Ухвала

від 27.01.2015 по справі 813/7725/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2015 р. Справа № 15530/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Львівської митниці Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року в справі за позовом Мостиського районного центру зайнятості до Львівської митниці Міндоходів про стягнення матеріального забезпечення,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2013 року Мостиський районний центр зайнятості (далі - РЦЗ) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці Міндоходів (далі - Митниця) про стягнення коштів, покликаючись на те, що до поновлення ОСОБА_1 на роботі у відповідача йому було виплачено 22523,98грн допомоги з безробіття, яка у відповідності до ч.4 ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон №1533-ІІІ) підлягає утриманню із роботодавця.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року в справі №813/7725/13-а заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила Митниця, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі вказує на те, що даний спір виник через умисне невиконання ОСОБА_1 своїх обов'язків, а саме не повідомлення позивача про поновлення його на роботі рішенням суду та непред'явлення вчасно виконавчого листа до виконання, а тому кошти слід стягнути саме з нього.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем добровільно не виконано свого обов'язку по відшкодуванню виплачених позивачем коштів на допомогу по безробіттю у відповідності до ч.4 ст.35 Закону №1533-ІІІ, а тому такі підлягають стягненню.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням 30.07.2012 з посади головного інспектора відділу дізнання та провадження у справах про порушення митних правил служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці 15.08.2012 звернувся до РЦЗ зайнятості як такий, що шукає роботу.

22.08.2012 ОСОБА_1 надано статус безробітного та призначено виплату допомоги з безробіття відповідно до п.1 ст.23 Закону №1533-ІІІ.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року в справі №2а-7532/12/1370 було задоволено позов ОСОБА_1 до Митниці та Державної митної служби України (далі - ДМС), визнано протиправним та скасовано наказ ДМС від 27.07.2012 №1562-к в частині припинення перебування ОСОБА_1 на державній службі в митних органах України, поновлено його на раніше займаній посаді з 31.07.2012, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.07.2012, в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць постанову звернуто до негайного виконання.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 жовтня 2014 року, рішення суду першої інстанції було скасоване в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема ухвалено в цій частині нову постанову якою поновлено ОСОБА_1 на раніше займаній посаді з 30.07.2012 та стягнуто в його користь 6450,24грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В решті постанова Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року була залишена без змін.

Наказом РЦЗ від 17.06.2013 №НТ130617 ОСОБА_1 був знятий з обліку як безробітний та йому припинено виплату допомоги по безробіттю (а.с.5).

За період з 22.08.2012 по 17.06.2013 ОСОБА_1 позивачем була виплачена допомога по безробіттю в розмірі 22523,98грн (а.с.6).

12.09.2013 позивачем було направлено на адресу Митниці претензію про відшкодування коштів в сумі 22523,98грн витрачених центром зайнятості на виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 (а.с.13).

Однак, у встановлений строк відповідачем вказана сума коштів на користь РЦЗ сплачена не була, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про зайнятість населення» держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такий вид компенсації при втраті роботи, як виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю. Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом №1533-ІІІ.

Відповідно до ст.1 Закону №1533-ІІІ загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.

В силу п.п.8,9 ст.1 Закону №1533-III, зокрема, страховий випадок - це подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу. Втрата роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин, відповідно до п.9 ст.1 цього Закону, є припинення трудового договору відповідно до статті 36 (пункти 1, 2, 3), статті 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору), статті 39, статті 40 (пункти 1, 2, 5, 6) Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.31 Закону №1533-ІІІ виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Згідно пп.2 п.5.5 «Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 №307, виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду (з дня поновлення на роботі).

Згідно з п.20 «Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 №219, громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня поновлення безробітного на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили. При цьому в картці робиться запис про прийняття на роботу, зазначаються дата та номер наказу. Повернення виплачених безробітному коштів здійснюється відповідно до ч.4 ст.35 Закону №1533-ІІІ.

Відповідно до ч.4 ст.35 Закону №1533-III із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Відповідно до вказаної норми права, підставою для утримання з роботодавця виплаченого забезпечення є поновлення на роботі безробітного, а не «рішення суду».

Зазначене в п.4 ст.35 Закону словосполучення «за рішенням суду» в контексті словосполучення «утримується із роботодавця» встановлює лише порядок утримання в судовому порядку за рішенням суду з роботодавців сум виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі, що повністю відповідає вимогам ст.39 цього Закону.

Вимогами ч.1 ст.76 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час прийняття судом рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1М.) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою-підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Отже, виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду, тобто з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою-підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 був поновлений на попередньо займаній ним посаді наказом ДМС від 01.06.2013 №863-к «По особовому складу митних органів» (а.с.11), виданим на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року.

Вказаний наказ ДМС було оголошено Митницею наказом від 06.06.2013 №672-к «Про оголошення наказу Державної митної служби України» (а.с.12) та отримано РЦЗ 17.06.2013, що підтверджується відповідним штемпелем (а.с.11).

Разом з тим, відповідно до чинного законодавства, зокрема ч.2 ст.257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Тобто, постанови Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року підлягали виконанню незалежно від наявності або відсутності виконавчого провадження, проте фактично були виконані відповідачем лише в червні 2013 року.

Пунктами 7, 8, 9 «Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 №60/62, постановою правління Пенсійного фонду України від 13.02.2009 №7-1, рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти. У разі відмови особи повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства. Рішення центру зайнятості щодо повернення коштів може бути оскаржено в центрі зайнятості вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, обов'язок відшкодування виплаченої допомоги по безробіттю в разі поновлення безробітного на посаді на підставі рішення суду покладається на роботодавця, а в даному випадку, роботодавцем звільненого та поновленого на підставі судового рішення ОСОБА_1 є Митниця, якою в свою чергу рішення позивача щодо повернення коштів не оскаржувалось.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення існуючої заборгованості із відповідача по справі.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Тому, враховуючи все вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання про підставність позовних вимог РЦЗ щодо утримання з відповідача сум виплаченої допомоги по безробіттю у разі поновлення особи на роботі за рішенням суду.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 207, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Львівської митниці Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 30 січня 2015 року.