Ухвала

від 26.01.2015 по справі 818/5164/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" січня 2015 р. м. Київ К/800/54328/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач) Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Локнянське-БСР»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року

у справі № 818/5164/13-а

за позовом Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Локнянське-БСР»

про нарахування податкових зобов'язань та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість,

встановив:

Охтирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Сумській області звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Локнянське-БСР» про нарахування податкових зобов'язань та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.08.2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.08.2013 року у справі № 818/5164/13-а скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області задоволено. Ухвалено провести відповідачу нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 75 513, 00 грн., з податку на прибуток у розмірі 336 257, 00 грн. та зменшити розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 562, 00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Локнянське-БСР» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, позивачем складено акт від 16.04.2013 № 170/2200/34878619, яким встановлено порушення відповідачем, зокрема, п.п. 1.20.1, 1.20.2 п.1.20, ст.1, п.п. 4.1.1, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 39.2, 39.4 ст. 39 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 336 257, 00 грн., в тому числі за 2010 рік у сумі 336 257, 00 грн.; п.п. 4.1, п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 39.2, 39.4 ст. 39; п.198.2 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого:- по загальній декларації занижено податок на додану вартість всього у сумі 75 513, 00 грн., в тому числі за листопад 2010 року у сумі 74 105, 00 грн., за вересень 2010 року у сумі 467, 00 грн., за вересень 2011 року у сумі 513, 00 грн., за листопад 2011 року у сумі 3, 00 грн., за грудень 2011 року у сумі 425, 00 грн. та завищено від'ємне значення по податку на додану вартість всього у сумі 562, 00 грн., в тому числі за липень 2012 року у сумі 500, 00 грн., за серпень 2012 року у сумі 62, 00 грн.;- по скороченій декларації занижено податок на додану вартість всього у сумі 194 901, 00 грн., в тому числі за грудень 2010 року у сумі 194 901, 00 грн.

На підставі акта перевірки позивачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.05.2013 року: №0000242201 форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 94 532, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 75 513, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 19 019, 00 грн.; - № 0000232201 форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 420 321, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 336 257, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 84 064, 00 грн.; - № 0000262201 форми «В4», яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 562, 00 грн.

У зв'язку із несплатою нарахованих сум грошового зобов'язання, в силу положень п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України, дані податкові повідомлення-рішення є відкликаними, що обумовило звернення Охтирської ОДПІ до суду із позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток, визначених із застосуванням звичайних цін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при визначенні податкових зобов'язань правомірно виходив з договірної вартості товарів, а податковим органом не доведено факту, що зазначена ціна не відповідає звичайній.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із помилковості даних висновків та правомірності дій податкового органу щодо донарахування податкових зобов'язань.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України у разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності. Визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки. За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Згідно із п. 39.14 ст. 39 Податкового кодексу України обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2010 році TOB «Локнянське-БСР» укладено договори поставки та здійснено реалізацію зернової продукції TOB «Українські Аграрні Інвестиції».

В силу пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно із пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно із пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідно до п. 4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, і інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів).

Згідно із п. 4.2 ст.4 зазначеного Закону у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижче за звичайні ціни.

Відповідно до п. 1.26 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини); посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного капіталу платника податку (абзац 5 п. 1.26 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент укладення та виконання договорів поставки ТОВ «Локнянське-БСР» та TOB «Українські Аграрні Інвестиції» не були пов'язаними особами, оскільки за редакцією статуту від 12.11.2007 року, який діяв на момент укладенні та виконання даних договорів, розмір вкладу учасника ТОВ «Українські аграрні інвестиції» в статутному капіталі складає 40, 00 грн. (що становить 0,1% від загального розміру статутного капіталу).

Встановлено, що податковим органом для визначення звичайної ціни товару застосовано, передбачений п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу), яким передбачено, що при визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

Відповідно до п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів (абзац 2 п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України).

Судами встановлено, що у зв'язку із відсутністю інформації щодо укладених на момент продажу такого товару договорів з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, відповідачем використано інформацію, отриману від Головного управління статистики у Сумській області про рівень середніх цін на сою та соняшник по Сумській області в жовтні-грудні 2010 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток, виходячи з середніх цін на сою та соняшник по Сумській області в жовтні-грудні 2010 року, а не по Сумському районі Сумській області, де зареєстрований та фактично знаходиться відповідач, є протиправним, оскільки суттєво відрізняється, що підтверджується отриманою відповідачем відповіддю Головного управління статистики у Сумській області на запит.

Крім того, встановлено, що податковий органом при проведенні порівняння цін, по яких фактично реалізовувалася соя та соняшник, а також органами державної статистики при наданні відповіді на запит відповідача, не враховувалися обставини співставності умов договорів.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову тільки з тих підстав, що поняття ринку товарів не містить розмежування на район чи область, є необґрунтованим.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що до загальної суми позовних вимог щодо нарахування податкових зобов'язань та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість включено, зокрема, суму податкових зобов'язань, що встановлена податковим органом в результаті порушення відповідачем п. 198.2 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України щодо завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за період вересень 2010 року, вересень, листопад, грудень 2011 року, липень-серпень 2012 року, не підтвердженого документами на суму 1 970, 00 грн.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що проведення нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 75 513, 00 грн. та з податку на прибуток в сумі 336 257, 00 грн. є такими, що визначені невірно, а тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, є помилковим.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про задоволення позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Локнянське-БСР» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року у справі № 818/5164/13-а скасувати.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.08.2013 року у справі № 818/5164/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук