Постанова

від 19.08.2015 по справі 911/5455/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2015 року Справа № 911/5455/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач), суддівКравчука Г.А., Прокопанич Г.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузаступника прокурора Київської області на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 у справі№911/5455/14 Господарського суду Київської області за позовомзаступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Відділу освіти Славутицької міської ради Київської області до 1. Центру професійного розвитку Славутицької міської ради Київської області 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Аді" про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути комунальне майно за участю

- позивача:Савенко А.В. (довіреність від 17.08.2015) - відповідача-2: 1) Панкратов В.С. (довіреність від 18.02.2015) 2) Василенко О.Л. (в.о. директора) - прокуратури:Рудак О.В. (посвідчення № 000365 від 20.07.2012),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Відділу освіти Славутицької міської ради Київської області (далі - позивач), заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) просив визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, №138 від 31.10.2013, укладений між Центром професійного розвитку Славутицької міської ради Київської області (далі - відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Аді" (далі - відповідач-2), а також зобов'язати останнього звільнити та повернути частину нежитлового приміщення, інженерних споруд та комунікацій вартістю 217 441,00 грн., розташованих за адресою: вул. 77 Гвардійської Дивізії, 3, м. Славутич, Київська область. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 не мав права передавати в оренду об'єкт освіти - нерухоме майно не для здійснення навчально-виховної діяльності та без рішення органу місцевого самоврядування.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.01.2015 (суддя Лилак Т.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Куксов В.В., судді Авдеєв П.В., Яковлєв М.Л.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Київської області просить скасувати вказані вище судові рішення та прийняти нове, про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2, вказуючи на законність прийнятих рішень, просить залишити їх без змін.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Славутицької міської ради Київської області №751-48-IV від 06.10.2005 "Про надання дозволу на передачу в оренду об'єктів майна комунальної власності" позивача уповноважено укладати договори оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності.

Рішенням Славутицької міської ради Київської області №354-11-VI від 09.09.2011 затверджено статут відповідача-1, відповідно до якого він створений шляхом реорганізації Міжшкільного навчально-виробничого комбінату відділу освіти м. Славутича і знаходиться у комунальній власності.

Відповідно до п.1.3. статуту, засновником відповідача-1 є Славутицька міська рада Київської області. Відповідач-1 підпорядкований позивачу. Встановлено, що Статут передбачає право відповідача-1 здавати в оренду рухоме та нерухоме майно, що не використовується під час організації та ведення навчально-виховного процесу за умови, що це не призведе до погіршення якості навчального процесу та безпечних умов навчання згідно з чинним законодавством.

Відповідно до Положення про порядок передачі в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Славутича, затвердженого рішенням Славутицької міської ради №550-41-ІV від 15.12.2004 зі змінами та доповненнями від 24.06.2011, та від 24.05.2013, оренда комунального майна здійснюється на конкурсних засадах, договір без погодження Відділом комунальної власності вважається недійсним.

Відповідно до п.п.2.1 цього Положення орендодавці зобов'язані щомісячно надавати відділу комунальної власності реєстри об'єктів комунального майна, які можуть бути передані в оренду. Інформація щодо об'єктів оприлюднюється у місцевій газеті, ТРК "Славутич", сайті міської ради.

Позивач надав відомості щодо об'єктів нерухомого майна, яке може бути передане в оренду, в тому числі майно за оспорюваним договором, і у місцевій газеті №40 (777) від 03.10.2013 був розміщений перелік цих об'єктів, що можуть бути надані в оренду.

У зв'язку з отриманням лише однієї заяви 31.10.2013 між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) було укладено спірний договір №138 оренди нерухомого майна, що знаходиться Київська обл., м. Славутич, вул. 77 Гвардійської Дивізії, 3, належить до комунальної власності територіальної громади м. Славутич і знаходиться на балансі позивача, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно, а саме: нежитлові приміщення, інженерні мережі та комунікації, площею 176,4 кв.м в тому числі 158,4 кв.м, міст загального користування 18 кв.м, що є невід'ємною частиною (надалі об'єкт) і знаходиться на балансі орендодавця, строком до 30.09.2016.

Цей договір оренди був погоджений Відділом комунальної власності, послуг та приватизації Славутицької міської ради, підписаний та скріплений печатками - Заступником міського голови та заступником позивача.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив з того, що відповідач-1 був уповноважений укладати спірний договір оренди. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції і погоджуючись з ним, своє рішення мотивував також тим, що законодавством про освіту передбачена можливість передачі в оренду об'єктів освіти.

Однак із такими висновками судів погодитись не можна виходячи із наступного.

Відповідно до ч.4 ст.61 Закону України "Про освіту" в редакції, чинній на момент укладення спірного договору, додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

В п.8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796, в категорії "Інші послуги" вказано надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Проте передача в оренду об'єктів освіти можлива у разі відсутності законодавчо визначених заборон.

Так, прокурор у своєму позові посилався на порушення при укладенні спірного договору положень ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту".

Згідно цієї норми об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Апеляційний суд приймаючи постанову виходив із того, що відповідно до пояснень відповідача-1 спірне приміщення використовувалось як цех ручної деревообробки у тому числі для навчання учнів професії "Столяр будівельний"; під час навчання, відповідачем-2, під наглядом професійних майстрів відповідача-1, надавались практичні та навчальні послуги з цієї галузі. Проте в зв'язку з тим, що за даним профілем кількість учнів суттєво зменшилась, відповідач-1 не отримав відповідної ліцензії, тому приміщення, що мають окремий вхід, у навчально-виховному процесі не використовувались. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача пояснив, що численність осіб, що навчаються у місті значно знизилась, а в зв'язку з підвищенням комунальних послуг, позивач надає перелік об'єктів, що може бути переданий в користування на умовах оренди для нормального функціонування установ та недопущення їх руйнування.

Перевіряючи згідно вимог частини другої статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Відповідно до приписів статті 25 Закону України "Про професійно-технічну освіту" професійно-теоретична підготовка здійснюється в спеціалізованих навчальних кабінетах, аудиторіях, лабораторіях і провадиться, зокрема, у такій формі як різні типи уроків, лекція, теоретичний семінар, практичний семінар, лабораторно-практичне заняття тощо. Професійно-практична підготовка проводиться у навчальних майстернях, а також на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг у таких формах: урок виробничого навчання в навчальному закладі; урок виробничого навчання на виробництві чи в сфері послуг; виробнича практика на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг; переддипломна (передвипускна) практика на виробництві чи в сфері послуг; інші форми професійної практичної підготовки.

Професійно-практична підготовка учнів, слухачів здійснюється у тісному поєднанні з виготовленням корисної продукції, наданням послуг, що оплачуються згідно з законодавством (ч.5).

Таким чином наведені норми права передбачають, що під час навчального процесу має здійснюватись професійно-теоретична підготовка у формі, зокрема, лекцій, теоретичних семінарів, а також професійно-практична підготовка, яка проводиться як у навчальних майстернях, так і на робочих місцях на виробництві.

Із встановлених судами обставин справи не вбачається, що у відповідача-1 існували інші приміщення-майстерні, необхідні для навчання учнів професій "Столяр будівельний", а посилання відповідача-1 на зменшення кількості учнів та неотримання відповідної ліцензії, що призвело до відсутності необхідності у спірних приміщеннях, не підкріплені доказами, та спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи щодо того, що під час навчання відповідачем-2, під наглядом професійних майстрів відповідача-1, надавались практичні та навчальні послуги учням.

За приписами статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, спірні приміщення були призначені для забезпечення навчального процесу і мають використовуватись як навчальні майстерні для здійснення професійно-практичної підготовки, натомість вони використовувались для господарської діяльності із використанням їх для професійно-практичної підготовки на виробництві, а відтак з передачею їх в оренду під виробництво змінилось використання їх за призначенням, оскільки навчальний процес не забезпечував здійснення професійно-практичної підготовки у навчальних майстернях, як того вимагають наведені приписи статті 25 Закону України "Про професійно-технічну освіту". І навіть за наявності зазначених судом апеляційної інстанції обставин що до того, що передані в оренду приміщення використовувались як цех ручної деревообробки,у тому числі для навчання учнів професії "Столяр будівельний", ці обставини не дають правових підстав вважати, що дані приміщення залишились із функціональним використанням як навчальні майстерні, оскільки, як зазначено, вони використовуються для господарської діяльності, що виключає за встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи використання їх як навчальні майстерні.

Таким чином, судом апеляційної інстанції дано невірну юридичну оцінку обставинам справи і неправильно застосовано ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту", тому прийнята ним постанова підлягає скасуванню.

Судом першої інстанції ці обставини залишились взагалі не врахованими, а доводи прокурора, викладені у позові, у цій часині не досліджувались, та залишились не спростованими.

Оскільки спірний договір суперечить вимогам ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту", він на підставі ч.1 ст.215 та ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, підлягає визнанню недійсним, у зв'язку з тим, що в момент вчинення правочину сторонами не було додержано вимог щодо відповідності змісту правочину актам законодавства.

Крім того, прокурор у касаційній скарзі посилається на порушення при укладенні спірного договору приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Однак такі доводи не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції виходячи із наступного.

Так, відповідно до ч.2 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у відповідній редакції, не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників, та гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми, причалів морських портів), а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, які випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 29 червня 2004 року.

Частиною другою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" об'єкти освіти віднесено до об'єктів загальнодержавного значення, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, та які не підлягають приватизації.

Проте судами встановлено, що передані приміщення відповідно до спірного договору оренди належать до комунальної форми власності, що виключає застосування ч.2 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" до правовідносин, що склались між сторонами.

Прокурор також просив у позові зобов'язати відповідача-2 повернути орендоване майно.

Відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Беручи до уваги вищенаведене, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, вимога прокурора зобов'язати відповідача-2 повернути орендоване майно також підлягають задоволенню.

Оскільки судами порушено норми матеріального права, та не вбачається, що суди припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав для направлення справи на новий розгляд, а вважає за можливе скасувавши судові рішення, прийняти нове.

У зв'язку з тим, що позов подано прокурором, чий позов з двома позовними вимогами задоволено, з відповідачів в рівній частині підлягають стягненню судові витрати у формі судового збору за розгляд справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.2, 111 10 ч.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 та рішення Господарського суду Київської області від 29.01.2015 у справі №911/5455/14 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Відділу освіти Славутицької міської ради Київської області задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, №138 від 31.10.2013, укладений між Центром професійного розвитку Славутицької міської ради Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Аді".

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Аді" звільнити та повернути Центру професійного розвитку Славутицької міської ради Київської області передані в оренду за договором оренди нерухомого майна №138 від 31.10.2013 нежитлові приміщення, інженерні мережі та комунікації, розташовані за адресою: вул. 77 Гвардійської Дивізії, 3, м. Славутич, Київська область.

Стягнути з Центру професійного розвитку Славутицької міської ради Київської області на користь спеціального фонду Державного бюджету України (рахунок №31211254700007, банк - ГУ ДКСУ у м. Києві, одержувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код банку - 820019, код за ЄДРПОУ - 38004897) 3288 (три тисячі двісті вісімдесят вісім) грн. 60 коп. судових витрат за розгляд справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Аді" на користь спеціального фонду Державного бюджету України (рахунок №31211254700007, банк - ГУ ДКСУ у м. Києві, одержувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код банку - 820019, код за ЄДРПОУ - 38004897) 3288 (три тисячі двісті вісімдесят вісім) грн. 60 коп. судових витрат за розгляд справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Доручити Господарському суду Київської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.А. Кравчук

Г.К. Прокопанич