Постанова

від 09.02.2015 по справі 914/2280/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2015 р. Справа № 914/2280/13

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Гриців В.М.,

Давид Л.Л.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Військового прокурора Центрального регіону України від 23.10.2014 р. № 05/2-662 вих.-14 (вх. № 01-05/5153/14, 01-05/5154/14 від 04.11.2014 р.) на рішення господарського суду Львівської області від 06.10.2014 року

у справі № 914/2280/13 (суддя М. Синчук),

порушеній за позовом Військового прокурора Центрального регіону України, м. Київ, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах:

Позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ,

Позивача-2: Концерну "Військторгсервіс", м. Київ,

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК", м. Львів,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонду державного майна України, м. Київ,

Про: 1) визнання недійсним Договору від 18.01.2010 р. купівлі-продажу підвального приміщення загальною площею 68,8 кв.м, розташованого по вул. І.Франка, 31 у м. Самбір, укладеного між Концерном "Військторгсервіс" в особі філії Управління Західного оперативного командування та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК"; 2) зобов'язати ТзОВ "Дует-СК" повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" приміщення магазину загальною площею 68,8 кв.м, розташованого по вул. І.Франка, 31 у м. Самбір Львівської області, загальною вартістю 87959,00 грн. (згідно заяви про уточнення позову).

За участю представників сторін:

від апелянта/Військової прокуратури: Покора К.В. - п/к за посвідченням № 024280 від 30.01.2014 р.,

від позивача-1: Боберський І.М. - п/к за довіреністю № 220/883/д від 17.11.2014 р.;

від позивача-2: не прибув;

від відповідача: Михайлівський П.І. - п/к за довіреністю б/н від 19.12.2014 р.;

від третьої особи: Долішній І.І. - п/к за довіреністю № 388 від 30.12.2014 р.

Права та обов'язки сторін, визначені ст. ст. 20, 22, 27, 28, 29 ГПК України, представникам роз'яснено, їм зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представники сторін, третьої особи та прокуратури подали спільне, письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП «Документообіг господарських судів» від 04.11.2014 р. дану справу розподілено до розгляду судді - доповідачу Данко Л.С.

Розпорядженням Голови Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 р. у склад колегії для розгляду справи № 914/2280/13 господарського суду Львівської області введено суддів Н.А.Галушко, Г.В.Орищин (том ІІІ, а.с. 96).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 року Скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження, згідно поданого ним клопотання (том ІІІ, а.с. 97), ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 року прийнято апеляційну скаргу Військового прокурора Центрального регіону України від 23.10.2014 р. № 05/2-662 вих.-14 (вх. № 01-05/5153/14, 01-05/5154/14 від 04.11.2014 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 26 листопада 2014 р. (том ІІІ, а.с. 98-99), про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи (том ІІІ, а.с. 100-104, 138).

Розпорядженням В.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2014р. замість суддів Галушко Н.А. та Орищин Г.В. (перебування у відпустці) введено суддів Л.Л.Давид та В.М.Гриців (том ІІІ, а.с. 122).

Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зміна колегії суддів) розгляд даної справи починається заново. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 "Про судове рішення").

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 року за клопотанням представника відповідача (том ІІІ, а.с. 123) розгляд справи відкладено на 21.01.2015 р. (том ІІІ, а.с. 136-137), ухвалою суду від 21.01.2014 р. у даній справі, за клопотанням представників сторін (том ІІІ, а.с. 153), продовжено строк розгляду спору на 15 днів та розгляд справи відкладено на 30.01.2015 р., 30.01.2015 р. на 09.02.2015 р., про що прокурор, сторони та третя особа були повідомлені у порядку та у спосіб згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

У судове засідання, яке відбулося 09.02.2015 р. представник Прокуратури прибув, викладене в апеляційній скарзі підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просить скасувати рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/2280/13 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача-1 прибув, в процесі розгляду даної справи апеляційним судом, подав Письмові пояснення на апеляційну скаргу по даній справі від 24.11.2014 р. № 10/2585 (вх. №01-04/7079/14 від 27.11.14 р.)(том ІІІ, а.с. 140-142), копію довідки з ЄДРПОУ, копію Статуту Концерну «Військторгсервіс» та довіреність на представника Міністерства оборони України, надав пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічне викладеному у Письмових поясненнях на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що Міністерству оборони України, як власнику державного майна, який не був стороною договору, про вчинення спірного правочину стало відомо під час проведення прокурорської перевірки, за наслідками якої внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, на думку представника, Прокуратура Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері стала обізнаною про факт відсутності у представника позивача-2 необхідного обсягу дієздатності на укладення спірного правочину лише в березні 2013 р., з отриманням від Фонду державного майна України листа від 20.03.2013 р. № 10-24-3491, в якому конкретно йшлося про оспорюваний правочин та про те, що на його укладення не було ні дозволу Міністерства оборони України, ні погодження Фонду держмайна України, що в наступному підтвердилось прокурорською перевіркою, що слугувало підставою звернення Прокурора з позовом до господарського суду, просить апеляційну скаргу Військового прокурора Центрального регіону України задовольнити, рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/2280/13 скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник Позивача-2, в дане судове засідання не прибув, приймав участь у судовому засіданні, яке відбулося 26.11.2014 р., надавав усні пояснення, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримував в повному обсязі, пояснив, що Позивач-1 щиро вважав, що укладення 18.01.2010 р. договору купівлі-продажу відбулося на підставі дозволу від 12.11.2004 р. № 140/6/1466/37 «Про надання дозволу відчуження», враховуючи припис Генеральної прокуратури України від 15.03.2006 р. № 10/2-1698вих.06, і не припускав, що при укладенні спірного Договору належало керуватися постановою КМ України № 803 від 06.06.2007 р., якою було затверджено інший Порядок відчуження об'єктів державної власності, просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник відповідача прибув, в процесі розгляду даної справи апеляційним судом, подав Відзив на апеляційну скаргу від 25.11.2014 р. (вх. №01-04/7060/14 від 26.11.14 р.)(том ІІІ, а.с. 124-131), довіреність на представника, Додаткові пояснення (вх. № 01-04/577/15 від 30.01.2014 р.), надав пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічне викладеному у Відзиві апеляційну скаргу, щодо застосування строку позовної давності до даних правовідносин покликається на те, що Позивачі знали про укладення спірного правочину з дати його укладення - 18.01.2010 р., дії посадових осіб щодо укладення договорів про відчуження майна, в т.ч. спірного, Генеральній прокуратурі було відомо внаслідок отримання ряду актів ревізій та перевірок Концерну «Військторгсервіс», які проводилися у 2009-2010 роках, однак жодних позовів не заявлялося. Крім того стверджує, що посилання Прокурора на висновки Верховного Суду України наведені в постанові від 23 липня 2014 р. у справі № 6/17-4949-2011 господарського суду Одеської області неправильно витлумачені, оскільки Верховний Суд України зазначав, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, «коли прокурор дізнався про укладення правочину , а порушення порядку відчуження нерухомого майна Міністерства оборони України», а відтак вважає, що не належить брати до уваги, коли Прокуратура Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері дізналася про факт відсутності у представника необхідного обсягу дієздатності, а з моменту, коли органам прокуратури, Генеральній прокуратурі, Прокуратурі Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері і Міністерству оборони України стало відомо про порушення порядку відчуження спірного нерухомого майна. Заступником прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері позовна заява подана 31.05.2013 р., 15.03.2006р. Генеральною прокуратурою України на адресу Концерну «Військторгсервіс» скеровано листа № 10/2-1968 вих.06 щодо законності дій керівництва ГУТТ МОУ після скасування Міністром оборони України довіреності від 04.10.2004 р. У вказаному листі Генеральної прокуратури України зроблено висновок не лише про законність дій щодо надання дозволів, а про їх чинність у майбутньому, а оскільки дозвіл на відчуження підвального приміщення був виданий 12.11.2004 р. він не може відповідати Порядку, оскільки останній набрав чинності з 22.06.2007 р. З огляду на наведене відповідач вважає, що прокурор пропустив строк позовної давності на звернення до суду за захистом прав та охоронюваних законом інтересів Позивачів 19.01.2013 р., просить апеляційну скаргу Прокурора Центрального регіону України залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/2280/13 від 06.10.2014 р. - без змін.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - прибув, надавав усні пояснення, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримував в повному обсязі, зокрема, пояснив, що дозвіл, на який покликається відповідач, і договір це суть різні поняття, і їх не належить ототожнювати, що спірний Договір 18.01.2010 р. мав бути укладений тільки і лише на підставі чинного на момент його укладення законодавства, а саме: постанови КМ України № 803 від 06.06.2007 р., якою було затверджено Порядок відчуження об'єктів державної власності, що договір який не відповідає чинному законодавству є недійсним, просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/2280/13 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою статті 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Щодо неприбуття в дане судове засідання представника позивача-2 слід зазначити наступне.

Відповідно до норм чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість представника позивача-2 бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засіданні.

Наказом Вищого господарського суду України від 10.12.02 р. № 75 (із змінами та доповненнями) затверджена Інструкція з діловодства в господарських судах України (далі за текстом - Інструкція).

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції, перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам або іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.08р. № 01-8/482 ).

З матеріалів справи вбачається, що судом апеляційної інстанції на адресу сторін у справі, в т.ч. позивача-2, було направлено ухвалу про порушення провадження у справі № 14/2280/13 (том ІІ, а.с. 100-104, 138, зокрема, позивача-2, а.с. 101), та ухвали про відкладення розгляду справи, що підтверджується штампом суду з відміткою про відправку документа (том ІІІ, а. с. 137/зворот, 157/зворот, 169/зворот), відтак позивач-2 вважається таким, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи.

Крім того, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2015 р. участь повноважних представників прокурора, сторін та третьої особи - не визнавалась обов'язковою.

Відтак, не прибуття у судове засідання повноважного представника позивача-2 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Статтею 75 ГПК України визначено, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвали) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 914/2280/13.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Військового прокурора Центрального регіону України від 23.10.2014 р. № 05/2-662 вих.-14 (вх. № 01-05/5153/14, 01-05/5154/14 від 04.11.2014 р.) на рішення господарського суду Львівської області від 06.10.2014 року у справі № 914/2280/13 підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Львівської області від 06.10.2014 р. у справі № 914/2280/13 (суддя М.Синчук) у задоволенні позову, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, відмовлено повністю. Стягнуто з Позивача-1 та Позивача-2 в доход Державного бюджету України судовий збір (том ІІІ, а.с. 69-70, 71-88).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду апелянт (Військовий прокурор Центрального регіону України) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том ІІІ, 105-108) від 23.10.2014 р. № 05/2-662 вих.-14 (вх. № 01-05/5153/14, 01-05/5154/14 від 04.11.2014 р.) на рішення господарського суду Львівської області від 06.10.2014 року у справі № 914/2280/13, просить скасувати рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/2280/13 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки судом повно і всебічно не з'ясовані всі обставини, що мають значення для справи.

Так, апелянт стверджує, що висновок місцевого суду про те, що в матеріалах справи наявні докази надання згоди/дозволу Міністерства оборони України, як власника майна на відчуження підвального приміщення загальною площею 68,8 кв.м, розташованого по вул. І.Франка, 31 у м. Самбір, Львівської області, з посиланням на лист-розпорядження начальника Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. № 140/6/1466/37 від 12.11.2004 року не відповідає дійсним обставинам справи.

Скаржник посилається на те, що при укладенні 18.01.2010 р. оспорюваного Договору купівлі продажу державного майна мали бути дотримані вимоги Постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р. «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності», яка на той час вже була чинною, а тому висновок суду про те, що спірний договір укладено за згодою Міністерства оборони України на підставі дозволу голови управління торгівлі тилу Міністерства оборони України від 12.11.2004 р., який в той час мав на те повноваження та без погодження з Фондом державного майна України дозволу на відчуження майна є помилковим, оскільки, як стверджує Апелянт, на момент укладення спірного договору, було відсутнє дійсне рішення (згода або дозвіл) суб'єкта управління державним майном погоджене з Фондом державного майна України на відчуження безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, що в силу ст. 215 ЦК України є підставою для визнання спірного правочину недійсним, як такого, що суперечить актам цивільного законодавства та відсутності у продавця необхідного обсягу цивільної дієздатності. Вважає, що дозвіл, на який посилається місцевий суд у своїх висновках, мав місце і міг бути реалізований до того часу, поки законодавцем не встановлено нові вимоги і порядок відчуження об'єктів державної власності, яким в даному випадку, є Закон України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 року, що був чинним на момент укладення оспорюваного Договору (18.01.2010 р.), і, відповідно до ст. 5 цього Закону на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок визначати порядок відчуження об'єктів державної власності та відповідно до якого, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 803 від 06.06.2007 р. «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності».

Апелянт стверджує, що спірний правочин укладено особою зі сторони Позивача-2 без належних на це повноважень, оскільки Договір від 18.01.2010 р. укладено представником позивача-2 на відчуження державного майна на підставі довіреності від 12.09.2007 р., нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 зареєстрована в реєстрі за № 4165, виданої Концерном «Військторгсервіс» в особі Генерального директора Концерну Пукіра П.Н., діє на підставі Статуту Концерну, начальнику філії Концерну «Військторгсервіс» Свідерському Г.М.: укладати від імені Концерну «Військторгсервіс» будь-які договори (господарські, цивільно-правові) щодо відчуження належного Концерну будь-якого нерухомого майна (в т.ч. будівлі, приміщення, споруди), а також договори оренди (в т.ч. цілісних майнових комплексів) з дозволу органу управління майном Концерну - Міністерством Оборони України. А дійсного рішення про надання згоди на відчуження спірного нерухомого майна відповідного суб'єкта управління майном (Міністерства оборони України) за погодженням з ФДМУ у Свідерського Г.М. станом на дату укладення спірного договору - 18.01.2010 р. не було. Відтак вважає, що спірний Договір укладено з порушенням п. 50 постанови КМ України № 803 від 06.06.2007 р., яка вже була чинною на час укладення спірного Договору, що в силу ст. 215 ЦК України є підставою для визнання спірного правочину недійсним.

Скаржник посилається на те, що п. 50 постанови КМ України № 803 від 06.06.2007 р. в редакції на момент виникнення спірних правовідносин було визначено, що рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження майна діє не більш як 12 місяців з дати його прийняття. Представник Апелянта пояснив, що навіть якщо припустити, що лист начальника головного управління Пукіра П.Н. «Про надання дозволу відчуження» від 12.11.2004 р. № 140/6/1466/37 був належним дозволом на відчуження майна, то він був дійсним лише протягом 12 місяців з дня набрання чинності відповідною постановою КМ України № 803, тобто до 22.06.2008 р., а так як спірний Договір укладено 18.01.2010 р., дозвіл від 12.11.2004 р. № 140/6/1466/37 уже не міг слугувати підставою для укладення Договору, оскільки останній мав укладатися відповідно до Порядку відчуження об'єктів державної власності.

Разом з тим, скаржник не погоджується з висновком суду про те, що так як спірний договір укладено 18.01.2010 року за згодою/волею власника такого майна - Міністерства оборони України, відтак останнє знало про факт відчуження майна з дати укладення договору, Концерн «Військторгсервіс», як сторона спірного договору також знав про його укладення, а отже строк позовної давності пропущено без поважних причин, покликаючись на те, що на час укладення спірного правочину, належного дозволу Міністерства оборони України не було, наданий від імені Міністерства дозвіл, припинив свою дію в листопаді 2005 року, а отже про вчинення спірного правочину 18.01.2010 р., Міністерство оборони України не знало, та не могло знати, так як не було його учасником. Стверджує, що строк позовної давності на звернення з позовом до суду ним не пропущено, оскільки, Прокурор надіслав по-пошті позовну заяву з додатками до місцевого господарського суду - 31.05.2013 р. (том І. а.с. 66), органи прокуратури дізналися власне про відсутність у продавця необхідного обсягу цивільної дієздатності - 20.03.2013 р. з листа ФДМУ, то відповідно до постанови Верховного Суду України від 20.08.2013 р. № 3-18-гс13, що у випадку коли прокурор та позивачі не є сторонами угод та були позбавлені права під час судового розгляду перевірити повноваження осіб, які укладали ці правочини, а про обставини, які стали підставою звернення до суду, прокуратура дізналася лише зі звернення позивача, то початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника необхідного обсягу дієздатності. Таким моментом, на думку Скаржника, що стосується відчуження власне спірного майна, є 20.03.2013р., що підтверджує п. 34 листа ФДМУ та/або з 21.03.2013 р., коли прокуратурою було внесено відомості про кримінальне правопорушення посадовими особами Концерну «Військторгсервіс» щодо відчуження державного майна, в т.ч. за спірним договором, до Єдиного реєстру розслідувань, згідно викладеного в апеляційній скарзі, так як органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника Концерну необхідного обсягу повноважень на відчуження державного майна, лише за наслідками прокурорської перевірки, Міністерство оборони України не було стороною оспорюваного договору, а не з моменту вчинення оскаржуваного правочину (18.01.2010 р.), як зазначив місцевий суд.

Як вбачається з матеріалів даної справи, рішенням господарського суду Львівської області від 21.08.2013р. у справі № 914/2280/13 відмовлено повністю у задоволенні позову, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог (том І. а.с. 174-175, 176-189). Підставою для відмови у позові слугувало те, що прокурором та позивачем при зверненні до суду із позовом пропущено строк позовної давності та не наведено жодних причин поважності його пропуску.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 р. рішення господарського суду Львівської області від 21.08.2013 р. у справі № 914/2280/13 скасовано, прийнято нове рішення, позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі-продажу підвального приміщення від 18.01.2010р., укладений між Концерном "Військторгсервіс" в особі Філії "Управління Західного оперативного командування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК". Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" приміщення магазину загальною площею 68,8 кв.м., розташованого по вул. І.Франка, 31 у м. Самбір Львівської області, загальною вартістю 87959,00 грн. Стягнуто з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" в дохід Державного бюджету України 2906,18 грн. судового збору за розгляд позовної заяви та 1453,09 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги (том ІІ, а.с. 96-105).

Постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2014 р. касаційну скаргу ТзОВ "Дует-СК" задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 та рішення господарського суду Львівської області від 21.08.2013 у справі № 914/2280/13 скасовано. Справу № 914/2280/13 направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області (том ІІ, а.с. 168-172).

Підставою для скасування ВГС України рішень обох інстанцій слугувало те, що суд першої інстанції прийшов до передчасних висновків, що Договір купівлі-продажу від 18.01.2010 р. укладено саме на підставі вказаного дозволу від 12.11.2004 р., а суд апеляційної інстанції до помилкових висновків, що зазначений дозвіл мав відповідати п. 50 Порядку відчуження об'єктів державної власності, оскільки дане положення не розповсюджується на правовідносини 2004 року. Виданий 2004 року дозвіл не міг порушувати положення Порядку, якого на той час ще не існувало.

Суд касаційної інстанції зазначив, що припинення представництва за довіреністю не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів або вчинення на її виконання правочинів тощо, окрім наслідків передбачених ст. 248 ЦК України (припинення передоручення).

Суд касаційної інстанції звернув увагу на відсутність доказів щодо визнання недійсності публічних торгів та протоколу проведення публічних торгів з продажу спірного приміщення та, що за п. 45 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою КМ України № 803 від 06.06.2007 р. та чинного на момент укладення спірного договору, затверджений протокол є підставою для укладення договору купівлі-продажу між переможцем аукціону, конкурсу та суб'єктом господарювання. Укладення договору купівлі-продажу від 18.01.2010 р. відбулося за наслідками проведення торгів з добросовісним набувачем.

Разом з тим, суд касаційної інстанції прийшов до висновку про передчасність висновків обох судів щодо позовної давності, оскільки не з'ясовано чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Відповідно до статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Господарський суд Львівської області за наслідками нового розгляду даної справи 06.10.2014 р. постановив рішення, яким у задоволенні позову, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, відмовив повністю (том ІІ, а.с. 71-88).

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим господарським судом, підставою для звернення заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Позивач-1 - по справі), Концерну "Військторгсервіс" (Позивач-2 - по справі) до місцевого господарського суду з позовом про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 18.01.2010 р. та повернення державного майна до управління Міністерства оборони України стало незаконне відчуження державного майна, що порушує економічні інтереси держави, позбавляє її права користування належним майном.

За ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (ч.5 ст.656 ЦК України).

Нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного Договору, згідно п.7.3 Статуту Концерну "Військторгсервіс" було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання Концерну "Військторгсервіс".

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст. 658 ЦК України).

Відповідно до п. 1.1. Статуту Концерну «Військторгсервіс», Концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Концерн здійснює господарську діяльність, реалізовуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), має відокремлене майно, закріплене за ним на праві господарського відання (п. 3.4.Статуту).

У п. 4.4. Статуту передбачено, що Генеральний директор Концерну, зокрема розпоряджається майном Концерну в межах, передбачених чинним законодавством України та цим Статутом; без довіреності діє від імені Концерну, представляє його як в Україні, так і за її межами; укладає угоди, договори (контракти); має право надавати доручення (довіреності) на здійснення окремих своїх повноважень.

Майно Концерну перебуває в державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання (п. 7.3. Статуту).

Відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (п. 7.5. Статуту).

Згідно із ч. 1 ст. 136 ГК України (Господарський кодекс України набрав чинності з 01.01.2004 р.) право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання (ч. 2 ст. 74 ГК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГК України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство не має права лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України .

Згідно з чинними в період 1997-2011 р.р. Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України № 888 від 21.08.1997 р., Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1080 від 03.08.2006 р., Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, пунктів Статуту, колегія суддів прийшла до висновку, що власником державного майна, в т.ч. спірного, є Міністерство оборони України, до сфери управління якого входить Концерн «Військторгсервіс» (Позивач-2), відтак Міністерство оборони України є належним позивачем-1 по даній справі та не є стороною оспорюваного правочину.

Як зазначено вище у цій постанові, Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України № 888 від 21.08.1997 р., передбачено, що Міністерство оборони України здійснює в установленому порядку у межах своїх повноважень функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства.

Довіреністю від 04.10.2004 року № 220/2071 Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України було уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України, зокрема з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання.

Листом № 140/6/1466/37 від 12.11.2004р. "Про надання дозволу відчуження" (том І, а.с. 26) на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України № 220/2071 від 04.10.2004р., начальник Головного управління торгівлі Пукір П.Н. дозволив начальнику ДП Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерському Г.М. здійснити відчуження нерухомого майна ДП Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", зокрема, підвального приміщення загальною площею 68,8 кв.м. в м. Самбір на вул. І.Франка, 31 .

12.02.2005р. окремим дорученням Міністерства оборони України зазначена довіреність була скасована та відкликана. 17.02.2005р. Пукіром П.Н. її повернуто до адміністративного департаменту Міністерства оборони України.

Отже, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, вказаний дозвіл від 12.11.2004 р. був виданий до відкликання довіреності від 04.10.2004 року № 220/2071.

31.01.2006 року наказом Міністра оборони України № 47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України реорганізувавши його шляхом приєднання до Державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

Відповідно до п.1.5. Статуту Концерну "Військторгсервіс" затвердженого наказом Міністра оборони України від 25.06.2005 р. № 358 (у редакції наказу Міністра оборони України від 27.12.2006р. № 754)(том І, а.с. 42-64) до складу Концерну ввійшло державне підприємство Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування".

Пунктом 1.1. Статуту Концерну "Військторгсервіс" передбачено, що останній є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України (далі - Орган управління майном). Згідно п.3.5. та п. 5.1. Статуту, Концерн має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, а згідно п. 4.4. Статуту Генеральний директор Концерну має право розпоряджається майном Концерну в межах, передбачених чинним законодавством України та Статутом; без довіреності діє від імені Концерну; укладає угоди, договори (контракти); має право надавати доручення (довіреності) на здійснення окремих своїх повноважень.

В мотивувальній частині судового рішення місцевий суд припустився описки, вказавши, що Генеральний директор Концерну "Військторгсервіс" уповноважив начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М. на відчуження нерухомого майна з дозволу органу управління майном Концерну - Міністерства оборони України на підставі довіреності виданої ним 12.09.200 9 року (рядки 9-й -13-й зверху на сторінці 10-й мотивувальної частини судового рішення )(том ІІІ, а.с. 80).

Така Довіреність була видана 12.09.2007 р. посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрована 12.09.2007 р. в реєстрі за № 4165 (том І, а.с. 27).

Зазначена довіреність видана Концерном "Військторгсервіс" в особі Генерального директора Пукіра П.Н., діючого на підставі Статуту Концерну, якою уповноважено начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М. укладати від імені Концерну "Військторгсервіс" будь-які договори (господарські, цивільно-правові) щодо відчуження належного Концерну будь-якого нерухомого майна (в тому числі будівлі, приміщення, споруди), а також договори оренди (в тому числі цілісних майнових комплексів) з дозволу органу управління майном Концерну - Міністерства оборони України . Зазначена довіреність дійсна до 12 вересня 2010 року .

Слід зазначити, що скасування та відкликання 12.02.2005 р., тобто припинення представництва, окремим дорученням Міністерства оборони України довіреності виданої Пукіру П.Н. № 220/2071 від 04.10.2004 р. та повернення її до адміністративного департаменту Міністерства оборони України 17.02.2005 р., не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів або вчинення на її виконання правочинів тощо, окрім наслідків передбачених ст. 248 ЦК України (припинення передоручення).

Із змісту довіреності виданої Свідерському Г.М. (том І, а.с. 27), яка є нотаріально засвідченою, не вбачається, що вона видана на підставі іншої довіреності (доручення) та/або шляхом передоручення, оскільки вона видана Концерном "Військторгсервіс" в особі Генерального директора Пукіра П.Н., який діяв на підставі Статуту Концерну, довіреність підписана від імені Концерну "Військторгсервіс", Генеральним директором Пукіром Петром Нікіфоровичем в присутності нотаріуса. Правоздатність та дієздатність Концерну "Військторгсервіс" і повноваження його представника перевірено нотаріусом. Особу гр. Пукіра П.Н., який підписав довіреність, встановлено, дієздатність перевірено.

Факту передоручення не встановлено.

27.08.2009 р. Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею «Прайс» (далі - РМУТМБ «Прайс») проведено публічні торги по продажу майна: підвального приміщення, площею 68,8 кв.м., що належить Концерну «Військторгсервіс» та знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Самбір, вул. І. Франка, 31, про що складено Протокол про хід публічних торгів № 071-н (том І, а.с. 25).

Із змісту Протоколу № 071-н від 27.08.2009 р. про хід публічних торгів вбачається, що право на укладення Договору купівлі-продажу об'єкта підвального приміщення, площею 68,8 кв.м., яке належить Концерну «Військторгсервіс» та знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Самбір, вул. І. Франка, 31, отримав відповідач у даній справі - ТзОВ «Дует-СК», одержувач коштів - РМУТМБ «Прайс»; остаточна ціна - 87959,76 грн.

Місцевим судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідач провів оплату за придбане ним на публічних торгах нежитлове приміщення, що підтверджується виписками з особового рахунку від 10.11.2009 р. в сумі 62000,00 грн., від 18.11.2009 р. в сумі 12000,00 грн., від 19.01.2010 р. в сумі 1500,00 грн. (том І, а.с. 143, 144, 145), призначення платежу: плата за нежитлове приміщення за адресою м. Самбір, вул. І. Франка, 31 згідно протоколу № 071-н від 27.08.2009 в т.ч. ПДВ, згідно з договором купівлі-продажу № 84 від 18.01.2010 р. (том І, а.с. 141).

Позивач-2 та Позивач-1 в своїх поясненнях зазначають, що Позивачем-2 не отримано кошти за відчуження на торгах спірного нерухомого майна. При цьому зазначені ними обставини не підтверджені належними і допустимими доказами. В матеріалах справи такі докази відсутні.

Неотримання Позивачем-2 коштів за відчуження на торгах спірного майна від Рівненської міжрегіональної універсальної торгово-майнової біржі «Прайс» не є предметом даного спору. Крім того, останній не позбавлений права, за своїм волевиявленням, врегулювати своє порушене право та охоронювані законом інтереси у порядку та у спосіб визначений ст. 16 ЦК України.

Ні публічні торги, ні протокол проведення публічних торгів - не оспорювалися у встановленому законом порядку. Такі докази у справі відсутні.

Наступною дією сторін (Продавця та Покупця) було укладення 18.01.2010 р. відповідного Договору купівлі - продажу.

Частиною 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно з ч.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Станом на дату укладення спірного правочину - 18.01.2010 р., з 01.01.2004 р. був чинним Господарський кодекс України, особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств передбачені у відповідних статтях цього Кодексу, зокрема, частиною 5 ст. 75 ГК України, передбачено, що відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Правові основи управління об'єктами державної власності були визначені Законом України «Про управління об'єктами державної власності від 21.09.2006 року № 185-V, відповідно до преамбули цього Закону, останній визначає правові основи управління об'єктами державної власності.

Виходячи з вимог статті 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління майном, що є предметом спірного договору купівлі-продажу, є, зокрема, Міністерство оборони України та Фонд державного майна України, який згідно ст. 7 Закону, дає дозвіл на відчуження державного майна у випадках, встановлених законом.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері управління об'єктами державної власності визначені ст. 5 Закону, який, на виконання даної норми матеріального права, постановою від 06 червня 2007 року № 803 затвердив Порядок відчуження об'єктів державної власності, який з відповідними змінами і доповненнями, є чинним і його дія поширюється на відчуження майна, переданого, зокрема, державним комерційним підприємством (їх об'єднанням), яким є Концерн «Військторгсервіс» (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції.

Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктом управління лише за згодою з Фондом державного майна України.

У п. 8 Порядку зазначено, що рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

За умовами п. 50 постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р. «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності» рішення про надання згоди суб'єктом управління на відчуження майна дійсне до закінчення строку дії погодженого висновку про вартість такого майна. Погоджений висновок про вартість такого майна, згідно п. 12 ч. 2 цієї Постанови діє не більше як 12 місяців з дати його погодження, в зв'язку з чим, рішення про надання згоди суб'єктом управління на відчуження майна дійсне 12 місяців.

Виходячи з вимог ст. 5 Цивільного кодексу України (Цивільний кодекс України набрав чинності з 01.01.2004 р.) дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідність або невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватись господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину .

З огляду на викладене, відчуження спірного майна мало здійснюватися лише за умови врахування особливостей правового режиму окремого майна, відповідно до якого таке відчуження майна могло здійснюватися безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який у даному випадку є Міністерство оборони України.

Отже, при укладенні оспорюваного Договору купівлі-продажу підвального приміщення від 18.01.2010 р. мали бути дотримані вимоги норм матеріального права, які діяли на момент вчинення правочину, в тому числі, вимоги викладені у постанові Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р. «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності».

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє право чин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має були вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вищим господарським судом України у постанові від 06.08.2014 р. у даній справі, звернуто увагу судів на відсутність доказів щодо визнання недійсності публічних торгів та протоколу проведення публічних торгів з продажу спірного приміщення та, що за п. 45 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою КМ України № 803 від 06.06.2007 р. та чинного на момент укладення спірного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.01.2010 р. між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М., діючого на підставі довіреності, посвідченої 12.09.2007 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрованої в реєстрі за № 4165, (Продавець) та ТзОВ "Дует-СК" в особі директора Крвавича І.Д. (покупець) укладено Договір купівлі-продажу підвального приміщення, за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність у відповідності до чинного законодавства України наступне майно - підвальне приміщення, загальною площею 68,8 кв.м., яке позначене за поверховим планом літерою А-2 та знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Самбір, вул. І.Франка, буд. № 31 (надалі - нерухомість), таким, яке воно виставлялось на продаж (том І, а.с. 21-23).

Як зазначено вище у цій постанові, вищезазначений Договір купівлі-продажу був укладений за результатами проведення аукціону (публічних торгів), які відбулись 27.08.2009 р. та оформлені підсумковим протоколом продажу державного майна, а не на підставі дозволу від 12.11.2004 р. № 140/6/1466/37, як стверджує Відповідач, майно за спірним Договором перебувало на балансі Концерну "Військторгсервіс", переможцем аукціону (публічних торгів) став Відповідач, отримавши право на придбання нерухомого майна, що є предметом вищезазначеного договору купівлі-продажу (в матеріалах справи відсутні докази визнання цих публічних торгів недійсними).

Зазначений вище Договір купівлі-продажу підвального приміщення посвідчено 18.01.2010 р. нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_14, зареєстровано в реєстрі за № 84, а Самбірським міжміським бюро технічної інвентаризації проведено його державну реєстрацію за № 11456Г 89, 90, у порядку визначеному Закону України від 01.07.2004 р. № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже зазначений Договір є чинним з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до виданої начальнику Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерському Г.М. нотаріально посвідченої довіреності від 12.09.2007 р. № 4165, він був наділений повноваженнями укладати від імені Концерну будь-які договори щодо відчуження належного Концерну майна … з дозволу органу управління майном Концерну - Міністерства оборони України (том І, а.с. 27).

Пунктами 7.3. та 7.5. Статуту встановлено, що здійснюючи право господарського відання, Концерн володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством України. Відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів даної справи, що на час вчинення оспорюваного правочину (18.01.2010 р.) було відсутнє дійсне рішення (згода або дозвіл) суб'єкта управління державним майном погоджене з Фондом державного майна України на відчуження безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, що є в силу ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання спірного правочину недійсним як такого, що суперечить актам цивільного законодавства та відсутності у продавця обсягу цивільної дієздатності, з моменту його укладення.

Згідно статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Статтею 317 ЦК України передбачено, що право розпорядження майном, належить власникові.

Частиною 5 статті 656 ЦК України встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

З матеріалів справи вбачається, що майно, яке є предметом оспорюваного Договору, на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання Концерну "Військторгсервіс".

Частинами 2, 3 статті 326 ЦК України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Виходячи з приписів чинного законодавства, які діяли на момент укладення спірного Договору (18.01.2010 р.) та були обов'язковими для застосування на момент укладення зазначеного Договору, є помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що підтвердженням надання такого дозволу/згоди власника майна є лист-розпорядження від 12.11.2004 р. начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. "Про надання дозволу відчуження", який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України № 220/2071 від 04.10.2004 року, надане державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: підвальне приміщення, загальною площею 68,8 кв.м., яке позначене за поверховим планом літерою А-2 та знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Самбір, вул. І.Франка, буд. № 31 (надалі нерухомість), таким, яке воно виставлялось на продаж (том І, а.с.21-23).

Крім того місцевий господарський суд по даній справі прийшов до суперечливих висновків з одного і того ж питання, з огляду на таке.

Так, в мотивувальній частині судового рішення (рядки 35-41 зверху мотивульної частини рішення на сторінці 10-й )(том ІІІ, а.с. 80) місцевий суд прийшов до висновку, що «Як встановлено судом, вищезазначений договір купівлі-продажу був укладений за результатами аукціону (публічних торгів), які відбулись 27.08.2009 р. та оформлені підсумковим протоколом продажу державного майна, що перебуває на балансі Концерну «Військторгсервіс», а далі за текстом, суд приходить до іншого висновку (рядки 13-16 зверху мотивульної частини рішення на сторінці 12-й )(том ІІІ, а.с. 82), що «саме на підставі вказаного дозволу і був вчинений оспорюваний правочин».

Висновок місцевого суду на те, що продаж нерухомого майна, яке є предметом спірного договору, здійснено за згодою Міністерства оборони України на підставі дозволу голови управління торгівлі тилу Міністерства оборони України від 12 листопада 2004 року № 140/6/1466/37, який в той час мав на те повноваження та без погодження з Фондом державного майна України дозволу на відчуження майна є помилковим, оскільки, як зазначено вище у цій постанові, на момент вчинення правочину (укладення Договору купівлі-продажу підвального приміщення від 18.01.2010 р.) було відсутнє дійсне рішення (згода або дозвіл) суб'єкта управління державним майном погоджене з Фондом державного майна України на відчуження безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно .

Вказаний висновок місцевого господарського суду суперечить, зокрема, постанові ВГС України від 06.08.2014 р. у справі № 914/2280/13, який, скасовуючи попередні судові рішення по даній справі, звернув увагу судів, що такий висновок суду першої інстанції (рішення суду від 21.08.2013 р. у справі № 914/2280/13) є передчасним, а також зокрема, звернув увагу судів «на відсутність доказів визнання публічних торгів та протоколу проведення публічних торгів з продажу спірного приміщення. За п. 45 Порядку …, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 та чинного на момент укладення спірного Договору, затверджений протокол є підставою для укладення договору між переможцем аукціону, конкурсу та суб'єктом господарювання. Укладення договору купівлі - продажу від 18.01.2010 р. відбулося за наслідками торгів проведення торгів з добросовісним набувачем».

Вказана вище позиція колегії суду узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду викладеною у постановах від 24 грудня 2014 р. по справі № 914/2691/13, від 31 липня 2014 р. по справі № 914/2688/13, від 23 липня 2014 р. по справі № 914/3484/13.

Як зазначено вище у цій постанові, станом на час укладення оспорюваного Договору, набрали законної сили та були чинними нормативно правові акти, які визначали правові основи управління об'єктами державної власності, це Закон України «Про управління об'єктами державної власності від 21.09.2006 року № 185-V, та постанова Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803, якою затверджено Порядок відчуження об'єктів державної власності у сфері управління об'єктами державної власності, і дія Порядку поширюється на відчуження майна, переданого, зокрема, державним комерційним підприємством (їх об'єднанням), яким є Концерн «Військторгсервіс» (п. 3 Порядку).

За умовами п. 50 постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р. «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності» рішення про надання згоди суб'єктом управління на відчуження майна дійсне до закінчення строку дії погодженого висновку про вартість такого майна. Погоджений висновок про вартість такого майна, згідно п. 12 ч. 2 цієї Постанови діє не більше як 12 місяців з дати його погодження, в зв'язку з чим, рішення про надання згоди суб'єктом управління на відчуження майна дійсне 12 місяців.

Отже, станом на 18.01.2010 р. - дату укладення спірного Договору купівлі-продажу підвального приміщення, з 22.06.2007 р. діяв інший, встановлений законодавцем Порядок на відчуження об'єктів державної власності у сфері управління об'єктами державної власності, і дія цього Порядку поширюється на відчуження майна, переданого, зокрема, державним комерційним підприємством (їх об'єднанням), яким є Концерн «Військторгсервіс» (п. 3 Порядку).

Колегією суддів встановлено, що 03.04.2009 р . Міністром оборони України було видано НАКАЗ № 151 «Про надання згоди на відчуження нерухомого майна Концерну «Військторгсервіс» (том ІІІ, а.с. 64).

Зазначеним Наказом № 151 від 053.04.2009р. надано згоду генеральному директору Концерну «Військторгсервіс» здійснити відчуження нерухомого майна згідно з Переліком майна Концерну «Військторгсервіс», яке підлягає відчуженню (п. 1 Наказу) та затверджено «Перелік майна Концерну «Військторгсервіс» яке підлягає відчуженню» (Додаток до Наказу Міністра оборони України № 151 від 03.04.2009 р. (том ІІІ, а.с. 64/зворот, а.с. 65).

Згідно затвердженого Наказом № 151 Переліку майна Концерну, спірний об'єкт: нежитлове приміщення (підвальне приміщення)(загальною площею - 68,8 кв.м.), розташоване за адресою: Львівська область, м. Самбір, вул. І. Франка, 31, що є об'єктом купівлі-продажу за Договором від 18.01.2010 р. - не увійшло до переліку майна, що підлягає відчуженню. Прийняття Міністром оборони України Наказу № 151 від 03.04.2009 р. «Про надання згоди на відчуження нерухомого майна Концерну «Військторгсервіс» та затвердження Переліку майна, яке підлягало відчуженню, передувало укладенню Договору купівлі-продажу від 18.01.2010 р., відтак при наявності волевиявлення Міністерства оборони України (Позивача-1) на його відчуження, спірне майно повинно б було бути зазначене у цьому Переліку.

Зазначені вище обставини, ще раз підтверджують факт, що спірне майно вибуло поза волею його власника - Міністерства оборони України.

Покликання у судовому рішенні, на лист Генеральної прокуратури України № 10/2-1698 вих.06 від 15.03.2006 року (том І, а.с. 86), в якому після розгляду звернення Концерну "Військторгсервіс" щодо законності дій керівництва Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України після скасування Міністром оборони України довіреності від 04.10.2004 року, підтверджується факт дійсності виданого Пукіром П.Н. дозволу на відчуження майна за довіреністю № 220/2071 від 04.10.2004 року на час його дії та можливість його використання підприємствами за призначенням, колегія суддів вважає помилковим, оскільки згаданий вище лист Генеральної прокуратури України не є нормативно-правовим актом, яким врегульовувалися спірні правовідносини, не підміняє Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 року №185-V та постанови Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803, якою затверджено Порядок відчуження об'єктів державної власності, наявність листа Генеральної прокуратури України № 10/2-1698 вих.06 від 15.03.2006 року (том І, а.с. 86) та дозволу на відчуження майна (том І, а.с. 26), не було перешкодою для дотримання суб'єктами господарювання Порядку відчуження об'єктів державної власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року № 803, при укладенні 18.01.2010 р. спірного Договору.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що рішення (дозвіл ) начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. про надання згоди (дозволу) на відчуження майна було прийняте 12.12.2004 р. до набрання чинності Постановою КМ України № 803 від 06.06.2007 р. та з тих самих підстав не могло відповідати Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою КМ України 06.06.2007 р. № 803, однак реалізація цього дозволу, на думку колегії суддів, могла мати місце до набрання законної сили постанови Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803, якою затверджено Порядок відчуження об'єктів державної власності та при посиланні сторонами у договорі на те, що він укладається на підставі такого дозволу. Зазначене, зокрема, підтверджується правовою позицією Вищого господарського суду України викладеною у постанові від 24 грудня 2014 р. по справі № 926/1047/14, де Договір купівлі-продажу належного МОУ майна був укладений 21.12.2005 р. на підставі «вказаного дозволу, щодо строку дії чи реалізації якого будь-які застереження відсутні».

Договір купівлі-продажу підвального приміщення від 18.01.2010 р. (том І, а.с. 21-23), як вбачається з його преамбули та інших пунктів Договору, які складають його умови, не містить жодного посилання на дозвіл від 12.11.2004 р. № 140/6/1466/37.

Отже спірний Договір від 18.01.2010 р., як правочин, мав відповідати приписам чинного на момент його укладення законодавства.

У рішенні Конституційного суду України від 09.02.1999р. у справі №1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) викладено правову позицію, згідно з якою за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Окрім цього, Пленумом Вищого господарського суду України у п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідач по даній справі покликається на те, що він є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки правомірно, на конкурентних засадах, шляхом участі поряд з іншими учасниками у публічних торгах, придбав майно як переможець публічних торгів, що Міністерство оборони України, яке не було стороною Договору від 18.01.2010 р. може витребовувати спірне майно на підставі ст. 1212 ЦК України.

Що відповідач по даній справі є добросовісним набувачем звернув увагу Вищий господарський суд України та звернув увагу судів на цю обставину у постанові від 06.08.2014 р. по справі № 914/2280/13.

В силу приписів ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 338 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої ст. 338 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що наймач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За висновками Верховного Суду України, викладеними у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010-2011 р.р. (лист Верховного Суду України від 01.04.2012 р.) та Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 22.01.2013 р. № 01-06/85/2013 «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 р. № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» у разі відчуження майна за відплатним договором відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункти 1 - 3 зазначеної статті). Наявність в діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені ст. 388 ЦК (постанови Верховного Суду України від 06.12.2010 р. у справі № 3-13гс10; від 18 вересня 2013 року № 6-95цс13).

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст.ст. 215, 216 ЦК України. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Як встановлено колегією суддів, спірний Договір купівлі-продажу підвального приміщення від 18.01.2010 р. був укладений з порушенням вимог законодавства України щодо порядку відчуження об'єктів державної власності, зокрема ч. 5 ст. 75 ГК України, п.п. 6, 8, 50 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р. та чинного на момент укладення спірного договору, отже є недійсним з моменту його укладення.

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України (Позивача-1) та в особі Концерну «Військторгсервіс» (Позивача-2) з вимогою зобов'язати ТзОВ «Дует-СК» повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну «Військторгсервіс» приміщення магазину загальною площею 68,8 кв.м., розташованого по вул. І.Франка, 31, у м. Самбір Львівської області, загальною вартістю 87959 грн. 00 коп. (п. 2 прохальної частини Заяви про уточнення позовних вимог).

Як встановлено судом, Міністерство оборони України (Позивач-1) є власником спірного майна, однак не є стороною оспорюваного Договору купівлі-продажу. Зазначений Договір було укладено Концерном «Військторгсервіс» (Позивач-2) всупереч волі власника, при цьому, останній не мав на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності, а отже спірне державне майно вибуло поза волею власника, без рішення Міністерства оборони України про надання згоди на відчуження нерухомого майна за погодженням з Фондом державного майна України.

Як зазначено вище у цій постанові, правові наслідки недійсності правочину визначені у статті 216 Цивільного кодексу України, якою, зокрема, передбачено, що у разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Виходячи з даної норми матеріального права, з урахуванням того, що позов Прокурора поданий в інтересах держави в особі як Позивача-1, так і Позивача-2, з вимогою до відповідача повернути отримане ним нерухоме майно до державної власності у повне господарське відання Концерну «Військторгсервіс» підлягають задоволенню, а отримані Позивачем-2 кошти за нерухоме майно в сумі 87959 грн. 00 коп. підлягають стягненню на користь відповідача.

З огляду на вищенаведене, посилання Відповідача на те, що Міністерство оборони України має звертатися до відповідача з віндикаційним позовом є необгрунтованим.

В матеріалах справи є наявною Заява відповідача про застосування строку позовної давності (том І, а.с. 81 - 85), при цьому відповідач стверджує, що строк позовної давності належить обчислювати з 18.01.2010 р., з дати укладення спірного Договору, а оскільки прокурор звернувся з позовною заявою до суду 29.04.2013 р., останній, на думку Відповідача, пропустив загальний трирічний строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом та не довів перед судом належними доказами поважності пропуску зазначеного строку.

Зазначене твердження Відповідача є помилковим, виходячи з наступного.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 р. № 10 передбачено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин порушення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

В постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 р. № 3-18гс13 (том ІІ, а.с. 90-91) зазначено, що у випадку коли прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду перевірити повноваження осіб, які укладали ці правочини, а про обставини, які стали підставою звернення до суду, прокуратура дізналася лише зі звернення позивача, то початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника необхідного обсягу дієздатності.

У Висновках Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України, за ІІ півріччя 2013 р., у розділі «Застосування позовної давності», зазначено, що обізнаність прокурора і Фонду державного майна України про наявність оспорюваних правочинів не є підставою для висновку про пропуск строку позовної давності та необхідність застосування положень ст. 267 ЦК. Тому неправомірною є відмова суду прокуророві у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності, оскільки прокурор та позивач не є сторонами оспорюваних угод і були позбавлені права під час судового розгляду перевіряти повноваження осіб, які уклали ці правочини.

З огляду на наведене є хибним твердження представника ТзОВ "Дует-СК", що так як Генеральній прокуратурі України було відомо про укладення спірного Договору, Військовий прокурор Центрального регіону України звернувся до господарського суду Львівської області з даним позовом з пропуском строку позовної давності, оскільки ні Прокурор, ні Позивач-1 не є сторонами оспорюваного договору і були позбавлені права під час судового розгляду перевіряти повноваження осіб, які уклали цей правочин.

Згідно ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

З врахуванням наведеного, колегією суддів при визначенні початку перебігу позовної давності надано оцінку доводам прокуратури та Міністерства оборони України, що прокурор та позивач-1: Міністерство оборони України, не є сторонами оспорюваного правочину та були позбавлені права під час його укладення перевірити повноваження осіб, які укладали спірний Договір купівлі-продажу підвального приміщення від 18.01.2010 р.

Дослідивши та перевіривши доводи прокуратури та Міністерства оборони України (позивача-1) по даній справі (том І, а.с. 157-158, том ІІ, а.с. 42-43, 153-159, том ІІІ, а.с. 43-44, 45-48, 60-62, 105-108, 140-142), колегією суддів встановлено, що про конкретні обставини, які стали підставою звернення до суду у справі № 914/2280/13, позивач-1 (Міністерство оборони України) не був стороною Договору від 18.01.2010 р., а органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника позивача-2 (Концерну «Військторсервіс») необхідного обсягу дієздатності лише зі звернення Фонду державного майна України від 20.03.2013 р. Вих. № 10-24-3491 «Щодо дотримання порядку відчуження майна Концерну «Військторгсервіс» (том І, а.с. 28-38 та а.с. 165-170), де у п. 34 звернення, йдеться про конкретне майно: нежитлове приміщення (підвальне приміщення)(загальною площею - 68,8 кв.м.), розташоване за адресою: Львівська область, м. Самбір, вул. І. Франка, 31, що є предметом спору у даній справі та вчинено посилання на Договір купівлі-продажу від 18.01.2010 р. (ціна об'єкта, визначена у договорі купівлі-продажу, 87 059,00 грн. з ПДВ). Зазначене звернення слугувало підставою наступного розслідування органами прокуратури конкретних обставин, зокрема, за Договором купівлі-продажу від 18.01.2010 р. та встановлено, що на час вчинення правочину було відсутнє рішення (згода або дозвіл) суб'єкта управління державним майном погоджене з Фондом державного майна України на відчуження безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, що є в силу ст. 215 ЦК України, підставою для визнання спірного правочину недійсним як такого, що суперечить актам цивільного законодавства та відсутності у продавця необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Доказів, що Генеральною прокуратурою України проводилася перевірка відчуження спірного майна: нежитлового приміщення (підвальне приміщення)(загальною площею - 68,8 кв.м.), розташоване за адресою: Львівська область, м. Самбір, вул. І. Франка, 31, згідно Договору купівлі-продажу від 18.01.2010 р. (ціна об'єкта, визначена у договорі купівлі-продажу, 87 059,00 грн. з ПДВ), сторонами, прокурором, третьою особою, в т.ч. Відповідачем, не подано, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Інші докази, які б спростовували зазначені вище обставини - в матеріалах справи відсутні.

Колегією суддів до уваги не приймаються покликання Відповідача на: довідку Контрольно-ревізійного управління у Львівській області від 03.04.2009 р. (том І, а.с. 87-90), публікації в засобах преси та веб-порталах органів виконавчої влади (том І, а.с. 91, 92, 93-97), лист Служби безпеки України від 21.01.2008 р. (том І, а.с. 98), Акт службового розслідування від 24.09.2009 р. про аналіз роботи Концерну за 2007-2008 р.р. (том І. а.с. 123 -126) та інші (том І, а.с. 127-140), як на доказ того, що Міністерству оборони України та Генеральній прокуратурі було відомо про порушення порядку відчуження спірного державного майна, оскільки публікації в газеті та на веб-порталах носять загальний характер та не містять конкретної інформації щодо майна за спірним Договором, Довідки тих чи інших служб про перевірку позивача-2, відносяться до періоду 2007 р. - станом на 31.01.2009 рр., в той час, як спірний правочин укладено 18.01.2010 р., тим більше, що у вказаних довідках відсутні посилання на Договір від 18.01.2010 р. та/або майно, яке є предметом спору у даній справі.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

В нашому випадку, укладенням спірного Договору купівлі-продажу підвального приміщення від 18.01.2010 р. на відчуження майна, дійсно порушено право та охоронюваний законом інтерес Позивача-1: Міністерства оборони України, який є власником спірного майна, оскільки, як встановлено вище у цій постанові, спірне державне майно було відчужене Позивачем-2 Відповідачу по справі (майно вибуло з володіння власника поза його волею), без рішення Міністерства оборони України про надання згоди на відчуження нерухомого майна за погодженням з Фондом державного майна України, що передбачено Законом України «Про управління об'єктами державної власності» та п.п. 3, 6, 8, 50 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затверджений постановою КМ України № 803 від 06.06.2007 р.. Отже, в нашому випадку є порушене право та охоронюваний законом інтерес Позивача-1, за захистом якого той звернувся до суду.

Колегією суддів встановлено, що Прокуратура Центрального регіону з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, звернулася з позовом до господарського суду Львівської області (позовну заяву з додатками надіслано по-пошті) 31.05.2013 р., що підтверджується відтиском штампа на конверті (том І, а.с. 66), що вважається датою подання позовної заяви до суду, органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника позивача-2 (Концерну «Військторсервіс») необхідного обсягу дієздатності лише зі звернення Фонду державного майна України від 20.03.2013 р. Вих. № 10-24-3491 «Щодо дотримання порядку відчуження майна Концерну «Військторгсервіс» /п. 34 звернення / (том І, а.с. 28-38, 165-170). Зазначені обставини не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, відтак колегія суддів приходить до висновку, що Прокурор Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, надіславши по-пошті, 31.05.2013 р. позовну заяву з додатками до господарського суду Львівської області, подану в інтересах держави в особі Позивача-1 та Позивача-2, не пропустив загального трирічного строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України на звернення до господарського суду з вимогою про захист цивільного права.

Враховуючи вищезазначені обставини, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого суду, що «право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду порушено не було. А отже підстав для застосування позовної давності немає».

Є недоведеними посилання Відповідача у справі на те, що Концерн «Військторгресурс» є «прихованим банкрутом, що унеможливлює повернення коштів на користь відповідача» з покликанням на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2012 р. у справі № 2а-11865/12/26, оскільки банкрутство підприємства доводиться перед судом належними та допустимими доказами про порушення судом провадження про банкрутство, в матеріалах справи такі докази відсутні. Чинним законодавством України поняття «прихований банкрут» не визначено. Відсутність коштів на рахунках Позивача-2, не є доказом банкрутства підприємства.

Як зазначає відповідач у Відзиві на апеляційну скаргу, що «позов прокурора є нічим іншим як способом відновлення формальної законності, …», при цьому відповідач не звернув уваги, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права визначений у ст. 8 Конституції України, відтак відновлення законності за позовом прокурора не суперечить нормам Конституції України.

Покликання відповідача у Відзиві, що наявний позов прокуратури був спробою «колишньої влади «віджати» раніше відчужене майно з метою його повторного продажу, що є «узаконеним рейдерством», безоплатною конфіскацією майна у добросовісного набувача» не заслуговує на увагу суду.

Колегія суддів з'ясувавши фактичні обставини справи, які мають значення для вирішення даного спору, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши та дослідивши подані сторонами докази в їх сукупності, приходить до висновку, апеляційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України задовольнити частково. Рішення господарського суду Львівської області від 06.10.2014 р. у справі № 914/2280/13 скасувати. Прийняти нове рішення. Позов (згідно заяви про уточнення позову) задовольнити. Визнати недійсним Договір від 18.01.2010 р. купівлі-продажу підвального приміщення загальною площею 68,8 кв.м, розташованого по вул. І.Франка, 31 у м. Самбір, укладеного між Концерном "Військторгсервіс" в особі філії Управління Західного оперативного командування та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК", з моменту його укладення. Зобов'язати ТзОВ "Дует-СК" повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" приміщення магазину загальною площею 68,8 кв.м., розташованого по вул. І.Франка, 31 у м. Самбір, Львівської області, загальною вартістю 87959,00 грн. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" на користь ТзОВ «Дует-СК» 87959 грн. 00 коп. вартості об'єкта нерухомості.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій Концерну «Військторгсервіс» (Позивача-2 - по справі), який допустив порушення закону при вчиненні правочину, відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, на нього слід покласти судові витрати.

Позовна заява подана до суду Прокурором, який відповідно до приписів чинного законодавства звільнений від сплати останнього за подання позовних заяв до суду. Відповідно до п. 2.5., п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 р. № 7 (із змінами та доповненнями), судовий збір за кожну позовну вимогу (1 147,00 грн. за позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу; 1 759,18 грн. за позовну вимогу про зобов'язання повернути нерухоме майно), всього 2 906,18 грн., яка розглядалася судом першої інстанції, підлягає стягненню з Позивача-2 повністю в доход Державного бюджету України.

Судовий збір за перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку покласти на Позивача-2.

Керуючись ст.ст. 22, 27, 28, 29, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 06.10.2014 р. у справі № 914/2280/13 скасувати. Прийняти нове рішення.

3. Позов (згідно заяви про уточнення позову) задовольнити.

4. Визнати недійсним Договір від 18.01.2010 р. купівлі-продажу підвального приміщення загальною площею 68,8 кв.м., розташованого по вул. І.Франка, 31 у м. Самбір, Львівської області, укладеного між Концерном "Військторгсервіс" в особі філії Управління Західного оперативного командування та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК", з моменту його укладення.

5. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" (79017, вул. І.Вільде, 22/2, м. Львів, код ЄДРПОУ 33285493) повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України (03168, Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034022) у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" (03151, вул. Молодогвардійська, 28-а, Солом'янський район, м. Київ, код ЄДРПОУ 33689922) приміщення магазину загальною площею 68,8 кв.м., розташованого по вул. І.Франка, 31 у м. Самбір, Львівської області, загальною вартістю 87959,00 грн.

6. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-а, код ЄДРПОУ 33689922) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует-СК» (79017, вул. І.Вільде, 22/2, м. Львів, код ЄДРПОУ 33285493) 87 959 грн. 00 коп. вартості об'єкта нерухомості.

7. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-а, код ЄДРПОУ 33689922) в доход Державного бюджету України 2294,00 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.

8. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-а, код ЄДРПОУ 33689922) в доход Державного бюджету України 1218,00 грн. судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.

9. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

11. Матеріали справи повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Давид Л.Л.

09.02.2015 р. в судовому засіданні, після виходу з нарадчої кімнати, оголошено вступну і резолютивну частини постанови. Повний текст постанови оформлено та підписано 11.02.2015 р.