Рішення

від 03.02.2015 по справі 916/4688/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2015 р.Справа № 916/4688/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - Сакали М.Я., Мякішев О.П.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства „Резерв-С" до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку „Порто-Франко" про стягнення заборгованості в сумі 27688,50 дол.США та 1074515,68 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 22.01.2015 р. та 02.02.2015 р. оголошувалась перерва в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Приватне підприємство „Резерв-С" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку „Порто-Франко" про стягнення заборгованості в сумі в сумі 27688,50 дол.США та 1074515,68 грн., у т.ч.:

- заборгованості по договору банківського вкладу від 13.01.2009 р. № 4Д-2009 в сумі, що еквівалентна 26538,5 дол. США за курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення;

- заборгованості по договору банківського вкладу від 27.12.2010 р. № 27Д-2010 в сумі 1000000,00 грн.;

- заборгованості по договору банківського рахунку № 9665, за яким клієнту відкрито поточний рахунок № 26000966502840 в дол. США, в сумі, що еквівалентна 1150 дол. США за курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення;

- заборгованості по договору банківського рахунку № 9665, за яким клієнту відкрито поточний рахунок № 26000966501 в національній валюті, в сумі 74515,68 грн. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

13.01.2009 року між Акціонерним комерційним банком „Порто Франко" (Банк) та ПП „Резерв-С" (вкладник) було укладено договір банківського вкладу № 4Д-2009 (договір 1). Вказаний договір відповідно до п. 1.1. укладено на умовах повернення вкладу після спливу встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до п. 2.2. договору 1 банк гарантує повернення грошових коштів у встановлений договором строк.

Згідно п. 4.3. договору 1 у разі розірвання договору або закінчення строку його дії банк на протязі 3-х банківських днів закриває депозитний рахунок вкладника.

Як зазначає позивач, до договору 1 між банком та вкладником укладено 4 додаткові угоди.

Так, відповідно до п. 1 додаткової угоди № 4 від 11.11.2013 року, пункт 1.1. договору 1 викладено в наступній редакції: „1.1. Вкладник перераховує грошові кошти, а Банк приймає ці грошові кошти на вкладний (депозитний) рахунок №26152966502840 в АБ „Порто-Франко", грошову суму (внесок) у розмірі 24 000 дол. США (депозит) на строк по 12.11.2014 року, на умовах і в порядку, визначених цим договором".

За ствердженнями позивача, станом на момент подачі позову залишок на рахунку № 26152966502840 складає 26 000 дол.США.

Також 27 грудня 2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір банківського вкладу № 27Д-2010 (договір 2). Вказаний договір відповідно до п. 1.1. укладено на умовах повернення вкладу після спливу встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до п. 4.3. договору у разі розірвання договору або закінчення строку його дії банк на протязі 3-х банківських днів закриває депозитний рахунок вкладника.

Так, позивач зазначає, що до цього договору банком та вкладником укладено 3 додаткові угоди.

Згідно п. 1 додаткової угоди № 3 від 29.11.2013 року пункт 1.1. договору викладено в наступній редакції: „1.1. Вкладник перераховує грошові кошти, а Банк приймає, ці грошові кошти на вкладний (депозитний) рахунок №2615009665001 грошову суму (внесок) у розмірі 900 000,00 грн. на строк по 01.12.2014 року, на умовах і в порядку, визначених договором". За ствердженнями позивача, станом на момент подачі позову залишок на рахунку №2615009665001 складає 1 000 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.8. договору 2 вкладник має право повідомити банк не менш як за 7 робочих днів про своє бажання достроково розірвати договір. При своєчасному повідомленні - договір достроково розривається без втрати нарахованих процентів.

Згідно п. 4.3. договору 2 у разі розірвання договору або закінчення строку його дії банк на протязі 3-х банківських днів закриває депозитний рахунок вкладника.

Як вказує позивач, він звернувся до відповідача із заявою про дострокове розірвання та повернення грошової суми за договорами банківського вкладу (депозитів) № 27Д-2010 від 27.12.2010 року, а також із заявою про повернення грошової суми за договорами банківського вкладу (депозиту) № 4Д-2009 від 13.01.2009 року. Проте, відповіді на вказані заяви позивач не отримав, а грошові кошти по банківським вкладами відповідач не повернув.

До того ж позивач зазначає, що 09 січня 2009 року між Акціонерним комерційним банком „Порто Франко" (банк) та ПП „Резерв-С" (клієнт) було укладено договір банківського рахунку №9665 (договір 3), за яким клієнту відкрито поточний рахунок № 26000966501 в національній валюті та поточний рахунок №26000966502840 в дол. США.

Відповідно до п. 6.2. договору 3 дія останнього договору припиняється у випадках, передбачених цим договором та діючим законодавством України.

Згідно п. 7.4. договору 3 це договір може бути розірвано за заявою клієнта в будь-який час.

Як стверджує позивач, на момент подачі позову залишок на рахунку № 26000966501 складає 74 515,68 грн., а залишок на рахунку №26000966502840 - 1150 дол.США.

Наразі позивач вказує, що звертався до відповідача із заявою про розірвання договору банківського рахунку №9665 та повернення грошових коштів, однак відповіді на вказану заяву позивачем не отримано, а грошові кошти по банківським рахункам відповідачем не повернуто.

Вказані вище обставини й стали підставою для звернення позивача д осуду із заявленим позовом про стягнення з відповідача грошових коштів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.12.2014 р. позовну заяву ПП „Резерв-С" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/4688/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 20-23). Так, відповідач вказує, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 26 вересня 2014 р. № 610 „Про віднесення Публічного акціонерного товариства АБ „Порто-Франко" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26.09.2014 року прийнято рішення № 103 про запровадження з 29.09.2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ АБ „Порто-Франко". Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ АБ „Порто-франко" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Красюка І.І. При цьому тимчасову адміністрацію в ПАТ АБ „Порто-Франко" запроваджено строком на 3 місяця з 29 вересня 2014 р. по 29 грудня 2014 р. включно. В подальшому виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 29.12.2014 р. було прийнято рішення № 169 про продовження до 29.01.2015 року тимчасової адміністрації. Як вказує відповідач, починаючи з 09.03.2011 року (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 року № 2677-V „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі. Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах. Виходячи зі суті (змісту) та згідно з частиною 2 статті 1 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. Таким чином, на думку відповідача, після запровадження у банку тимчасової адміністрації (з метою виведення цього банку з ринку) та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому спеціальним законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої ст. 52 ЗУ „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом. Відтак, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

13 січня 2009 року між Акціонерним комерційним банком „Порто-Франко" (Банк) та Приватним підприємством „Резерв-С" (вкладник) було укладено договір банківського вкладу № 4Д-2009 (надалі - договір 1), відповідно до п.1.1. якого позивач як вкладник перераховує, а відповідач - Банк приймає у період з дати укладення даного договору по 12.06.2010 р. тимчасово вільні грошові кошти на депозитний рахунок № 26152966502840 в АБ „Порто-Франко" в розмірі 15 045,00 дол. США з нарахуванням і виплатою по даному депозитному вкладу відсотків в розмірі 12,5%. Даний договір укладено на умовах повернення вкладу після спливу встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до п. 2.1. договору 1 сторони мають право за взаємною згодою вносити зміни в цей договір протягом усього періоду його дії.

Згідно п. 2.2. договору 1 банк має право використовувати грошові кошти вкладника, які знаходяться на його депозитному рахунку, та гарантує повернення грошових коштів у встановлений договором строк.

Відповідно до п. 2.3. договору 1 банк має право змінити процентну ставку, зазначену в п. 1.1. цього договору при зміні облікової політики НБУ.

За умовами п. 2.5., 2.6. договору 1 вкладник має право здійснювати поповнення депозитного рахунку, при цьому відсотки на додатково внесені суми нараховуються за час фактичного користування грошовими коштами, отримати грошові кошти в сумі вкладу та нарахованих відсотків 12 червня 2010р.

Відповідно до п. 3.2. договору 1 Банк зобов'язався нараховувати вкладнику відсотки в розмірі 12,5% річних від суми грошових коштів, що перебувають на депозитному рахунку, зазначеному в п. 1.1 цього договору. Відсотки нараховуються з дня, наступного за днем надходження вкладу на депозитний рахунок, і до дня, який передує його поверненню вкладнику. При цьому Банк зобов'язаний виплачувати нараховані вкладнику відсотки за депозитом щомісяця в останній день поточного місяця і після закінчення терміну дії діючого договору (одночасно з поверненням суми вкладу) шляхом зарахування суми відсотків на поточний рахунок № 26000966502840 в АКБ „Порто-Франко" (п. 3.3. договору).

В п. 3.4 договору 1 передбачено обов'язок банку забезпечити схоронність грошових коштів на депозитному рахунку, вказаному в п. 1.1 цього договору, а також зберігати тайну вкладу.

Натомість згідно п. 3.5. договору 1 вкладник зобов'язаний перерахувати Банку в день підписання договору грошові кошти в сумі і на рахунок, що обумовлені в п. 1.1 цього договору. Також вкладник зобов'язаний не використовувати депозитний рахунок, вказаний у п. 1.1 цього договору для проведення розрахункових та / або поточних операцій (п. 3.6. договору 1).

В п. 4.1. договору 1 визначено строк дії договору, що становить з дати його підписання і до 12.06.2010 р.

В подальшому між сторонами 11.11.2013 року було укладено додаткову угоду № 4 до договору банківського вкладу (депозиту) №4Д-2009 від 13.01.2009 року, згідно з якою п. 1.1. договору 1 викладено в наступній редакції: „1.1. Вкладник перераховує грошові кошти, а Банк приймає ці грошові кошти на вкладний (депозитний) рахунок №26152966502840 в АБ „Порто-Франко", грошову суму (внесок) у розмірі 24 000 дол. США (депозит) на строк по 12.11.2014 року, на умовах і в порядку, визначених цим договором".

Як вбачається з наявної в матеріалах справи виписки АБ „Порто-Франко" по рахунку № 26000966502840, залишок на рахунку позивача № 26152966502840 станом на момент подачі позову складав 26 000 дол.США, що не оспорюється відповідачем. Також судом встановлено, що відповідачем не виконані договірні зобов'язання в частині сплати нарахованих процентів за вересень, жовтень і листопад 2014 року в загальній сумі 538,50 дол.США, розрахунок яких наведено у позові, який відповідачем не оспорювався.

Крім того, як з'ясовано судом, 27 грудня 2010 року між Акціонерним комерційним банком „Порто-Франко" (Банк) та Приватним підприємством „Резерв-С" (вкладник) укладено договір банківського вкладу №27Д-2010 (договір 2), згідно з яким вкладник перераховує, а Банк приймає в період з дати укладення даного договору по 23.12.2012 р. тимчасово вільні грошові кошти на депозитний рахунок № 265009665001 в АБ „Порто-Франко", в сумі 130 000.00 грн. з нарахуванням та виплатою з цього депозитного вкладу відсотків у розмірі 18,0% річних. Цей договір укладено на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно п. 2.2.-2.3. договору 2 Банк має право використовувати грошові кошти вкладника, які зберігаються на його депозитному рахунку, зазначеному в п. 1.1 цього договору, гарантуючи їх повернення у встановлений цим договором термін, а також змінити процентну ставку, зазначену в п. 1.1. цього договору при зміні облікової політики НБУ.

Відповідно п. 2.4., 2.7. договору 2 вкладник має право здійснювати поповнення депозитного рахунку, при цьому відсотки на додатково внесені суми нараховуються за час фактичного користування грошовими коштами, отримати грошові кошти в сумі вкладу та нарахованих відсотків 23.12.2012 р.

Згідно п. 3.2. договору 2 Банк зобов'язаний нараховувати вкладнику відсотки в розмірі 18,0% річних від суми грошей, що знаходяться на депозитному рахунку, зазначеному в п. 1.1 цього договору. Відсотки нараховуються з дня, наступного за днем надходження вкладу на депозитний рахунок і до дня, що передує поверненню вкладнику.

В п. 3.3. договору 2 встановлено обов'язок Банку виплачувати нараховані вкладнику відсотки за депозитом щомісяця в останній день поточного місяця і після закінчення терміну дії цього договору (одночасно з поверненням суми вкладу) шляхом зарахування суми відсотків на поточний рахунок № 26006311127301 в АБ „Південний". Також Банк зобов'язаний забезпечити схоронність грошових коштів на депозитному рахунку, вказаному в п. 1.1 цього договору, а також зберігати тайну вкладу (п. 3.4. договору 2).

В п. 4.1. договору 2 визначено строк його дії, а саме договір набирає чинності з дати підписання і діє по 23.12.2012 р.

В подальшому до вказаного договору 2 сторонами вносились зміни, про що укладались відповідні додаткові угоди до договору. Так, згідно п.1 додаткової угоди №3 від 29.11.2013 року до договору банківського вкладу (депозиту) № 27Д-2010 від 27.12.2010 р., пункт 1.1. цього договору викладено в наступній редакції: „1.1. Вкладник перераховує грошові кошти, а Банк приймає, ці грошові кошти на вкладний (депозитний) рахунок № 2615009665001 грошову суму (внесок) у розмірі 900 000,00 грн. на строк по 01.12.2014 року, на умовах і в порядку, визначених договором".

Як з'ясовано судом та підтверджено сторонами, на момент подачі позову залишок на рахунку № 2615009665001 склав 1 000 000,00 грн.

При цьому, за ствердженнями позивача, після закінчення дії договору № 4Д-2009 від 13.01.2009 року позивач звернувся до відповідача із заявою від 12.11.2014 р. про повернення банківського вкладу за вказаним договором. Також позивач звернувся до відповідача із заявою від 03.11.2014 р. про дострокове розірвання та повернення грошової суми за договором банківського вкладу (депозиту) № 27Д-2010 від 27.12.2010 року. Проте, відповіді на вказані заяви позивач не отримав, а грошові кошти по банківським вкладами відповідач не повернув.

Між тим відповідно до п. 4.2. договорів 1 і 2 у випадку наміру вкладника достроково розірвати договір він письмово попереджує про це Банк за 3 банківських дні. У випадку розірвання договору або закінчення строку його дії банк на протязі 3-х банківських днів закриває депозитний рахунок вкладника, крім визначених договором випадків (п. 4.3 договорів). Датою повернення суми депозитного вкладу являється дата перерахування Банком грошових коштів вкладнику (п. 4.4 договорів).

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Разом з тим слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом (частина 4 статті 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність").

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції, як приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб.

Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність").

Відповідно до ч. 1 статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно частини 1 статті 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, на виконання умов договорів банківського вкладу № 4Д-2009 від 13.01.2009 року та № 27Д-2010 від 27.12.2010 року позивачем всього було перераховано на депозит 26000,00 дол. США та 1 000 000,00 грн. відповідно.

Між тим, як встановлено судом, на момент розгляду справи дія вказаних договорів № 4Д-2009 від 13.01.2009 року та № 27Д-2010 від 27.12.2010 року закінчилась у відповідності з положеннями п. 1.1., 4.1 договорів із змінами, внесеними додатковими угодами від 11.11.2013 р. та від 29.11.2013 р. відповідно. Проте, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, внесені позивачем кошти на депозит за договорами банківського вкладу № 4Д-2009 від 13.01.2009 року та № 27Д-2010 від 27.12.2010 року відповідач в обумовлений договором строк (протягом 3-х банківських днів після закінчення дії договору) не повернув.

Так, докази перерахування відповідачем позивачу вказаних коштів в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В п. 3.3 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою НБУ від 03.12.2003 р. № 516, встановлено, що банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком. За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно п. 3.4 Положення банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу (депозиту) у розмірі, який установлюється в договорі банківського вкладу (депозиту).

Отже, оскільки відповідач не повернув позивачу після закінчення строку дії договорів банківського вкладу суми вкладу, що складають 26000,00 дол. США та 1 000 000,00 грн. відповідно, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про порушення відповідачем умов цього договору та прострочення виконання прийнятих на себе грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до положень статей 524, 533, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, неповерненням позивачу сум внесених грошових коштів в якості депозитного вкладу в розмірі 26000,00 дол. США та 1 000 000,00 грн., строк для повернення яких сплинув, відповідач відмовився від виконання прийнятого на себе зобов'язання, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Поряд з цим суд вважає обґрунтованими доводи позивача про порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за укладеним між АКБ „Порто-Франко" та ПП „Резерв-С" (клієнт) договором банківського рахунку №9665 від 09 січня 2009 року (договір 3).

Згідно п. 1.1. договору 3 позивачу як клієнту відкрито поточний рахунок № 26000966501 в національній валюті та поточний рахунок №26000966502840 в дол. США.

Відповідно до п. 2.1.1. -2.1.4. договору клієнт має право вільно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства, за виключенням випадків безспірного списання коштів за рішенням суду; вносити зміни і доповнення до договору в порядку, передбаченому п. 7.1., 7.3. цього договору; отримувати відсотки за користування Банком грошовими коштами, що знаходяться на рахунку; вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим договором послуг.

Згідно п. 2.2.1 договору 3 Банк має право використовувати грошові кошти клієнта з дотриманням вимог чинного законодавства, гарантуючи право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Відповідно п. 2.2.3. договору 3 Банк має право відмовити Клієнту у видачі готівки у випадках: неподання Клієнтом попередньої заявки на придбання готівки (п. 2.2.3.1); неподання Клієнтом платіжних документів на оплату податків та обов'язкових платежів, які оплачуються почасово з отриманням готівки у випадках, передбачених чинним законодавством України та окремо нормативних актів Національного банку України (для рахунку в національній валюті України) (п .2.2.3.2.); заповнення чека з виправленнями та / або помилками (п. 2.2.3.3).

В п. 2 2.4. договору 3 визначено, що банк має право здійснювати безспірне списання коштів з рахунку Клієнта за рішенням суду.

Згідно п. 2.3.1-2.3.14. договору 3 Банк зобов'язаний:

- відкрити клієнту рахунок після надання ним всіх необхідних документів відповідно до нормативних актів Національного банку України, а також законам України з питань фінансового моніторингу;

- належним чином виконувати умови цього договору;

- надавати клієнту послуги відповідно до вимог чинного законодавства та умовами цього договору;

- здійснювати прийом і видачу готівки за рахунок клієнта відповідно до чинного законодавства та нормативним актам Національного банку України;

- забезпечувати своєчасне зарахування коштів на рахунок клієнта;

- встановити групу тарифів Банку з обслуговування клієнта;

- нараховувати та сплачувати клієнту відсотки на залишки вільних коштів, що знаходяться на рахунку клієнта, у розмірі, визначеному тарифами. Нарахування здійснюється за фактичну кількість днів у місяці та році за період з 26 числа попереднього місяця по 25 число поточного місяця.

- надавати клієнтам виписки по їх поточних рахунках;

- гарантувати таємницю операцій за рахунок клієнта. Без згоди клієнта довідки третім особам з питань проведення операцій по рахунку можуть бути надані лише у випадках, передбачених чинним законодавством України;

- здійснювати операції щодо безспірного списання коштів з рахунку клієнта за рішенням суду;

- надавати клієнту консультації з питань застосування банківського законодавства та порядку здійснення розрахунків;

- виконувати заявку клієнта на купівлю іноземної валюти. У разі купівлі безготівкової іноземної валюти Банк за дорученням клієнта із суми в гривнях, призначеної для покупки валюти, нараховує, утримує та сплачує суму збору на обов'язкове пенсійне страхування від імені та за рахунок клієнта в розмірі 0,50% від суми операції.

В розділі 4 договору 3 визначено форми та порядок розрахунків. Відповідно до п. 4.1.- 4.6 договору 3 клієнт може здійснювати безготівкові розрахунки шляхом використання відповідних розрахункових документів, передбачених чинним законодавством України. Платежі з рахунку клієнта Банк здійснює в межах залишку коштів на рахунку. Клієнт доручає і дає право Банку (на підставі ст.ст. 1000-1010, 1068, 1071 ЦК України) за надані банківські послуги списувати з рахунку (ів) клієнта плату, встановлену тарифами Банку, одночасно з наданням таких послуг. .Платіжні доручення Клієнта виконуються поточною датою валютування в разі наявності всіх необхідних реквізитів і за умови їх надходження в Банк (за київським часом). до 17.00-для перерахувань в українських гривнях, у російських рублях, в доларах США. До 15.00 для перерахувань в Євро, англійських фунтах стерлінгів та інших видах валют, і за умови, якщо день виконання операцій є робочим днем закордонного банку, через який здійснюється перерахування. Розрахункові документи, отримані після вищевказаного часу, відзначаються штампом „Вечірня" і виконуються Банком не пізніше наступного робочого дня з датою валютування „наступний робочий день". Банк приймає до виконання платіжні доручення Клієнта в іноземній валюті з дати валютіровання, яка не перевищує 3 (трьох) робочих днів, не рахуючи дати надходження доручення в Банк.

Згідно п. 5.1. договору 3 рахунок може бути закритим в таких випадках: за заявою клієнта. (п. 5.1.1.), на підставі рішення органу на який законом покладені функції по ліквідації чи реорганізації юридичної особи (п. 5.1.2.); на підставі відповідного рішення суду або господарського суду про ліквідацію суб'єкта господарювання (п. 5.1.3).

Відповідно до п. 5.2. договору 3 Банк закриває рахунки клієнта, якщо операції по даному рахунку не здійснюються протягом трьох років підряд і на рахунку немає залишків коштів.

Згідно п. 6.1. договору 3 останній укладено на невизначений термін, вступає в силу з моменту підписання та діє протягом терміну обслуговування клієнта Банком.

За умовами п. 6.2. договору 3 дія цього договору припиняється у випадках, передбачених цим договором та діючим законодавством України. При цьому згідно п. 7.4. договору 3 він може бути розірваний за заявою клієнта в будь-який час.

Як з'ясовано судом, позивач звертався до відповідача із заявою від 03.11.2014 р. про розірвання договору банківського рахунку № 9665 та повернення грошових коштів, однак відповіді на вказану заяву позивачем не отримано, а грошові кошти по банківським рахункам згідно договору № 9665 від 09.01.2009 року відповідачем не повернуто.

Згідно приписів ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом (ст. 1068 Цивільного кодексу України).

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом (ст. 1074 Цивільного кодексу України).

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дій з наміром завдати шкоди іншій особі чи зловживати правом в інших формах (частина друга та частина третя ст. 13 Цивільного кодексу України.

Ч. 1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У такому випадку за приписами ч. 3 ст. 1075 ЦК України залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Вказане правило є винятком із загальної норми, встановленої ст. 525 Цивільним кодексом України про те, що одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 статті 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Враховуючи зазначені положення законодавства та лист позивача про розірвання договору банківського рахунку № 9665, відповідно вказаний договір банківського рахунку вважається розірваним, у зв'язку з цим у відповідача відсутні правові підстави для володіння грошовими коштами позивача, що залишились на рахунках. Як стверджує позивач та підтверджено відповідачем, залишок на рахунку в національній валюті № 26000966501 складає 74 515,68 грн., а залишок на рахунку в іноземній валюті № 26000966502840 - 1150 дол.США.

При цьому свої дії щодо неповернення позивачу грошових коштів по договорам банківського вкладу і банківського рахунку відповідач обґрунтовує введенням виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в Банку тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління Національного банку України від 26 вересня 2014 р. № 610 „Про віднесення Публічного акціонерного товариства АБ „Порто-Франко" до категорії неплатоспроможних", про що свідчить рішення вказаного Фонду від 26.09.2014 р. № 103. В подальшому за рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 29.12.2014 р. № 169 було продовжено дію тимчасової адміністрації до 29.01.2015 року.

Наразі слід зазначити, що на день розгляду справи тимчасову адміністрацію ПАТ АБ „Порто-Франко" припинено та розпочато процедуру ліквідації.

Разом з тим вказані посилання відповідача на запровадження тимчасової адміністрації та обмеження, встановлені Законом України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу для неможливості стягнення у судовому порядку заявленої суми коштів суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Частиною четвертою статті 110 Цивільного кодексу України встановлено, що особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.

Відповідно до ч. 8 ст. 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 77 Закону України "Про банки та банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Аналіз ст. 1 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вказує на те, що цей Закон покликаний врегулювати відносини між вкладниками банку - виключно фізичними особами і органів, що представляють Державу, яка гарантує саме населенню повернення вкладів. З метою повернення вкладів фізичним особам був створений Фонд гарантування вкладів, який існує завдяки внескам банків. Адже найбільшим кредитором економіки є населення, яке за сприятливих умов „кредитує" банки. Разом з тим, визначення термінів у ст.2 Закону містить поняття, що за своїм змістом розраховані тільки на фізичних осіб.

Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Пунктом 1 частини 5 статті 36 вищезазначеного Закону встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників (п. 1 ч. 6 вказаної статті).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Аналогічної позиції дотримується також Вищий господарський суд у своїй постанові від 12.11.2014 р. по справі № 910/9232/14.

Наразі суд зазначає, що грошові кошти, що знаходяться на поточних рахунках, відкритих на підставі договору № 9665 від 09.01.2009 р., належать позивачу, який є юридичною особою.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В ч.1 ст.321 ЦК України зазначено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права.

Правовідносини, що виникли з договору банківського рахунку, зобов'язують Банк здійснювати обслуговування клієнта, а не передавати свої кошти чи майно. Встановлені ч. 5 ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження не поширюються щодо обслуговування поточних операцій. Ці обмеження стосуються виключно кредиторів банку, вкладників (депозити тощо), примусового стягнення майна і коштів, що належить банку, грошових зобов'язань, штрафних санкцій тощо.

В той же час ч.6 цієї статті, навпаки, вказує про відсутність будь-яких обтяжень щодо договорів банківського рахунку.

В ст. 50 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено порядок формування ліквідаційної маси банку та яке її наповнення. Так, до ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку, тобто все те, що належить банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом. В цій же частині цієї статті закріплено, що майно, щодо якого банк є користувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору.

Тобто, власники поточних (не депозитних, кредитних або інших) рахунків, відкритих в установі банку, не є кредиторами банку стосовно коштів, які зберігаються на відповідних рахунках, адже ці кошти належать не банку, а власникам рахунків , а, відтак, на операції з цими коштами жодним чином не може розповсюджуватися мораторій, до того ж, зупинення операцій за цими рахунками навіть теоретично не може призвести до відновлення фінансового становища банку, адже відновлювати власний фінансовий стан можна лише за рахунок власних активів, а не за рахунок коштів, що належать третім особам.

Не можуть бути прийняті до уваги й посилання відповідача на положення ч. 2, 6 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за якими протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статі 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; складає реєстр вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно - правовими актами Фонду. Уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури (ч. 6 ст. 49 Закону).

Так, вказані положення Закону визначають порядок задоволення вимог кредиторів уповноваженою особою Фонду, однак вони не містять заборону на захист своїх порушених прав вкладником у судовому порядку.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

У даному випадку позивач, реалізуючи своє конституційне право на судовий захист, звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача на свою користь суми депозитного вкладу та залишку на поточних рахунках, які утримуються відповідачем безпідставно.

Отже, встановивши обставини неналежного виконання банком-відповідачем зобов'язань щодо повернення позивачу суми вкладу та процентів за вкладом після закінчення строку дії спірних договорів банківського вкладу, а також суми коштів по договору банківського рахунку, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що положення статей 44 - 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими визначено процедуру ліквідації неплатоспроможного банку та порядок заявлення вимог його кредиторами, не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки норми зазначеного закону не виключають можливості кредитора банку, що ліквідується, звернутися до суду за захистом свого порушеного права на повернення депозиту з процентами за користування банком грошовими коштами, внесеними на депозит, та залишку грошових коштів на поточних рахунках після закінчення строку дії договорів банківського вкладу (депозиту) та припинення договору банківського рахунку.

Наразі захист порушених прав позивача, що було встановлено судом, у такий спосіб не свідчить про порушення встановленого Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" порядку погашення вимог кредиторів в період здійснення ліквідаційної процедури банка. Встановлена вказаним законом заборона на задоволення кредиторських вимог поза процедурою ліквідації банку, в іншій, ніж передбачено законом черговості, встановлена саме для Банку, який перебуває на стадії ліквідації, та не може розповсюджуватися на реалізацію позивачем гарантованого права на судовий захист своїх порушених прав. Будь-яких заборон на судовий захист порушених прав позивача чинне законодавство не встановлює, натомість відмова від звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав є недійсною (ст. 1 ГПК України).

Як зазначається в Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. N 15-рп/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства „Резерв-С" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення встановленої судом суми боргу в доларах США в еквіваленті до курсу гривні, встановленої НБУ станом на дату ухвалення рішення, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93, Закон України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

Так, на день ухвалення судом рішення 02.02.2015 р. за курсом НБУ 100 дол. США у гривневому еквіваленті складають 1614,6996 грн., в свою чергу заборгованість за договором банківського вкладу № 4Д-2009 від 13.01.2009 р. в сумі 26538,50 дол. США в гривневому еквіваленті становитиме 428517,05 грн., а заборгованість за договором банківського рахунку № 9665 по поточному рахунку № 26000966502840 у доларах США в сумі 1150,00 дол. США гривневому еквіваленті становитиме 18569,05 грн.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати на сплату судового збору, від якого позивача звільнено, покладаються на відповідача. Таки чином, з урахуванням загальної суми заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, в розмірі 1521601,78 грн., сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача складає 30432,04 грн. (1521601,78 грн. х 2%).

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного підприємства „Резерв-С" до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку „Порто-Франко" про стягнення заборгованості в сумі 27688,50 дол.США та 1074515,68 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Порто-Франко" (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 10; код ЄДРПОУ 13881479; к/р 32007100500 в Управлінні НБУ в Одеській області, МФО 328027) на користь Приватного підприємства „Резерв-С" (65016, м. Одеса, вул. Толбухіна, буд. 17; код ЄДРПОУ 33567841) заборгованість за договором банківського вкладу № 4Д-2009 від 13.01.2009 р. в сумі 428517/чотириста двадцять вісім тисяч п'ятсот сімнадцять/грн. 05 грн., що еквівалентно 26538,50 дол. США за курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення; заборгованість за договором банківського вкладу № 27Д-2010 від 27.12.2010 р. в сумі 1000000/один мільйон/грн. 00 коп.; заборгованість за договором банківського рахунку № 9665 по поточному рахунку № 26000966502840 у доларах США в сумі 18569/вісімнадцять тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять/грн. 05 коп., що еквівалентно в сумі 1150,00 дол. США за курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення; заборгованість за договором банківського рахунку № 9665 по поточному рахунку № 26000966501 у національній валюті в сумі 74515/сімдесят чотири тисячі п'ятсот п'ятнадцять/грн. 68 коп.

3. СТЯГНУТИ з Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Порто-Франко" (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 10; код ЄДРПОУ 13881479; к/р 32007100500 в Управлінні НБУ в Одеській області, МФО 328027) на користь державного бюджету (отримувач: ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, рахунок № 31210206783008, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір в сумі 30432/тридцять тисяч чотириста тридцять дві/грн. 04 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 09 лютого 2015 р.

Суддя В.С. Петров