Постанова

від 03.02.2015 по справі 5011-36/8485-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2015 р. Справа№ 5011-36/8485-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Львова І.В.

від відповідача - 1 Сухенко С.В., Дзюба І.Ю.

від відповідача - 2 Титич В.М.

від третьої особи - Війтєва Л.А.

від прокурора - Шевченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Градобанк» на рішення Господарського суду м. Києва від 25.11.2014 (головуючий суддя Бондаренко Г.П., судді: Ковтун С.А., Балац С.В.)

за позовом Акціонерного товариства «Градобанк»

до Міністерства культури України

Національного художнього музею України

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національний банк України

за участю Прокуратури міста Києва

про застосування наслідків нікчемності правочину,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, АТ «Градобанк» звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Міністерства культури України та Національного художнього музею України про застосування наслідків недійсності правочину .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2014 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення суду постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права а тому просить суд скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2014 апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду у складі суддів: головуючий Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника третьої особи надійшли пояснення по справі, в яких зазначено про підтримку обставин, викладених в апеляційній скарзі, а тому просили скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати.

В судове засідання з`явилися представники сторін та прокурора та надали усні пояснення стосовно заявленого позову.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

04.06.1996 між Національним банком України, як банком - кредитором, та Акціонерним товариством «Градобанк», як банком - позичальником, був укладений договір № 24 на купівлю кредитів на закритому кредитному аукціоні Національного банку України.

З метою забезпечення виконання зобов`язань Акціонерного товариства «Градобанк» за вказаним кредитним договором, 05.11.1996 між Національним банком України, як заставодержателем за умовами договору, та Акціонерним товариством «Градобанк», як заставодавцем, був укладений договір застави (заклад), відповідно до умов якого акціонерне товариство «Градобанк» передало під заставу на зберігання колекцію образотворчого мистецтва (картини) у кількості 785 предметів.

За умовами п. 3.1. договору застави, у випадку невиконання зобов'язань заставодавцем по договору № 24 від 04.06.1996, у визначені строки, заставодержатель має право погашати заборгованість шляхом звернення стягнення на предмет закладу, способом і в порядку, визначеними Законом України «Про заставу».

Згідно акту оцінки експертної комісії від 21.12.1996 щодо оціночної вартості творів образотворчого мистецтва вартість колекції складала 5 176 650,00 доларів США.

Акціонерне товариство «Градобанк» свої грошові зобов`язання за кредитним договором не виконало, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед Національним банком України в сумі 9 497 071,97 грн., у тому числі 5000000 грн. основного боргу та 4 497 071,97 грн. процентів за користування кредитом.

З огляду на не виконання позивачем його зобов'язань за кредитним договором Національний банк України мав намір в установленому законом порядку реалізувати через торги предмет застави, що підтверджується копією наявною в справі, рішення Вищого арбітражного суду України від 28.05.1998 - 01.06.1998 по справі № 3/60, яким вирішено звернути стягнення на майно (колекцію творів образотворчого мистецтва), яке належить АТ «Градобанк» і передане в заставу Національному банку України на загальну суму 6 494 461,82 грн.

На виконання вказаного рішення 28.05.1998 був виданий відповідний наказ.

Враховуючи високу культурну цінність колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» та необхідність її збереження для України Верховна Рада України 08.12.1998 прийняла постанову від № 301-XIV «Про заборону продажу колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства «Градобанк», яка станом на момент винесення рішення по справі є чинною. Вказаною постановою Національному банку України заборонено проведення аукціонного продажу зазначеної колекції.

Постановою арбітражного суду міста Києва від 14.07.2000 Акціонерне товариство «Градобанк» визнано банкрутом та щодо нього відкрито ліквідаційну процедуру.

24.06.2004 було прийнято Закон України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність», відповідно до ст. 1 якого колекцію образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» визнано об'єктом національного культурного надбання та передано її у державну власність у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 2 вказаного Закону зазначену колекцію передбачено віднести до державної частини Музейного фонду України, передавши її в установленому законодавством порядку на постійне зберігання до Національного художнього музею України у м. Києві.

Згідно ч. 1 ст. 5 зазначеного Закону Кабінету Міністрів України доручено до 31.12.2004 розробити механізм відшкодування Національному банку України заборгованості Акціонерного товариства «Градобанк», що забезпечена заставою, предметом якої є зазначена колекція образотворчого мистецтва, та провести відповідні розрахунки з Національним банком України до 01.06.2005, передбачивши кошти у проекті Закону України про Державний бюджет України на 2005 рік.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 вищезгаданого Закону, у разі якщо вартість колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства «Градобанк» перевищує заборгованість цього акціонерного товариства Національному банку України, Кабінету Міністрів України слід передбачити у проекті Закону України про Державний бюджет України на 2005 рік кошти для відшкодування відповідної частини вартості колекції її власникові та забезпечити в установленому законодавством порядку таке відшкодування.

Статтею 6 вказаного Закону зобов'язано Національний банк України до 31.12.2005 забезпечити передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» на постійне зберігання до Національного художнього музею України у м. Києві в повному обсязі.

22.12.2005 між Міністерством культури та туризму України, Національним художнім музеєм України та Акціонерним товариством «Градобанк» був укладений договір № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства «Градобанк», предметом якого було відшкодування Національному банку України заборгованості Акціонерного товариства «Градобанк» з метою поетапної передачі у державну власність вищезазначеної колекції образотворчого мистецтва, яка визнана об'єктом національного культурного надбання і є предметом договору застави від 05.11.1996, укладеного між Національним банком України та Акціонерним товариством «Градобанк» в якості забезпечення договору № 24 від 04.06.1996 у кількості 785 предметів і постійно зберігатиметься у фондах Національного художнього музею України.

Пунктом 2.1.1 договору передбачено зобов'язання Міністерства культури та туризму України перерахувати Національному художньому музею України кошти у сумі 9497100 грн. для відшкодування Національному банку України заборгованості Акціонерного товариства «Градобанк», що виникла за договором застави від 05.11.1996, укладеному між Національним банком України та Акціонерним товариством «Градобанк» на забезпечення договору № 24 від 04.06.1996.

Відповідно до п. 2.2.1 договору Національний художній музей України зобов'язався перерахувати кошти у сумі 9497100 грн. для відшкодування Національному банку України заборгованості Акціонерного товариства «Градобанк», що виникла за договором застави від 05.11.1996, укладеного між Національним банком України та Акціонерним товариством «Градобанк» на забезпечення договору № 24 від 04.06.1996.

Пунктом 2.3.1. договору передбачено зобов'язання Акціонерного товариства «Градобанк» передати на постійне зберігання Національному художньому музею України твори колекції у кількості 785 предметів відповідно до акту оцінки експертної комісії від 21.12.1996 на суму визначену актом оцінки експертної комісії від 21.12.1996, протягом 5 робочих днів з моменту отримання Національним банком України коштів в сумі 9496272, 50 грн. на його рахунок (вартість 455 предметів).

За умовами п. 3.2. договору право державної власності на частину колекції у кількості 455 предметів виникає з моменту отримання банком коштів у сумі, встановленій в п. 2.1.1. договору.

З цього моменту частина колекції у кількості 455 предметів переходить до державної частини Музейного фонду України.

В пункті 3.3. договору визначено, що порядок здійснення розрахунків за решту 330 предметів колекції буде проведено відповідно до додаткових угод.

Загальна сума та перелік творів колекції, встановлені та визначені на дату підписання договору у кількості 785 предметів, що передаються у державну власність згідно з умовами договору, їх назва та вартість, встановлено відповідно до акту оцінки експертної комісії від 21.12.1996 не підлягають подальшій зміні, за виключенням доповнення колекції.

Національний художній музей України на виконання п. 2.2.1 договору платіжним дорученням № 646 від 26.12.2005 перерахував Національному банку України 9 497100 грн. з призначенням платежу: відшкодування Національному банку України заборгованості Акціонерного товариства «Градобанк» згідно договору № 279 від 22.12.2005.

В червні 2006 року колекцію картин АТ «Градобанк» в кількості 857 предметів образотворчого мистецтва (785 предметів з якої знаходяться в закладі у Національного банку України) включено до складу ліквідаційної маси банкрута АТ «Градобанк», за клопотанням комітету кредиторів, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2006 по справі № 10/11.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2006 по справі № 10/11 з метою забезпечення позову заборонено Національному банку України та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо колекції образотворчого мистецтва АТ «Градобанк» в кількості 785 предметів образотворчого мистецтва, що знаходиться на зберіганні у Національному банку України в якості застави, переданої у відповідності до договору застави від 1996 року поза межами процедур передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Як вбачається із тексту рішення Господарського суду міста Києва по справі № 23/451 від 27.11.2007 за позовом Міністерства культури і туризму України до Акціонерного товариства «Градобанк» в особі ліквідатора, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національного банку України про зобов'язання підписати додаткову угоду по договору, листом № 201/8-7/32-06 від 25.12.2006 Міністерство культури і туризму України пропонувало ліквідатору Акціонерного товариства «Градобанк» розглянути проект додаткової угоди по відшкодуванню ліквідатору вартості частини колекції образотворчого мистецтва (197 предметів) в розмірі 7570300 грн. та підписати його. На підписання такої додаткової угоди комітет кредиторів Акціонерного товариства «Градобанк» згоди не надав. Вказаним вище рішенням у задоволенні позовних вимог Міністерству культури і туризму України було відмовлено.

Постановою Господарського суду міста Києва від 19.06.2007 по справі № 18/560-а за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства культури і туризму України та Національного художнього музею України у м. Києві до Національного банку України про спонукання вчинення дій позовні вимоги задоволено повністю, зобов'язано Національний банк України передати у встановленому порядку колекцію образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у кількості 785 предметів Національному художньому музею України в м. Києві. Зазначена постанова була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2008 по справі № 22-а-3615/08.

Рішенням Конституційного Суду України № 24-рп/2008 від 16.10.2008 у справі № 1-34/2008 за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 1, 2, 4, 6 Закону України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність", Постанови Верховної Ради України «Про визнання колекції образотворчого мистецтва національним надбанням України» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 1 в частині передачі колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність та статей 2, 5, 6 вказаного Закону.

На виконання рішення Конституційного Суду України Національний банк України постановою Правління № 290 від 13.05.2009 поновив облік заборгованості акціонерного товариства «Градобанк» перед Національним банком України та застави колекції образотворчого мистецтва, переданої Національному банку України за договором застави (закладу) від 05.11.1996

02.12.2010 Національний банк України повернув на рахунок Національного художнього музею України у Головному управлінні державного казначейства України в м. Києві в повній сумі грошові кошті, що були перераховані Національним художнім музеєм України як відшкодування заборгованості акціонерного товариства «Градобанк» перед Національним банком України з посиланням на договір № 279

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, просить застосувати наслідки нікчемності правочину.

Відповідачі, заперечуючи проти заявлених вимог мотивує це тим, що договір відповідав вимогам чинного на час його укладання законодавства, і був спрямований на збереження для України та експонування колекції картин позивача, на яку зверталося стягнення за невиконаним зобов'язаннями позивача.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним).

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина 1). Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина 2).

Отже, відповідно до положень зазначеної статті, нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок. При цьому, для кваліфікації правочину, як нікчемного такий правочин має бути спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

За переконанням позивача договір № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва АТ «Градобанк» від 22.12.2005 був спрямований на порушення права власності позивача та протиправне заволодіння його майном - колекцією образотворчого мистецтва, адже відповідно до п. 1.2. договору його метою є - виконання ст. 2 та ст. 6 Закону України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність.

Відповідно до позиції Пленуму Верховного суду України, яка викладена в п. 18 його Постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Законом України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність» розроблення механізму відшкодування Національному банку України заборгованості позивача було покладено на Кабінет Міністрів України, який, в свою чергу надав відповідне доручення від 09.11.2005 № 53336/6/1-05 Міністерству культури і туризму України.

Із копії листа відповідача - 1 адресованого Кабінету Міністрів України від 07.12.2005 № 12-9247/13 вбачається, що за дорученням останнього відповідачем - 1 проведено нараду за участі відповідача - 2 та позивача, на якій обговорювалося питання передачі колекції, та здійснювалися дії по опрацюванню угоди між відповідачем - 1, Національним банком України, ліквідатором позивача та відповідачем - 2 про врегулювання питання, пов'язаних з передачею колекції до фондів Національного художнього музею України.

Як вбачається з пояснень відповідача - 1 Міністерство під час укладання договору не мало суперечної інтересам держави і суспільства мети укладання вказаного договору, а вчиняло дії спрямовані на збереження для України та експонування колекції образотворчого мистецтва АТ «Градобанк».

Представник позивача, при розгляді спору в судах першої та апеляційної інстанції зазначав, що договір не був добровільним актом АТ «Градобанк», був вчинений проти інтересів банку та всупереч позиції комітету кредиторів, не з ініціативи чи бажання банку.

Вказане спростовується наступним.

В 1998 році Національним банком України була розпочата процедура звернення стягнення на колекцію картин позивача, як на заставне майно, яка не була реалізована, оскільки Постановою Верховної ради України в кінці 1998 року було заборонено Національному банку України проведення аукціонного продажу зазначеної колекції.

Таким чином, враховуючи зазначене, твердження позивача, що укладенням договору порушено його право на добровільне розпорядження його майном не відповідає дійсності, оскільки на час укладання договору, позивач був обмежений у добровільному розпорядженні належної йому колекції картин.

На момент укладання договору позивач у відповідності до норм Закону України «Про заставу» мав право тільки на повернення йому різниці грошової суми, у випадку якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищила б розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя.

При цьому, тільки в червні 2006 року ухвалою суду колекція картин позивача була включена за клопотанням комітету кредиторів, до складу ліквідаційної маси позивача.

Станом на момент укладання договору Закон України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність» був чинним, і передбачав передачу колекції картин позивача у державну власність у порядку встановленому законом шляхом віднесення до державної частини Музейного фонду України, передавши її на постійне зберігання до Національного художнього музею України.

Відповідно до ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Положення статті 1 зазначеного закону втратили чинність, як такі що є неконституційними, в частині передачі колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень статей 1, 2, 4, 6 Закону України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність», Постанови Верховної Ради України «Про визнання колекції образотворчого мистецтва національним надбанням України» у справі № 1 - 34/2008 від 16.10.2008 № 24-рп/2008, що відповідає ст. 152 Конституції України та зазначено в самому рішенні Конституційного Суду України у справі № 1 - 34/2008 від 16.10.2008 № 24-рп/2008.

Правові акти або окремі їх положення, що визнані неконституційними, не застосовуються і не реалізуються будь - яким іншим способом з моменту початку дії рішення Конституційного Суду України. Що повністю відповідає положенням ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Отже, наслідки недійсності правочину залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання такого правочину.

Як зазначено в п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 07.04.2008 р. № 01-8/211, приймаючи рішення про застосування наслідків недійсності правочину, повинен повно і всебічно з'ясувати обставини, що мають значення для застосування таких наслідків, та неухильно дотримуватись положень статті 4 -3 ГПК України щодо створення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення таких фактичних обставин справи на засадах змагальності сторін.

Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину.

Станом на момент винесення рішення по справі колекція картин позивача передана ним на виконання умов договору відповідачу - 2 не була, а грошові кошти перераховані відповідачем - 2 Національному банку України в якості відшкодування заборгованості позивача за кредитним договором були повернуті.

Отже, станом на момент винесення рішення по справі жодна із його сторін в натурі нічого не одержувала на виконання договору.

На підтвердження та обґрунтування свої позовних вимог, представник АТ «Градобанк» посилається на рішення Конституційного суду України по справі № 1 - 34/2008 від 16.10.2008 № 24-рп/2008, на підставі якого робить висновок, що укладений договір спрямований на порушення права власності.

Проте, такі твердження позивача є хибними та спростовуються тим, що у вказаному рішенні зазначено, зокрема, що законодавцем не дотримано принципу непорушності права приватної власності, що мало наслідком протиправне позбавлення цього права.

Тобто, відповідним рішенням не встановлюється саме спрямованість положень Закону України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність» на порушення конституційних прав позивача, а доказів наявності у сторін договору наміру порушити конституційне право власності позивача на колекцію картин, а не виконати вимоги чинного на момент укладання договору закону, позивачем до матеріалів справи взагалі не надано.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, позивачем не доведено, що договір при його укладанні був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини, що його сторони та/або одна із сторін мала намір саме порушити право власності позивача, а також, що договір є таким, що порушує публічний порядок, та крім того, не доведено, що на виконання договору сторони одержали в натурі кошти та/або майно.

В процесі розгляду спору в суді першої інстанції представником відповідача - 1 подано заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину відповідно до частини 3 статті 261 ЦК України починається від дня, коли почалося його виконання.

Згідно з умовами договору відповідач - 2 прийняті на себе зобов'язання щодо перерахування Національному банку України коштів по договору виконав у повному обсязі 26 грудня 2005 року (що підтверджено матеріалами справи), відповідно перебіг позовної давності за вимогами позивача починається з 27.12.2005.

Відповідно до ч. 4 ст. 258 ЦК України (в редакції від 19.12.2011) позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. Вказана частина статті 258 ЦК України була вилучена із ЦК України у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011.

Відповідно до п. 5 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011, визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про, зокрема, застосування наслідків нікчемності правочинів.

Оскільки станом на час прийняття зазначеного Закону у позивача не сплив строк позовної давності для звернення до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права не пропустивши позовної давності.

Відтак, Господарський суд міста Києва правомірно дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у позові з мотивів заявлення відповідачем про сплив позовної давності.

Представником відповідача - 1, надаючи усні пояснення в судовому засіданні зазначав, що позивачем по справі невірно був сплачений судовий збір, а саме як за вимогу немайнового характеру, в той час як заявлені вимоги, в розумінні постанови Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 майновими, а отже позовні вимоги по даному спору мають бути залишені без розгляду на підставі ст. 81 ГПК України.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією представника відповідача - 1.

Постановою № 9 Верховного суду України від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що у справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляється вимога, в той час як позивачем ставилася вимога про визнання припиненим прав однієї сторони та обов`язків, відповідно, іншої, а також визнання відсутніми інших прав та обов`язків за спірним договором.

Даними вимогами не передбачено передання від однієї сторони іншій майна, чи сплату якихось коштів за відповідне майно, а тому заявлені позивачем вимоги є саме вимогами немайнового характеру.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено в задоволені позовних вимог Акціонерного товариства «Градобанк», а тому апеляційна скарга Акціонерного товариства «Градобанк» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Акціонерного товариства «Градобанк» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Градобанк» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2014 у справі № 5011-36/8485-2012 - без змін.

Матеріали справи № 5011-26/8485-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов