Постанова

від 15.04.2015 по справі 5011-36/8485-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2015 року Справа № 5011-36/8485-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Владимиренко С.В.,

Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Акціонерного товариства "Градобанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 лютого 2015 року у справі № 5011-36/8485-2012 Господарського суду міста Києва за позовом Акціонерного товариства "Градобанк", м. Київ, до: 1) Міністерства культури України, м. Київ; 2) Національного художнього музею України, м. Київ; третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України, м. Київ, за участю Прокуратури міста Києва, про застосування наслідків недійсності нікчемності правочину,

за участю представників сторін:

позивача - Львова І.В. (ліквідатор);

- Проценко О.М. (дов. від 14.04.15);

відповідача-1 - Сухенко С.В. (дов. № 40/11/10-15 від 14.01.15);

відповідача-2 - Титич В.М. (дов. від 26.08.14);

третьої особи - Війтєва Л.А. (дов. № 18-208/6089-21197 від 29.11.10);

Генеральної прокуратури України - Савицька О.В. (посв. № 015589 від 13.03.13),

в с т а н о в и в:

У червні 2012 року позивач АТ "Градобанк" пред'явив у господарському суді позов до відповідачів Міністерства культури України та Національного художнього музею України про застосування наслідків недійсності нікчемності правочину.

Вказував, що 22.12.05, на виконання вимог Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність", між Міністерством культури і туризму України, Національним художнім музеєм України та АТ "Градобанк" був укладений договір № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва АТ "Градобанк", згідно якого Міністерство культури та туризму України зобов'язалось перерахувати Національному художньому музею України кошти у сумі 9 497 100 грн. для відшкодування Національному банку України заборгованості АТ "Градобанк", що виникла за договором застави від 05.11.96, укладеним між Національним банком України та АТ "Градобанк" в забезпечення виконання умов договору № 24 від 04.06.96 на купівлю кредитів на закритому кредитному аукціоні Національного банку України, а АТ "Градобанк" зобов'язався передати на постійне зберігання Національному художньому музею України твори колекції у кількості 785 предметів відповідно до акту оцінки експертної комісії від 21.12.96 на суму визначену даним актом протягом 5 робочих днів з моменту отримання Національним банком України коштів в сумі 9 496 272,50 грн. на його рахунок (вартість 455 предметів).

Посилаючись на ту обставину, що 16.10.08 рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-34/2008 за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 1, 2, 4, 6 Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність", Постанови Верховної Ради України "Про визнання колекції образотворчого мистецтва національним надбанням України" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 1 в частині передачі колекції образотворчого мистецтва АТ "Градобанк" у державну власність та статей 2, 5, 6 вказаного Закону, позивач просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - договору № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва АТ "Градобанк" від 22.12.05, укладеного між Міністерством культури і туризму України, Національним художнім музеєм України та АТ "Градобанк", а саме:

- визнати припиненим (відсутнім) право Національного художнього музею України у м. Києві щодо отримання на постійне зберігання творів колекції образотворчого мистецтва АТ "Градобанк" у кількості 785 предметів, які були передані АТ "Градобанк" до Національного банку України за договором застави (закладу) від 05.11.96, укладеним між акціонерним товариством "Градобанк" та Національним банком України;

- визнати припиненим (відсутнім) обов'язок АТ "Градобанк" щодо передачі Національному художньому музею України у м. Києві на постійне зберігання творів колекції образотворчого мистецтва АТ "Градобанк" у кількості 785 предметів, які були передані АТ "Градобанк" до Національного банку України за договором застави (закладу) від 05.11.96, укладеним між АТ "Градобанк" та Національним банком України;

- визнати припиненими (відсутніми) інші правовідносини (права та обов'язки) за договором № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва АТ "Градобанк" від 22.12.05, укладеним між Міністерством культури та туризму України, Національним художнім музеєм України та АТ "Градобанк".

Спір розглядався судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25 листопада 2014 року (колегія суддів у складі: Бондаренко Г.П. - головуючого, Ковтун С.А., Балац С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03 лютого 2015 року (колегія суддів у складі: Шапрана В.В. - головуючого, Андрієнка В.В., Буравльова С.І.), в позові відмовлено.

Судові акти мотивовані посиланнями на те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що договір № 279 від 22.12.05 при його укладанні був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, що його сторони (або одна із сторін) мали намір порушити право власності позивача, що договір є таким, що порушує публічний порядок, а також на те, що жодна із сторін договору нічого не одержувала на виконання вказаного договору.

У касаційній скарзі АТ "Градобанк", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 41, 150 Конституції України, ст.ст. 203, 215, 216, 228, 321 ЦК України, ст. 48 Закону України "Про власність" та ст. 84 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення його вимог.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 04.06.96 між Національним банком України (кредитором) та АТ "Градобанк" (позичальником) був укладений договір № 24 на купівлю кредитів на закритому кредитному аукціоні Національного банку України.

05.11.96, в забезпечення виконання зобов'язань АТ "Градобанк" за вказаним кредитним договором, між Національним банком України (заставодержателем) та АТ "Градобанк" (заставодавцем) був укладений договір застави (заклад), згідно якого АТ "Градобанк" зобов'язався передати заставодержателю в заставу на зберігання колекцію образотворчого мистецтва (картини) у кількості 785 предметів.

Згідно акту оцінки експертної комісії від 21.12.96 оціночна вартість творів образотворчого мистецтва колекції становила 5 176 650 доларів США.

Судами встановлено, що АТ "Градобанк" свої грошові зобов`язання за кредитним договором не виконало, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед Національним банком України в сумі 9 497 071,97 грн., з яких 5 000 000 грн. основного боргу та 4 497 071,97 грн. процентів за користування кредитом.

Рішення Вищого арбітражного суду України від 28.05.98 - 01.06.98 у справі № 3/60 за позовом Національного банку України до АТ "Градобанк" про звернення стягнення на заставлене майно постановлено звернути стягнення на майно (колекцію творів образотворчого мистецтва), яке належить АТ "Градобанк" і передане в заставу Національному банку України на загальну суму 6 494 461,82 грн.

28.05.98 на виконання вказаного рішення суду був виданий відповідний наказ.

Враховуючи високу культурну цінність колекції образотворчого мистецтва АТ "Градобанк" та необхідність її збереження для України 08.12.98 Верховна Рада України прийняла постанову від № 301-XIV "Про заборону продажу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк", якою Національному банку України заборонено проведення аукціонного продажу зазначеної колекції.

Постановою арбітражного суду міста Києва від 14.07.2000 АТ "Градобанк" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

24.06.04 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність", відповідно до ст. 1 якого колекцію образотворчого мистецтва АТ "Градобанк" визнано об'єктом національного культурного надбання та передано її у державну власність у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 2 вказаного Закону зазначену колекцію передбачено віднести до державної частини Музейного фонду України, передавши її в установленому законодавством порядку на постійне зберігання до Національного художнього музею України у м. Києві.

Згідно ч. 1 ст. 5 зазначеного Закону Кабінету Міністрів України доручено до 31.12.04 розробити механізм відшкодування Національному банку України заборгованості АТ "Градобанк", що забезпечена заставою, предметом якої є зазначена колекція образотворчого мистецтва, та провести відповідні розрахунки з Національним банком України до 01.06.05, передбачивши кошти у проекті Закону України про Державний бюджет України на 2005 рік.

Статтею 6 вказаного Закону зобов'язано Національний банк України до 31.12.05 забезпечити передачу колекції образотворчого мистецтва АТ "Градобанк" на постійне зберігання до Національного художнього музею України у м. Києві в повному обсязі.

Судами встановлено, що 22.12.05 між Міністерством культури та туризму України, Національним художнім музеєм України та АТ "Градобанк" був укладений договір № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва АТ "Градобанк", згідно якого Міністерство культури та туризму України зобов'язалось перерахувати Національному художньому музею України кошти у сумі 9 497 100 грн. для відшкодування Національному банку України заборгованості АТ "Градобанк", що виникла за договором застави від 05.11.96, укладеним між Національним банком України та АТ "Градобанк" в забезпечення виконання умов договору № 24 від 04.06.96 на купівлю кредитів на закритому кредитному аукціоні Національного банку України, а АТ "Градобанк" зобов'язався передати на постійне зберігання Національному художньому музею України твори колекції у кількості 785 предметів відповідно до акту оцінки експертної комісії від 21.12.96 на суму визначену даним актом протягом 5 робочих днів з моменту отримання Національним банком України коштів в сумі 9 496 272,50 грн. на його рахунок (вартість 455 предметів).

Право державної власності на частину колекції у кількості 455 предметів виникає з моменту отримання банком коштів у сумі, встановленій в п. 2.1.1 договору. З цього моменту частина колекції у кількості 455 предметів переходить до державної частини Музейного фонду України (п. 3.2 договору).

Порядок здійснення розрахунків за решту 330 предметів колекції буде проведено відповідно до додаткових угод (п. 3.3 договору).

26.12.05 Національний художній музей України на виконання п. 2.2.1 договору платіжним дорученням № 646 перерахував Національному банку України 9 497 100 грн. з призначенням платежу: відшкодування Національному банку України заборгованості АТ "Градобанк" згідно договору № 279 від 22.12.05.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.06 у справі № 10/11 колекцію картин АТ "Градобанк" в кількості 857 предметів образотворчого мистецтва (785 предметів з якої знаходяться в заставі у Національного банку України) включено до складу ліквідаційної маси банкрута АТ "Градобанк" та заборонено Національному банку України та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо колекції образотворчого мистецтва АТ "Градобанк" в кількості 785 предметів образотворчого мистецтва, що знаходяться на зберіганні у Національного банка України в заставі.

Постановою Господарського суду міста Києва від 19.06.07 у справі № 18/560-а за позовом Заступника прокурора м. Києва, в інтересах держави в особі Міністерства культури і туризму України, та Національного художнього музею України у м. Києві до Національного банку України про спонукання вчинення дій позовні вимоги задоволено повністю, зобов'язано Національний банк України передати у встановленому порядку колекцію образотворчого мистецтва АТ "Градобанк" у кількості 785 предметів Національному художньому музею України в м. Києві. Зазначена постанова була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.08 у справі № 22-а-3615/08.

Водночас судами встановлено, що рішенням Конституційного Суду України № 24-рп/2008 від 16.10.2008 у справі № 1-34/2008 за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 1, 2, 4, 6 Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність", Постанови Верховної Ради України "Про визнання колекції образотворчого мистецтва національним надбанням України" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 1 в частині передачі колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність та статей 2, 5, 6 вказаного Закону.

На виконання рішення Конституційного Суду України Національний банк України постановою Правління № 290 від 13.05.09 поновив облік заборгованості АТ "Градобанк" перед Національним банком України та застави колекції образотворчого мистецтва, переданої Національному банку України за договором застави (закладу) від 05.11.96.

02.12.10 Національний банк України повернув на рахунок Національного художнього музею України у Головному управлінні державного казначейства України в м. Києві в повній сумі грошові кошті, що були перераховані Національним художнім музеєм України як відшкодування заборгованості АТ "Градобанк" перед Національним банком України з посиланням на договір № 279 від 22.12.05.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.09 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Приписами ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

З правового аналізу зазначених норм слідує, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його укладення, не потребує додаткового визнання недійсним у судовому порядку та не створює для сторін будь-яких правових наслідків.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК) - п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.09 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Судами встановлено, що на час укладання договору № 279 від 22.12.05 Закон України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність" був чинним і передбачав передачу колекції картин позивача у державну власність у порядку встановленому законом шляхом віднесення до державної частини Музейного фонду України, передавши її на постійне зберігання до Національного художнього музею України.

Відповідно до ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, положення статті 1 зазначеного Закону втратили чинність, як такі, що є неконституційними, в частині передачі колекції образотворчого мистецтва АТ "Градобанк" у державну власність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 24-рп/2008 від 16.10.08 у справі № 1-34/2008, тому судами попередніх інстанцій правильно не прийнято до уваги посилання позивача на нікчемність договору № 279 від 22.12.05, як такого, що порушує публічний порядок.

Застосування правових наслідків до недійсного правочину засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення такого правочину.

Між тим, судами встановлено, що на час винесення рішення місцевим судом колекція картин позивача не була передана ним відповідачу-2 на виконання умов договору № 279 від 22.12.05, а грошові кошти перераховані відповідачем-2 Національному банку України в якості відшкодування заборгованості позивача за кредитним договором були йому повернуті.

Встановивши, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що договір № 279 від 22.12.05 при його укладанні був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, що його сторони (або одна із сторін) мали намір порушити право власності позивача, що договір є таким, що порушує публічний порядок, а також те, що жодна із сторін договору нічого не одержувала на виконання вказаного договору, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в позові.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Посилання касаційної скарги на наявність правових підстав до застосування наслідків недійсності нікчемного правочину вказаним в позові шляхом, не знайшли свого підтвердження при здійсненні судом касаційної інстанції перегляду оскаржуваних судових рішень, тому їх слід залишити поза увагою суду.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 111 7 ГПК України, не входить до меж перегляду справи в суді касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судами здійснено розгляд даного спору як за вимогами немайнового характеру, що не відповідає п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.09 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", згідно якого у справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги носять майновий характер, тому колегія суддів вважає за необхідне достягнути судовий збір за розгляд даної справи.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Градобанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 лютого 2015 року у справі № 5011-36/8485-2012 залишити без змін.

3. Достягнути з Акціонерного товариства "Градобанк" в дохід Державного бюджету України 64 567 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, 32 211 грн. судового збору за апеляційний перегляд та 31 967,40 грн. судового збору за касаційний перегляд.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Головуючий суддя: Н.Г. Дунаєвська

Судді: С.В. Владимиренко

Н.І. Мележик