Постанова

від 21.07.2009 по справі 31/382

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

31/382

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 21 липня 2009 р.                                                                                    № 31/382  

Вищий  господарський  суд  України в складі колегії

суддів:Овечкін В.Е.Чернов Є.В.Цвігун В.Л.

за участю представників:

Служби безпеки УкраїниКомиляй Ю.В. –(дор. від 24.03.2009)Кириленко О.П. –(дор. від 24.03.2009)

розглянув касаційну скаргу

Служби безпеки України

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2009 року

у справі№ 31/382 господарського суду м. Києва

за позовомСлужба безпеки України

доЦентрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України

третя особаМіністерство оборони України

пророзірвання мирової угоди

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.01.2009 (суддя: Н.Качан) позов про розірвання мирової угоди від 28.11.2006, затвердженої ухвалою господарського суду           м. Києва від 21.12.2006 у справі № 23/414. Мирову угоду затверджену ухвалою господарського суду м. Києва від 21.12.2006 у справі № 23/414 розірвано.

Рішення суду мотивовано тим, що за змістом ст.ст. 651 Цивільного кодексу України         договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, а також, що відповідачі всупереч вимог ст. 188 Господарського кодексу України згідно якої сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду, одержавши пропозицію про розірвання договору та погашення заборгованості, безпідставно не виконав зобов'язань, тому вимоги позову обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2009 (судді: О.Григорович, Л.Гольцова, В.Рябуха) рішення господарського суду скасовано. В позові відмовлено.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що ухвала господарського суду міста Києва від 21.12.2006 у справі № 23/414 є чинною, а тому мирова угода, підлягає обов'язковому виконанню. Обираючи такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, позивачем не було враховано, що мирова угода не може розглядатись як договір у цивільно-правовому розумінні у позовному провадженні, так як порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України. Тому апеляційна інстанція зазначила, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що мирова угода це договір і застосував норми ЦК України та ГК України щодо порядку розірвання угод.

Позивач в касаційному поданні просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

Скаржник зазначає, що мирова угода, затверджена в процесі виконання судового рішення, є договором, тому місцевий господарський суд вірно застосував норми Цивільного кодексу України та правильно визначив правову природу спірних правовідносин сторін.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 21.12.2005 у справі № 23/414 позов Служби Безпеки України до ЦСБУ Міністерства оборони України про стягнення 16 466 067,40 грн. задоволено. Суд стягнув з ЦСБУ Міністерства оборони України на користь Служби Безпеки України 10 044 636,24 грн. основного боргу, 948 075,63 грн. інфляційних нарахувань, 103 652,58 грн. річних, 661 104,70 грн. пені, 25 500,00 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.12.2006 у справі № 23/414 на підставі ст. 121 ГПК України, ч. З ст. 11-1, п. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", затверджено мирову угоду про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 19.05.2006 № 23/414.

Зазначена ухвала Господарського суду міста Києва від 21.12.2006 у справі № 23/414 є чинною.

Згідно із ч. 4 ст. 121 ГПК України мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Таким чином, виконання мирової угоди, яка затверджена ухвалою суду, врегульовано нормами процесуального права, у зв'язку з чим у сторін з укладанням такої угоди,  і лише у разі її затвердження судом, виникають не цивільні чи господарські права та обов'язки, а процесуальні права та обов'язки.

При цьому, касаційна інстанція зазначає, що порядок оскарження і підстави скасування судових рішень регулюються процесуальним законодавством, а не нормами матеріального права.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновків, що мирова угода не може розглядатись як договір у цивільно-правовому розумінні у позовному провадженні, так як порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України, в позові відмовив, що є правовим наслідком вирішення спору по суті та відповідного встановлення відсутності порушення суб'єктивних прав позивача.

За вимогами ст. 82 ГПК України при вирішенні господарського спору по суті господарський суд приймає рішення про задоволення позову, відмову в позові повністю або частково.

У відповідності до п.4 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.

Отже, відмова чи задоволення позовної вимоги є правовим наслідком розгляду спору по суті.

Таким чином, висновок мотивувальної частини постанови апеляційної інстанції, що мирова угода не може розглядатися як правочин у цивільно-правовому розумінні у позовному провадженні, вказує на відсутність предмету спору, що передбачає застосування судом визначених процесуальним законом правових наслідків, передбачених п. 7 ст. 80 ГПК України.

При таких обставинах, відмова у задоволені позовних вимог з підстав їх невідповідності нормам матеріального права, за обставин коли спірні правовідносини врегульовані нормами процесуального права, суперечить нормам ГПК України.

Таким чином, касаційна інстанція зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій, як про задоволення, так і про відмову в позові, зроблені без з'ясування правових підстав заявленого позову та без встановлення дійсних прав і обов'язків сторін щодо предмету спору, з урахуванням як норм  матеріального так і процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, як вбачається з пункту третього резолютивної частини рішення місцевого господарського суду решта вимог залишено без розгляду.

При цьому з судового рішення не можна дійти висновку щодо змісту цих вимог та обраних судом підстав для залишення вимог без розгляду з мотивами їх застосування, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.  

За таких обставин, судове рішення в частині залишення позову без розгляду не можна визнати законним і обґрунтованим, і тому воно підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, а отже не здійснив апеляційний перегляд у повному обсязі, в тому числі щодо клопотань скаржника про забезпечення позову.

Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції не можуть вважатися такими, що прийняті у відповідності з вимогами процесуального права і підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Виходячи з викладеного, керуючись  ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111  ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2009 та рішення  господарського суду м. Києва від 22.01.2009 у справі № 31/382 господарського суду                    м. Києва скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий                                                                                                                 В. Овечкін          

судді                                                                                                                             Є. Чернов

                              В. Цвігун