Рішення

від 30.01.2015 по справі 904/7242/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.02.15р. Справа № 904/7242/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (м. Синельникове, Дніпропетровської області)

до відповідача-1: Підприємства споживчої кооперації "Укооппромторг у м. Броварах" (м.Бровари, Київської області)

відповідача-2: Приватного акціонерного товариства "Винагрокомплекс"(смт. Ювілейне, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 21/2013 від 15.04.2013 у загальному розмірі 761 297 грн. 87 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

Від позивача: Голик М.О. - представник (довіреність б/н від 30.08.2013)

Від відповідача-1: не з'явився

Від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (далі-позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути заборгованість за договором поставки № 21/2013 від 15.04.2013 у загальному розмірі 761 297 грн. 87 коп., що складається з основного боргу в сумі 754 951 грн. 26 коп., 3% річних в сумі 2 522 грн. 35 коп. та інфляційних втрат в сумі 3 824 грн. 26 коп., у наступний спосіб:

- з Підприємства споживчої кооперації "Укооппромторг у м. Броварах" (далі - відповідач-1) заборгованість у сумі 760 297 грн. 87 коп.;

- з Приватного акціонерного товариства "Винагрокомплекс" (далі-відповідач-2) заборгованість у сумі 1 000 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-1 порушені умови договору поставки № 21/2013 від 15.04.2013 в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлений у період з 07.05.2014 по 30.06.2014 товар. При цьому, відповідно до умов договору поруки № 15/05/14 від 15.05.2014 відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання обов'язку відповідачем-1 щодо зобов'язань згідно договору поставки, при цьому обов'язок відповідача-2 (поручителя за договором) обмежується сплатою суми 1 000 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2014 (суддя Васильєв О.Ю.) порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 09.10.2014.

Ухвалами суду від 09.10.2014, 23.10.2014 та від 04.11.2014 (суддя Васильєв О.Ю.) розгляд справи відкладався на 23.10.2014, 04.11.2014 та на 18.11.2014, відповідно, у зв'язку з ненаданням відповідачами-1,2 витребуваних судом документів, а також неявкою у судове засідання їх представників.

17.11.2014 від відповідача-1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до часу розгляду господарським судом Дніпропетровської області справи № 904/8598/14 за позовом ПСК "Укоопромторг" до ТОВ "Атлантіс" (відповідач-1) та ПАТ "Винагрокмплекс" (відповідач-2) про визнання недійсним договору поруки № 15/05/14 від 15.05.2014, яке обґрунтоване неможливістю розгляду господарським судом Дніпропетровської області справи № 904/7242/14 до часу набрання чинності рішенням у пов'язаній справі № 904/8598/14, під час розгляду якої будуть вирішуватися питання щодо дійсності/недійсності договору поруки № 15/05/14, порушенням умов якого з боку відповідача-2 обґрунтовані позовні вимоги відносно відповідача-2 у цій справі.

Ухвалою суду від 18.11.2014 провадження у справі було зупинено до часу набрання чинності рішенням у справі № 904/8598/14, що розглядається господарським судом Дніпропетровської області.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 ухвалу господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/7242/14 скасовано, а справу передано на розгляд місцевого господарського суду.

Так, постанова суду апеляційної інстанції від 11.12.2014 мотивована наступним.

Всупереч вимогам статей 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 18.11.2014 про зупинення провадження у справі не містить належних обґрунтувань (мотивів) з того приводу, яким чином розгляд справи № 904/8598/14 є перешкодою для розгляду даної справи.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Позивач вважає, що договір, який він оспорює, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є фіктивним правочином.

За змістом частини 5 статті 203, статті 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

Між тим, із договору поруки не вбачається, що він не спрямований на реальне настання правових наслідків. Наведені позивачем доводи в обґрунтування його фіктивності не підтверджені належними і допустимим доказами і носять характер припущення. Твердження позивача щодо необхідності повідомлення боржника про укладання договору поруки між кредитором і поручителем спростовуються тим, що чинним законодавством України та умовами оспорюваного договору поруки не встановлений обов'язок поручителя чи кредитора попереджати або повідомляти боржника про укладання договору поруки в порядку забезпечення виконання ним зобов'язань перед кредитором.

Волевиявлення боржника під час укладання договору поруки не є істотною умовою договору поруки.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Аналогічна позиція міститься і у пункту 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", зокрема, при вирішенні спорів про визнання недійсними договорів поруки на підставі того, що відповідний договір укладено без згоди боржника. Вищим господарським судом зазначено, що, згідно з приписами статей 553, 554 Цивільного кодексу України, договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладання такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.

Договір поруки не створює нові права та обов'язки для боржника, такий договір жодним чином не може порушувати права боржника (відповідача у даній справі), оскільки на зобов'язання боржника - відповідача-1, не впливає.

З урахуванням відсутності змін у структурі прав та обов'язків боржника перед кредитором, пов'язаних із укладенням договору поруки, колегія суддів суду апеляційної інстанції погодилася з доводами скаржника про безпідставність ствердження відповідача-1 про те, що за наслідками розгляду справи № 904/8598/14 за позовом ПСК "Укоопромторг" про визнання недійсним договору поруки № 15/05/14 від 15.05.2014 будуть змінені якісь права відповідача-1 - а ні на суму заборгованості, а ні на підстави її формування наявність чи відсутність договору поручительства не впливає.

В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву відповідача-1, в якому він наголошував на тому, що договір поруки, на його думку, є фіктивним, а отже справа підсудна господарському суду Київської області.

Від відповідача-2 09.10.2014 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Так, у зв'язку з перебуванням судді Васильєва О.Ю. на лікарняному, на підставі статті 21 Господарського процесуального кодексу України, пункту 3.1.11 Положення про автоматизовану систему документообігу суду розпорядженням керівника апарату № 864 від 22.12.2014 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 904/7242/14, вказану справу передано на розгляд судді Фещенко Ю.В.

Ухвалою суду від 25.12.2014 справу № 904/7242/14 прийнято до провадження та призначено її розгляд в засіданні на 16.01.2015.

Ухвалою суду від 16.01.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 03.02.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив задовольнити в повному обсязі позовні вимоги щодо стягнення з відповідача-1 заборгованості за спірним договором. Стосовно вимог до відповідача-2 позивач повідомив, наступне.

Так, ще 11.12.2014 позивач надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що ним було надіслано відповідачу-2, як поручителю за договором поруки № 15/05/14 від 15.05.2014, вимоги про сплату коштів на виконання зобов'язань за зазначеним договором.

Листом від 12.11.2014 № 613/14 відповідач-2 звернувся до позивача із пропозицією про виконання (припинення) ним зобов'язання по договору поруки, шляхом заліку зустрічних однорідних вимог.

Згідно з актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.11.2014, підписаним між позивачем та відповідачем-2, зобов'язання останнього перед позивачем за договором поруки № 15/05/14 від 15.05.2014 було виконано.

Представники відповідачів-1,2 двічі у судове засідання не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, відзиву на позов та інші витребувані судом документи відповідач-1 не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, в матеріалах справи містяться поштові повідомлення, які свідчать про отримання ухвал суду відповідачами-1,2 (т. 2, а.с. 5-6, а також т. 2, а.с. 28-29).

Оскільки неможливість присутності в судовому засіданні представників відповідачів документально підтверджена не була, надані позивачем матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів за наявними в справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що відповідачі не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників відповідачів, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

15.04.2013 між Підприємством споживчої кооперації "Укооппромторг" (далі-покупець, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (далі-постачальник, позивач) було укладено договір поставки № 21/2013 (далі-договір) (а.с. 51-64), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти, а покупець приймати та оплачувати товар на умовах договору. Найменування, асортимент та ціна товару, що постачається, зазначається в додатку № 1 "Специфікація (прайс-лист)", який є невід'ємною частиною договору (пункти 1.1., 1.2. договору).

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2., 6.1 договору товар поставляється постачальником окремими партіями у відповідності із замовленнями на поставку. Постачальник зобов'язався приймати від покупця замовлення на поставку товару та здійснювати поставку товару за адресами, в кількості та на дату, зазначені у замовленні, власними транспортними засобами та за власний рахунок. Ціна на товар визначається на підставі узгоджених сторонами специфікацій (прайс-листів) та може бути змінена виключно за попереднім узгодженням з покупцем не менш ніж за 30 робочих днів до внесення таких змін, виключно за письмовим узгодженням сторін.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору, що мало місце протягом дії договору (пункт 12.1., викладений в редакції додаткової угоди № 2 від 15.04.2013, пункт 12.2. договору).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Позивач на виконання умов договору систематично здійснював поставку продукції власного виробництва, які приймалися відповідачем-1 та оплачувалися у відповідності до умов договору. Так, в матеріалах справи знаходяться банківські виписки за період з початку дії договору по 29.04.2014, що підтверджують викладене (а.с. 30-50).

В подальшому умови вказаного договору відповідачем-1 стали порушуватись.

Так, позивач у позовній заяві зазначає, що на виконання умов договору, у період з 07.05.2014 по 30.06.2014 позивач поставив відповідачу-1 товар на загальну суму 754 991 грн. 28 коп. , що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № 2491 від 07.05.2014 на суму 68 317 грн. 92 коп.;

- видаткова накладна № 2523 від 08.05.2014 на суму 83 309 грн. 04 коп.;

- видаткова накладна № 2723 від 20.05.2014 на суму 91 151 грн. 76 коп.;

- видаткова накладна № 2726 від 20.05.2014 на суму 77 829 грн. 12 коп.;

- видаткова накладна № 2951 від 28.05.2014 на суму 48 738 грн. 84 коп.;

- видаткова накладна № 2955 від 28.05.2014 на суму 35 641 грн. 92 коп.;

- видаткова накладна № 4001 від 30.06.2014 на суму 212 115 грн. 60 коп.;

- видаткова накладна № 4012 від 30.06.2014 на суму 137 887 грн. 08 коп. та товаро-транспортними накладними до кожної накладної (а.с.14-29).

Крім того, на підтвердження позовних вимог, позивачем надано в матеріали справи копії податкових накладних на поставку товару, що складені на господарські операції з поставок товару за спірними видатковими накладними.

Податкові накладні, що надані сторонами, складено у період дії Податкового кодексу України, відповідно до пунктів 201.1, 201.4., 201.6., 201.7. статті 201 якого платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Зважаючи не викладене, судом оцінюються податкові накладні, що складені позивачем, як докази того, що позивачем відображені господарські операції за спірними видатковими накладними у своїх податкових зобов'язаннях.

При цьому, пунктом 7.1. договору передбачено право покупця повернути постачальнику товари, які були поставлені покупцю, а також зобов'язання постачальника прийняти такі товари у визначених сторонами випадках.

23.06.2014 відповідачем-1 частково було повернуто товар, поставлений за видатковою накладною № 2491 від 07.05.2014 на суму 40 грн. 02 коп.

Згідно пункту 2.9. договору зобов'язання по поставці вважаються виконаними з моменту передачі товару та повного пакету належним чином оформлених товаросупровідних документів покупцеві відповідно до умов договору та чинного законодавства України.

При цьому, дослідивши та оцінивши докази, на яких ґрунтуються вимоги позивача щодо стягнення 754 951 грн. 26 коп. заборгованості за поставлений згідно вище вказаних видаткових накладних товар, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Що стосується поставки товару, підтвердженої наступними видатковим накладними:

- видаткова накладна № 2491 від 07.05.2014 на суму 68 317 грн. 92 коп.;

- видаткова накладна № 2523 від 08.05.2014 на суму 83 309 грн. 04 коп.;

- видаткова накладна № 2723 від 20.05.2014 на суму 91 151 грн. 76 коп.;

- видаткова накладна № 2726 від 20.05.2014 на суму 77 829 грн. 12 коп.;

- видаткова накладна № 2951 від 28.05.2014 на суму 48 738 грн. 84 коп.;

- видаткова накладна № 2955 від 28.05.2014 на суму 35 641 грн. 92 коп.;

- видаткова накладна № 4001 від 30.06.2014 на суму 212 115 грн. 60 коп.;

- видаткова накладна № 4012 від 30.06.2014 на суму 137 887 грн. 08 коп. на загальну суму 754 951 грн. 26 коп. (з урахуванням повернення товару на суму 40 грн. 02 коп. 23.06.2014), суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткових накладних, вказані накладні підписані представником відповідача-1 та скріплені відтиском його печатки.

При цьому, на підтвердження поставки здійсненої 28.05.2014 відповідачу-1 до позову було додано видаткову накладну № 2955 від 28.05.2014 на суму 35 641 грн. 92 коп., на якій у графі "прийняв" міститься штамп Товариства з обмеженою відповідальністю "Рома".

Ухвалою суду від 16.01.2015 позивача було зобов'язано надати письмові пояснення щодо фактичного отримувача товару за видатковою накладною № 2955 від 28.05.2014 на суму 35 641 грн. 92 коп.

Так, 03.02.2015 позивачем були надані додаткові пояснення, в яких він зазначив, що фактичним отримувачем товару за вказаною накладною є відповідач-1, на підтвердження чого була додана належна видаткова накладна, на якій міститься підпис та відтиск печатки відповідача-1, а також є посилання на спірний договір поставки № 21/2013 від 15.04.2013. Також, позивач звертав увагу, що ним була виписана податкова накладна по зазначеній господарській операції від 28.05.2014 № 2955, яка зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних. До пояснень позивачем долучений витяг з декларації з податку на додану, з якого вбачається, що ним було сплачено податкові зобов'язання з податку на додану вартість по даній податковій накладній.

Слід також зазначити, що відповідач у відзиві на позов факт поставки товару на загальну суму 754 951 грн. 26 коп. у період з 07.05.2014 по 30.06.2014 не заперечував, доказів, які б підтверджували інше, не надав. Крім того, у підписаних відповідачем-1 та позивачем актах звірки взаєморозрахунків № 37039 08 від 31.07.2014 та 37039 09 від 30.09.2014 визнано та зафіксовано сторонами наявність заборгованості за спірним договором, з урахуванням боргу за видатковою накладною № 2955 від 28.05.2014.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем-1 не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем-1 спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем-1 цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Відповідно до умов пункту 6.7. договору, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 01.12.2013, сторони погодили, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дня поставки товару. Датою оплати визнається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за переліченими вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 754 951 грн. 26 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем-1 виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати в сумі 3 824 грн. 26 коп. та 3% річних в сумі 2 522 грн. 35 коп., які він просив стягнути з відповідачів відповідно до наданого розрахунку.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено його загальну відповідність вище вказаним вимогам, а отже стягненню підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 3 824 грн. 26 коп., а саме :

- за видатковою накладною № 2491 від 07.05.2014 на суму 68 317 грн. 92 коп. період прострочення - 07.07.2014 - 15.09.2014, інфляційні втрати - 822 грн. 00 коп.;

- за видатковою накладною № 2523 від 08.05.2014 на суму 83 309 грн. 04 коп. період прострочення - 08.07.2014 - 15.09.2014, інфляційні втрати - 1 002 грн. 37 коп.;

- за видатковою накладною № 2723 від 20.05.2014 на суму 91 151 грн. 76 коп. період прострочення - 20.07.2014 - 15.09.2014, інфляційні втрати - 729 грн. 21 коп.;

- за видатковою накладною № 2726 від 20.05.2014 на суму 77 829 грн. 12 коп. період прострочення - 20.07.2014 - 15.09.2014, інфляційні втрати - 622 грн. 63 коп.;

- за видатковою накладною № 2951 від 28.05.2014 на суму 48 738 грн. 84 коп. період прострочення - 28.07.2014 - 15.09.2014, інфляційні втрати - 389 грн. 91 коп.;

- за видатковою накладною № 2955 від 28.05.2014 на суму 35 641 грн. 92 коп. період прострочення - 28.07.2014 - 15.09.2014, інфляційні втрати - 258 грн. 14 коп.;

- за видатковою накладною № 4001 від 30.06.2014 на суму 212 115 грн. 60 коп. період прострочення - 30.08.2014 - 15.09.2014, інфляційні втрати - 0 грн.;

- за видатковою накладною № 4012 від 30.06.2014 на суму 137 887 грн. 08 коп. період прострочення - 30.08.2014 - 15.09.2014, інфляційні втрати - 0 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат такими, що підлягають задоволенню в сумі 3 824 грн. 26 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 2 522 грн. 35 коп.

Під час виконання позивачем розрахунку 3% річних від суми заборгованості допущені арифметичні помилки (описки), у зв'язку з чим судом здійснений відповідний перерахунок, внаслідок якого встановлено, що за порушення відповідачем-1 грошового зобов'язання підлягають стягненню 3% річних в сумі 2 519 грн. 35 коп., а саме:

- за видатковою накладною № 2491 від 07.05.2014 на суму 68 317 грн. 92 коп. період прострочення - 07.07.2014 - 15.09.2014, 3% річних - 398 грн. 68 коп.;

- за видатковою накладною № 2523 від 08.05.2014 на суму 83 309 грн. 04 коп. період прострочення - 08.07.2014 - 15.09.2014, 3% річних - 479 грн. 31 коп.;

- за видатковою накладною № 2723 від 20.05.2014 на суму 91 151 грн. 76 коп. період прострочення - 20.07.2014 - 15.09.2014, 3% річних - 434 грн. 53 коп.;

- за видатковою накладною № 2726 від 20.05.2014 на суму 77 829 грн. 12 коп. період прострочення - 20.07.2014 - 15.09.2014, 3% річних - 371 грн. 02 коп.;

- за видатковою накладною № 2951 від 28.05.2014 на суму 48 738 грн. 84 коп. період прострочення - 28.07.2014 - 15.09.2014, 3% річних - 200 грн. 30 коп.;

- за видатковою накладною № 2955 від 28.05.2014 на суму 35 641 грн. 92 коп. період прострочення - 28.07.2014 - 15.09.2014, 3% річних - 146 грн. 47 коп.;

- за видатковою накладною № 4001 від 30.06.2014 на суму 212 115 грн. 60 коп. період прострочення - 30.08.2014 - 15.09.2014, 3% річних - 296 грн. 38 коп.;

- за видатковою накладною № 4012 від 30.06.2014 на суму 137 887 грн. 08 коп. період прострочення - 30.08.2014 - 15.09.2014, 3% річних - 192 грн. 66 коп.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення 3% річних такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 2 519 грн. 35 коп.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення з відповідача-2 заборгованості у сумі 1 000 грн. 00 коп. на підставі договору поруки № 15/05/14 від 15.05.2014 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантiєю, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до частини другої статті 553 Цивільного кодексу України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Так, в забезпечення виконання відповідачем-1 зобов'язань за договором поставки № 21/2013 від 15.04.2013 між відповідачем-2 (поручитель) та позивачем (кредитор) було укладено договір поруки № 15/05/14 від 15.05.2014, відповідно до умов якого поручитель поручився перед кредитором (в основному договорі - постачальник) за виконання боржником (в основному договорі - покупець) зобов'язань згідно договору поставки № 21/2013 від 15.04.2013. Обов'язок поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми 1000 грн. (пункти 1.1., 2.1., та 3.1. договору поруки).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 у цій справі підтверджено дійсність вказаного договору поруки.

Так, згідно частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору поруки у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку протягом 10 днів після виникнення заборгованості за основним договором, кредитор звертається з письмовою вимогою до поручителя про виконання цього обов'язку. Поручитель зобов'язаний сплатити кредитору несплачену боржником суму в строк протягом десяти банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги кредитора шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 30.12.2014 (пункт 6.1. договору поруки).

Так, 11.12.2014 позивач надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що ним було надіслано відповідачу-2, як поручителю за договором поруки № 15/05/14 від 15.05.2014, вимоги про сплату коштів на виконання зобов'язань за зазначеним договором.

Листом від 12.11.2014 № 613/14 відповідач-2 звернувся до позивача із пропозицією про виконання (припинення) ним зобов'язання по договору поруки, шляхом заліку зустрічних однорідних вимог.

Згідно з актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.11.2014 , підписаним між позивачем та відповідачем-2, зобов'язання останнього перед позивачем за договором поруки № 15/05/14 від 15.05.2014 в сумі 1 000 грн. 00 коп. було виконано (том 1, а.с.166).

Таким чином, з наявних в матеріалах справи письмових доказів та пояснень представника позивача судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду (19.09.2014) з даним позовом заборгованість відповідача-2 не була погашена та існувала, а погасив заборгованість відповідач-2 перед позивачем лише 17.11.2014, після звернення позивача до суду.

Згідно пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача-2 заборгованості в сумі 1 000 грн. 00 коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

З приводу розподілу витрат по сплаті судового збору суд зазначає наступне.

Що стосується позовних вимог, щодо яких суд припинив провадження, то слід враховувати, що відповідно до пункту 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 Господарського процесуального кодексу України). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Водночас, відповідно до абзацу 1 пункту 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", наголошено на тому, що частиною другою статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів розгляду.

Так, у такому правозастосуванні приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

Отже, враховуючи те, що спір в частині стягнення з відповідача-2 суми боргу у розмірі 1000 грн. 00 коп. доведено до судового розгляду внаслідок дій (бездіяльності) відповідача-2 а також погашення заборгованості в цій частині перед позивачем лише після порушення провадження у справі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача-2 на користь позивача сплачений за подання у даній справі судовий збір в частині вказаної суми боргу (пропорційно).

В іншій частині витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача-1 та позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 32- 35, 43, 44, 49, пунктом 1-1 частини 1 статті 80, статтями 82- 85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Винагрокомплекс" заборгованості у сумі 1 000 грн. 00 коп.

В іншій частині позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Підприємства споживчої кооперації "Укооппромторг у м. Броварах" (07403, Київська область, м. Бровари, вул. Кутузова, 127; ідентифікаційний код 01740064) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (52500, Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Космічна, 1; ідентифікаційний код 30012937) - 753 951 грн. 26 коп. основного боргу, 3 824 грн. 26 коп. інфляційних втрат, 2 519 грн. 35 коп. 3% річних, 15 205 грн. 90 коп. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Винагрокомплекс" (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Фрунзе, 22/48; ідентифікаційний код 32575736) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (52500, Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Космічна, 1; ідентифікаційний код 30012937) - 20 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко