Постанова

від 15.08.2019 по справі 813/7725/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2019 року

Київ

справа №813/7725/13-а

провадження №К/9901/22269/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В. , розглянувши в письмовому провадженні заяву Львівської митниці Державної фіскальної служби України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2016 року у справі за позовом Мостиського районного центру зайнятості до Львівської митниці Державної фіскальної служби України про стягнення матеріального забезпечення,

УСТАНОВИВ:

Мостиський районний центр зайнятості (далі - Мостиський РЦЗ) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці Державної фіскальної служби України про стягнення матеріального забезпечення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на обліку в Мостиському РЦЗ перебував і отримав допомогу з безробіття в сумі 22 523,98 грн. ОСОБА_1 , який був звільнений з роботи в митних органах. Внаслідок поновлення його на роботі в митних органах на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду останнього було знято з обліку, як безробітного, та припинено здійснення виплати допомоги з безробіття. Вважає, що відповідач у відповідності до частини четвертої статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" повинен виплатити йому суму виплат, виплачених ОСОБА_1 у період, коли останній був безробітним. Відповідач відмовився виплатити Мостиському РЦЗ цю суму. Позивач просив суд стягнути з Львівської митниці матеріальне забезпечення в сумі 22523,98 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року, залишеною без зміни ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з Львівської митниці Міндоходів (ЄДРПОУ 35775617, вул. Костюшка, 1, м.Львів) на користь Мостиського районного центру зайнятості (ЄДРПОУ 22366173, вул. Міцкевича, 2а, м. Мостиська, Львівська область, р/р 37172301900252 в УДКСУ у Мостиському районі Львівської області, МФО 825014) суму матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхування на випадок безробіття виплачених гр. ОСОБА_1 в розмірі 22523,98 грн.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим, що із роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду з дня набрання таким рішенням законної сили. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , перебуваючи на обліку у Мостиському районному центрі зайнятості отримав допомогу по безробіттю у період з 22.08.2012 року по 17.06.2013 року в сумі 22523,98 грн., а потім був поновлений на роботі за рішенням суду, законодавцем на відповідача покладено обов`язок повернення виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг по безробіттю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням 30 липня 2012 року з посади головного інспектора відділу дізнання та провадження у справах про порушення митних правил служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці 15 серпня 2012 року звернувся до РЦЗ як такий, що шукає роботу.

22 серпня 2012 року ОСОБА_1 надано статус безробітного та призначено виплату допомоги з безробіття відповідно до пункту 1 статті 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року у справі № 2а-7532/12/1370 задоволено позов ОСОБА_1 до Митниці та Державної митної служби України, визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України від 27 липня 2012 року № 1562-к в частині припинення перебування ОСОБА_1 на державній службі в митних органах України, поновлено його на раніше займаній посаді з 31 липня 2012 року, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 липня 2012 року. У в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць постанову звернуто до негайного виконання.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 жовтня 2014 року, рішення суду першої інстанції було скасовано в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема ухвалено в цій частині нову постанову якою поновлено ОСОБА_1 на раніше займаній посаді з 30 липня 2012 року та стягнуто на його користь 6 450,24 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У решті постанова Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року була залишена без змін.

Наказом Мостиського РЦЗ від 17 червня 2013 року № НТ130617 ОСОБА_1 був знятий з обліку як безробітний та йому припинено виплату допомоги по безробіттю.

За період з 22 серпня 2012 року по 17 червня 2013 року ОСОБА_1 позивачем була виплачена допомога по безробіттю в розмірі 22 523,98 грн.

12 вересня 2013 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензію про відшкодування коштів в сумі 22 523,98 грн., витрачених центром зайнятості на виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 , однак, у встановлений строк відповідачем вказана сума коштів на користь Мостиського РЦЗ сплачена не була, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2016 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року в цій адміністративній справі залишено без змін.

Не погоджуючись з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2016 року, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, Львівська митниця Державної фіскальної служби України звернулась із заявою про перегляд Верховним Судом України зазначених судових рішень, в якій просить їх скасувати та закрити провадження у справі.

Заява обґрунтована тим, що спірні правовідносини не мають адміністративний характер, даний спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами Господарського процесуального кодексу України. Рішення судів попередніх інстанцій повинні бути переглянуті Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктами 1,2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права. На підтвердження вказаних доводів позивачем подано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 грудня 2015 року провадження № К/800/1505/15. Крім того, додано постанову Верховного Суду України від 20 вересня 2016 року у справі № 813/614/14, в якій зазначено, що спір про стягнення з роботодавця сум наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, не є публічно-правовим, оскільки виник за участю субєкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції, а тому справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З 15 грудня 2017 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, внесені Законом України від 3 жовтня 2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VIII), та почав роботу Верховний Суд.

За приписами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Водночас відповідно до підпункту 1 пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Отже, розгляд Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду заяв про перегляд Верховним Судом України судових рішень здійснюються за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, які були чинними до 15 грудня 2017 року, тобто до внесення Законом №2147-VIII змін до цього Кодексу.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм процесуального права, суд виходить з наступного.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України; в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Згідно із частиною другою цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, законодавець визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов`язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування.

Тобто однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Частиною четвертою статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, установлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що з наведених у цих пунктах підстав громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, разом з перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб суд повинен перевірити відповідність чинному законодавству рішення, дій чи бездіяльності самих суб`єктів владних повноважень.

Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю, і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як правова норма, що давала б право для розширеного тлумачення права суб`єкта владних повноважень на адміністративний позов.

На обґрунтування заявлених у справі позовних вимог Центр зайнятості послався на частину четверту статті 35 Закону №1533-ІІІ Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - Закон №1533-ІІІ), якою передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, утримується із роботодавця.

Отже, спір про стягнення зазначеної у позові суми не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій.

При цьому відповідач у справі - Львівська митниця Державної фіскальної служби України у спірних правовідносинах виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як роботодавець поновленої на роботі за рішенням суду особи, якій було виплачено забезпечення та надано соціальні послуги, як безробітній відповідно до Закону №1533-ІІІ.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час звернення позивача з позовом до суду), право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності.

Спір про право, що виникає в силу визначеного Законом №1533-ІІІ зобов`язання, за наслідком прийняття судового рішення про поновлення на роботі працівника юридичної особи, яка не перебуває у відносинах владного підпорядкування щодо Центру зайнятості, є за своєю правовою природою господарсько-правовим і підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції.

Аналогічний правовий висновок щодо непоширення юрисдикції адміністративних судів на справи за позовами центрів зайнятості про стягнення незаконно отриманих за Законом №1533-ІІІ сум викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №813/6770/13-а, від 23.05.2018 у справі №911/1626/17, від 16.10.2018 у справі №814/2595/16 та від 12.12.2018 №814/2307/18, від 05.06.2019 у справі № 822/724/17.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій порушено встановлену законом юрисдикцію адміністративних судів, у зв`язку з чим постанова Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року, ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року, ухвала Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2016 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Рішення про закриття справи не обмежує сторони у реалізації захисту свого речового права в порядку господарського судочинства.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності 15 грудня 2017 року на підставі Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2147-VIII),

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Львівської митниці Державної фіскальної служби України - задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2016 року - скасувати.

Провадження в адміністративній справі закрити.

Роз`яснити позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Я.О. Берназюк

І.В. Желєзний