Рішення

від 02.02.2015 по справі 906/1546/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "02" лютого 2015 р. Справа № 906/1546/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача-1: Козак О.О. - довіреність №05/51 від 12.01.2015;

від позивача-2: не з'явився;

від відповідача-1: Гавлодський Н.В. - довіреність №11-13/4 від 19.01.2015;

від відповідача-2: Струков Д.Г. - довіреність № 0103-2014 від 01.02.2014;

прокурор: Пустовіт М.Л. - сл. посвідчення №020924 від 07.10.2013;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Житомирського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі

1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (м.Житомир)

2) Державного агентства рибного господарства України (м.Київ)

до 1) Державного підприємства "Укрриба" (м.Київ)

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "СТАВ" (м.Київ)

про визнання недійсним договору зберігання державного майна

У відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України, строк розгляду спору було продовжено на 15 днів - до 05.02.2015.

Прокурор завернувся до суду в інтересах держави з позовом, згідно якого просить:

1) визнати недійсним договір зберігання державного майна №50/12 від 01.10.2012, укладений між Державним підприємством "Укрриба" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "СТАВ";

2) визнати недійсною додаткову угоду до договору зберігання державного майна №50/12 від 01.10.2012, укладену 05.10.2012 між Державним підприємством "Укрриба" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "СТАВ";

3) зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "СТАВ" повернути Державному підприємству "Укрриба" майно, яке передано останньому на підставі договору №50/12 від 01.10.2012 та акту приймання-передачі гідротехнічних споруд від 01.10.2012.

26.01.2015 від відповідача-1 через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

28.01.2015 від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області надійшли додаткові пояснення по справі № 05/180 від 27.01.2015.

30.01.2015 на адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву №11-09/7 від 26.01.2015 з додатком;

31.01.2015 надійшов лист від Житомирського обласного управління водних ресурсів.

Прокурор та представник позивача-1 позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та у письмових поясненнях (а.с. 49-50).

Представник позивача-2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с. 100).

Представник відповідача-1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 148-152).

Представник відповідача-2 проти позовних вимог заперечив, з викладених у письмових запереченнях (а.с. 81-82, 164-170) мотивів.

Зважаючи на подані 08.12.2014 клопотання відповідачів про передачу справи №906/1546/14 за територіальною підсудністю до господарського суду м.Києва, (а.с. 60,63), слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Згідно з пунктом 1.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" та п. 20.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 15 ГПК України, територіальна підсудність господарським судам справ у спорах про визнання договорів недійсними, визначається за місцезнаходження сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Якщо зобов'язаною за договором є кожна із сторін, справа розглядається господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців (а.с. 76-79), місцезнаходженням відповідачів є:

1) ДП "УКРРИБА" - м.Київ, вул. Тургенєвська, буд. 82-А;

2) ТОВ "ВК "СТАВ" - Житомирська область, Попільнянський район, с.Паволоч.

Відповідно ч. 3 ст. 15 ГПК України, справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Враховуючи вищевикладене та те, що позовна заява подана за місцезнаходженням одного з відповідачів до господарського суду Житомирської області, вказані клопотання задоволенню не підлягають.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані до справи документи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вказує прокурор у позовній заяві, відповідно до Законів України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", "Про приватизацію державного майна" і наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області №70-ВАТ від 30.07.1999, в ході проведення приватизації на базі державного підприємства "Житомирське держави сільськогосподарське-рибоводне підприємство" створено СВАТ "Житомирське обласне сільськогосподарське-рибоводне підприємство".

Згідно Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства від 30.03.1999, до статутного капіталу СВАТ "Житомирське обласне сільськогосподарське-рибоводне підприємство" не увійшло державне майно - об'єкти, які не підлягають приватизації, зокрема ставки та гідротехнічні споруди.

На підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики та Фонду державного майна України від 06.05.2003 №126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд", до сфери управління Міністерства аграрної політики України передано гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, зазначених у додатку (а.с. 54-55).

Відповідно до акту приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду СВАТ "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" 22.08.2003 передано на баланс Державного підприємства "Укрриба" гідротехнічні споруди згідно переліку (а.с. 56). У зазначеному переліку серед інших вказано нагульний пруд "Паволоч" (а.с. 57).

У позовній заяві зазначено та вбачається з матеріалів справи, що 01.10.2012 між державним підприємством "Укрриба" (поклажодавець/відповідач-1) та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "СТАВ" (зберігач/відповідач-2) укладено договір зберігання державного майна №50/12 (а.с. 17-19 (далі - Договір)), відповідно до п. 1.1. якого поклажодавець за участю уповноважених представників сторін передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання згідно з актом приймання-передачі нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставів, які обліковуються на балансі поклажодавця і передані йому на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України "Про передачу гідротехнічних споруд" від 06.05.2003 №126/752.

05.10.2012 сторонами укладено додаткову угоду до договору зберігання державного майна №50/12 від 01.10.2012 (а.с. 46-47 (далі - Додаткова угода)), згідно п. 1.1. якої відповідно ст. 944ЦК України поклажодавець надає згоду зберігачеві на користування майном, переданим останньому на зберігання в порядку даного договору, а зберігач засвідчує свою обізнаність з усіма властивостями майна та його цільовим призначенням. Ціна за користування державним майном, згідно п. 1.3 Додаткової угоди становить 2636,29гривень, у т.ч. ПДВ.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що укладений договір зберігання з правом користування річчю є удаваним правочином, оскільки за своєю суттю є договором оренди майна, так як основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, а плата за користування майном є неспіврозмірною з платою за послуги зберігання за даним договором.

Зазначив, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то згідно ч.2 ст.235 ЦК України, до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.

Крім того, прокурор вказує, що об'єкти, які є предметом спірного договору зберігання державного майна, відносяться до захисних гідротехнічних споруд і мають загальнодержавне значення, тому не підлягають приватизації та передачі в оренду в силу положень ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна". В обґрунтування вказаного зсилається також на лист ДП "Укрриба" №07-04/75 від 27.10.2014 (а.с. 23).

Зазначає, що єдиними орендодавцями державного майна, згідно ст. 287 ГК України та ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва. При цьому Держрибагенство, яке згідно Указу Президента України №484/2011 від 16.04.2011р., визнано правонаступником Державного комітету рибного господарства, який, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006р. №1523, є правонаступником Міністерства аграрної політики України з питань рибного господарства, виконує функції з управління об'єктами державної власності, які належать до сфери його управління.

Вважає, що в порушення вимог Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (зокрема ст.6), Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (ст.ст.5, 9-13, 19), Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (ст.ст.7, 13), глави 77 ЦК України, Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.95 N629, розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.08 № 703-р "Питання укладення деяких договорів", при укладенні оскаржуваного договору не проводилась оцінка майна, що передається у користування, дозволу Держрибагенство та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області на передачу майна не надавало. За вказаного, ДП "Укрриба" при укладенні спірного договору також перевищило свою компетенцію, як балансоутримувач майна.

Зсилаючись на ч.1 ст. 203, 215, 216 ЦК України, прокурор просить задовольнити позовні вимоги.

Позивач-1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з визначених прокурором підстав, про що зазначив у письмових поясненнях по справі (а.с. 49-50, 146-147). Наголосив, що оспорюваний договір зберігання містить всі істотні умови договору оренди, однак, в порушення приписів законодавства, укладений без отримання дозволу Фонду державного майна України (регіонального відділення).

Позивач-2 (а.с. 66-69) в письмових поясненнях вказав, що прокурор у позовній заяві не надав доказів звернення позивачів до прокуратури про захист їх прав, свобод та інтересів у суді. Вважає, що спірна угода є чинною і відповідає приписам законодавства.

Вказує, що посилання прокурора на ст. 287 ГК України та Закон України "Про оренду державного та комунального майна" є недоцільним, адже між ДП "Укрриба" та ТОВ "ВК "СТАВ" договір оренди не укладався. У договорі зберігання державного майна №50/12 від 01.10.2012 ознаки договору оренди відсутні.

Відповідач-1, заперечуючи проти позовних вимог (а.с. 148-152), зауважує, що згідно ч. 4 ст. 63, ч. 1 ст. 73 ГК України, ДП "Укрриба" є державним унітарним підприємством, яке підпорядковане Державному агенству рибного господарства України. Зсилаючись на п. п. 3.1., 3.2. Статуту ДП "Укрриба" ст. 944 ЦК України, вважає Договір та Додаткову угоду такими, що укладені у відповідності до вимог чинного законодавства .

Оскільки договір оренди між відповідачами не укладався, вважає звернення з позовом в інтересах РВ Фонду державного майна України в Житомирській області безпідставним. Вказує, що інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором, однак з тексту позовної заяви не можна зробити висновок, в якій саме сфері порушено інтереси держави і у якій мірі.

Відповідач-2, заперечуючи проти позову (а.с. 81-82,164-170), вказує, що прокурор не визначив, яким чином оспорюваний Договір порушує права та інтереси держави, також не вірно визначив Фонд державного майна, як позивача. Зазначає, що основним завданням ДП "Укрриба" є забезпечення його ефективного використання, шляхом збереження даного державного майна, контроль за його технічним станом, відновлення даного майна, і лише потім, якщо це майно за свої технічним та фізичним станом може використовуватися за його функціональним призначенням, воно може бути передано в оренду.

Пояснює, що на момент передачі за Договором гідротехнічні споруди ставу "Паволоч" перебували у незадовільному стані та потребували ремонту, на підтвердження чого надано лист ДП "Укрриба" від 19.10.2012 р. №08-12/223 "Про надання дозволу на виконання капітального ремонту гідротехнічних споруд", акти обстеження гідротехнічних споруд від 29.05.2013, від 27.09.2012, від 04.10.2012, листи жителів с.Паволоч (а.с. 107-121).

Зсилаючись на лист Фонду державного майна України від 28.09.2011 №10-25-13179, вказує, що позивач-1 у цьому листі зробив висновки, що укладення договорів зберігання з правом користування належить до компетенції уповноваженого органу управління - Державного агенства рибного господарства України, та не визнав необхідності власного погодження таких договорів.

Також вважає, що відповідач-2 не мав можливості отримати дане майно в оренду, оскільки Фонд державного майна України не погодив би такого договору, так як притримується позиції, що спірне майно не може бути об'єктом оренди.

В процесі розгляду спору було надано, укладену відповідачами 05.01.2015 додаткову угоду до договору зберігання державного майна №50/12 від 01.10.2012, згідно якої сторони домовилися припинити дію додаткової угоди від 05.10.2012 в повному обсязі (а.с. 129).

Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на таке.

Враховуючи наведене прокурором обґрунтування позовних вимог та заперечення відповідачів щодо визначених ним позивачів, слід зазначити, що за загальним правилом ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Оскільки цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має застосовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Так, сторонами не заперечуються та підтверджено матеріалами справи (а.с. 51-58) вищевказані обставини щодо порядку та підстав передачі гідротехнічних споруд, які є предметом оскаржуваного Договору, на баланс ДП "Укрриба" на праві повного господарського відання.

Статтями 287 Господарського кодексу України та 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що єдиними орендодавцями державного майна - майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва. Зазначене відповідає також положенням п.п.а п.2 ч.1 ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності".

Слід зауважити, що у п.3 спільного наказу Міністерства аграрної політики та Фонду державного майна України від 06.05.2003 №126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд" зазначено, що з дозволу Фонду державного майна України (регіональних відділень) орендодавцем майна, переданого згідно з цим наказом, виступає державне підприємство "Укрриба".

Державне агентство рибного господарства, відповідно до Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого Указом Президента України від 16.04.2011р. за №484/2011, здійснює функції органу управління у сфері рибного господарства.

Враховуючи вказане та зважаючи на обґрунтування позовних вимог тим, що фактично сторонами укладено договір оренди, а не зберігання, суд дійшов висновку, що прокурором вірно визначено позивачів у справі.

Водночас, матеріали справи містять укладений між відповідачами 01.10.2012 Договір зберігання державного майна та Додаткову угоду до нього від 05.10.2012.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Приписами ст. 944 ЦК України встановлено, що зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Що ж стосується договору найму (оренди), то згідно ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за п л а т у на певний строк.

З аналізу даної норми вбачається, що метою договору найму (оренди) є передача майна у тимчасове користування за плату. Тобто, об'єктом договору є майно, яке підлягає передачі в користування (передбачається можливість отримання з речі її споживчих властивостей без зміни субстанції речі), а ознаками даного виду правочину є платність та строковість договору.

Так, умовами п. 1.2. Договору сторони обумовили, що об'єктом зберігання є гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, греблі, дамби - майно, що перебуває в державній власності відповідно до п. 1.1. договору.

Згідно п. 2.1. Договору, зберігач в 3-денний строк з моменту укладання договору приймає від поклажодавця майно згідно з актом приймання-передачі.

Відповідно до підписаного сторонами акту приймання-передачі гідротехнічних споруд, які передаються на зберігання (а.с. 20), поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання державне нерухоме майно - гідротехнічні споруди нагульного ставу "Паволоч" (інв. №1114) балансовою вартістю - 449187,00грн., залишкова вартість станом на 01.09.2012 складає 282643,87грн. Майно розташоване за адресою: Житомирська область, Попільнянський район, с.Паволоч.

Згідно п. 2.4. Договору, у випадках, коли для збереження якісних властивостей майна необхідне його використання, зберігач звертається до поклажодавця за дозволом стосовно використання майна, переданого на зберігання, в порядку дії ст. 944 Цивільного кодексу України.

За відповідальне зберігання майна щомісячний розмір плати складає 10,00грн., в тому числі ПДВ, з урахуванням щомісячного індексу інфляції. Плата за відповідальне зберігання майна перераховується на розрахунковий рахунок зберігача один раз на рік по закінченню календарного року до 15 січня наступного року (п.4.1. Договору).

Цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє протягом десяти років з 01.10.2012 по 01.10.2022 (п.6.1. Договору).

Згідно ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Згідно з ч.4 п.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказано, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин."

Таким чином, для визнання правочину недійсним, необхідним є: - факт порушення цивільного законодавства; - докази того, що таке порушення відбулося саме в момент вчинення цього правочину.

Натомість, проаналізувавши умови Договору, суд дійшов висновку, що його укладено з дотриманням вимог законодавства, які ставляться до договорів зберігання, підстав для визнання його недійсним судом не встановлено. При цьому умови щодо використання майна, переданого на зберігання, в порядку дії ст. 944 ЦК України, не суперечать нормам чинного законодавства.

Також, при дослідженні обставин справи, судом не встановлено обмежень ДП "Укрриба" на укладення договорів зберігання, в тому числі на момент вчинення оскаржуваного Договору. Прокурор та позивач, в процесі розгляду справи, не заперечували наявності у позивача-2 таких повноважень.

Суд звертає увагу, що листом №37-24-2-13/16354 від 22.12.2004 Міністерство аграрної політики України вказало про підтримку державного підприємства "Укрриба" у роботі по збереженню державного майна та укладенню договорів зберігання з правом використання гідротехнічних споруд відповідно до чинного законодавства (а.с. 24).

Згідно листа Фонда державного майна України від 28.09.2011 року №10-25-13179, адресованого Державному агентству рибного господарства України, зроблено висновок, що питання, які пов'язані з укладанням ДП „Укрриба" договорів зберігання з правом користування, належать до компетенції уповноваженого органу управління - Державного агентства рибного господарства України (а.с. 104-105).

Що стосується вимоги про визнання недійсною Додаткової угоди, то згідно п.1.3. останньої сторонами погоджено, що зберігач зобов'язується здійснювати оплату за користування державним майном, зазначеним в акті приймання-передачі. Ціна за користування майном складає 2636,29грн. в т.ч. ПДВ, яку зберігач повинен вносити до 14 числа місяця, наступного за звітним. Розмір щомісячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Тобто, шляхом укладення Додаткової угоди, сторони змінили зміст договірних відносин, надавши їм ознак найму (оренди).

Згідно ч.2 ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За вказаного, зважаючи на приписи ч.2 ст. 235 ЦК України, оскільки на момент укладення Додаткової угоди, дозволу Фондом державного майна України (регіонального відділення) на передачу в оренду спірного майна надано не було, обґрунтування позовної вимоги в цій частині підтверджується встановленими судом обставинами.

Однак, як зазначалося вище, 05.01.2015 сторонами укладено додаткову угоду до договору зберігання державного майна №50/12 від 01.10.2012, якою вирішено, що у зв'язку із заявою зберігача, а також відповідно до п.8.2. договору сторони домовилися, що державне нерухоме майно, зазначене в акті прийому-передачі до договору зберігання державного майна №50/12 від 01.10.2012, перевести на відповідальне зберігання та припинити дію додаткової угоди від 05.10.2012 до договору зберігання з правом користування №50/12 від 01.10.2012 в повному обсязі (а.с. 129).

Слід зазначити, що відповідно до абз.9 п.2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 за №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

Згідно п. 2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Відповідно п. 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою статті 632 ЦК України така зміна не допускається). Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

Тобто, на момент вирішення спору сторони скористувались своїм правом та у добровільному порядку припинили право користування об'єктом оренди, передбачене Додатковою угодою від 05.10.2012 до Договору зберігання з правом користування №50/12 від 01.10.2012, усунувши таким чином порушення, які тягли за собою визнання недійсною цієї Додаткової угоди.

За вказаного, зважаючи, що договір оренди може бути визнано недійсним лише на майбутнє, враховуючи, що Додаткова угода не має самостійного значення, оскільки спрямована на зміну та доповнення умов Договору зберігання, суд не вбачає підстав та можливості для визнання її недійсною, а вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині вимог про визнання недійсною додаткової угоди до Договору, укладеної 05.10.2012, відповідно до п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

При цьому, враховуючи відсутність підстав для визнання Договору зберігання недійсним, у суду відсутні підстави для задоволення вимоги про повернення майна яке є предметом цього Договору та передавалося за актом приймання-передачі гідротехнічних споруд від 01.10.2012 саме на виконання останнього.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними та допустимими у справі доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 32 ГПК, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Оскільки прокурором та позивачем-1 частково доведено обґрунтованість позовних вимог, суд припиняє провадження у справі в частині вимог про визнання недійсною додаткової угоди до договору зберігання державного майна №50/12 від 01.10.2012, укладеної між відповідачами 05.10.2012 на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. В решті вимог суд відмовляє.

Судовий збір покладається на позивачів та відповідачів пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог. При розподілі судових витрат суд враховує приписи с. 49 ГПК України та п. 4.6. постанови пленуму Вищого господарського суду від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", згідно якого, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Також суд враховує, що позивачі не подали відмови від поданого прокурором позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 49, п.1-1 ч.1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі, на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, в частині вимог про визнання недійсною додаткової угоди до договору зберігання державного майна №50/12 від 01.10.2012, укладеної 05.10.2012 між Державним підприємством "Укрриба" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "СТАВ".

2. В решті позову відмовити.

3 Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (10008, Житомирська обл., м.Житомир, Корольовський р-н., вул. 1-го Травня, 20, ід. код 13578893) в доход державного бюджету України 1218,00грн. судового збору.

4. Стягнути з Державного агентства рибного господарства України (04053, м.Київ, вул. Артема, 45-А, ід. код 37472282) в доход державного бюджету України 1218,00грн. судового збору.

5. Стягнути з Державного підприємства "Укрриба" (04050, м.Київ, вул. Тургенєвська, буд. 82-А, ід. код 25592421) в доход державного бюджету України 609,00грн. судового збору.

6. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "СТАВ" (13545, Житомирська обл., Попільнянський р-н, с.Паволоч, ід. код 38335365) в доход державного бюджету України 609,00грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 09.02.15

Суддя Вельмакіна Т.М.

Друк:

1 - до справи;

2 - позивачу-2 (рек. з пов.)

3 - прокурору (згідно заяви).