Ухвала

від 17.12.2014 по справі 2а-7533/10/1870

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/15372/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Іванов К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сумщина»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року

у справі № 2а-7533/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сумщина»

до Державної податкової інспекції у місті Суми

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сумщина» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Суми (далі - відповідач) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 липня 2010 року № 0000562305/0/52696.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року позов було задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Суми від 12 липня 2010 року № 0000562305/0/52696 про визначення ТОВ «ТД «Сумщина» податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 66734,00 грн., з яких: за основним платежем - 47250,00 грн., штрафних санкцій - 19484,00 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року було скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «ТД «Сумщина», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року та залишити в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ у м. Суми, посилаючись на те, що постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року є законною та обґрунтованою, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Суми провела планову виїзну перевірку ТОВ «ТД «Сумщина» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 07 лютого 2008 року по 31 березня 2010 року та іншого законодавства за період з 07 лютого 2008 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої був складений акт № 5175/235/35742974/45 від 01 липня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема: вимоги пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, який перевірявся, на загальну суму 47250,00 грн., у тому числі: за 1 квартал 2008 року - 1192,00 грн., за 2 квартал 2008 року - 4887,00 грн., за 2 квартал 2009 року - 1111,00 грн., за 3 квартал 2009 року - 22010,00 грн., за 4 квартал 2009 року - 9245,00 грн., за 1 квартал 2010 року - 8805,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат вартість послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом у сумі 189000,00 грн., наданих йому фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, оскільки акти виконаних транспортних послуг не містили деяких обов'язкових реквізитів, з огляду на що такі акти не дають можливості встановити зв'язок таких витрат із господарською діяльністю позивача.

На вказаний акт перевірки позивачем були подані заперечення.

12 липня 2010 року ДПІ у м. Суми на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000562305/0/52696, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «ТД «Сумщина» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 66734,00 грн., у тому числі: 47250,00 грн. - за основним платежем, 19484,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що реальність господарський операцій між позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 підтверджується матеріалами справи та не заперечувалась податковим органом, з урахуванням того, що незначні недоліки в заповненні реквізитів первинних бухгалтерських документів не роблять такі документи недійсними та не свідчать про їх неналежність як доказів.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що акти виконаних транспортних авто послуг по перевезенню вантажу не дають можливості пов'язати витрати на придбання таких послуг з їх використанням у господарській діяльності позивача.

Однак, погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Тобто, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів.

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), валові витрати можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до складу валових.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, факт надання позивачу транспортних автопослуг по перевезенню вантажу фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (яка має відповідну ліцензію - арк. справи 111) та оплати вартості таких послуг підтверджується: товарно-транспортними накладними з доданими до них видатковими накладними, які містять інформацію про товар, який перевозився, автопідприємство, вантажовідправника, вантажоодержувача та пункт навантаження; актами виконаних транспортних авто послуг; реєстром товарно-транспортних накладних, наданим фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1; платіжними дорученнями; рахунками-фактурами; талонами замовника (арк. справи 54-71, 73-77, 104-108, 113-127).

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що незначні недоліки в заповненні реквізитів первинних бухгалтерських документів, не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, оскільки містять усі необхідні відомості, які дають можливість встановити зміст господарської операції, вартісний вираз, учасників господарської операції тощо.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що прийняте податковим органом оспорюване податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню, з огляду на що ухвалене у даній справі судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Сумського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сумщина» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року скасувати, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

Т.М. Шипуліна