Постанова

від 04.02.2015 по справі 914/3329/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2015 р. Справа № 914/3329/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Новосад Д.Ф.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західінфо"

б/н від 03.12.2014 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2014 року

у справі № 914/3329/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквафін-Україна", м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Західінфо", м. Львів

про стягнення 310 601,16 грн.

за участю представників:

від позивача - Кунтий Н.О. представник (довіреність № 24/14 від 24.09.2014 року )

від відповідача - Дмитренко В.П. - представник (довіреність № 1 від 26.09.2014року)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.11.2014р. у справі № 914/3329/14 (суддя Синчук М.М.) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДІНФО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквафін-Україна" 310 601,16 грн. - заборгованості, 6 212,02 грн. судового збору та 5 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами існували договірні правовідносини щодо купівлі-продажу товару, зобов'язання по яких відповідачем виконані не у повному обсязі, у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю "Західінфо" утворилася заборгованість, доказів погашення якої, станом на день розгляду спору суду не подано.

При цьому, судом першої інстанції враховуючи положення ст. ст. 44, 48, 49 ГПК України, також задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Західінфо" оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 03.12.2014 року, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2014р. у справі № 914/3329/14 змінити, стягнути з ТзОВ "Західінфо" на користь ТзОВ "Аквафін-Україна" 6 773,16 грн. та відмовити повністю у задоволенні вимог про стягнення судових витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5000,00 грн., оскільки вважає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та не мотивованим.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що довіреності №120 від 19.05.2014р. та №213 від 08.07.2014р. для гр. Малюха Т.Г. на отримання будівельних матеріалів від імені ТзОВ «Західінфо» не видавалися, а підпис, який проставлено в цих довіреностях директору ТзОВ «Західінфо» Базилюку Б.М. не належить, що видно з порівняння цих підписів виконаних у договорі купівлі-продажу №01/14 від 15.04.2014р. та довіреності від 13.06.2014р. №159.

Поряд з цим скаржник покликається на те, що судом першої інстанції, при прийнятті рішення про стягнення з ТзОВ «Західінфо» на користь ТзОВ «Аквафін-Україна» витрат по оплаті послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн., не враховано доводів ТзОВ «Західінфо», наведених у поясненні від 27.10.2014р., про необґрунтованість таких вимог.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 21.01.2015р. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 04.02.2015р., зокрема, у зв'язку з задоволенням клопотання скаржника (ТзОВ "Західінфо") про відкладення розгляду справи та про надання можливості для ознайомлення з матеріалами справи.

В дане судове засідання прибули представники позивача та відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2014р. у справі № 914/3329/14 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західінфо" без задоволення, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 15 квітня 2014 року між ТзОВ "Аквафін-Україна" (Продавець) та ТзОВ "Західінфо" (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу №01/14 (надалі - Договір) (а.с. 23-24), відповідно до умов якого Продавець зобов'язується доставити і передати Покупцю будівельні матеріали, а Покупець зобов'язується прийняти та своєчасно здійснити їх оплату на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору).

Згідно п. 1.2. Договору предметом цього Договору є будівельні матеріали, а саме гідроізоляційні матеріали, матеріали для ремонту залізобетонних конструкцій, пластифікатори та добавки до бетонів та цементних розчинів, обсяг та асортимент яких вказується в рахунках, накладних.

Відповідно до п. 2.1. Договору Покупець оплачує поставлений Продавцем товар за ціною, вказаною у рахунках, накладних.

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що сума по договору становить 600 000,00 грн.

У відповідності до п. 3.1. Договору розрахунки за поставку будівельних матеріалів здійснюються на умовах відтермінування 30 днів з дня виписки видаткової накладної.

Згідно з п. 4.2. Договору доставка: самовивіз матеріалів зі складу в м. Львові (м. Львів, вул. Наукова, 5 заїзд з вул. Трускавецької), або можлива доставка на об'єкт будівельних матеріалів за домовленістю сторін.

Як з'ясовано в ході розгляду справи, згідно документальних доказів на виконання умов Договору, ТзОВ "Аквафін-Україна" (Продавцем) було поставлено ТзОВ "Західінфо" (Покупцю) будівельні матеріали, що підтверджується:

· видатковою накладною № РН-0000075 від 11.07.2014 року на суму 42 240,00 грн. (а.с.19);

· видатковою накладною № РН-0000073 від 08.07.2014 р. на суму 67 290,00 грн. (а.с.20);

· видатковою накладною № РН-0000063 від 13.06.2014 р. на суму 54 720,00 грн. (а.с.21);

· видатковою накладною № РН-0000047 від 21.05.2014 р. на суму 194 298,00 грн. (а.с.22).

Таким чином, Продавець продав Покупцеві будівельні матеріали на загальну суму 358 548,00 грн., що також підтверджується довіреностями на отримання товару №213 від 08.07.2014 р. (а.с.16), №159 від 13.06.2014 р. (а.с.17), №120 від 19.05.2014 р. (а.с.18).

З матеріалів справи вбачається та підтверджується поясненнями представників сторін у судовому засіданні, що відповідач заборгованість перед позивачем погасив частково, що призвело до виникнення боргу у відповідача у сумі 310 601,16 грн., доказів погашення якої сторонами не подано.

З'ясуванням доказів у справі встановлено, що 12.08.2014 року позивач надіслав відповідачу вимогу № 34 (а.с. 15) про сплату заборгованості за Договором в розмірі 310 601,16 грн. в 7-денний термін, проте відповіді на зазначену вимогу відповідач не надав. При цьому, як вбачається із підписаного сторонами та скріпленого печатками юридичних осіб Акту звірки розрахунків станом на 22.09.2014 р., відповідач визнав заборгованість перед позивачем в розмірі 310 601,16 грн. (а.с.42).

Таким чином, предметом даного спору є вимога ТзОВ "Аквафін-Україна" про стягнення заборгованості у розмірі 310 601,16 грн., що виникла у результаті неналежного виконання ТзОВ "Західінфо" умов Договору № 01/14 від 15.04.2014 року.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання скаржника на те, що довіреності №120 від 19.05.2014р. та №213 від 08.07.2014р. для гр. Малюха Т.Г. на отримання будівельних матеріалів від імені ТзОВ «Західінфо» не видавалися, а підпис, який проставлено в цих довіреностях директору ТзОВ «Західінфо» Базилюку Б.М. не належить, що на думку скаржника, видно з порівняння цих підписів виконаних у договорі купівлі-продажу №01/14 від 15.04.2014р. та довіреності від 13.06.2014р. №159, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996р. № 99 (чинна на момент виникнення спірних відносин) (надалі - Інструкція № 99) довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства. У тих випадках, коли бухгалтерський облік ведеться централізованою бухгалтерією, довіреність на одержання цінностей підписується керівником підприємства та головним бухгалтером централізованої бухгалтерії або їх заступниками та особами, ними на те уповноваженими.

Положеннями Інструкції № 99 передбачено також те, що довіреність на одержання товарно-матеріальних цінностей повинна бути завірена печаткою підприємства, установи та організації.

Як вбачається із довіреностей №120 від 19.05.2014р. та №213 від 08.07.2014р., такі підписані як зі сторони продавця (ТзОВ «Аквафін-Україна») так із сторони покупця (ТзОВ «Західінфо»), а також скріплені печатками юридичних осіб.

Таким чином, наявність на довіреності печатки підприємства, установи, організації дає право вважати, що така довіреність є належним документом для одержання товарно-матеріальних цінностей.

Слід зазначити про те, що доказів втрати ТзОВ «Західінфо» печатки та доказів наявності службового розслідування за фактом незаконного використання печатки матеріали справи не містять і на такі обставини відповідач не посилається.

Крім цього, виконання посадовими особами відповідача своїх обов'язків належить до внутрішніх питань організації роботи та її виконання відповідача, однак не входить в предмет дослідження по заявлених вимогах у даній справі.

Як вже зазначалося вище, предметом спору у даній справі є вимога ТзОВ «Аквафін-Україна» про стягнення з ТзОВ «Західінфо» 310 601,16 грн. заборгованості за неналежне виконання умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу № 01/14 від 15.04.2014р.

З врахуванням викладеного, покликання скаржника в цій частині колегія суддів вважає безпідставними та зазначає, що Договір купівлі-продажу № 01/14 від 15.04.2014р. не визнаний недійсним, а дії відповідача свідчать про схвалення ним Договору, зокрема, що стосується належного виконання зобов'язань поставки та оплати товару.

Поряд з цим, факт неналежного виконання відповідачем умов Договору також підтверджується реєстром виданих та отриманих податкових накладних платника податку ТзОВ «Аквафін-Україна» (а.с. 69-82) та самими умовами Договору купівлі-продажу № 01/14 від 15.04.2014р., а саме п. 4.2. Договору, відповідно до якого передбачено самовивіз матеріалів зі складу.

З огляду на наведене та з врахуванням документальних доказів у справі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 310 601,16 грн. за неналежне виконання укладеного між сторонами Договору.

Разом з тим, перевіряючи доводи скаржника про необхідність призначення судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 року "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" (з наступними змінами і доповненнями) статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (стаття 101 ГПК України).

Як вбачається зі змісту вищевказаного клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи відповідач ставить під сумнів справжність підпису директора ТзОВ «Західінфо» Базилюка Б.М. на довіреностях №120 від 19.05.2014р. та №213 від 08.07.2014р.

Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, колегія суддів відхиляє клопотання ТзОВ «Західінфо» про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, оскільки довіреність може бути підписана керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства. Більше того, дійсність довіреностей №120 від 19.05.2014р. та №213 від 08.07.2014р. та підпис уповноваженої особи ТзОВ «Західінфо» підтверджується наявністю на них печатки ТзОВ «Західінфо».

Крім цього, судова колегія звертає увагу на те, що відповідачем визнано заборгованість по Договору купівлі-продажу № 01/14 від 15.04.2014р., в тому числі і по поставках, згідно довіреностей №120 від 19.05.2014р. та №213 від 08.07.2014р., оскільки сторонами складено Акт звірки розрахунків (а.с. 42), який підписано уповноваженими представниками сторін, і їх підписи скріплено печатками юридичних осіб.

Відтак, розглянувши клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів вважає, що таке клопотання є безпідставне та необґрунтоване, а тому у задоволенні такого слід відмовити, оскільки результати такої експертизи, враховуючи вище встановлені обставини, не матимуть вирішального значення при розгляді доводів апеляційної скарги, проте, задоволення такого клопотання та призначення експертизи призведе до порушення розумних строків розгляду справи.

Одночасно, перевіривши доводи позивача встановлено, що ТзОВ «Аквафін-Україна» просить стягнути з ТзОВ «Західінфо» витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 5 000,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Враховуючи, що витрати, пов'язані з наданням послуг адвоката, є судовими витратами, вони відшкодовуються лише сторонам. Інші особи, які беруть участь у справі, не мають права на відшкодування цих витрат.

Відшкодуванню підлягають лише фактичні витрати, тобто витрати, здійснені на дату прийняття судового рішення. Відшкодуванню не підлягають майбутні витрати. Здійснення витрат повинно підтверджуватися розрахунковими документами про перерахування коштів, видатковим касовим ордером.

Судові витрати - це витрати, пов'язані з розглядом і вирішенням справ у судочинстві, що покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі, спонукання зацікавлених осіб до врегулювання спорів відповідно до закону без втручання суду.

Так, Договором про надання юридичних та консультаційних послуг № 09/14 від 01.09.2014 року свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №1207 від 27.09.2006р., актом здавання-приймання виконаної роботи №1 від 26.09.2014 року та квитанцією до прибуткового касового ордера №26/09/14 від 26.09.2014 року, підтверджується надання послуг адвокатом Кунтим Н.О. позивачу - ТзОВ «Аквафін-Україна».

Таким чином, вищенаведеним підтверджено здійснення витрат на оплату послуг адвоката понесеними позивачем за надання юридичних та консультаційних послуг № 09/14 від 01.09.2014 року.

Згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Відповідно до ст. 30 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У відповідності до п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" (з наступними змінами і доповненнями) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування таких витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в розмірі 5 000,00 грн. щодо стягнення з відповідача на користь позивача вартості послуг адвоката у зв'язку з здійсненням захисту інтересів позивача у даній справі.

Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог та зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2014 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. У задоволенні клопотання про призначення судової-почеркознавчої експертизи викладеного у апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Західінфо" б/н від 03.12.2014 року відмовити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2014 року у справі № 914/3329/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західінфо" б/н від 03.12.2014 року - без задоволення.

3. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складений 10.02.2015р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Новосад Д.Ф.