Постанова

від 02.02.2015 по справі 813/7193/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2015 року №813/7193/14

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

представника позивача Єжова О.Ю.,

представника відповідача Кельбас Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ-Групп» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.07.2014 року №0003162201/10919, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Топ-Групп» (надалі - ТзОВ «Топ-Групп») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), в якій просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0003162201/10919 від 17.07.2014 року.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2014 року дану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків.

Позивач усунув недоліки позовної заяви, яку було залишено без руху ухвалою судді від 24.10.2014 року, а також уточнив позовні вимоги. Із урахуванням уточнення вимог позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003162201/10919 від 17.07.2014 року.

Ухвалами судді від 10.11.2014 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що оспорюване ним податкове повідомлення-рішення було прийняте контролюючим органом із порушенням норм матеріального права та є таким, що суперечать чинному законодавству України.

Так, позивач зазначає, що відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Топ-Групп», за результатами якої податковим органом було встановлено, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Інтерія ЛТД» були нереальними й насправді не відбувалися. У зв'язку із цим, відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Однак, позивач стверджує, що такі висновки податкового органу є помилковими, оскільки його господарські операції з ТзОВ «Інтерія ЛТД» носили реальний і товарний характер. Реальність таких операцій підтверджується належними та допустимими доказами - укладеними договорами, накладними, податковими накладними, фактом оплати за придбаний товар, прийняттям та використанням товару у господарській діяльності позивача та іншими первинними документами. При цьому, позивач підкреслює, що усі первинні документи, які складалися при документуванні господарських операцій, відповідають усім вимогам чинного законодавства та є достатньою законною підставою для відображення в бухгалтерському і податковому обліку відповідних операцій.

Позивач звертає увагу на те, що зазначені вище операції здійснювалися ним із метою реалізації власної господарської компетенції, а саме, придбаний товар (матеріали для поліграфії) у подальшому призначені для реалізації з метою отримання відповідного прибутку та частково були вже реалізовані. Таким чином, поза належним оформленням усіх необхідних первісних документів, реальність операцій підтверджується й очевидною діловою метою в їх здійсненні.

ТзОВ «Топ-Групп» підкреслює, що всі висновки акта перевірки винятково ґрунтуються на порушеннях, які нібито були допущені в своїй діяльності контрагентом позивача та третіми особами, при цьому жодних аргументованих свідчень про вчинення порушень норм закону безпосередньо позивачем контролюючий орган не зафіксував. Позивач акцентує на тому, що він не повинен нести відповідальності за дії й порушення, які були допущені іншими особами, оскільки відповідальність повинна покладатися саме на осіб, що допустили порушення.

Також позивач вважає необґрунтованим висновки акта перевірки щодо нереальності операцій, які базуються на відсутності товарно-транспортних накладних при виконанні спірних операцій із поставки товару. ТзОВ «Топ-Групп» вказує на те, що нормативні акти, на які посилається контролюючий орган є дефектними з юридичної точки зору, а також вони не регулюють питання бухгалтерського обліку та оподаткування.

Зважаючи на все викладене позивач вважає, що при проведенні позапланової перевірки відповідачем не було дано належної оцінки усім наявним доказам, які безумовно та однозначно свідчили про реальність господарських операцій позивача та, відповідно, про відсутність порушення чинного законодавства України зі сторони ТзОВ «Топ-Групп».

На заперечення позовних вимог відповідачем 24.11.2014 року було подано заперечення на позовну заяву, в якому вдповідач обґрунтовує законність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, а його позиція полягає в наступному.

Відповідач указує на те, що в матеріалах перевірки була повно описана неможливість виконання постачальником позивача ТзОВ «Інтерія ЛТД» цивільно-правових зобов'язань щодо поставки товарно-матеріальних цінностей, у зв'язку з відсутністю в такого постачальника економічних можливостей для цього. Таким чином, відомості, які містяться в первинних документах позивача, є недостовірними з огляду на відсутність реальних господарських операцій, які вони документують, а отже, дані податкового обліку також не відображають реально здійснені операції.

Тож, відповідач вважає, що ТзОВ «Топ-Групп» було протиправно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями, що насправді не здійснювалися, та в результаті занижено власне податкове зобов'язання з податку на додану вартість. Відповідно, висновки й рішення податкового органу є обґрунтованими та законними, спрямованими виключно на захист прав та інтересів держави від протиправних дій недобросовісних платників податків, у зв'язку з чим підстави для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення відсутні.

У судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просили позов задовольнити повністю, а саме - визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0003162201/10919 від 17.07.2014 року.

Представник відповідача проти позову заперечила, надала пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях, а також вказала на правомірність винесення спірного податкового повідомлення-рішення №0003162201/10919 від 17.07.2014 року й просила у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Топ-Групп» як юридичну особу було зареєстровано Головним управлінням юстиції у місті Києві 16.09.2013 року. На податковий облік позивача взято 17.09.2013 року. У періоді, який перевірявся, ТзОВ «Топ-Групп» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, згідно Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ №200147686.

У період із 16.06.2014 року по 20.06.2014 року ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Топ-Групп» (код ЄДРПОУ 38900752) з питань правомірності формування сум податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ та їх подальший вплив на правильність формування доходів та витрат по взаєморозрахунках з ТзОВ «Інтерія ЛТД» (код ЄДРПОУ 38018040) за січень 2014 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №291/220/13-07-22-01-10/38900752 від 27.06.2014 року, у якому зафіксовано наступне порушення податкового законодавства, допущене ТзОВ «Топ-Групп» у своїй діяльності:

1)п.п.198.1, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2014 року на 302 907,47 грн.

Як випливає зі змісту акту №291/220/13-07-22-01-10/38900752 від 27.06.2014 року, контролюючий орган дійшов висновку, що операції між ТзОВ «Топ-Групп» та ТзОВ «Інтерія ЛТД» у січні 2014 року не носили реального характеру, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод.

Так, в акті №291/220/13-07-22-01-10/38900752 зазначено, що в січні 2014 року ТзОВ «Топ-Групп» придбало в ТзОВ «Інтерія ЛТД» товар (зволожувач, плівка самоклеюча, фольга поліграфічна, картон кресшпан) на загальну суму 1 817 444,78 грн., в тому числі податок на додану вартість 302 907,46 грн., який був віднесений позивачем до складу податкового кредиту. У той же час, за висновком акту реальне здійснення таких операцій було неможливим і не мало місця.

При цьому, відповідач здебільшого посилається на дані акта №1815/15-53-22-3/38018040 про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Інтерія ЛТД» з питань підтвердження взаємовідносин з контрагентами за період січень-лютий 2014 року, складеного 01.04.2014 року ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області. У такому акті вказується, що ТзОВ «Інтерія ЛТД» не володіє основними засобами, трудовими ресурсами, виробничими потужностями, що свідчить про неможливість надання будь-яких послуг чи постачання будь-яких товарів. При цьому, в акті також зазначається, що ТзОВ «Інтерія ЛТД» допустило порушення податкового законодавства не відобразивши податкові зобов'язання з ПДВ за січень-лютий 2014 року в сумі 11 570 674 грн. У зв'язку із чим, в акті зроблено висновок, що ТзОВ «Інтерія ЛТД» у січні-лютому 2014 року не могло здійснювати реальної господарської діяльності, а лише надавало податкову вигоду своїм покупцям.

Окрім цього, в акті №291/220/13-07-22-01-10/38900752 наводиться інформація з висновку №337/07 від 28.03.2014 року про результати відпрацювання ризикового платника податків ТОВ «НІКТАЙС», складеного ОУ ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області. Зазначене підприємство (ТОВ «НІКТАЙС»), згідно системи «Податковий блок», у січні 2014 року було основним постачальником ТзОВ «Інтерія ЛТД». У той же час, висновком було засвідчено відсутність у нього основних засобів, трудових ресурсів, виробничих потужностей, а отже, неможливість провадження реальної господарської діяльності.

Також в акті №291/220/13-07-22-01-10/38900752 податковий орган, окрім вказівки на неможливість здійснення господарської діяльності контрагентом позивача та постачальником такого контрагента, посилається на відсутність у ТзОВ «Топ-Групп» товарно-транспортних накладних на перевезення придбаного товару. Відповідач зазначає, що відсутність документів, що засвідчують транспортування та зберігання придбаних товарів, підтверджують факт не передачі товарів від продавця до покупця, а отже, відсутність реальних господарських операцій.

У зв'язку із наведеним, на підставі акту №291/220/13-07-22-01-10/38900752 від 27.06.2014 року, відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0003162201/10919 від 17.07.2014 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (302 907,47 грн.) та штрафними санкціями (75 726,87 грн.).

Не погоджуючись із діями та рішеннями ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області та вважаючи свої права порушеними рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивачем було заявлено даний позов, у якому ТзОВ «Топ-Групп» стверджує про відсутність підстав для прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення за відсутності порушень ним податкового законодавства та, відповідно, про протиправність такого повідомлення-рішення.

Розглянувши доводи сторін і дослідивши підстави прийняття суб'єктом владних повноважень оспорюваного рішення, суд щодо суті господарських операцій між ТзОВ «Топ-Групп» і ТзОВ «Інтерія ЛТД» у січні 2014 року, які досліджувалися у ході проведеної відповідачем позапланової перевірки, відзначає наступне.

Так, на підтвердження підставності здійснення господарських операцій між ТзОВ «Топ-Групп» і ТзОВ «Інтерія ЛТД» позивачем представлено договір поставки №20 від 03.01.2014 року. Згідно з п.п.1.1, 1.2 цього договору, ТзОВ «Інтерія ЛТД» зобов'язалося за плату передати у власність позивача продукцію - поліграфічні матеріали. У відповідності до п.2.1 договору, ціна товару фіксується у накладній за попередньою усною домовленістю сторін. Пунктом 3.1 договору передбачено, що постачання товару провадиться впродовж строку дії договору окремими партіями за усними чи письмовими заявками позивача. Сторони погодили, що поставка товару здійснюється на умовах DDP, згідно Інкотермс-2010 за адресою: м.Львів, вул.Городоцька, 335 (п.3.4 договору). У відповідності до п.4.1 договору, розрахунок проводиться в строку 245 днів, з моменту передачі кожної окремої партії товару. Строк дії договору - до 01.12.2015 року - був погоджений сторонами у п.6.1.

Розглянувши представлений договір, суд приходить до висновку, що такий правочин є належним доказом досягнення його учасниками домовленостей щодо здійснення, у відповідності до погоджених умов, певних господарських операцій, спрямованих на задоволення їх інтересів та на реалізацію господарської компетенції таких юридичних осіб.

При цьому, досліджуючи та оцінюючи наданий договір поставки, суд надає критичну оцінку твердженню контролюючого органу, яке він виклав в акті №291/220/13-07-22-01-10/38900752, про те, що договори між ТзОВ «Топ-Групп» і ТзОВ «Інтерія ЛТД» не спричинили реального настання юридичних наслідків.

Так, відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним.

У п.24 Постанови Пленуму №9 від 06.11.2009 року Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У той же час, під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б достовірно свідчили про умисел ТзОВ «Топ-Групп» на укладення із ТзОВ «Інтерія ЛТД» договору без наміру створити наслідки, які ним передбачені. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи.

Суд звертає увагу також і на те, що, відповідно до ч.2 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивний правочин визнається судом недійсним, отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних. Із огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про фіктивність правочину, таким чином, висновки відповідача про фіктивність договору поставки №20 від 03.01.2014 року є передчасними й необґрунтованими.

У той же час, як доводиться нижчевикладеними обставинами, за вказаним вище договором поставки №20 від 03.01.2014 року сторонами виконувалися обов'язки, які ним були обумовлені, зокрема, наявні в справі докази засвідчують факт поставки товарів, а також факт часткового розрахунку за них.

Так, для підтвердження фактів виконання господарських операцій за вказаним вище договором поставки №20 від 03.01.2014 року позивачем було представлено копію заявки на поставку товару №0301/01 від 03.01.2014 року, якою було обумовлено необхідність постачання на користь ТзОВ «Топ-Групп» зволожувача у кількості 100 л (130 кг), фольги поліграфічної різного асортименту в загальній кількості 861 959,319 м.кв. (13 667 кг), плівки самоклеючої в кількості 781,25 м.кв. (100 кг), картону пресшпан у кількості 113,084 м.кв. (10 кг).

На підтвердження фактів виконання операцій із поставки замовленого товару, позивачем надано копії видаткових накладних №2603 від 14.01.2014 року на поставку від ТзОВ «Інтерія ЛТД» 50 літрів зволожувача на суму 75 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 15 000,00 грн., №3811 від 20.01.2014 року на поставку 445,500 м.кв. плівки самоклеючої та 245 744,400 м.кв. фольги поліграфічної на суму 446 563,26 грн., у т.ч. ПДВ 74 427,21 грн., №3812 від 20.01.2014 року на поставку 2,004 м.кв. картону пресшпан 0,3 та 4 177,538 кг фольги поліграфічної на суму 893 306,47 грн., у т.ч. ПДВ 148 884,41 грн., №6052 від 31.01.2014 року на поставку 699,063 кг фольги поліграфічної на суму 149 412,06 грн., у т.ч. ПДВ 24 902,01 грн., №6053 від 31.01.2014 року на поставку 1 114,067 кг фольги поліграфічної на суму 238 162,99 грн., у т.ч. ПДВ 39 693,83 грн.

Дослідивши вказані первинні документи (видаткові накладні), суд відзначає, що вони відповідають домовленостям сторін (зафіксованих у договорі поставки №20 від 03.01.2014 року) та за своїм змістом засвідчують факти передачі від продавця (ТзОВ «Інтерія ЛТД») до покупця (ТзОВ «Топ-Групп») придбаного товару, тобто свідчать про здійснення конкретних господарських операцій. При цьому, проаналізувавши зазначені документи, суд дійшов висновку, що вони також відповідають і вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які ставляться до підприємств у частині здійснення облікової політики, та містять необхідні для первинних документів дані в достатній мірі для ідентифікації таких операцій, визначення їх змісту, вартості та інших істотних обставин.

Окрім того, позивачем надано й документи, що підтверджують проведення часткових розрахунків за придбаний товар. Так, позивачем представлено копії платіжних доручень №43 від 11.022014 року на оплату ним на користь ТзОВ «Інтерія ЛТД» за договором поставки №20 від 03.01.2014 року 80 000,00 грн., №44 від 12.02.2014 року на оплату 620 000,00 грн., №49 від 17.02.2014 року на оплату 68 000,00 грн., №53 від 18.02.2014 року на оплату 66 000,00 грн., №80 від 14.03.2014 року на оплату 1 937,50 грн., №84 від 18.03.2014 року на оплату 312,50 грн.

Відповідно, зазначені докази підтверджують спрямування намірів позивача на реальне виконання умов укладеного ним договору поставки, а також про реально понесені витрати позивача в ході здійснення господарських операцій із ТзОВ «Інтерія ЛТД», у тому числі й сплату ПДВ у ціні придбаного товару.

Також ТзОВ «Топ-Групп» представлено суду копії податкових накладних, які виписувалися останньому при проведенні вищевказаних операцій постачальником товару - ТзОВ «Інтерія ЛТД». А саме, ним надано копії податкових накладних №2603 від 14.01.2014 року на суму 75 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 15 000,00 грн., №3811 від 20.01.2014 року на суму 446 563,26 грн., у т.ч. ПДВ 74 427,21 грн., №3812 від 20.01.2014 року на суму 893 306,47 грн., у т.ч. ПДВ 148 884,41 грн., №6052 від 31.01.2014 року на суму 149 412,06 грн., у т.ч. ПДВ 24 902,01 грн., №6053 від 31.01.2014 року на суму 238 162,99 грн., у т.ч. ПДВ 39 693,83 грн.

При цьому, суд відзначає, що учасниками процесу не заперечується та підтверджується (зокрема і в акті перевірки №291/220/13-07-22-01-10/38900752 від 27.06.2014 року) спеціальна податкова правосуб'єктність зазначених вище учасників господарських операцій (тобто ТзОВ «Топ-Групп» і ТзОВ «Інтерія ЛТД»), які були зареєстрованими як платники податку на додану вартість на момент вчинення відповідних спірних господарських операцій у січні 2014 року. А представлені позивачем податкові накладні є оформленими у відповідності до вимог чинного на момент їх виписки законодавства, відповідають його приписам і не містять якихось дефектів, які би впливали на їх чинність.

Також, досліджуючи задокументовані операції між ТзОВ «Топ-Групп» і ТзОВ «Інтерія ЛТД», суд бере до уваги й інші докази їх реальності та можливість провадження господарської діяльності позивачем узагалі.

Так, позивачем представлено копії документів, які підтверджують реалізацію в ході власної діяльності поліграфічної продукції, яка, зокрема, придбавалася ним у ТзОВ «Інтерія ЛТД». А зокрема, надано копію договору поставки №128 від 25.11.2013 року, за яким позивач зобов'язався постачати на користь ПрАТ «Бліц-Інформ» поліграфічні розхідні матеріали. Як засвідчується копіями відповідних первинних документів (видаткові накладні, податкові накладні, довіреності), ТзОВ «Топ-Групп» упродовж лютого-жовтня 2014 року здійснило поставу ПрАТ «Бліц-Інформ» замовленого товару, а саме, фольги поліграфічної різного асортименту у кількості 12 647,52 м.кв. на загальну вартість 66 496,17 грн., у т.ч. ПДВ.

Окрім того, позивачем надано копію договору поставки №11/13н від 20.11.2013 року, за яким позивач зобов'язався постачати на користь ТОВ «Фірма «Салта» ЛТД» фольгу, плівку та інші поліграфічні матеріали. Як засвідчується копіями відповідних первинних документів (видаткові накладні, податкові накладні, довіреності) ТзОВ «Топ-Групп» упродовж січня-травня 2014 року здійснило поставу ТОВ «Фірма «Салта» ЛТД» замовленого товару, а саме, фольги поліграфічної різного асортименту у кількості 55 312,00 м.кв. на загальну вартість 140 804,59 грн., у т.ч. ПДВ.

А згідно з умовами договору поставки №4 від 11.11.2013 року, копію якого надано позивачем, він зобов'язався постачати на користь ТзОВ «Торговий дім «Марбел-Рогань» фольгу, плівку та інші поліграфічні матеріали. Як засвідчується копіями відповідних первинних документів (видаткові накладні, податкові накладні, довіреності) ТзОВ «Топ-Групп» упродовж квітня-серпня 2014 року здійснило поставу ТзОВ «Торговий дім «Марбел-Рогань» замовленого товару, а саме, фольги поліграфічної різного асортименту у кількості 31 669,75 м.кв. на загальну вартість 122 672,72 грн., у т.ч. ПДВ.

Також, позивачем надано копії видаткових і податкових накладних на підтвердження поставки упродовж вересня-листопада 2014 року фольги поліграфічної різного асортименту у кількості 119 767,45 м.кв. на загальну вартість 330 816,32 грн., у т.ч. ПДВ, на користь ТзОВ «Профі-прес».

При цьому, виходячи із указаних вище доказів та беручи до уваги наявний у справі матеріальний звіт №1, у якому наведено розподіл придбаних і реалізованих товарів за масою та площею, суд приходить до висновку, що у реальному здійсненні господарських операцій між позивачем і ТзОВ «Інтерія ЛТД», був наявний і економічний зміст та ділова мета, позаяк придбані товари були в подальшому реалізовані позивачем у межах власної господарської діяльності за ціною, вищою від закупівельної.

Зазначене в сукупності підтверджує зв'язок операцій, які відповідачем ставляться під сумнів, з господарською діяльністю позивача та доцільність їх реального здійснення й, відповідно, їх бажаність для позивача як об'єктивно існуючої реальності, а не лише у вигляді документування при фактичній відсутності таких операцій.

Також суд бере до уваги й докази, що вказують на реальну діяльність ТзОВ «Топ-Групп» як суб'єкта господарювання й можливість здійснення ним своєї господарської та підприємницької функції, у зв'язку з наявними у нього трудовими і матеріальними ресурсами.

Так, позивачем надано копію штатного розпису працівників ТзОВ «Топ-Групп», який введено в дію з 01.01.2014 року, та згідно якого у штаті підприємства числиться 46 працівників у складі апарату управління, бухгалтерії, відділу маркетингу, виробничого відділу та виробничої дільниці.

Окрім цього, позивачем представлено копію договору оренди нежитлового приміщення №011213 від 01.12.2013 року, укладеного з ТзОВ «Вантажна база ЛЗТА», за умовами якого ТзОВ «Топ-Групп» набуло у користування складські приміщення по вул.Городоцькій, 355/6 у м.Львові, а також копію договору оренди нежитлових приміщень №1/14 від 03.01.2014 року, укладеного з ТзОВ «Центр Друку», за умовами якого ТзОВ «Топ-Групп» набуло у користування приміщення по вул.Під Голоском, 27 у м.Львові для влаштування поліграфічного виробництва.

Таким чином, на переконання суду, зазначені вище документи підтверджують, зокрема, можливість здійснення позивачем реальної господарської діяльності, наявність необхідних для цього трудових і матеріальних ресурсів, економічну мету й доцільність фактичного здійснення спірних операцій з придбання товарів у ТзОВ «Інтерія ЛТД».

При цьому, суд також відзначає, що поданий позивачем договір оренди нежитлового приміщення №011213 від 01.12.2013 року щодо складських приміщень по вул.Городоцькій, 355/6 у м.Львові спростовує доводи відповідача про нереальність спірних операцій, які ґрунтуються на фактах відсутності у позивача товарно-транспортних накладних. Суд відзначає, що умовами договору поставки №20 від 03.01.2014 року передбачено, що постачання товару здійснюється ТзОВ «Інтерія ЛТД» на умовах DDP за адресою: м.Львів, вул.Городоцька, 335, тобто до складських приміщень належних на праві користування безпосередньо позивачу. У відповідності до норм Інкотермс-2010, постачання на умовах DDP (постачання з оплатою мита) передбачає максимальні обов'язки продавця та продавець вважається тим, хто виконав свої обов'язки з моменту надання товару в узгодженому пункті в країні ввезення. За цими умовами саме продавець зобов'язаний здійснити всі необхідні заходи для забезпечення перевезення товару до погодженого пункту призначення.

Отже, у даних правовідносинах саме на продавця покладено обов'язок із забезпечення та здійснення перевезення придбаного позивачем товару, а відповідно, твердження відповідача про обов'язкову наявність у позивача доказів на підтвердження перевезення товару (зокрема, товарно-транспортних накладних) чи засобів для виконання перевезень не має під собою жодного обґрунтування.

Поза тим, суд вбачає за доцільне вказати й на те, що в контексті позбавлення особи права на податкові вигоди по операціях із придбання товарів такі дії й рішення контролюючого органу не можуть ґрунтуватися виключно на відсутності документів обліку при операціях із перевезення товарів - товарно-транспортних накладних.

Так, відповідності до розд.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна є документом обов'язковим для учасників транспортного процесу, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Відповідно, товарно-транспортні накладні призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У зв'язку з чим, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому, відсутність таких документів не можна розцінювати як беззаперечне й самостійне свідчення безтоварності спірних господарських операцій із закупівлі товарів. А наявність товарно-транспортних накладних не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит при здійсненні операцій із придбання товарів, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність наявність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Зазначена позиція підтверджується й актуальною практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема, ухвалами цього суду від 12.02.2014 року в справі К/800/57785/13, від 25.12.2014 року в справі К/9991/44329/12, від 13.01.2015 року в справі К/800/36740/14, від 14.01.2015 року в справі К/9991/33802/12.

Окрім цього, узявши до уваги й інші аргументи відповідача, які викладені ним в акті перевірки №291/220/13-07-22-01-10/38900752, суд вважає за потрібне надати критичної оцінки тим доводам податкового органу щодо протиправності діяльності позивача, які ґрунтуються виключно на свідченнях про можливі порушення податкового законодавства іншими особами (контрагентом позивача та третьою особою).

Так, в акті №291/220/13-07-22-01-10/38900752 відповідач посилається на дані акта №1815/15-53-22-3/38018040 про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Інтерія ЛТД» з питань підтвердження взаємовідносин з контрагентами за період січень-лютий 2014 року, складеного 01.04.2014 року ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області.

Однак, на переконання суду, обґрунтування податковим органом висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства та подальше позбавлення його права на податкові вигоди й притягнення до відповідальності тими обставинами, які були зафіксовані в актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, є безпідставним. Так, виходячи зі змісту Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України №236 від 22.04.2011 року, акт про неможливість проведення зустрічної звірки за своєю природою призначений виключно для засвідчення факту об'єктивної неможливості здійснення такого заходу як зустрічна звірка, а не фактів порушення платниками податків податкового чи іншого законодавства. У зв'язку з чим, суд вважає, що сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаного контрагента не може вважатись доказом вчинення ним порушень податкового законодавства, а тим більше неможливість проведення зустрічних звірок не може свідчити про вчинення порушень податкового законодавства третіми особами (у даному випадку - позивачем).

Отже, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки, тим більше, що акти, на які посилається відповідач, стосуються не безпосередньо позивача (ТзОВ «Топ-Групп»), а його контрагента (ТзОВ «Інтерія ЛТД»). Зазначена позиція також підтверджується практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема, ухвалами цього суду від 10.12.2014 року в справі К/800/32135/14, від 08.12.2014 року в справі К/800/53470/13, від 01.12.2014 року в справі К/800/56665/13, від 20.11.2014 року в справі К/800/32533/14, від 18.09.2014 року в справі К/800/9945/14.

Більш того, як засвідчується наявною в матеріалах справи копією ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 року в справі 815/2581/14, у судовому порядку було визнано протиправними дії ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області з проведення заходів зустрічної звірки, за результатами яких 01.04.2014 року складено акт №1815/15-53-22-3/38018040 про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Інтерія ЛТД», код ЄДРПОУ 38018040, з питань підтвердження взаємовідносин з контрагентами за період січень-лютий 2014 року. У зв'язку з чим, суд відзначає, що протиправні дії не можуть породжувати будь-яких правомірних наслідків, а тому, й протиправне проведення заходів із зустрічної звірки не може мати своїм наслідком здобуття достовірної податкової інформації в порядку, встановленому законом.

Окрім цього, в акті №291/220/13-07-22-01-10/38900752 відповідачем використано дані з висновку №337/07 від 28.03.2014 року про результати відпрацювання ризикового платника податків ТОВ «НІКТАЙС» (постачальник ТзОВ «Топ-Групп»). І враховуючи такий висновок та згаданий вище акт про неможливість проведення зустрічної звірки №1815/15-53-22-3/38018040 відповідачем було зроблено заключення про порушення податкового законодавства ТОВ «НІКТАЙС» і ТзОВ «Топ-Групп» й поширено такі твердження на інших суб'єктів господарювання, котрі мали господарські стосунки із вказаними вище особами.

У зв'язку з чим, суд наголошує на тому, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Слід зазначити, що при провадженні своєї діяльності позивач не зобов'язаний здійснювати перевірку легальності чи правомірності діяльності своїх контрагентів, дотримання ними законодавства України, повноваження їх представників тощо, - для цього позивачу не надано відповідних повноважень та компетенції й він позбавлений ефективної можливості уникати чи попереджувати співпрацю із несумлінними платниками податків. У той же час, співпраця та наявність господарських відносин із особами, які допустили порушення законодавства, не свідчить автоматично про допущення порушень самим позивачем, за умови якщо ним особисто порушень закону допущено не було.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, визначено й у практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії», п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Таким чином, допущені порушення податкового законодавства постачальником товару, робіт чи послуг тягнуть негативні наслідки саме для такої особи та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість чи формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди.

А тому, висновки податкового органу про порушення податкового законодавства контрагентом позивача (ТзОВ «Інтерія ЛТД») чи іншими особами (ТОВ «НІКТАЙС») не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання такими особами вимог закону. Лише у разі, якщо буде встановлено, що платник податку знав про такі обставини і його дії були узгодженими з недобросовісними платниками податків, посилання на них буде обґрунтованим. Така позиція узгоджується з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.

Ураховуючи зазначене, суд приходить до висновку про неправомірність висновків відповідача про порушення ТзОВ «Топ-Групп» податкового законодавства, які ґрунтуються на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів такого платника податків і даних про порушення податкового законодавства третіми особами. Позаяк, у даному випадку відповідачем не доведено існування безпосереднього зв'язку між окремими епізодами протиправної діяльності контрагентів позивача та інших осіб в ланцюжку постачання товарів і самим позивачем та їх впливу на реальність господарської діяльності, яку провадив позивач, а наведені відповідачем обставини не є однозначними, достатніми та достовірними свідченнями нездійснення позивачем спірних господарських операцій чи освідомлення позивача про можливу протиправну діяльність його контрагентів і не вказують на їх спільний узгоджений намір щодо досягнення виключно податкових вигод, а не здійснення реальних господарських операцій.

Зважаючи на усе викладене вище, суд приходить до висновку, про реальний і товарний характер спірних операцій, які мали місце між ТзОВ «Топ-Групп» та ТзОВ «Інтерія ЛТД» у січні 2014 року, тобто про фактичне здійснення сторонами постачання товарів, що підтверджується зібраними та дослідженими доказами й усіма обставинами справи в їх сукупності, у той же час, достатні, належні та допустимі докази нереальності чи безтоварності таких операцій відповідачем надані не були.

А тому, позивач має право розраховувати на ті податкові вигоди, визначені чинним законодавством України, які пов'язані з реальним здійсненням господарської діяльності, зокрема, й на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що ним було вчинено за наслідком спірних операцій.

Суд відзначає, що нормами ст.198 Податкового кодексу України, зокрема, зазначено, що право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема (у відношенню до спірних операцій), дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 Податкового кодексу України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з нормами ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 Податкового кодексу України або якщо придбані товари/послуги призначаються для використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що у платника податку виникає право на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за умови підтвердження відповідними первинними документами здійснення господарських операцій, на підставі яких платником податків було сформовано податковий кредит, наявності належним чином оформлених податкових накладних і в разі призначення придбаних товарів, робіт чи послуг для використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків.

Тож, суд приходить до висновку, що ТзОВ «Топ-Групп» було на достатніх правових підставах, обґрунтовано й правомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по операціях із придбання в ТзОВ «Інтерія ЛТД» товарів (матеріалів для поліграфії), які мали місце у січні 2014 року.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського суду з прав людини у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Так, наведені ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом при закупівлі товарів, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач же, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки та заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача.

А тому, суд вважає встановленими реальність здійснення господарських операцій із придбання позивачем товарів у ТзОВ «Інтерія ЛТД» та правомірність віднесення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржуване рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що для відновлення порушених прав та інтересів позивача податкове повідомлення-рішення №0003162201/10919 від 17.07.2014 року слід визнати протиправним і скасувати, відповідно, заявлені позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0003162201/10919 від 17.07.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ-Групп» сплачений судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 09 лютого 2015 року.