Ухвала

від 16.11.2015 по справі 813/7193/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2015 р. Справа № 876/1990/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Сапіги В.П.,

суддів: Носа С.П., Обрізка І.М.,

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Топ-Групп" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Топ-Групп" звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0003162201/10919 від 17.07.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оспорюване ним податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та яке прийнято на підставі проведеної позапланової виїзної перевірки ТзОВ "Топ-Групп", за результатами якої податковим органом встановлено, що господарські операції між позивачем та ТзОВ "Інтерія ЛТД" були нереальними й насправді не відбувалися, суперечать чинному законодавству України. Стверджує, що його господарські операції з ТзОВ "Інтерія ЛТД" носили реальний і товарний характер, що підтверджується належними та допустимими доказами - укладеними договорами, накладними, податковими накладними, фактом оплати за придбаний товар, прийняттям та використанням товару у господарській діяльності позивача та іншими первинними документами. Зазначені операції здійснювалися ним із метою реалізації власної господарської компетенції, а саме, придбаний товар (матеріали для поліграфії) у подальшому призначені для реалізації з метою отримання відповідного прибутку та частково були вже реалізовані. Реальність операцій підтверджується діловою метою в їх здійсненні. При цьому позивач зазначає, що всі висновки акта перевірки винятково ґрунтуються на порушеннях, які нібито були допущені в його діяльності контрагентом позивача та третіми особами, при цьому жодних аргументованих свідчень про вчинення порушень норм закону безпосередньо позивачем контролюючий орган не зафіксував. Також вважає необґрунтованим висновки акта перевірки щодо нереальності операцій, які базуються на відсутності товарно-транспортних накладних при виконанні спірних операцій із поставки товару. З огляду на це, вважає, що при проведенні позапланової перевірки відповідачем не було дано належної оцінки усім наявним доказам, які свідчили про реальність господарських операцій позивача та про відсутність порушення чинного законодавства України.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2015 року позов задоволено повністю, оскільки суд погодився з доводами позивача.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, його оскаржив відповідач - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята у зв'язку із неправильним застосуванням норм права, а тому просить її скасувати та винести нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує та мотивує аналогічно доводам, що викладені у запереченні на позов, зазначаючи при цьому, що матеріалами перевірки підтверджується неможливість виконання постачальником позивача ТзОВ "Інтерія ЛТД" цивільно-правових зобов'язань щодо поставки товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з відсутністю у нього економічних можливостей для цих цілей. Отже, відомості, які містяться в первинних документах позивача, є недостовірними через відсутність реальних господарських операцій, тому дані податкового обліку не відображають реально здійснені операції. Вважає, що позивачем протиправно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями, що насправді не здійснювалися, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість. Крім того зазначає, що згідно норм законодавства місце складання документа безпосередньо пов'язане iз місцем закінчення господарської операції, оскільки його фіксація покликана засвідчити момент виконання такої господарської операції, однак згідно договору поставки від 03.01.14 №20, укладеного між позивачем та його контрагентом, за умовами якого, постачальник в особі ТзОВ «Інтерія-ЛТД» зобов'язується передати у власність покупцю продукцію (поліграфічні матеріали), а покупець прийняти га оплатити її, та згідно пп. 3.3. цого договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент відвантаження чергової партії. Поставки товару здійснюються на умовах DDР-м.Львів. вул.Городоцька,355, з чого випливає, що факт прийому-передачі товару відбувався у м.Львові, в той час коли зі змісту видаткових накладних слідує, що товар передавався в м.Одеса. Зважаючи на зазначені розбіжності в первинних документах щодо місця отримання товару, суд не вжив заходів щодо з'ясування обставин, пов'язаних із рухом активів в ході здійснення господарської операції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

ТзОВ "Топ-Групп" як юридичну особу зареєстровано 16.09.2013 року, на податковий облік взято 17.09.2013 року. З 25.01.2014 року перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Львова. У періоді, який перевірявся, ТзОВ "Топ-Групп" було зареєстровано як платник податку на додану вартість згідно Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ №200147686.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в період з 16.06.2014 року по 20.06.2014 року ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ "Топ-Групп" з питань правомірності формування сум податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ та їх подальший вплив на правильність формування доходів та витрат по взаєморозрахунках з ТзОВ "Інтерія ЛТД" за січень 2014 року в ході якої встановлено та зафіксовано в акті №291/220/13-07-22-01-10/38900752 від 27.06.2014 року порушення податкового законодавства, зокрема, п.п.198.1, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2014 року на 302907,47 грн.

За наслідками проведеної перевірки на підставі акту №291/220/13-07-22-01-10/38900752 від 27.06.2014 року винесено податкове повідомлення-рішення №0003162201/10919 від 17.07.2014 року, яким збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (302907,47 грн) та штрафними санкціями (75726,87 грн).

Підпунктом 14.1.181 пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198. 3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Необхідно зазначити, що предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суд першої інстанції підтримав правову позицію позивача у справі відносно того, що операції між позивачем та ТзОВ "Інтерія ЛТД" відображені у податковому обліку підприємства відповідно до їх дійсного економічного змісту.

За матеріалами справи на підтвердження підставності здійснення господарських операцій між ТзОВ "Топ-Групп" і ТзОВ "Інтерія ЛТД" позивачем представлено договір поставки №20 від 03.01.2014 року. Згідно з п.п.1.1, 1.2 цього договору, ТзОВ "Інтерія ЛТД" зобов'язалося за плату передати у власність позивача продукцію - поліграфічні матеріали. У відповідності до п.2.1 договору, ціна товару фіксується у накладній за попередньою усною домовленістю сторін. Пунктом 3.1 договору передбачено, що постачання товару провадиться впродовж строку дії договору окремими партіями за усними чи письмовими заявками позивача. Сторони погодили, що поставка товару здійснюється на умовах DDP, згідно Інкотермс-2010 за адресою: м.Львів, вул.Городоцька, 335 (п.3.4 договору). У відповідності до п.4.1 договору, розрахунок проводиться в строк у 245 днів, з моменту передачі кожної окремої партії товару. Строк дії договору - до 01.12.2015 року - був погоджений сторонами у п.6.1.

Досліджуючи та надавши оцінку договору поставки, суд першої інстанції вірно встановив, що такий правочин є належним доказом досягнення його учасниками домовленостей щодо здійснення у відповідності до погоджених умов, певних господарських операцій, спрямованих на задоволення їх інтересів та на реалізацію господарської компетенції таких юридичних осіб.

Так, відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. А згідно частини другої цієї статті фіктивний правочин визнається недійсним судом.

Разом з тим, здійснюючи перевірку, податковий орган не встановив обставин, які б достовірно свідчили про умисел ТзОВ "Топ-Групп" на укладення із ТзОВ "Інтерія ЛТД" договору без наміру створення наслідків, які ним передбачені. Висновки відповідача про фіктивність договору поставки №20 від 03.01.2014 року є передчасними й необґрунтованими.

Реальність виконання господарської операції має визначатися наявністю активу та отриманням останнього саме у задекларованого постачальника, що передбачає встановлення фактичних правовідносин учасників операції, ступінь їх взаємодії, а також дійсну економічну участь постачальника-посередника у ланцюгу поставки.

На підтвердження реальності господарської операції - договору поставки №20 від 03.01.2014 року, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків ТзОВ "Топ-Групп" представлено суду копії видаткових накладних №2603 від 14.01.2014 року на поставку від ТзОВ "Інтерія ЛТД" 50 літрів зволожувача на суму 75 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 15 000,00 грн., №3811 від 20.01.2014 року на поставку 445,500 м.кв. плівки самоклеючої та 245 744,400 м.кв. фольги поліграфічної на суму 446 563,26 грн., у т.ч. ПДВ 74 427,21 грн., №3812 від 20.01.2014 року на поставку 2,004 м.кв. картону пресшпан 0,3 та 4 177,538 кг фольги поліграфічної на суму 893 306,47 грн., у т.ч. ПДВ 148 884,41 грн., №6052 від 31.01.2014 року на поставку 699,063 кг фольги поліграфічної на суму 149 412,06 грн., у т.ч. ПДВ 24 902,01 грн., №6053 від 31.01.2014 року на поставку 1 114,067 кг фольги поліграфічної на суму 238 162,99 грн., у т.ч. ПДВ 39 693,83 грн.

Крім того, позивачем надано документи, що підтверджують проведення часткових розрахунків за придбаний товар, а саме: копії платіжних доручень №43 від 11.022014 року на оплату ним на користь ТзОВ "Інтерія ЛТД" за договором поставки №20 від 03.01.2014 року 80 000,00 грн., №44 від 12.02.2014 року на оплату 620 000,00 грн., №49 від 17.02.2014 року на оплату 68 000,00 грн., №53 від 18.02.2014 року на оплату 66 000,00 грн., №80 від 14.03.2014 року на оплату 1 937,50 грн., №84 від 18.03.2014 року на оплату 312,50 грн.

Також позивачем представлено копії податкових накладних, які виписувалися ТзОВ "Інтерія ЛТД" при проведенні зазначених операцій постачальником товару - ТзОВ "Інтерія ЛТД", зокрема, копії податкових накладних №2603 від 14.01.2014 року на суму 75 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 15 000,00 грн, №3811 від 20.01.2014 року на суму 446 563,26 грн, у т.ч. ПДВ 74 427,21 грн, №3812 від 20.01.2014 року на суму 893 306,47 грн, у т.ч. ПДВ 148 884,41 грн, №6052 від 31.01.2014 року на суму 149 412,06 грн, у т.ч. ПДВ 24 902,01 грн, №6053 від 31.01.2014 року на суму 238 162,99 грн, у т.ч. ПДВ 39 693,83 грн.

Отже, дослідженими судом наведеними вище первинними документи, які відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", такими, що містять необхідні для первинних документів дані в достатній мірі для ідентифікації таких операцій, визначення їх змісту, вартості та інших істотних обставин, доводяться обставини за договором поставки №20 від 03.01.2014 року, згідно яких сторонами виконувалися обумовлені обов'язки, зокрема, засвідчено факт поставки товарів, а також факт часткового розрахунку за них.

Правильність формування платником податків витрат в податковому обліку вимагає наявності зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг.

Досліджуючи рух активів у процесі здійснення господарської операції, суд першої інстанції встановив такі обставини.

На підтвердження подальшої реалізації придбаних товарів позивачем представлено копії документів, які досліджувались судом першої інстанції та підтверджують реалізацію в ході власної господарської діяльності поліграфічної продукції, яка придбавалася ним у ТзОВ "Інтерія ЛТД", зокрема, надано: копію договору поставки №128 від 25.11.2013 року, за яким позивач зобов'язався постачати на користь ПрАТ "Бліц-Інформ" поліграфічні розхідні матеріали. Як засвідчується копіями первинних документів (видаткові накладні, податкові накладні, довіреності), ТзОВ "Топ-Групп" упродовж лютого-жовтня 2014 року здійснило поставу ПрАТ "Бліц-Інформ" замовленого товару - фольги поліграфічної різного асортименту у кількості 12 647,52 м.кв. на загальну вартість 66 496,17 грн, у т.ч. ПДВ; копію договору поставки №11/13н від 20.11.2013 року, за яким позивач зобов'язався постачати на користь ТОВ "Фірма "Салта" ЛТД" фольгу, плівку та інші поліграфічні матеріали. Як засвідчується копіями первинних документів (видаткові накладні, податкові накладні, довіреності) ТзОВ "Топ-Групп" упродовж січня-травня 2014 року здійснило поставу ТОВ "Фірма "Салта" ЛТД" замовленого товару - фольги поліграфічної різного асортименту у кількості 55 312,00 м.кв. на загальну вартість 140 804,59 грн, у т.ч. ПДВ; копію договору поставки №4 від 11.11.2013 року, за яким позивач зобов'язався постачати на користь ТзОВ "Торговий дім "Марбел-Рогань" фольгу, плівку та інші поліграфічні матеріали. Як засвідчується копіями відповідних первинних документів (видаткові накладні, податкові накладні, довіреності) ТзОВ "Топ-Групп" упродовж квітня-серпня 2014 року здійснило поставу ТзОВ "Торговий дім "Марбел-Рогань" замовленого товару - фольги поліграфічної різного асортименту у кількості 31 669,75 м.кв. на загальну вартість 122 672,72 грн, у т.ч. ПДВ; копії видаткових і податкових накладних на підтвердження поставки на користь ТзОВ "Профі-прес" протягом вересня-листопада 2014 року фольги поліграфічної різного асортименту у кількості 119 767,45 м.кв. на загальну вартість 330 816,32 грн, у т.ч. ПДВ.

Зазначене в сукупності підтверджує, що у реальному здійсненні господарських операцій між позивачем і ТзОВ "Інтерія ЛТД" був наявний економічний зміст та ділова мета, оскільки придбані товари були в подальшому реалізовані позивачем у межах власної господарської діяльності за ціною, вищою від закупівельної, що підтверджує економічну доцільність та ділову мету.

Доводи апелянта в частині того, що із договірних умов позивача та його контрагента ТзОВ "Інтерія ЛТД" випливає, що факт прийому-передачі товару відбувався у м.Львові, тоді коли зі змісту видаткових накладних слідує, що товар передавався в м.Одеса, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає та вважає, що такий спростований наявним у справі договором оренди нежитлового приміщення №011213 від 01.12.2013 року щодо складських приміщень по вул.Городоцькій, 355/6 у м.Львові. За умовами договору поставки №20 від 03.01.2014 року передбачено, що постачання товару здійснюється ТзОВ "Інтерія ЛТД" на умовах DDP за адресою: м.Львів, вул.Городоцька, 335, тобто до складських приміщень належних на праві користування безпосередньо позивачу. У відповідності до норм Інкотермс-2010 постачання на умовах DDP (постачання з оплатою мита) передбачає максимальні обов'язки продавця та продавець вважається тим, хто виконав свої обов'язки з моменту надання товару в узгодженому пункті в країні ввезення. За цими умовами саме продавець зобов'язаний здійснити всі необхідні заходи для забезпечення перевезення товару до погодженого пункту призначення. Отже, у даних правовідносинах саме на продавця покладено обов'язок із забезпечення та здійснення перевезення придбаного позивачем товару.

З огляду на вказане, не заслуговують уваги й твердження відповідно про відсутність у позивача доказів на підтвердження перевезення товару (зокрема, товарно-транспортних накладних) чи засобів для виконання перевезень.

Крім того, відповідності до розд.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна є документом обов'язковим для учасників транспортного процесу, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Відповідно, ТТН призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У зв'язку з чим, ТТН не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому, відсутність таких документів не можна розцінювати як беззаперечне й самостійне свідчення безтоварності спірних господарських операцій із закупівлі товарів. А наявність ТТН не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит при здійсненні операцій із придбання товарів, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність наявність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість.

Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги як доказ податкового органу відсутності реального виконання передбачених договором поставки господарських зобов'язань позивача акт №1815/15-53-22-3/38018040, що був складений 01.04.2014 року ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Інтерія ЛТД" з питань підтвердження взаємовідносин з контрагентами за період січень-лютий 2014 року, оскільки такий не може бути належним та допустимим доказом відсутності реального виконання укладеного позивачем правочину, так як позивач не має нести відповідальність за порушення його контрагентом податкового законодавства. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Отже, реальність господарських операцій ТзОВ "Топ-Групп" жодним чином не впливає на факт виконання позивачем і ТзОВ "Інтерія ЛТД" відповідних фінансово-господарських зобов'язань.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій, що фактичне виконання господарських зобов'язань позивача підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а укладений договір поставки від 03.01.2014 року № 20 відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладений між позивачем і контрагентом правочин не мав реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої відповідачем не виконано.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову - без змін.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2015 року у справі № 813/7193/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвалив повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.П. Сапіга

Судді І.М. Обрізко

С.П. Нос

Повний текст виготовлено 17.11.2015р.