Рішення

від 29.01.2015 по справі 911/5455/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2015 р. Справа № 911/5455/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі відділу освіти Славутицької міської ради Київської області, Київська обл., м. Славутич до 1) Центру професійного розвитку Славутицької міської ради Київської області, Київська обл., м. Славутич 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Аді», Київська обл., м. Славутич про визнання договору недійсним та зобов'язання повернення комунального майна, за участю представників:

позивача:Линкевич О.Б., довіреність №10 від 14.01.2015 року відповідача 1:Величковська Н.В., довіреність №б/н від б/д; відповідача 2:не з'явилися; прокуратури:Нестеренко Є.І., службове посвідчення №028904;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2014 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі відділу освіти Славутицької міської ради Київської області (позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до Центру професійного розвитку Славутицької міської ради Київської області (відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Аді» (відповідач 2) про визнання недійсним договору №138 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 31.10.2013 року укладеного між Центром професійного розвитку Славутицької міської ради Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Аді» посилаючись, зокрема, на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладаючи спірний договір №138 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 31.10.2013 року, відповідач 1 розпорядився нерухомим майном без належних на те повноважень.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.12.2014 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 15.01.2015 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.01.2014 року розгляд справи було відкладено на 29.01.2015 року.

Через канцелярію суду 16.01.2015 року відповідач 1 надав заперечення на позовну заяву, в яких проти позову заперечував, та просив суд відмовити в задоволені позову.

Представник відповідача 2 в судове засідання 29.01.2015 року не з'явився, відзив на позов не надав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2010 року №01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача 2 не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача 2, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача, та відповідача 1, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.10.2013 року між Центром професійного розвитку (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Аді» (орендар) було укладено договір №138 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності (далі - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно, а саме: нежитлові приміщення, інженерні мережі та комунікації, що є невід'ємною частиною (надалі об'єкт) і знаходиться на балансі орендодавця.

Відповідно до п. 1.2. договору, адреса (місце розміщення об'єкту оренди): Київська обл., м. Славутич, вул. 77 Гвардійської Дивізії, 3.

Орендована площа складає всього: 176,4 кв. м. в тому числі 158,4 кв. м., міст загального користування 18 кв. м.

Згідно п. 1.6. договору, об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади м. Славутич і знаходиться на балансі відділу освіти виконавчого комітету Славутицької міської ради.

Відповідно до п. 2.5. договору, орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний у цьому договорі, але не раніше дати підписання цього договору та акту приймання-передавання майна.

Цей договір вступає в силу з 01.11.2013 року і діє до 30.09.2016 року.

За актом прийому-передачі приміщення від 31.10.2013 року, орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення площею 158,4 кв. м. в будівлі Центру професійного розвитку, балансоутримувачем якого є Славутицький відділ освіти.

Однак, заступник прокурора Київської області просить визнати вказаний договір недійсним, та посилається на те, що договір №138 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 31.10.2013 року укладено Центром професійного розвитку в особі директора Зайця Олександра Федоровича з перевищенням повноважень, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування».

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засідання обласної, районної ради за дорученням відповідних рад вирішуються питання про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 57 ГК України установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Судом встановлено, що рішенням Славутицької міської ради Київської області №354-11-VI від 09.09.2011 року затверджено статут Центру професійного розвитку Славутицької міської ради Київської області (далі - статут).

Відповідно до статуту, Центр професійного розвитку Славутицької міської ради Київської області створений шляхом реорганізації Міжшкільного навчально-виробничого комбінату відділу освіти м. Славутича і знаходиться у комунальній формі власності.

Відповідно до п. 1.3. статуту, засновником Центру професійного розвитку Славутицької міської ради Київської області є Славутицька міська рада Київської області. Центр професійного розвитку Славутицької міської ради Київської області підпорядкований відділу освіти Славутицької міської ради.

Тому доводи заступника прокурора Київської області, що передумовою укладання договору №138 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 31.10.2013 року мало бути прийняття рішення відповідної обласної чи районної ради, є безпідставними.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно до п. 8 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Судом встановлено, що рішенням Славутицької міської ради Київської області №751-48-IV від 06.10.2005 року «Про надання дозволу на передачу в оренду об'єктів майна комунальної власності» уповноважено міський відділ освіти укладати договори оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України № 16/191 від 12.04.2010 р.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В розумінні зазначених правових норм заступником прокурора Київської області не доведено суду обґрунтованість позовних вимог та не надано належних доказів, що підтверджують недостатній обсяг цивільної дієздатності особи, що уклала спірний договір, а зазначені у позові обґрунтування позовних вимог не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

За таких обставин, враховуючи, що заступником прокурора Київської області за заявленими вимогами та їх правовими підставами не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, суд прийшов до висновку, що вимоги заступником прокурора Київської області про визнання недійсним договору №138 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 31.10.2013 року є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи викладене, вимога заступника прокурора, щодо зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Аді» звільнити та повернути частину нежитлового приміщення, інженерних мереж та комунікацій вартістю 217 447,00 грн. розташованого за адресою: вул. 77 Гвардійської Дивізії, 3, м. Славутич, Київська обл., згідно договору №138 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 31.10.2013 року укладеного між Центром професійного розвитку та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Аді» є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Частиною першою ст. 4 Закону України «Про судовий збір» N 3674-VI від 08.07.2011р. (який набрав чинності 01.11.2011р.) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» станом на 1 січня 2014 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218,00 грн.

Згідно п. п. 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Заступником прокурора Київської області заявлено 2 позовні вимоги немайнового характеру (про визнання недійсним договору оренди та похідну вимогу про повернення комунального майна за подання яких підлягає сплаті 2 436,00 грн. судового збору (1 218,00 грн. - 1 мінімальна заробітна плата на 01.01.2015 р.* 2 вимоги немайнового характеру).

Відповідно до п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VII Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при відмові в задоволенні позову, господарські витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Стягнути з відділу освіти Славутицької міської ради Київської області (07100, Київська обл., м. Славутич, Бакинський квартал, 15, код 23568683) в дохід Державного бюджету України 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. 00 коп. судового збору.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 03.02.2015р.

Суддя Т.Д. Лилак