Рішення

від 09.02.2015 по справі 910/26325/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2015Справа №910/26325/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнона" доПублічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Дельта Банк" провизнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню Суддя Трофименко Т.Ю.

В засіданні приймали участь представники:

Від позивача: Чернійчук М.В. по довіреності № б/н від 29.05.2014р.

Від відповідача: Пархомчук С.В. по довіреності № 876 від 24.10.2013р.

Від третіх осіб: Пархомчук С.В. по довіреності № б/н від 09.10.2013р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнона" до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.12.2014 року порушено провадження у справі № 910/26325/14, розгляд справи призначено на 22.12.2014 року, а також залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича та Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2014р., відповідно до ст. ст. 27, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, залучити до участі у розгляді даної справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-б), розгляд справи відкладено на 21.01.2015р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2015р., відповідно до ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, було продовжено строк вирішення спору по справі № 910/26325/14 на п'ятнадцять днів та оголошено в судовому засіданні перерву до 09.02.2015р.

В процесі провадження від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позов, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" заперечує проти позову в повному обсязі з огляду на наступне.

По-перше: згідно з частиною 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі ... неналежного виконання боржником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки».

При цьому, ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України уточнює - «якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів". В той же час, ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачає, що «до відносин за кредитним договором застосовуються положення ч. 2 ст. 1050".

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про Іпотеку» «У разі неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі: задовольнити вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Стаття 35 вищезгаданого Закону конкретизує: «У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотеко держатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотеко держателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону».

Тож, Законодавство України надає право іпотекодержателю задовольнити свої вимоги та зобов'язання шляхом звернення стягнення на майно іпотекодавця до настання строку виконання основного зобов'язання, а не обмежує його право.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачає не строк виконання основного зобов'язання, а день виникнення права вимоги. Цей день визначений Кредитним договором та договором іпотеки.

Зокрема, п. 4.1. кредитного договору, укладеного між громадянкою Тютюник Вітою Олегівною (майновим поручителем за яку є ТОВ «Юнона») та Іпотекодержателем, було прямо передбачено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому у випадку невиконання позичальником своїх боргових зобов'язань. При цьому зобов'язання щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу Тютюник Віти Олегівни та ТОВ «Вадіта» відповідної вимоги.

Тютюник Віта Олегівна та ТОВ «Юнона» з цим положенням погодилися, підписавши кредитний договір та договіріпотеки (п.4.2., 4.3.).

Підтвердженням, що Тютюник Віта Олегівна та ТОВ «Юнона» були повідомлені про вищезазначене :Повідомлення-вимога про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором від 06.03.2013 р. №4917/53.6.1-20948-49;повідомлення про вручення 18.03.2013 року поштового відправлення на ім'я Тютюник В.О.;Повідомлення-вимога про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором від 05.03.2013 р. вих. № 4880/53.6.1-21270-49 від 05.03.2013 року;Повідомлення № 626 від 12.04.2013 р.Копія телефонограми № 127/101

Протягом 30-ти денного строку з моменту отримання вищевказаних досудових вимог (ст.35 Закону України "Про іпотеку"), Боржник та Іпотекодавець не здійснили дії щодо виконання зобов'язань за кредитним договором, тому після закінчення 30-ти денного терміну приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. було вчинено виконавчий напис від 23.07.2013 року.

По-друге: у зв'язку з невиконанням Тютюник Вітою Олегівною своїх зобов'язань за кредитним договором, укладеним з ПАТ «Кредитпромбанк», представник Банку звернувся до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С. для вчинення виконавчого напису на відповідному договорі іпотеки. Мета отримання напису - реалізація предмету іпотеки, що належить ТОВ «Юнона», та погашення боргу за рахунок коштів, отриманих від його продажу.

Згідно ст. 18 Цивільного кодексу України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом здійснення виконавчого напису на борговому документі, при цьому - відповідно до ст. 20 ЦКУ, іпотекодержатель має право обрати засіб звернення стягнення па предмет іпотеки на свій розсуд.

Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік), для вчинення виконавчого напису «мають бути подані оригінал нотаріально посвідченої угоди (оригінал договору іпотеки) та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника, та встановлюють прострочення виконання зобов'язання».

При цьому, документи, що встановлюють заборгованість, вказані, але не конкретизовані у Переліку. Так, п. 1 Переліку передбачає стягнення заборгованості не за кожною нотаріально посвідченою угодою, а лише за тими, де передбачається отримання грошових сум, передача або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Такими документами повинні бути нотаріально посвідчені договори, в умовах яких передбачено отримання (повернення) грошових коштів, передача або повернення майна, звернення стягнення на заставлене майно.

Згідно з пунктом 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій заборгованість або інша відповідальність боржника визначається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документами передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України.

Тож, підставою для здійснення виконавчого напису є не відсутність безспірної ситуації між сторонами відносно права, а, як випливає з п. 1 Переліку, конкретні документи, які подаються нотаріусу у підтвердження безспірності заборгованості та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно слід розуміти: якщо кредитор звернувся до нотаріуса за здійсненням виконавчого напису, то конфлікт інтересів між боржником та кредитором вже виник. Тобто, виконавчий напис не вирішить суперечки про цивільне право між кредитором та боржником.

Як було вказано вище, безспірність стягнення заборгованості визначається не за рішенням нотаріуса, а прямо передбачена Переліком. А вже саме він містить перелік документів, за якими на підставі виконавчих написів нотаріусів стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку. При цьому, крім оригінала нотаріально посвідченої угоди, нотаріусу подаються документи, які підтверджують безспірність заборгованості боржника та які встановлюють прострочення виконання зобов'язання (підпункт «б» пункту 1 Переліку).

Окрім того порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні визначено Законом України «Про нотаріат», у тому числі порядок вчинення нотаріусами виконавчих написів, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,

Більш того, коли нотаріус сповіщає боржнику про здійснення ним виконавчого напису, це його особисті дії, які не пов'язані з законом чи підзаконним актом. Тобто, повідомлення (чи - неповідомлення) нотаріусом про свої нотаріальні дії боржника не впливає на визнання або невизнання законності вчиненого виконавчого надпису, що підтверджується чисельною судовою практикою.

По-четверте: у позовній заяві про визнання виконавчого напису нотаріуса таким що не підлягає виконанню позивач акцентує увагу суду на тій обставині що, відповідно до відомостей з реєстру іпотек, та єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, право вимоги за кредитним договором №49.4/45/06-2 від 01.06.2006 року укладеним між Тютюник Вітою Олегівною та ПАТ «Кредитпромбанк» (далі - первісний кредитор) в забезпечення до якого в іпотеку банку передано майно стосовно якого на даному етапі виник спір, первісний кредитор, як стверджує позивач, відступив ще 20.05.2013 року на користь АТ «Дельта Банк» (далі - новий кредитор) у зв'язку з чим останній вважає що на час вчинення виконавчого напису (23.07.2013 р.) так і на дату звернення до відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України з заявою про відкриття виконавчого провадження, первісний кредитор не мав відповідного права вимоги.

Згідно договору купівлі продажу прав вимоги укладеного 27.09.2013 р. між первісним кредитором та новим кредитором, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком Д .Г. який зареєстрований в реєстрі за номером 2466, право на подальшу вимогу сплати заборгованості яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору №49.4/45/06- X від 01.06.2006 року перейшли до нового кредитора.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено можливість заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), що являє собою договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові.

У відповідності зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв'язку з чим посилання позивача на вище наведені обставини ніяким чином не порушують його законні інтереси, адже право відступлення прав вимоги за кредитним договором чітко регулюється чинним законодавством, та не перешкоджає боржнику на подальше добросовісне виконання зобов'язань передбачених кредитним договором.

З огляду на все вищевказане, вважаємо, що вчинений приватним нотаріусом виконавчий запис від 23.07.2013 р. № 2346 є таким, що зроблений із додержанням усіх вимог Законодавства України, тож - він підлягає виконанню.

В даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача та третьої особи в даному судовому засіданні заперечував проти позову з підстав викладених у відзиві.

У судовому засіданні 09.02.2015р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З матеріалів справи вбачається, що 01.06.2006р. між Відкритим акціонерним товариствам «Кредитпромбанк» та Тютюник Вітою Олегівною було укладено договір кредиту № 49.4/45/06-Z, за яким банк надав кредит у розмірі 1212 000 дол. США на споживчі цілі, стоком користування до 31.05.2013р., під 13.75% річних.

У якості забезпечення зазначеного кредитного договору, між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнона» (далі - майновий поручитель) 01.06.2006р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (надалі - ПН КМНО) Занудіною О.І. посвідчено договір іпотеки №49.8/45/176/06, відповідно до умов якого в іпотеку передано належне позивачу на праві власності майно, а саме нежиле приміщення №64 (Літ А), загальною площею 398,2 кв.м., розташованого у м.Києві по вул. Патриса Лумумби, буд.20.

Згодом ПН КМНО Занудіною О.І. до зазначеного іпотечного договору посвідчено Договір №1 про внесення змін від 12.10.2007, реєстровий №2502, та договір про внесення змін до зазначеного іпотечного договору від 24.09.2008р. за реєстровим №1047.

З матеріалів справи вбачається, що 23.07.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. вчинено виконавчий напис №2346, яким звернуто стягнення на нежитлове приміщення №64 (Літ А), площею 398,20 кв.м., що знаходиться за адресою м. Київ, вулю. Патриса Лумумби, буд. 20, належного на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Юнона», місцезнаходження м. Київ, вул.Патриса Лумумби, буд.20, ідентифікаційний код 25590600. За рахунок коштів отриманих від реалізації майна, запропоновано задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» у розмірі 2 321 459,83 доларів США (два мільйони триста двадцять одна тисяча чотириста п'ятдесят дев'ять доларів США 83 центи ), що за офіційним курсом НБУ станом на 27.03.2013 року становить 18 555 428,40 грн. (вісімнадцять мільйонів п'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч чотириста двадцять вісім гривень 40 копійок), та складається із : - заборгованості по відсотках в розмірі 856752,95 дол. США (вісімсот п'ятдесят шість тисяч сімсот п'ятдесят два дол..СІІІА 95 центів), що за офіційним курсом встановленого НБУ станом на 27.03.2013р. становить 6 848 026,33 грн. (шість мільйонів вісімсот сорок вісім тисяч двадцять шість гривень 33 копійок), заборгованості за кредитом 1 464 706,88 дол.США (один мільйон чотириста шістдесят чотири тисячі сімсот шість доларів США 88 центів) що за офіційним курсом встановленого НБУ станом на 27.03.2013р. становить 11 707 402,09 (одинадцять мільйонів сімсот сім тисяч чотириста дві гривні 09 копійок).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що виконавчий напис вчинений 23 липня 2013 року, реєстровий №2346, приватним нотаріусом Войтовським Валентином Сергійович є таким, що не підлягає виконанню, з огляду на наступне.

Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не перевірив безспірність заборгованості в порушення вимоги ч. 1 ст. 88 Закону "Про нотаріат". Не перевірив безспірність розрахунку заборгованості поданої Відповідачем.

В порушення «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженого наказом Міністерства юстиції №296/5 від 22.02.2012р., нотаріусом не виконано вимоги Порядку, а саме : п.3.5., не перевірено - чи подано на обґрунтування стягнення документи зазначені в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 та п. 3.6. - не перевірено, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наявність чи відсутність заставної, наявність чи відсутність інших іпотекодержателів.

Крім того виконавчий напис не відповідає вимогам змісту виконавчого напису встановлених Порядком затвердженого наказом Міністерства юстиції №296/5 від 22.02.2012р, а саме п.4 Порядку, ст.89 Закону України «Про нотаріат», визначено, що виконавчий напис має містити - найменування та місце проживання (місцезнаходження) стягувача, з огляду змісту вчиненого виконавчого напису, не визначено місцезнаходження стягувача, що також не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Порушення Відповідачем, щодо не доведення до відома нотаріуса, щодо черговості стягнення, а саме: - Як зазначено Позичальником укладено кредитний договір 49.4/45/06 - Z, від 01.06.2006р., згодом договором про внесення змін №1 від 12.10.2007р., Відповідачем та Позичальником Тютюник Вітою Олегівною, змінено умови кредитування шляхом зміни умов кредитування та відкриття кредитної лінії у сумі 1 492 000,00 дол. США, що передбачає зміну умов черговості погашення зобов'язань позичальника, а отже при вчиненні виконавчого напису, Відповідач не довів до відома, а нотаріус не вжив заходів перевірки та витребування додаткових документів в обґрунтування сум вимог Відповідача, на виконання положень п.5.3. Порядку, - якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника.

Вимога Відповідача від 06.03.2013 вих.№4917/53.6.1-20948-49 (Про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором), містить суму заборгованості станом на 04.03.2013 року, а не станом на 27.03.2013 року, що також виключає безспірність заборгованості, а також серед іншого не містить попередження іпотекодавцю про звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже не є належним попередженням іпотекодержателем про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі не виконання цієї вимоги.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно із ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Приписами ст. 88 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" від 29.06.1999 № 1172 передбачено, що для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, а також звернення стягнення на заставлене майно нотаріусу подаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Пунктом 3.1. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 N 296/5 передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

При цьому, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172.

Згідно із п. 3.5. глави 16 вищевказаного Порядку при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172.

Тобто, вказаними приписами законодавства встановлено, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку.

Суд звертає увагу на те, що в господарських судах при вирішенні спору між боржниками і стягувачами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, вирішується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства, тобто розглядається справа за наявності між боржниками і стягувачами спору про право.

Господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють лише належність банку, як кредитору, права звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення його вимог за кредитним договором, правильність вимог, зазначених у виконавчому написі, а також встановлюють наявність (відсутність) об'єктивних обставин, при яких виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню.

При цьому, господарські суди не повинні перевіряти правильність виконавчого напису з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні та здійснювати оцінку його діям при вчиненні виконавчого напису, оскільки за змістом статей 1, 2, 18 ГПК України, статей 1 і 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а у відповідності до статті 50 названого Закону нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Відповідно до абз. 3 пункту 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24 жовтня 2011 року № 10 зазначено, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Враховуючи приписи ст. 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку доказування стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, на позивача був покладений обов'язок довести відсутність (або інший розмір) заборгованості за Кредитним договором, якщо ним оспорюється визначена у виконавчому написі нотаріуса сума боргу, зокрема надати докази погашення заборгованості за Кредитним договором, зробити власний контррозрахунок належних до сплати сум. Натомість Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнона" в процесі розгляду справи не надано заперечень та документальних підтверджень щодо розміру заборгованості за Кредитним договором.

Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів, що виникають з подібних правовідносин (постанова ВГСУ від 21.01.2015 у справі № 924/887/14).

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.02.2015р.

СуддяТрофименко Т.Ю.