2010 року та договором № 12 від 25.03.2013 року повністю підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем.

Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи наведені обставини, а також те, що фактично на момент розгляду справи зобов'язання з оплати отриманого товару відповідачем повністю не виконано, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар в розмірі 352718 грн. 93 коп. визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором №2/11 від 07.10.2010 року та договором № 12 від 25.03.2013 року позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 16446 грн. 50 коп. та інфляційні втрати в розмірі 69937 грн. 48 коп.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 16446 грн. 50 коп. та інфляційні втрати в розмірі 69937 грн. 48 коп., є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 наведеного вище Кодексу.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним з наслідків порушення зобов'язання, передбачених статтею 611 цього ж Кодексу є сплата неустойки. За змістом статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Згідно пункту 6.3 договору № 2/11 та пункту 6.3 договору № 12 у випадку прострочення оплати поставленного товару покупець повинен сплати постачальнику пеню в розмірі 0,1% вартості не оплаченного в строк товару за кожен день прострочення, але не більше 5% вартості товару неоплаченного в строк.

Відповідно до наданого позивачем обґрунтованого розрахунку, сума пені нарахована згідно чинного законодавства, за прострочення оплати товару, поставленного тільки по трьом видатковим накладним: № РН-0000206 від 18.06.2013 року, № РН-0000253 від 16.07.2013 року та № РН-0000254 від 16.07.2013 року, за період з 10.11.2013 року по 16.02.2014 року і складає 6508 грн. 55 коп.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, згідно приписів статті 599 Цивільного кодексу України.

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного і є похідними від нього.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Аналогічні приписи містяться у статті 230 Господарського кодексу України, якою визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина шоста статті 232 названого Кодексу встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 цього ж Кодексу, встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною другою статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

З поданого розрахунку не вбачається порушення позивачем строку позовної давності, отже, вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 6508 грн. 55 коп. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

При зазначених обставинах, вимоги позивача визнаються судом правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 350718 грн. 93 коп. заборгованості за поставлений товар за договором № 2/11 від 07.10.2010 року та договором № 12 від 25.03.2013 року, 6508 грн. 55 коп. пені, 16446 грн. 50 коп. 3% річних, 69937 грн. 48 коп. інфляційних збитків.

Крім того, позивач у позовній заяві просить суд задовольнити вимоги щодо відшкодування витрат на послуги адвокатів в сумі 3800 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката , визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Так, статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, порядок обчислення та сплати якого (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Слід зазначити, що відшкодування за рахунок відповідача фактичних витрат на правову допомогу особі, права якої були порушені, а згодом відновлені судовим рішенням, відповідає принципу справедливості.

На підтвердження надання адвокатом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 правової допомоги позивачу на загальну суму 3800 грн. 00 коп. останніми суду надано докази, а саме: договір про надання правової допомоги № 23/1014-1Д від 23.10.2014 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 18.08.2005 року та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_2. № НОМЕР_2 від 18.08.2005 року, копії рахунків: НОМЕР_3 від 17.11.2014 року, НОМЕР_4 від 01.12.2014 року, № НОМЕР_5 від 29.12.2014 року, копіями банківських виписок: від 17.11.2014 року, від 01.12.2014 року, від 03.01.2015 року.

Таким чином, у відповідності до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 8872 грн. 23 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 3800 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 44, 49, 60, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівельне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» (40004, м. Суми, вул. Горького, 58 код 05747991) на користь Дочірнього підприємства «Техкомплект-Київ» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18а і.к. 31306647) 350718 грн. 93 коп. основного боргу за поставлений товар за договорами № 2/11 від 07.10.2010 року та № 12 від 25.03.2013 року, 6508 грн. 55 коп. пені, 69937грн. 48 коп. інфляційних втрат , 16446 грн. 50 коп. - 3 % річних, а також 8872 грн.23 коп. судового збору, 3800 грн. витрат на адвокатські послуги.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30.01.2015 року.

Суддя І.В. Зайцева